СЦЕНА 7

Гета. Знай,- усіх людей на світі щастям перевищив ти!

Ти єдиний, Антіфонте, став улюбленцем богів!

Антіфонт. Яб хотів, але скажи-но, як повірити у це,

Гета. Досить, як тебе скупаю в радощах?

Антіфонт. Не муч мене!

Форміон (до Гети). Геть розмови! Що приносиш, нам скажи!

Гета. Це Форміон?

Ти також був тут?

Форміон. Аякже. Тільки швидко!

Гета (до Формівна). Слухай же!

Як тобі на площі гроші ми дали, додому враз

Ми пішли (до Антіфонта). І до твоєї жінки пан мене післав.

Антіфонт. А чого?

Гета. Та це дрібниця, то й казати нема чого.

Як до спальні я заходив, Мідас-раб мене зустрів.

Ухопив за плащ і тягне, я оглянувсь і спитав, [402]

Чом затримує. Він каже, що заходити не слід.

Бо туди Хремета щойно лиш Софрона провела.

Він тепер там у світлиці. Це почувши, я закравсь

До дверей тихеньким кроком і близенько зупинивсь.

Я, затамувавши подих, там стояв, не рухався,

Щоб почути кожне слово.

Антіфонт. Добре, Гето!

Гета. Я почув

Те, що треба. На Геракла, мало з радості не вив!

Антіфонт. Що?

Гета. А що б ти міг подумати?

Антіфонт. Я не знаю.

Гета. Чудеса!

Вийшло, що твоєї жінки батько - він же й дядько твій.

Антіфонт (здивовано). Що?

Гета. Він з матір'ю на Лемні у таємнім шлюбі жив.

Форміон. Вигадки! Не знати батька не могла ж вона!

Гета. Повір,

Є причина. Як же міг я під дверми почути все

Й зрозуміти, що обоє говорили за дверми?

Антіфонт. Поговір цей чув я також.

Гета. Доказ дам тобі такий,

Що повіриш. Ось твій дядько йде з середини надвір,

Потім разом з твоїм батьком входить до середини.

Вже погодились обидва дати Фанію тобі.

А тоді мене післали, щоб до них привів тебе.

Дата добавления: 2015-07-16