ХLVI. Яким чином Святі Дари завжди угодні Богові

1. Відтак розгляньмо і наступне. Те, що всі вірні освячуються від таїнства [Євхаристії] — це зрозуміло зі сказаного, але чи завжди варто це досліджувати?

2. Адже приношення Дарів є священнодією, а Дари угодні Богові не завжди, а иноді стають ненависними через порочність тих, які [їх] приносять, і Він їх відхиляє, і на це і в давніх, і в тих, які живуть у благодаті, існує багато прикладів. Розгляньмо, чи не буває так, що инколи ці Дари марно священнодіються, бо не освячуються, згідно з обітницею таїнства, як Дари, не вгодні Богові, оскільки їх приносять не завжди добрі люди, а часом і лихі.

3. А те, що Бог відвертається від таких Дарів, коли той, хто їх приносить, є нечестивець, зрозуміло з того, що так чинить Церква. Бо за ким вона завважує смертні гріхи, тим не дозволяє приносити цих Дарів, а якщо вони осмілюються [їх принести], не приймає і проганяє разом із Дарами. Але тому що Церква добре знає не всіх таких, а більшість їх залишається їй невідомою, а Дари їхні приймає божественна трапеза, то що слід думати про ці Дари? Невже вони неугодні Богові і позбавлені всілякого освячення? А якщо погодитись із цим, то незрозуміло, коли Дари бувають святі, оскільки вдача тих, які їх приносять, найчастіше або невиразна, або й зовсім невідома, і, таким чином, вірні, сумніваючись і приступаючи до Святих Таїнств без віри, через необхідність, не отримують від них жодної користи.

4. Що ж на це можна сказати?

5. Те, що приношення Дарів є подвійне: одне — те, коли [хтось] їх від себе приносить у руки священиків, а друге — від Церкви Богові.

6. Перше приношення — коли той, хто приносить, гріховний — марне і не дає тій людині жодної користи, бо вона порочна. Тому Дари, які приносять, самі по собі не огидні Богові, бо всяке творіння Боже є добре.

7. Ніщо не стоїть на заваді бути благоприємним другому приношенню, що йде від людей добрих, задля слави Божої та святих, задля вселенського спасення і всілякого справедливого прошення взагалі. Жодна скверна не переходить на Дари через руки того, хто на початку приніс їх, вони залишаються чистими і, будучи вознесені непорочними людьми, і самі освячуються, і освячують тих, хто приступає. Бо ні в чому нерозумному чи неживому не може приховуватися якась нечистота гріха, бо гріх є недугою добровільного вибору, і лише розумним істотам властиво осквернюватися гріхом.

8. Що ж? Якщо Дари, принесені гріховними людьми, є завжди чисті, то чому закон Церкви [їх] не приймає? Щоб напоумити тих, які приносять їх, щоб вони спізнали гнів Божий, який здійнявся супроти них, якщо [Господь] від них відвертається і ненавидить своє творіння, яке не має жодної провини, і щоб, збагнувши це, вони злякалися і виправили своє життя. А самі Дари не залежать від жодного поганого наміру. Тому ніщо не заважає, щоб вони були прийняті й освячені, якщо друге приношення звершують добрі люди.

9. Але хтось може сказати, що не всі священики, які приносять [Дари], є добрими людьми, а деякі слабують і на крайню зіпсутість, що здатне знову ж таки неабияк спантеличити. Бо коли трапиться так, що ті й ті приношувачі Дарів огидні Богові, що цілком імовірне, то звідки тоді у Дарах з'явиться можливість бути приємними і вгодними для Бога, а відтак святими й освячуючими? А нізвідки, тоді вони справді неугодні. І завжди буде сумнів, тому що ми вагаємося щодо вдачі тих, які їх приносять та священнодіють над ними. Ніхто твердо не знає, — каже Святе Письмо, — що в людині, як не дух людський, що у ній (пор. 1 Кор. 2, 11). Таким чином, багато є невір'я та сумніву щодо таїнства [Євхаристії], а впевнености — жодної. І причастя Святих Дарів не принесе ніякої користе віруючим, бо вони причащаються без віри.

10. Так, мабуть, скаже і прикро дивуватиметься той, хто думає, що володарем приношення цих Дарів є сам священик. Але це не так. Те, що головним чином звершує їхнє приношення, є освячуюча благодать. Бо вони є принесені лише тоді, коли освячені. А той, хто щоразу священнодіє, є слугою цієї благодаті. Бо він не привносить від себе нічого і не наважується щось робити чи говорити на свій розсуд та від своїх помислів, а лише те, що прийняв спочатку: чи діло, чи слово, чи дію — усе віддає Богові, принісши так, як йому було заповідано. Отже, Дари, які завжди приносять на догоду Богові, зрозуміла річ, є приємні Йому, і [Він] їх постійно приймає.

11. І чи аж так уже важливо, що той, хто приносить, сам по собі є людиною гріховною? Його гріховність нічого не додає до Дарів, і від неї приношення не стає гіршим, так само, як і дієвому лікові ніщо не заважає бути цілющим, хоча його виготовив простий чоловік, який не мав поняття про лікарське мистецтво, звичайно, за умови, що він приготував його так, як звелів лікар, коли визначив йому всі складники. Лік не стане недіючим через незнання того, хто виготовляв його, а буде цілющим завдяки мистецтву того, хто визначив його склад. Бо від незнання слуги він нічого не прийняв, а від мистецтва лікаря отримав свою дієвість. Так само й тут: усе звершує благодать. Священик же — лише служитель, який саме служіння має не від себе. Бо й це у нього від благодаті. Тому священство — служебна сила для священнодійств.

Дата добавления: 2015-07-19