Читайте также:
|
Комедія писалася майже 14 років. Данте розпочав роботу над головним своїм твором у 1307 році, коли був у вигнанні. Поштовхом до написання був сон, який наснився йому напередодні Великодня в 1307 році.
Слово «божественна» додав вже після смерті Данте Дж. Боккаччо. Для поета це була комедія (як поєднання піднесеного з повсякденним і тривіальним). А комедією твір був названий тому, що починався сумно, але мав щасливий кінець. Крім того, священна поема, яка трактувала відвертість земного буття. За своєю формою цей твір — своєрідна подорож у потойбічний світ, здійснена Данте у художній уяві, видінні. Твір мав і морально-практичну мету — показати середньовічній людині й усьому людству шлях до спасіння. У своїй подорожі Данте хотів висвітлити глибокий зміст трьох шарів буття: свою власну думку, історію суспільства та світ природи.
Комедія складається з трьох частин: «Пекла». «Чистилища» і «Раю». Три частини — це три світи, де водночас жив Данте: реальне життя, яке багато в чому було схоже на пекло; чистилище внутрішньої боротьби та рай віри, яку ніколи не втрачав поет. Головні одиниці виміру в поемі — трійка й дев’ятка, числа Святої Трійці, число Беатріче (трійка, помножена на себе). В кожній частині 33 пісні. Частина «Пекло» складалася з 34, що порушило гармонійність цілого. Це не випадково, адже завдяки зайвій пісні «Пекла» загальна їх кількість стала дорівнювати ста. Образи «Пекла» влилися в гармонію загального, бо й зло було небесним елементом Космосу. Всі частини закінчувалися словами «зоряні стелі»: зірка — це символ небесної цілі й астрономічне поняття, погодинний орієнтир у подорожі Данте. Написана «Комедія» у досить складній формі — терцинами. Ця строфа обрана поетом тому, що була також символом потрійності. Ланцюг терцин не мав кінця: аба, баб, вгв.. До Данте і після нього жоден поет не звертався до терцин.
Пекло. Середина життя поета, трагічний шлях, похмурий ліс. «Півжиття» — це не тільки 35 років, які Данте оцінював як середину життя, а й переломну мить життєвого шляху, коли потрібно співвіднести здійснене з метою. Це також середина світової історії. І світ, і поет втратили правильний шлях. Похмурий ліс — це символ Італії, символ заплутаного у гріхах світу і водночас стан душі поета. Спроба вийти з лісу здійснювалася на світанку. Герой поеми, намагаючись вийти з лісу, зупинився на схилі пагорба, оскільки йому завадили три звірі: пантера з красивим хутром (вона символізувала привабливість земних радощів), лев (символ гордості й насильства), вовчиця (символ жадоби й егоїзму), найжахливіша з усіх звірів, яка примусила поета повернутися до похмурої тіснини. Саме ці вади Данте вважав головною бідою людей свого часу, що знайшла своє відображення у художньому задумі й поетиці твору.
Поет зустрівся з Вергілієм (символ зустрічі християнства з античністю). Для нього давня греко-римська цивілізація — це духовна батьківщина, котра воскресла завдяки Новому Заповіту. Символом цих стосунків і став у поемі Вергілій.
Вергілій вважався людиною, яка передчувала народження християнства. У Данте було особливе ставлення до нього як до свого попередника, котрий створив «Енеїду» — епічну поему про велике призначення Римської імперії. «Божественна комедія» — це теж літературний епос, що розвивав подібну тему. Все життя поет мріяв про могутню і єдину Італію. Вергілій відрядив Енея у царство мертвих, щоб той дізнався про своє майбутнє, став мудрішим, мужнішим. Тому він став поводирем Данте колами «Пекла».
Данте й Вергілій стали на березі річки Ахерон, на хвилях якої хитався човен. Усі душі намагалися потрапити до нього, але біс Харон бив їх веслом по головах. Наповнений душами човен нарешті відплив. Пекло починалося з похмурої брами, над ворогами якої чорними літерами написані слова: «Лишайте сподівання всі, хто входить».
Перед Данте — благородний замок, який сім разів оточували стіни, а навколо текли джерельні води. «Тут знайшли притулок нехрещені душі, що не знали істинної віри». Раділо серце поета, який зустрів тіні давніх мудреців, поетів і героїв-язичників: Гомера, Сократа, Платона, Горація, Овідія, Гектора, Енея.
Данте спустився далі, до другого кола. Біля входу стояв, вишкірившись, Мінос. Своїм хвостом він обвивав тіло душі стільки разів, на скільки сходинок їй слід було спуститися, залежно від скоєного гріха. Скрізь чути стогін, плач, пекельний вітер кружляв і мучив душі. Це коло наповнене тими, хто став жертвами насолод і пристрастей, не керованих розумом: Єлена, Паріс, Дідона, Клеопатра, Ахілл, Трістан, Паоло і Франческа.
До третього кола Данте потрапив непритомним. Отямившись, він відчув дощ — «холодний, вічний, проклятий, важкий!» Поет побачив нові жертви, нові тортури. Це коло — для ненажер, яких пас Цербер, «звір з вишкіром потрійним».
Четверте коло стеріг демон на ім’я Плутос — «недруг клятви». Сюди потрапили здирники, скупі і марнотратники. Тут можна було зустріти папу й кардинала, «хто зле збирав, хто творив зле». Все золото, «що під місяцем було чи є, душі хоча б од-ній-єдиній спокою ні на хвилю б не дало». Одні кричали: «Чого їх кидати?», інші: «Чого збирать?»
П’яте коло підготовлене для тих, «кого вражала лють». їх засмоктувало те багно, «що Стікс йому ім’я». Поруч стіни скорботного міста Діо, осяяного багряними спалахами вогню, які оточували нижню частину Пекла. Один із гнівних ворогів Данте — флорентійський лицар Ардженті — названий так через те, що підкував свого коня срібними підковами.
У п’ятому колі зображувався чорний падаючий водяний потік, який потрапляв у болото Стігійської долини. У болоті мучилися душі грішників-антиподів: гнівні і нудні. Гнівні знаходилися на поверхні болота. Вони всі були голі і билися один з одним і руками, і ногами, і головами, і навіть зубами, рвучи ними шкіру в лахміття. Нудні мучилися під водою болота, а на поверхні води лише видно було бульбашки від їхніх тяжких плачевних подихів.
Коли Данте перебирався через болото на човні демона Фрігія (давньогрецький напівбог), то зобразив одну душу — Філіпо Ардженті. На цьому закінчувалася, за Данте, верхня частина Пекла, і герої перейшли в нижнє Пекло. Перше місце, куди вони потрапили, — це місто Діт.
Можна припустити, що, за концепцією Данте, порушники шлюбної вірності, ненажери, скнари і марнотратники, гнівні і нудні є меншими грішниками, бо душі їхні знаходилися у верхній частині Пекла.
Біля воріт міста Діт автор поеми помістив міфічні створіння: фурій (на їхніх головах замість волосся — гідри — зелені змії), Медузу — Горгону (поглядом обертає людей на камінь), Кракена (підводного змія).
Ворота міста Діта відкрив перед мандрівниками посланець з неба, і Данте зміг споглядати жахливу картину мук грішників, які належали вже до шостого кола Пекла.
У стінах міста Діт поет змалював ще страшніші покарання душ, і це коло знаходилося значно ближче до місця перебування самого Люцифера. У цьому колі мучилися єретики, душі яких лежали в сотнях гробниць. Усі гробниці палали вічним вогнем, від якого вони розжарювалися, як сталь. Від нестерпної спеки над гробницями стояв пронизливий відчайдушний крик грішників.
Над відкритими могилами шостого кола — стогін грішників, які у вічному вогні. Данте зустрів там свого сучасника і голову партії флорентійських гібелінів — Фаріната Фельї Убарті, з яким ворогував рід поета, прихильний до влади Папи. Ще один ворог папства, германський імператор Федеріко-Фрідріх III — разом з іншими приймав муки у палаючих домовинах.
Біля сьомого кола — дикий і злий Мінотавр. У цьому колі, розділеному на три пояси — ґвалтівники, вбивці, самогубці, богохульники. У першому поясі центаври стріляли з лука в тих, хто виринав з кривавої хвилі. Тут поет зустрів Нессу-провідника, який повів його до другого пояса. Там на червоних деревах і кущах страшні гарпії — хижі птахи з гострими кігтями та зубами.
Коли Данте зламав гілочку терену, з неї скотилася крапелька крові, почувся стогін: «Чом завдаєш ти муки?» То волали душі тих, хто заподіяв лиха собі, самогубці.
Третя, найважча смуга, була відведена богохульним — це спалена сонцем пустеля. У перших двох щілинах каялися звідники, спокусники і підлабузники, яких бив батогом рогатий чорт. У п’ятому рівчаку кипіли у смолі душі хабарників. І коли хтось із них з’являвся на поверхні, щоб остудити спину, кухар-чорт хапав його гаком за бік.
У десятий рівчак потрапили після смерті ті, хто спричиняв розбрат, «хто на чварах наживав тягар». Серед них — засновник ісламу Магомет, його зять Алі, які були винні в релігійному розколі світу; призвідники громадянських війн. їх покарали тим, що розсікли.
Попереду останнє — дев’яте коло. Повіяло холодом крижаного озера Коцит. Тут вмерзали в кригу душі тих, хто скоїв найстрашніший гріх — зрадив рідних, батьківщину, друзів. У центрі — Люцифер, володар Пекла, «найсумнішої з держав», до середини грудей у крижині, а ноги просверлили Землю наскрізь. Він мав три обличчя — червоне, жовто-сіре й чорне. Два великих без пір’я крила безперервно рухалися і гнали крижаний вітер. У кожній з трьох пащ стікала кривава слина. Він терзав грішників: Брута, Кассія — убивць Цезаря, й Іуду — учня Ісуса, який зрадив учителя — муки та смерть.
Висновок: Шлях, яким поет пройшов через Пекло, відкрив раніше невідомий для нього світ людської провини й покарання, загартував його характер. Чималий вплив на нього справив поводир Вергілій, котрий вчив Данте підкорятися вимогам розуму, долати труднощі та втому. Побачивши Пекло, поет краше зрозумів і земне життя. Він переконався, що коли людина не керуватиметься у своїх вчинках вірою, надією, обов’язком і любов’ю, життя її перетвориться на Пекло вже на землі.
Чистилище. За художнім уявленням Данте, чистилище — це гора, біля підніжжя якої містилося передчистилище. На горі було розташовано сім кіл, у котрих очищаються від семи гріхів. Нарешті, місце на вершині гори — земний рай, де колись жили Адам і Єва. Чистилище в усьому — повна протилежність Пеклу, що виразно стверджувалося і поетикою твору. Замість стогону тих, хто мучився, звуковим забарвленням у чистилищі стали співи. Проте головним сюжетним стрижнем поеми залишилися зустрічі з душами померлих, а гуманістичне світобачення поета розкривалося в роздумах про відповідність кари гріху.
Обидва поети — Данте і Вергілій — наблизилися до Сатани, вхопилися за волохате його тіло і почали спускатися по стегнах. Повернувшись, потрапили у щілину між Люцифером та кригою. По шерсті почали підніматись угору: попереду Вергілій, а за ним Данте.
Пройшовши струмком, мандрівники знову побачили світло й красу небес. Перед ними з’явилася зелена гора, оточена океаном. Поруч гойдався човен, рухались тіні — душі померлих, які перед смертю покаялись у своїх гріхах. Вони чекали, коли їх перевезуть до підніжжя гори.
І ось — обидва поети у Чистилищі. На першому виступі — недбальці. Серед них і знайомий Данте музикант Каселла. Поет тричі намагався обійняти його, але тричі його руки проходили крізь тінь. На камені сидів Белаква, майстер музичних інструментів, який ніколи раніше не поспішав, то й тепер не квапився.
На другому виступі — Долона земних володарів. Тут знаходилася душа короля Сицилії Мафреда, який боровся за незалежність своєї країни й загинув за неї. Але Папа розпорядився, щоб тіло Мафреда викопали з могили і винесли за місто, супроводжуючи процесію перевернутими донизу свічками й прокльонами короля.
До воріт Чистилища вели три східці: біло-мармуровий, чорно-багровий і порфіровий, «яскравий, мов кров, що з вени раненої ллє», та діамантовий поріг. «Володар з осяяним чолом» креслить сім літер «р» (лат. — гріх), які позначають сім смертних гріхів. Піднімається на гору грішник, який покаявся. Володар відкрив золотим і срібним ключем двері, за якими — сім виступів гори — кола Чистилища.
Коло перше зібрало душі тих, хто за життя був дуже гордим, з презирством ставився до інших. Провенцан Сальване, правитель Сієни, вирішив врятувати від страти свого друга — неаполітанського короля Карла І. Для цього йому потрібно було 10 тис. золотих флоринів. Не маючи такої суми, Сальване сів на міській площі як жебрак. Його піддані були настільки вражені, що зібрали необхідну суму. Правителю, який зважився на приниження заради друга, відпустили його гріхи.
Друге коло призначене для заздрісників. Вони сиділи біля скелі, їхні повіки зашиті залізним дротом. Серед них — Гвідо Дег Дука, який говорив про себе:
Так пламінь заздрощів мене пропік,
Що як, бувало, бачу радість в кому,
Ти б в мене бачив зеленавість щік.
У третьому колі — люті. Один з них ломбардець Дарко, розгніваний на людей, які порушують закон.
Отак призвів поганий напрям ходу
До того, що весь світ угруз в гріхах.
І винуватити не варто природу,
Але й праведний гнів — гріх.
У четвертому колі зібралися душі сумних і похмурих.
У п’ятому колі — душі скупих і марнотратників. Серед них Гугу Капет, один із перших королів Франції, римський поет Стацій, котрий «перебував у Чистилищі уже п’ять століть».
Шосте коло для ненажер. Один із них — родич поета, брат його дружини Форезе Донаті, який потрапив сюди одразу, минаючи інші кола, завдяки молитвам своєї дружини.
За останнім, сьомим колом, в якому перебували душі тих, хто віддавався надмірним любовним втіхам, — стіна вогню. її треба переступити, щоб потрапити до річки Лети, яка відділяла Чистилище від Земного Раю. Там з’явилася Метільда, котра зривала в лузі квіти і сміялася. Шелест листя нагадував поетові шелест рідних сосен. Він згадував минуле..
Аж ось з’явилася процесія старців, одягнених у біле й прикрашених лілеями і трояндами. Вони супроводжували золоту колісницю, яку тяг Грифон. Навкруги танцювало три жінки: одна — як жаринка, у другої — «все тіло й кість були, як смарагд, а третя сяяла, наче свіжий сніг». Це алегорія віри, надії, любові. Загримів грім, процесія зупинилася. Поет побачив Беатріче. Метільда занурила Данте в райську річку Евною, яка повертала пам’ять.
Творець «Енеїди» попрощався з Данте, далі йому провідник був не потрібний. Крім того, Вергілій не міг йти далі, тому що був язичником. Земний розум не міг керувати людиною поблизу небесного світила. Крім того, Данте знову знайшов те, що втратило людство: самостійність волі й думки, совість.
Рай. Поет, споглядаючи Беатріче, відчував, як вони підносяться над землею. Швидкість руху досягала швидкості світла, проте вони не помічали цього, а повільно, плавно, непомітно для себе пливли у просторі. Навкруги — вогонь. У цій сяючій вогняній кулі вони сягнули першої сфери.
Блиск вогню потьмянів. Раптом скрізь засяяло, ніби переливалися перли. Перли — це душі блаженних, які заселяли МІСЯЦЕВЕ НЕБО. Одна з них Констанца. Вона була черницею. Брат викрав її з монастиря і силоміць віддав заміж. Тож не дівчина скоїла гріх, а її брат.
Далі — Меркурієве небо, на якому перебували честолюбні.
На Венериному небі — душі людей волелюбних, тобто тих, хто любив своїх близьких.
Посередині планет було розташоване Сонцеве небо. На ньому — душа біблійного царя Соломона, одного з найсправедливіших людей на землі. На Сонцевому небі три ходи. У першому з них — мудреці, там перебувала душа Фоми Аквінського, який віддав життя за віру, у третьому — хор осяйних блаженств, серед яких цар Соломон.
На Марсовому небі — воїни, котрі загинули за віру, за Христа, поет зустрів тут свого пращура Коччагвіду, яким дуже пишався.
Далі — Юпітерове небо, на якому знайшли притулок справедливі. Безліч вогняних іскор, кожна з яких — чиясь душа. Разом вони утворювали напис: «Любіть правосуддя ті, що судять землю», іскристі душі складали також зображення золотого орла — символа держави, який світився на сріблястому небі.
На Сатурновому небі — люди, які у житті споглядали світ.
Нарешті, Зоряне небо. Просто над собою Данте побачив палаюче сузір’я Близнюків, під яким він народився у травні 1265 року. Внизу — весь Космос. Десь у безмежності поет помітив маленьку жалюгідну кульку — це Земля.
На Зоряному небі поет зустрів трьох апостолів — Петра, Якова та Іоанна. Вони запитали його про три чесноти. Данте висловив сподівання, що настане час і рідна Флоренція визнає його. Тут відбулася зустріч з Адамом, який розповів, що перебував у Раю лише кілька годин, а потім був вигнаний Богом, бо прагнув пізнати більше, ніж мала знати людина. Перша людина на Землі була не тільки цікавою, а й гордою.
За Зоряним небом — Кришталеве. Воно — першорушій, джерело руху. На ньому дев’ять ангельських кіл, які перебували у постійному русі.
Останнє, десяте небо, оточене Світосяйною рікою, за якою розташований Емпірей з райською трояндою. Це світ безмежності.
На берегах Світосяйної ріки пломеніли вогняні квіти. Це душі праведних. Половина з них — іудеї, які жили до Христа й вірили у месію. Вільних місць залишилося мало. Тут і Беатріче поруч з Свою біля підніжжя престолу Богородиці. Ще вище — престол Бога. Він ніби обіймав увесь світ. Земні закони тут не діяли. Данте вважав, що світом править етичне начало — Любов. Шлях поета закінчився. Свою місію він здійснив, розповівши світу про те, що побачив у Пеклі, Чистилищі та Раю. Свою поему митець вважав святим твором, написаним з волі Небесного Творця.
Одним з перших перекладачів «Божественної комедії» українською мовою та популяризатором творчості Данте був Іван Франко. Десять пісень поеми переклав Володимир Самійленко, сонети — Микола Вороний. «Нове життя» перекладали Микола Бажан, Дмитро Павличко, Іван Драч та інші.
Найбільш цінні праці про Данте: дослідження І. Глібова (Б. Асаф’єва) — «Данте і музика» (1921), де «Комедія» порівнювалась із симфонією і навіяними нею творами російських композиторів, лекція А. Луначарського «Історія західноєвропейської літератури» (1930), стаття А. Ефроса «Молодий Данте», а також книга М. Алпатова «Італійське мистецтво епохи Данте і Джотто» (1939) та монографія А. Дживелегова «Данте Аліг’єрі» (1946).
Поетична розповідь про Франческу да Раміні (героїню «Божественної комедії») надихнула двох російських композиторів — П. Чайковського і С. Рахманінова на створення симфонічних творів, присвячених їй.
Окремі пісні «Божественної комедії» були перекладені білоруською мовою Я. Сєм’яжоном.
В Україні перший переклад поеми українською мовою зробив Іван Франко 1878 року, переклавши білим віршем пісню «Пекла»,
У 1892—1896 рр. у Львівському журналі «Правда» Володимир Самійленко надрукував перші 10 пісень «Пекла», які незабаром вийшли окремим виданням.
1898 року Леся Українка переклала частину пісень «Пекла». Цей переклад був опублікований у 1945 році.
1913 року І. Франко наприкінці монографії «Данте Аліг’єрі. Характеристика середніх віків. Життя поета і вибір із його поезії» подав досить докладний переклад з усіх трьох частин поеми.
1956 року вийшов перший повний переклад «Пекла» П. Карманського і М. Рильського. А в 1976 році вийшов повний переклад «Комедії» Є. Дроб’язка, який був відзначений Республіканською премією ім. М. Рильського.
Інтерес до творчості поета відображений в поезії (поема «Іржавець») та прозі (повість «Варнак») Т. Шевченка, творах і літературно-критичних статтях Лесі Уіфаїнки.
Про Данте складали вірші. Так, Леся Українка присвятила йому вірш «Забута тінь», Юрій Клен написав твір «Терцина» і «Беатріче», Ліна Костенко — «Під вечір виходить на вулицю він..».
Великий вплив «Комедія» мала і на мистецтво. Для багатьох живописців і графіків, скульпторів і граверів поема стала школою високого реалістичного надбання. По ній вчились малюнку й композиції, пізнавали таємниці світлотіней і передачі руху.
Геній Данте був настільки всеохоплюючий, майстерність його такою багатою, що кожний майстер знаходив у великій поемі те, що потребувала саме його сфера: мистецтво, його творча особистість, його вік.
«Комедія» надихнула мужні пензлі Мазаччо, життєрадісну майстерність П’єро делла Франческа, який переніс на полотно сяйво сонячних променів, що засліплюють у пейзажах Дантового «Раю»; Сандро Боттічелі, який працював багато років над малюнками до поеми, писав прекрасних жінок: божественних, як Беатріче, і в той же час земних, як грішна Франческа.
Іскра Дантового генію передана в дивних бронзових рельєфах на дверях флорентійського християнського храму Сан-Джованні; творіннях геніального Гіберті. А в творчості самого Мікеланджело отримало найвище втілення все, що заповідав автор «Комедії» новому мистецтву.
Неперевершеними залишилися гравюри німецького митця А. Дюрера, який ілюстрував поему.
Отже, творчістю Данте захоплювалось багато митців з різних галузей мистецтва: письменники, композитори, скульптори, художники. З його «Божественної комедії» черпали натхнення багато поколінь, і ще стільки ж буде нею захоплюватись в майбутньому, тому що це твір високої довершеності, який займає почесне місце у світовій літературі.
Дата добавления: 2015-12-01; просмотров: 164 | Нарушение авторских прав