Розділ 1. Теоретичні основи обліку основних засобів

План

Вступ

1. Теоретичні основи обліку основних засобів

1.1 Економічний зміст склад і класифікація основних засобів

1.2 Огляд періодичних джерел і нормативної бази

2.Виробничо-фінансова діяльність підприємства

2.1 Номативно-правові аспекти діяльності підприємства

2.2 Аналіз виробничо-фінансової діяльності підприємства

2.3 Організація бухгалтерського обліку на підприємстві

3.Стан і удосконалення обліку основних засобів

3.1 Визнання та оцінка основних засобів, їх переоцінка

3.2 Облік надходження основних засобів

3.3 Облік вибутя основних засобів

Висновки та пропозиції

Список літератури

Додатки

Вступ

Виробничо-господарська діяльність підприємства забезпечується не тільки за рахунок використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, але і за рахунок основних фондів.

Основні виробничі засоби є одним із головних чинників, від якого залежить рівень економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Не викликає сумніву той факт, що їх наявність у науково обґрунтованих кількості і співвідношенні, технічний стан, що відповідає вимогам прогресивних технологій, є запорукою успішної діяльності підприємства

На сучасному етапі розвитку нашої країни одним з найважливіших чинників розвитку економіки, збільшення об’ємів виробництва продукції на промислових підприємствах є забезпеченість їх основними фондами у необхідній кількості і асортименті. Але для вирішення даних задач необхідне не тільки повне забезпечення підприємства технічним потенціалом, тобто основними засобами, але і підвищення ефективності їх використовування.

Економічна політика в України на сучасному етапі спрямована в першу чергу на зміцнення економічних і політичних основ нашої незалежної дер­жави, вдосконалення способу життя. Та все ж стан економіки та її аграрного сектору характеризується дефіцитом інвестиційних ресурсів, підтримання задовільного стану наявних основних засобів досить ускладнюється, а на придбання нових основних засобів не вистачає коштів.

Ситуація погіршується також тим, що більшість об’єктів основних засобів, якими користуються сільськогосподарські товаровиробники є орендованими і не перебувають у їхній власності. Відтворення має свої особливості і потребує детального вивчення.

Основні засоби сільського господарства становлять понад 8 % вартості основних засобів усіх галузей економіки. Це значна частина виробничого потенціалу країни, яку треба берегти. Та якщо ми проаналізуємо події хоча б останнього десятиліття, то зможемо стверджувати, що технічна база аграрного сектору покинута на призволяще.

Для успішного функціонування промислових підприємств в умовах рин­кових відносин вирішальне значення має оновлення та ефективність застосування техніки і технології, обліку запасів. Тільки постійне оновлення осно­вних виробничих фондів дасть змогу підприємствам виробляти конкуренто­спроможну продукцію, задовольняти попит, який швидко змінюється, пристосуватися до умов ринкової конкуренції.

Оновлення і вдосконалення обліку може відбуватися шляхом часткового відшкодування зносу основних фондів, заміни морально і фізично спрацьованого виробничого устаткування та застарілих технологій у процесі техніч­ного переозброєння і реконструкції виробництва, створення у необхідних ма­сштабах нових та розширення діючих виробництв на якісно новій основі тощо.

Реформування системи обліку й фінансової звітності, обліку основних за­собів, потрібно як внутрішнім, так і зовнішнім користувачам, є складовою частиною заходів, орієнтованих на введення економічних відносин ринко­вого спрямування.

Бухгалтерський облік дедалі більше стає складовою управлінської системи підприємств. Саме цим зумовлена актуальність обраної теми курсової роботи.

Мета даної курсової роботи – розглянути теоретичні основи обліку основних засобів, виробничо-фінансову діяльність підприємства, стан і удосконалення обліку основних засобів.

Для досягнення мети слід вирішити завдання: розглянути економічний зміст, детальну класифікацію і склад основних засобів, нормативну базу, нормативно-правові аспекти діяльності підприємства, проаналізувати виробничо-фінансову діяльність підприємства, особливості організації аналітичного і синтетичного обліку об’єктів основних засобів, розглянути оцінку і переоцінку, облік надходження і вибуття основних засобів.

Об’єктом дослідження є ПП «Сосницькі аграрні інвестиції». Предметом дослідження є облік основних засобів.

Для написання курсової роботи використовувалися наступні джерела інформації: законодавча та нормативна база, літературні джерела з питань обліку основних засобів, фінансова звітність підприємства та дані первинного та бухгалтерського обліку підприємства.

Розділ 1. Теоретичні основи обліку основних засобів

1.1 Економічний зміст склад і класифікація основних засобів

Основні засоби – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Одиниця обліку основних засобів – конкретний об’єкт. Під ним треба розуміти:

– закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього;

– конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання самостійних функцій;

– відокремлений комплекс конструктивно з’єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс – певну роботу тільки в складі комплексу,, а не самостійно;

– інший актив, що відповідає призначенню основних засобів, або частина активу, яка контролюється підприємством.

Якщо один об’єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання, то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об’єкт основних засобів.

Група основних засобів – сукупність однотипних за технічними характеристиками, призначенням та умовами використання необоротних матеріальних активів.

Об’єкт основних засобів визначається активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає економічні вигоди від його використання та вартість його може достовірно визначена.

Основні засоби класифікують:

– виробничі основні засоби,які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню (будівлі, споруди, силові машини і устаткування, робочі машини і устаткування, і т.п.) і діють у сфері матеріального виробництва;

– невиробничі основнізасоби, які не беруть безпосередньої або непрямої участі в процесі виробництва і призначені в основному для задоволення комунальних і культурно-побутових потреб працівників підпри­ємства (будівлі, споруди, устаткування, машини і апарати і ін.) і використовуються в невиробничій сфері. Невиробничі основнізасоби представлені будинками культури, спортивними комплексами, дитячими дошккільними закладами, пральнями, лазнями, перукарнями та ін., які є власністю підприємства і використовуються у невиробничій сфері.

За галузевою ознакою виробничі основні засоби підрозділяються на промислові, будівельні, сільськогосподарські, транспортні, зв’язки і ін.

Невиробничі основні засоби безпосередньо не беруть участь в процесі виробництва. До невиробничих основних засобів відносяться: будівлі і споруди житлово-комунального і побутового призначення, транспортні засоби, устаткування, інструменти і інші основні засоби невиробничого призначення для обслуговування житлових, комунальних і культурно-побутових потреб населення.

За використанням основні засоби підрозділяються на діючі (всі основні засоби, що використовуються в господарстві), недіючі (основні засоби, що не використовуються в даний період часу у зв’язку з тимчасовою консервацією підприємства або окремих цехів), запасні (різне устаткування, що знаходиться в резерві і призначене для заміни об’єктів основних засобів при їх вибутті або ремонті).

Важливе значення в обліку основних засобів має їх розподіл по ознаці приналежності на власні і орендовані. Власні основні засоби являються безпосередньо власністю підприємства і складаються із статутного (пайового, акціонерного) капіталу, допоміжного зносу і амортизації фінансування з відповідних джерел на розширення роботи підприємства, власного прибутку, засобів амортизаційного капіталу, спеціального капіталу і т.п.

Основні засоби, які використовуються на підприємстві, але не є його власністю, називаються орендованими. Орендованіосновні засоби обліковуються у орендодавця на балансовому, а у орендаря на позабалансовому рахунку, тим самим виключається вірогідність подвійного обліку одних і тих же засобів.

Відповідно до Податкового кодексу України по натурально-матеріальному складуосновні виробничі засоби підрозділяються на 12 груп:

- Будівлі.

- Споруди.

- Передавальні пристрої.

- Машини і устаткування, у тому числі: силові, робочі машини і устаткування; вимірювальні прилади і устаткування, лабораторне устаткування; обчислювальна техніка; інші машини і устаткування, у тому числі автоматизоване.

- Транспортні засоби.

- Інструменти.

- Виробничий інвентар і обладнання.

- Господарський інвентар.

- Робоча і продуктивна худоба.

- Багаторічні насадження.

- Капітальні витрати на поліпшення земель (без споруд).

- Інші основні засоби: бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові (нетитульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату та ін. Підприємства можуть установлювати вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів.

1.2 Огляд періодичних джерел і нормативної бази

Згідно з ст. 14 Податкового кодексу України «основні засоби – матеріальні активи, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зношенням та очікуваний строк корисного використання яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік)».

Податковий кодекс дає не тільки визначення основних засобів, але і ділить їх на 16 груп, відповідно до цих груп встановлені мінімально допустимі строки корисного використання. Тобто строк використання окремих груп основних засобів не може бути менший, ніж це встановлено ст. 145 Податкового кодексу. Наприклад, для будівель мінімально допустимий строк корисного використання – 20 років. Якщо за обліковою політикою підприємства він становить 15 років, цей строк не годиться для податкового обліку.

Для визначення переліку об'єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за групами відповідно до пункту 145.1 статті 145 цього Кодексу з метою нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом III цього Кодексу застосовуються дані інвентаризації, проведеної за станом на 1 квітня 2011 року.

Вартість, яка амортизується, по кожному об'єкту основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів визначається як первісна (переоцінена) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкції тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку на дату набрання чинності розділом III цього Кодексу.

Норми цього підпункту поширюються також на платників податку у разі їх переходу із спрощеної системи оподаткування на загальну.

До переоціненої вартості основних засобів не включається сума дооцінки основних засобів, що проведена після 1 січня 2010 року.

Якщо загальна вартість усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку менша, ніж загальна вартість усіх груп основних фондів за даними податкового обліку на дату набрання чинності розділом III цього Кодексу, то тимчасова податкова різниця, яка виникає в результаті такого порівняння, амортизується як окремий об'єкт із застосуванням прямолінійного методу протягом трьох років.

Строк корисного використання об'єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів для нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом III цього Кодексу визначається платником податку самостійно з урахуванням дати введення їх в експлуатацію, але не менше мінімально допустимих строків корисного використання, визначених пунктом 145.1 статті 145 цього Кодексу.

Первісна вартість основних засобів не збільшується на вартість придбання або поліпшення після дати набрання чинності розділом III цього Кодексу в частині витрат, віднесених на збільшення балансової вартості об'єктів до такої дати. [ 1]

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності. Норми Положення (стандарту) 7 застосовуються підприємствами.
Положення (стандарт) 7 не поширюється на:

- операції з біологічними активами, які пов'язані із сільськогосподарською діяльністю та оцінені за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати на місці продажу, особливості обліку яких визначаються іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

- невідтворювані природні ресурси, особливості обліку яких визначаються іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

- основні засоби, що утримуються з метою продажу, особливості обліку яких визначаються іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

- інвестиційну нерухомість, особливості обліку якої визначаються іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку». [ 5 ]

План рахунків бухгалтерського обліку застосовується підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (крім банків і бюджетних установ) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, а також виділених на окремий баланс філій, відділень та інших відособлених підрозділів юридичних осіб (далі - підприємства). [ 3 ]

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» розкриває мету бухгалтерського обліку і фінансової звітності, основні принципи бухгалтерського обліку на підприємстві, його валюту.

Стаття 6 закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює, що державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюється з метою:

- створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов'язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів;

- удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Організація бухгалтерського обліку на підприємстві повинна відповідати вимогам ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також закон встановлює вимоги до фінансової звітності підприємства, інвентаризації, звітного періоду. [ 2 ]

Дата добавления: 2015-07-16