XXXV. Про молитву, віддану Богові, і про схиляння голів, про благодарення, яке йде після цього, і про благання, звернене до Бога, та славослов'я

1. Коли священик так настановить вірних і всебічно утвердить їх у добрі, благає Бога, щоб вони, вже зміцнені у приготуванні і достойні Божественного усиновлення, сподобилися «зі сміливістю» молитися разом із ним тією молитвою, в якій ми наважуємося називати Його Отцем. Коли всі разом із єреєм так помоляться, він завершує молитвою, виголосивши на закінчення славослов'я, звернене до Бога.

2. Після цього священик молиться за мир для усіх. Але, нагадавши їм тією молитвою про їх високе походження і назвавши Бога Отцем, він потім велить визнати Його Владикою і виявляти перед Ним рабство, і схиляти перед Ним голови, і таким зовнішнім виглядом визнати рабство. І всі схиляють їх не тільки як перед істинним Владикою, Творцем і Богом, а ще й як спокутувані раби перед тим, хто спокутував їх Кров'ю єдинородного Сина, через яку Він подвійно надбав нас рабами і водночас зробив своїми синами. Бо одна й та сама Кров збільшила наше рабство, значно посилила його і стала причиною усиновлення.

3. Коли ж усі схиляють голови, священик, упівголосу склавши подяку Богові за сотворення всього, молиться за корисне для всіх, пригадавши перед Ним й ім'я єдинородного Сина, Його благодать і чоловіколюбство, щоб таким чином отримати те, в чому полягало прохання, за божественною обітницею самого Спасителя, адже Він казав: Чого б ви тільки попросили в Отця, Він дасть вам у моє ім'я (Йо. 16, 23). Потім, долучивши славослов'я вголос людей, які стоять поруч, він славить Пресвяту Тройцю, а люди ще раз беруть участь у славослов'ї.

4. Потім [священик] знову звертається до себе самого і тихо, нечутно для инших, молиться. Молячись, прикликає самого Христа, Жертву, Священика, Хліб, щоб Він сам через нього віддав себе рабам.

Дата добавления: 2015-07-19