XLII. Про померлих: чи вони так само, як і живі освячуються від Дарів трапези?

1. Крім сказаного, треба розглянути і це.

2. Адже божественне і священне таїнство, як відомо, освячує подвійно. По-перше, через посередництво, оскільки принесені Дари через те, що приносяться, освячують і тих, які приносять, і тих, за кого приносять, і чинять Бога милостивим щодо них. По-друге, через причастя, бо вони для нас, за словом Господа, є правдивою їжею і питтям.

3. Із цих дій перша є спільною і для живих, і для померлих, бо жертва приноситься і за одних, і за других. А друга дія придатна тільки для живих, тому що мертві вже не можуть ні їсти, ні пити. І що? Тому померлі не освячуються цим освяченням від причастя і мають тут менше, ніж живі? Аж ніяк. Бо і їм Христос подає себе самого так, як сам знає.

4. А щоб це стало зрозумілим, розгляньмо причину освячення, і чи не мають його душі померлих так само, як і душі живих?

5. Що є причиною освячення? Невже те, що маємо тіло, що приходимо ногами до трапези, що беремо руками Святі Дари, що приймаємо їх устами, що їмо і п'ємо? Зовсім ні. Бо багато з тих, які це прийняли і які таким чином приступали до таїнств, не отримали жодної користи, і вони відійшли, зазнавши ще більшого зла.

6. То що ж є причиною освячення для тих, кого освячують? І що ж є тим, чого вимагає від нас Христос? Це — чистота душі, любов до Бога, віра, бажання таїнства, прагнення причастя, гаряче поривання і те, щоб ми приходили спраглі. Ось, що може здобути це освячення і що треба мати тим, які приходять стати причасниками Христа, без чого неможливе [освячення].

7. Але це все не стосується тіла, а залежить тільки від душі. Таким чином, ніщо не стоїть на заваді, щоб і душі померлих могли це мати, так як і [душі] живих.

8. Тому, якщо душі почуваються готовими і налаштованими до таїнства, а Господь, який освятив і звершив [його], завжди хоче освячувати і бажає щоразу віддавати самого себе, то що може завадити прилученню? Безумовно, ніщо.

9. Таким чином, скажуть, якщо хтось із живих матиме в душі добрі якості, які ми згадали, то навіть коли б і не приступав до таїнств, все ж отримав би від них освячення?

10. Не кожний, а лиш той, хто так само, як і душі померлих, не може приступити до них тілесно, якими власне були ті, які блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами (Євр. 11, 38), для яких було неможливим бачити жертовник і священика. Таких-бо людей сам Христос незримо освячував цим освяченням. Із чого це видно? З того, що вони мали життя в собі, а його не було б, якби вони не причастилися цього таїнства. Тому сам Христос сказав: Якщо не споживатимете Його Кров, не матимете життя в собі (Йо. 6, 53). І щоб це ознаменувати, до багатьох із цих святих посилав ангелів, які несли Дари.

11. Якщо ж хтось матиме можливість, а не приступатиме до трапези, йому аж ніяк неможливо отримати від них освячення, і не тому, що він просто не приступає, а тому, що може, але не приступає, і тому стає очевидним, що його душа, позбавлена добрих якостей, які потрібні для таїнств.

12. Яке ж бо поривання і бажання приступити до трапези у того, хто легко може приступити до неї, але не хоче? Яка віра в Бога у того, хто не боїться погрози, що міститься у словах Господа для тих, хто гребує цією вечерею? Як можна повірити у любов того, хто, маючи можливість узяти, не бере?

13. Тому немає нічого незвичайного в тому, що Христос подає цю трапезу тим душам, які звільнились від тіла і яких [Він] не міг звинуватити в жодному такому недоліку. Бо незвичайним і дивним є те, що людина, живучи в постійному тлінні, може їсти нетлінне тіло, а душа — безсмертна сутність — прилучається відповідним їй способом до того, що безсмертне. Що в цьому дивовижного? Якщо ж через невимовне чоловіколюбство і незбагненну премудрість Господь знайшов, як звершити те, що є незвичайним і дивним, то як не повірити, що Він звершує те, що природне та ймовірне?

Дата добавления: 2015-07-19