Загальна характеристика роботи

Виникнення ідеї інтертексту та інтертекстуальності пов’язане з переосмисленням тези М. Бахтіна про діалогічну природу художнього слова, у якому знаходять вираження позиції різних суб’єктів. Але якщо в концепції російського філософа полілог відбувається саме між суверенними суб’єктами, що наділені особистісними рисами, то у першої інтерпретаторки концепту діалогізму – Ю. Крістевої – вже йдеться про комунікацію між знеособленими ідеологічними інстанціями – текстами і дискурсами. Там, де логіка М. Бахтіна полягала в інтерсуб’єктності, позиція Ю. Крістевої не лише допускає, а й вимагає розпаду суб’єкта – носія значень тексту, його винуватця та гаранта етичної відповідальності.

Навколо цієї дилеми понад півстоліття обертається інтрига наукових досліджень. Вони, переходячи філософські, психологічні, лінгвістичні, семіотичні етапи, вже претендують на право називатися спеціальною теоретичною дисципліною – інтертекстологією (припущення Г. Косикова), яка виявляє тенденцію досліджувати універсальні правила міжтекстових взаємодій, зокрема, у літературному тексті, що робить її частиною теоретичних пошуків літературознавства. Незважаючи на значний корпус розвідок у цій галузі, на нашу думку, кореляції між інтерсуб’єктивністю та інтертекстуальністю вивчені недостатньо, зокрема у драматургічному тексті, який останнього часу був герметичним щодо досліджень суб’єктної сфери. Проте сучасна українська драма демонструє тенденцію до дифузності, гібридизації, ліризації, епізації та мовоцентризму, що уможливлює її вивчення як наративізованого дискурсу з погляду автора і погляду читача.

Таким чином, актуальність теми дослідження зумовлена загальною тенденцією вивчення тексту як інтертекстуального явища, що спостерігається й у вітчизняній, і в зарубіжній науці, дискусійністю багатьох положень концепції, невнормованістю термінологічного апарату та недослідженістю драматургічного матеріалу під кутом зору інтертекстуальності й інтерсуб’єктивності.

Зв’язок з науковими програмами й темами. Дослідження виконане на кафедрі теорії літератури та компаративістики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка у межах комплексної теми «Актуальні проблеми філології», державний реєстраційний номер 025Ф044-01, науковий керівник – доктор філологічних наук, професор Г. Семенюк. Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол №4 від 13 листопада 2006 р.).

Мета і завдання. Метою системно-аналітичного дослідження сучасної української драматургії є вияв і класифікація інтертекстуальних стратегій та міжсуб’єктних відношень класичного, некласичного, неонекласичного типів драматургічного тексту. Реалізація мети передбачає вирішення таких завдань:

– виявити жанрові моделі та текстові структури сучасної української драматургії, у яких знаходять вираження трансформаційні процеси суб’єктної сфери некласичного та неонекласичного типів творчості;

– описати форми, функції, способи маркування інтертекстем у драматургічному тексті, уточнити поняттєво-термінологічний інструментарій категорії інтертекстуальності;

– обґрунтувати доцільність застосування моделі вузької впізнаваної інтертекстуальності, яка передбачає успішне комунікування між суб’єктами твору шляхом встановлення інтерпретаційних меж для окремих інтертекстем;

– розробити класифікацію інтертекстуальних елементів, що включала б семантичні, стилістичні, дериваційні типи міжтекстових зв’язків;

– окреслити суб’єктну організацію драматургічного твору, схарактеризувати специфіку читацько-авторських кореляцій, притаманних цьому літературному роду, котра визначає формування авторської та читацької стратегій інтертекстуальності;

– висвітлити міжтекстову активність та семантичну продуктивність у сучасній драматургії тематично-фабульних форм – як традиційних структур (сюжетів, образів, мотивів), так й унікальних інтертекстуальних структур;

– розмежувати обсяг понять основних стилістичних форм інтертекстуальності (цитати, алюзії, ремінісценції) та з’ясувати специфіку їх функціонування у драмі як художньому тексті, призначеному для сценічного втілення;

– охарактеризувати основні стратегії інтертекстуальності, притаманні класичному, некласичному, неонекласичному типам драматургічного письма.

Об’єктом дослідження є драматичні твори українських письменників ХХ ст. (до інтертекстуального аналізу залучено 45 персоналій і 93 тексти драм), які найбільш показово віддзеркалюють текстотвірні тенденції модерної та постмодерної літератури, спричинені міжтекстовою та міжсуб’єктною дифузією.

Предмет дослідження –міжтекстові та міжсуб’єктні взаємодії драматургічного тексту, їх форми, механізми, способи, моделі.

Теоретична та методологічна основа дисертації. Теоретико-методологічним підґрунтям дослідження стали праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених з історії та теорії літератури, театрознавства, культурології, лінгвістики тексту. Для формування цілісного бачення міжтекстових та міжсуб’єктних взаємодій у творах сучасної української драматургії було використано структурно-семіотичний, герменевтичний, історико-літературний, компаративний методи, застосовано окремі методики, розроблені у межах шкіл формалізму, наратології, рецептивної естетики. Основним методом дослідження є метод інтертекстуального аналізу, що включає методики вияву різних типів міжтекстових інтеракцій: у межах одного й того самого тексту, у межах типологічно подібних явищ (творів, стилів, напрямів), у межах становлення і трансформацій цілих жанрів та художніх систем. Методика вибіркового аналізу дозволила зробити обґрунтовані висновки щодо нашої проблеми з достатнім ступенем вірогідності, оскільки вибрані твори є найбільш показовими в плані досягнення мети дослідження.

При виробленні теоретико-методологічного підходу до літературно-художнього процесу ХХ ст. ми орієнтувалися на праці Ю. Лотмана, С. Аверінцева, М. Полякова, Г. Поспєлова, Н. Тамарченка, А. Компаньйона, І. Ільїна, М. Липовецького, І. Скоропанової, Е. Барби, О. Астаф’єва, М. Зубрицької, Т. Гундорової, Г. Косикова, а також антологій з проблем семіотики.

При дослідженні питань історії й теорії інтертекстуальності як міждисциплінарного явища ми покладалися на праці вчених, що розглядали художній текст як діалог чи полілог автора з усією сучасною та попередньою культурою, праці не лише літературознавців, а й лінгвістів та культурологів: М. Бахтіна, Р. Барта, Х. Блума, Ю. Крістевої, М. Ріффатерра, Ж. Женетта, І. Смирнова, Р. Лахман, І. Арнольд, О. Жолковського, М. Ямпольського, Р. Нича, Н. П’єге-Гро, В. Просалової, Н. Фатєєвої, В. Чернявської, Н. Кузьміної, Г. Денисової, Н. Петрової, О. Бразговської.

При дослідженні актуальних питань драматургії, формуванні уявлення про драму як рід, її генезу, жанрові різновиди, стилістичні форми і традиційну структуру ми опиралися на праці А. Анікста, Дж. Лоусона, В. Волькенштейна, Г. Бояджиєва, М. Кургінян, Т. Свер­білової, В. Халізєва, С. Балухатого, Е. Бентлі, О. Клековкіна, Н. Іщук-Фадеєвої, Дж. Стайн.

Дослідження феномену української драми уможливило на­громадження наукових знань про історичний розвиток української драматургії та поетики драматичних текстів у працях Й. Кисельова, Н. Кузякіної, П. Руліна, Н. Корнієнко, О. Клековкіна, Л. Мороз, С. Хороба, М. Кудрявцева, О. Бондаревої, В. Працьовитого.

З огляду на те, що природа драми має двоїстий характер (драма як рід літератури, призначений для сценічного втілення), у дисертації наявні покликання і на театрознавчі розвідки, рецензії, сценічні інтерпретації окремих творів, що сприяють розширенню меж інтертексту.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше:

- здійснено системний розгляд сучасної української драматургії в аспекті впливу міжтекстових та міжсуб’єктних відношень твору на її семантичний, стилістичний і жанровий зрізи;

- систематизовано принципи й методи інтертекстуального аналізу, уточнено термінологічний апарат, що був напрацьований не лише у літературознавстві, а й у суміжних філологічних дисциплінах;

- розроблено типологію інтертекстуальних елементів та кому­нікативну модель художнього твору драматичного типу, перевірено їх ре­левантність на матеріалі української драми;

- розкрито рух читацьких та авторських стратегій інтер­текстуальності у текстах класичного, некласичного і неонекласичного типів драматургічного письма;

- виявлено найпродуктивніші інтертекстуальні й жанрові моделі сучасної української драматургії;

- описано ідіостилі М. Куліша, І. Кочерги, Я. Мамонтова, Остапа Вишні, І. Костецького, Ю. Тарнавського, В. Сердюка з урахуванням результатів інтертекстуального аналізу.

Практична цінність. Результати дослідження можуть бути використані при написанні монографій з питань теорії літератури та історії української драматургії, порівняльного літературознавства, при підготовці лекцій і семінарів, спецкурсів, а також при укладенні підручників та посібників.

Особистий внесок здобувача полягає в системному дослідженні придатного драматургічного матеріалу методом інтертекстуального аналізу в межах запропонованої концепції міжтекстових та міжсуб’єктних реляцій. У дисертації враховані праці попередників і сучасників, водночас, усі ідеї роботи, висновки та сформульовані концепції належать її автору. Монографія та наукові публікації за темою дисертації – одноосібні.

Апробація роботи. Основні положення дисертації викладено в доповідях на 20 міжнародних, всеукраїнських наукових конференціях і семінарах, зокрема, Міжнародній науковій конференції «Християнські святі і свята в духовному житті українців» (Краків, Інститут східнослов’янської філології Ягеллонського університету, 16-17 жовтня 2000 р.), Міжрегіональній науково-практичній конференції «Слов’янські витоки словесності і культури» (Тюмень, Тюменський державний університет, 24 травня 2001 р.), Міжнародній науковій конференції «Мова і культура» (Москва, Інститут іноземних мов, 14-17 вересня 2001 р.), VI філологічному семінарі «Література як стиль і спогад» (Київ, Інститут філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, 19 грудня 2002 р.), «Cultural Research: Challenges for the 3^rd Millennium» (Київ, Національний лінгвістичний університет, 2004, 2005), VI міжнародному конгресі україністів (Донецьк, Донецький національний університет, 29 червня – 2 липня 2005 р.), Х філологічному семінарі «Теоретичні та методологічні проблеми літературознавства. Понятійний апарат сучасного літературознавства: «своє» і «чуже» (Київ, Інститут філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, 18 грудня 2006 р.), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Література в системі міждисциплінарних зв’язків» (Львів, Львівський національний університет ім. І.Я. Франка, 16-17 травня 2007 р.) Всеукраїнській науковій конференції «Актуальні проблеми сучасної компаративістики» (Бердянськ, Інститут філології Бердянського державного педагогічного університету, 10-12 вересня 2007 р.), Всеук­раїнській науково-практичній конференції «Екзистенційний локус у новіт­ній українській драматургії» (Київ, Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса, 17 листопада 2007 р.), ХІ філологічному семінарі «Теоретичні та методологічні проблеми літературознавства: Теорія літератури у вищій школі» (Київ, Інститут філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, 17 грудня 2007 р.), Міжнародній інтернет-конференції «Українська літера­тура і загальнослов’янський контекст» (Бердянськ, Інститут філології Бердянського державного педагогічного університету, 16-18 квітня 2008 р.), Міжнародній науковій конференції «Мовно-культурна комунікація в сучасному соціумі» (Київ, Інститут філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, 22 жовтня 2008 р.), Науково-практичній конференції «Біографічний канон в українській драматургії: pro i contra» (Київ, Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса, 25 жовтня 2008 р.), ХІІ філологічному семінарі «Теоретичні та методологічні проблеми літературознавства: Літературна критика і критерії художності» (Київ, Інститут філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, 15 грудня 2008 р.), Міжнародній науковій конференції «Інтертекстуалізація в системі художньо-філософського мислення: теоретичний та історико-літературний виміри» (Луцьк, Волинський національний університет імені Лесі Українки, 23-24 квітня 2009 р.).

Текст дисертації обговорено на засіданні кафедри теорії літератури та компаративістики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол №9 від 29 квітня 2009 р.)

Публікації. Результатидослідження знайшли відображення у монографії, 26 публікаціях 22 з яких надруковані у фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел у кількості 473. Обсяг основного тексту – 361 сторінка, повний обсяг дисертації – 403 сторінки.

Дата добавления: 2015-07-16