XV. Про антифони і виголошені поміж ними молитви

1. Тим часом як диякон виголошує прошення і благочестивий люд молиться, священик тихо про себе промовляє молитву всередині святилища — за присутніх і за святий дім [Божий], щоб на них пролилися «багаті милості і щедроти від Бога». І додає причину, чому і сам просить про це, і Бог за справедливістю своєю може це подати — не тому, що ті [які моляться], достойні прийняти це, не тому, що ми маємо право те отримати, а тому, що Йому «належить усяка слава, честь і поклонення». Задля Твоєї слави, каже священик, молю Тебе про це. Бо виявити таке чоловіколюбство до нас, недостойних, — Твоя слава. Ця слава належить Тобі за словом блаженного Давида: Не нам, о Господи, не нам, а імені Твоєму дай славу (Пс. 115 (114), 1).

2. Тому, сотворивши молитву, священик проказує вголос цей вислів для усіх як завершення славослов'я, щоб кожен співучасник хвалебного співу прийняв його і щоб Бог був прославлений усією Церквою. І справді ті, які слухають, стають співучасниками його співу. Бо коли священик виголошує славослов'я, всі вірні промовляють «Амінь» і, промовляючи це слово, проймаються всіма словами священика.

3. Потім священик розпочинає священні псалмоспіви, а присутні виконують їх до кінця, оспівуючи натхненні Богом вислевлювання святих пророків: «Благо є сповідуватися Господеві і співати імені Твоєму, Всевишній» (пор. Пс. 92 (91), 2). Ось справді слово, яке слушне для початку, бо говорить про сам спів, що він є благом, а це, безперечно, потрібно знати перед початком кожного співу; каже «благо сповідуватися», тобто дякувати, прославляти.

4. Коли ці [псалми] за порядком будуть проспівані, диякон закликає вірних до молитви, спонукаючи їх, як і раніше, повторювати прощення.

5. Тимчасом як по закінченню псалмоспівів вірні моляться, священик всередині святилища промовляє про себе молитву до Бога — і за «повноту Церкви» взагалі, і зокрема за тих, які прикрашають святий дім Божий і прагнуть показати з усіх сторін його велич, щоб і самим задля нього бути прославленими, і при цьому додає найголовнішу причину: «Бо Твоя є влада і Твоє є Царство». Слава, каже він, є і у царів, які можуть стати славетними, коли захочуть. Але Ти — Цар вічний, і Твоя є влада, і Твоє є Царство.

6. Виголосивши цей пояснювальний вислів, як славослов'я, щоб всі вірні почули, і, прийнявши від них [у слові «амінь»] співучасть у хвалебному співі Богові, він, як і раніше, знову починає псалмоспіви, і вірні довершують їх, потім, як і раніше було сказано, після заклику диякона вірні звертаються із прошеннями до Бога.

7. Священик знову промовляє молитву за тих вірних, які моляться разом з ним, щоб кожен із них отримав від Бога на користь собі те, про що просить для себе, і ще й «життя вічне в будучому віці», і додає причину цього — Його благодать і чоловіколюбство: і це є завершенням, яке він проказує вголос для всіх.

8. Відтак він починає третій псалмоспів.

9. Під час цього співу вноситься Євангеліє, якому передували світильники, тиміям, у супроводі усіх, які стоять біля престолу: Євангеліє несе диякон, а якщо немає диякона — священик.

10. Священик при вході до вівтаря зупиняється перед царськими вратами і поки триває спів псалмів, молиться Богові, щоб святі ангели увійшли разом із ним до святилища, і, приєднавшись до богослуження, взяли участь у його славослов'ї [Богові], і пояснює, чому Йому належить слава і поклоніння від людей і від ангелів. Саме це означає «усяка слава, честь і поклонення» від усіх сотворінь, які вміють славити Бога, почитати Його і поклонятися [Йому].

11. Молячись за це, священик входить до святилища і кладе Євангеліє на святу трапезу.

Дата добавления: 2015-07-19