Загальна характеристика

Запалення відомо людству ще з часів древньогрецького лікаря Гіпократа (460-377 pp. до н.е.), який ототожнював "запалення" та "захворювання". Дискусія з цього приводу продовжується протягом віків, бо до останнього часу точно не встановлено його місце в біології, медицині та патології.

Одні автори не відносять запалення до якоїсь певної категорії біологічних процесів (Чернух A.M., 1977; Саркісов Д.С., 1988), інші - розглядають як реакцію пристосувального характеру (Струков А.1., Серов В.В., 1985), треті розцінюють як реакцію у відповідь на пошкодження тканини (Grant L.,1974).

Запалення слід розглядати як складну, комплексну, переважно місцеву судинно-мезенхімальну реакцію цілісного організму у від­повідь на дію патогенного агента, або "агресивного стимулу". Це є реакція живої тканини у відповідь на пошкодження, що супровод­жується змінами системи мікросудин, реологічних властивостей крові та паренхіматозно-стромальних структур, спрямованих на знищення патогенного агента та відновлення (репарацію) пошкод­женої тканини. Ця реакція характеризується місцевими порушення­ми кровообігу, підвищенням проникливості судин у поєднанні з дистрофією тканини та проліферацією, тобто розмноженням клітин.

Морфологічні зміни при цьому бувають різніши: з одного боку, вони залежать від природи патогенного агента, з іншого — від стану імунобіологічної реактивності організму, резистентності його тканин та внутрішніх органів щодо дії тих або інших факторів. Запалення

включає в себе як складові частини інші загальнопатологічні процеси (дистрофію, некроз, порушення кровообігу, регенерацію) і в той же час є якісно новим проявом життєдіяльності організму в умовах пато­логії на різних рівнях еволюційного розвитку. Причому, в міру роз­витку організмів ця реакція значно ускладнюється. Так, якщо у най­простіших одноклітинних організмів вона має однотипний, мономорфний характер, то з появою кровоносної, ендокринної і, особливо, нервової системи стає складним багатокомпонентним процесом.

Запалення є захисно-пристосусальною реакцією. Це відкриття належить І.І.Мечникову (1882), який є засновником створення не тільки порівняльної патології запалення, але й порівняльної пато­логії взагалі, що було співзвучно виникненню в той період еволю­ційного вчення Ч.Дарвіна. Вивчаючи розвиток запалення у філоге­незі, І.І. Мечников дійшов висновку, що за допомогою запалення організм реалізує свої захисні та пристосувальні функції, хоча й підкреслював відносну недосконалість цього процесу.

Запалення має два аспекти: видовий та індивідуальний (І.В. Давидовський, 1962). У першому випадку для людини як біологіч­ного виду пристосування є завжди реакцією доцільною, бо навіть смерть організму в результаті запалення не має суттєвого значення. Через неї біологічний вид набуває нових, досконаліших форм присто­сування, що дозволяє йому зберегти себе як біологічну цілісність в умовах постійних змін навколишнього середовища.

У другому випадку пристосування не є реакцією абсолютно доцільною і в патології людини може набувати рис захворювання, тобто ознак не загальнобіологічного процесу, підпорядкованого зако­нам еволюції, а процесу загальнопатологічного з характерними морфологічними проявами.

В основі запалення лежать фізіологічні механізми, тобто існує фізіологічний прототип цього загальнопатологічного процесу. Впер­ше на це звернув увагу Г.Рібберт (1905), який писав, що "... і в нормальному організмі непомітно протікають незначні запальні процеси". Пізніше Р. Рессле (1923) висунув положення про фізі­ологічне та патологічне запалення, а АЛ.Абрикосов (1949) підтри­мав цю точку зору. Він вважав, що і те, і інше запалення виникають на основі одних і тих же механізмів і супроводжується одними і тими самими проявами.

Класичними клініко-морфологічними проявами запалення е ті, що вперше були сформульовані відомим римським вченим-енциклопедистом А. Цельсом (біля 25-30 р. до н.е. — 50 р. н.е.) у його трактаті "Про медицину": почервоніння (rubor), пухлина (tumor), жар (calor) та біль (dolor). Пізніше до них римський лікар та природознавець К.Гален додав п'яту ознаку— порушення функції (functio laesa).

Мал. Еритема та набряк при запаленні

Вивчення механізму розвитку (патогенезу) запалення в історич­ному аспекті тісно пов'язане з результатами досліджень відомих німецьких патологів Р.Вірхова (1858), Ю.Конгейма (1878), 1.1.Меч­никова (1865). Цими вченими було закладено фундамент наших сучасних уявлень про особливості виникнення, становлення та роз­витку цього процесу.

Р. Вірхов у своїй "Целюлярній патології" (1858) був першим, хто відмовився ототожнювати "запалення" та "захворювання", розглядаючи запалення як "активно-пасивний процес". Активний компонент, на його думку, забезпечує елімінацію за межі вогнища запалення токсичних продуктів та метаболітів. У своїх дослідженнях він звернув увагу на важливе значення дистрофії (трофічний компонент) у розвитку запалення, а такі ознаки як почервоніння тканини, набряк її та біль пов'язував з пошкодженням елементів тканини в умовах порушення кровопостачання.

Ю.Конгейм (1878) основне значення в розвитку запалення надавав судинному фактору, розглядаючи його як центральний у виникненні запальної реакції. Він уперше представив мікроскопічну характеристику судинного компоненту. Серед причин запалення найбільше значення надавав мікроорганізмам, встановив залежність місцевих проявів захворювання від конституції організму. Розгля­даючи запалення як складну та багатокомпонентну реакцію він писав: "... все старания ныне установить всеобъемлющую гипотезу для объяснения сущности воспалительных изменений мне кажутся бесплодными" (1878). Зараз, на порозі XXI ст. вони взагалі здаються нам просто безпідставними.

І.І. Мечников (1875) у розвитку запалення найбільше значення надавав фагоцитозу. За його проханням, віденський зоолог Р. Клаус підібрав вдалий грецький еквівалент для такого словосполучення як "пожираюча клітина", тобто "фагоцит". Такими фагоцитами (мікрофагами) є в організмі лейкоцити, а сам процес знешкодження патогенного агента (фагоцитоз) І. Мечников розглядав як найкращу цілющу силу організму. Результати його роботи були відзначені Нобелівською премією (1908). Разом з ним її отримав і П. Ерліх -засновник гуморальної теорії імунітету, який був активним супротив­ником І. Мечникова, бо вважав, що крім фагоцитозу важливою фор­мою захисту організму від мікробів є речовина (бактеріолізини), що міститься в рідинах організму.

Після створення фагоцитарної теорії розвиток уявлень про морфологічні основи запалення проходив у напрямку подальшого вивчення судинного компоненту, механізмів діапедезу, характерис­тики клітинних елементів запального процесу. Завдяки викорис­танню електронного мікроскопу стало можливим вивчити динаміку змін в ендотеліоцитахта інших клітинах гемомікроциркуляторного русла в стадії гіперемії, встановити механізми проходження компо­нентів плазми та клітин крові через стінки мікросудин, вивчити динаміку процесу фагоцитозу, встановити значення лізосомальної системи клітини. Подальший розвиток отримали уявлення не тільки про мікрофаги, тобто нейтрофіли, але й про макрофаги — клітини, сукупність яких спочатку розглядалась як ретикулоендотеліальна система (РЕС), а в даний час - як система мононуклеарних фагоцитів.

В останні роки встановлено, що вона входить до складу імуно-фагоцитарної системи, яка складається з трьох частин (Д.С.Саркісов,1988):

1. Система Т- та В-лімфоцитів.

Ця система забезпечує перебіг "імунних" процесів, до яких відносять такі, що пов'язані з реакціями антиген-антитіло та клітин­ним цитолізом в результаті дії Т- та В-лімфоцитів. Проявом їх є імунне запалення (А.1.Струков,1982).

2. Система моноцитарних фагоцитів.

У рамках її діяльності виникає грануломатозне (в минулому — специфічне) запалення. Воно виникає в результаті дії деяких мікро­організмів (наприклад, мікобактерій туберкульозу, блідоїтрепонеми та ін.) або хімічних речовин на систему моноцитарних фагоцитів (гістіоцитарно-макрофагальну систему). Виникнення гранульоми в цих випадках зумовлює відмежування патогенного агента від здоро­вих тканин, його фагоцитоз та елімінацію. Загальноприйнятою є схема клітинних перетворень у даній системі: моноцит — макрофаг — епітеліоїдна клітина — гігантська клітина типу чужорідного тіла — гігантська клітина типу Пирогова — Лангханса.

Дата добавления: 2015-07-19