XXVI. Про ісповідання віри і про те, до чого після нього священик заохочує вірних, і за що молиться, і що вони йому відповідають

1. Потім священик ще закликає [вірних] проголосити, що вони знають про Бога і в що вірують — справжню премудрість, про яку каже Апостол: Ми ж говоримо про мудрість між досконалими (1 Кор. 2, 6). її ж світ не пізнав, тобто мудреці світу, які нічого не знали більшого і вищого за чуттєві пізнання, і взагалі не вірили в існування кращих [пізнань]. Для цієї премудрости священик велить відчинити всі двері — і уста наші, і наші вуха.

2. Для цієї премудрости, каже він, відчиніть: її безнастанно і промовляйте, і слухайте, і робіть це не лінуючись, а ревно, будучи уважними до самих себе. І [вірні] самі виголошують усе визнання — Символ віри. Потім священик каже: «Станьмо гідно, станьмо зі страхом». Станьмо у цьому визнанні, каже він, не бентежмося просторікуванням єретиків. Станьмо зі страхом, бо велика небезпека [чигає] на тих, які плекають у душі хоч якийсь сумнів щодо цієї віри. Саме так твердо стоячи у вірі, каже він, здійснюймо розумно приношення наших Дарів Богові. Що означає розумно? «В мирі». «Будьмо уважні, — закликає він, — щоб святе приношення в мирі приносити». Пам'ятайте слова Господа: Коли приносиш на жертовник дар твій і згадаєш, що [твій брат] має щось на тебе, помирись перше [з твоїм братом] і тоді прийдеш, і принесеш дар твій (Мт. 5, 23-24). Вірні ж відповідають: «Приносимо не лише з миром, а й сам мир замість дару та иншої жертви. Приносимо милосердя тому, хто сказав: "Я милосердя хочу, а не жертви"» (Мт. 9, 13). А милосердя є плодом міцного і справжнього миру. Бо коли жодна пристрасть не бентежить душу, то ніщо не заважає їй наповнитись милосердям. [Приносимо також] і жертву хвалення.

3. Після цих слів [вірних] священик молиться за те, що найбільш божественне і важливе: «Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і причастя Святого Духа, нехай буде з усіма вами». А [вірні], випрошуючи того ж для священика, згідно з заповіддю, яка каже молитися один за одного, відповідають йому: «І з духом твоїм».

4. Ця молитва взята із писань блаженного Павла (див. 2 Кор. 13, 13). Вона вимолює для нас у Пресвятої Тройці благо, усякий досконалий дар (Як. 1, 17); [і благо] від кожної із святих іпостасей називає особливим іменем: від Сина — благодаттю, від Отця — любов'ю, від Святого Духа — причастям. Бо ж Син сам став нашим Спасителем, навіть коли ми нічого не привнесли свого, до того ж ще й підлягали осуду: Як ми були ще безсилі, — каже [Писання], — Він помер за нас (Рим. 5,6). Тому турбота Його про нас є благодаттю. Оскільки Отець через страждання Сина примирився з людським родом і полюбив ворогів, то Його [благодіяння] стосовно нас називається любов'ю. А оскільки ворогам, які стали друзями, пристало бути учасниками особливих благ «Багатого милосердям», то вершить це Дух Святий, який зійшов на апостолів. Ось чому Його благодать [на] людей називається причастям.

5. Але, може, хтось скаже, що всі ці блага подарував людям Спаситель, який прийшов? Тож, яка ще потреба в молитві за те, що ми вже маємо? Цілком очевидна — саме щоб, отримавши ці блага, [їх] не загубити, а маючи, берегти до кінця. Через це не сказав: «Нехай подасться всім вам», бо вже подали, а: «Нехай буде з усіма вами». Хай не відступає від вас, каже він, дарована благодать.

6. Сподобивши вірних такої молитви і піднісши таким чином їх душі від землі, священик підносить їх помисли і промовляє: «Вгору піднесім серця», Думайте про горішнє, а не про земне (Кол. З, 2). І [вірні] погоджуються з цим і кажуть, що серця їх там, «де наш скарб», де Христос перебуває, сівши по правиці Бога (Кол. З, 1) — «піднесли до Господа».

Дата добавления: 2015-07-19