Поняття про характер.

Кожній людині, крім динамічного боку дій, що виявляється в темпераменті, властиві істотні особливості, які позначаються на її діяльності та поведінці. Про одних говорять, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, ко­лективісти, а про інших - лінькуваті, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи.

Ці й подібні до них риси виявляються настільки виразно й по­стійно, що становлять собою типовий вид особистості, індивідуаль­ний стиль її соціальної поведінки. Такі психологічні особливості осо­бистості називаються рисами характеру. Ці риси характеризують і цілі, до яких прагне людина, і способи досягнення цілей. Знати це важливо, оскільки особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить. Сукупність таких стійких рис становить характер особистості.

Отже, характер - це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших лю дей, праці, навколишньої дійсності та самої себе.

Термін «характер» (від грецького - «риса», «прикме­та», «відбиток»). Введений він для позначення цих властивостей людини другом Аристотеля Теофрастом, який у «Характеристи­ках» описав з позицій мораліста 31 тип людських характерів людей хвалькуватих, базік, нещирих, нудних у розмові, улесливих та ін. Пізніше філософи та психологи стосовно пояснень і класифікації людських характерів виявляли або особливості будови та функцій тіла, або морально-етичні особливості суспільних стосунків людей, або їхні розумові властивості та досвід.

Характер найбільше пов'язується з темпераментом, який, як відомо, визначає зовнішню, динамічну форму його вираження. Ха­рактер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяльності, суспільних відносинах.

Про характер людини судять і за тим, як вона мислить і пово­дить себе в різних обставинах, якої думки вона про інших та про саму себе, які манери їй властиві.

Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість пе­редбачати, як людина поводитиметься за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення. Художня література дає прекрасні описи поведінки людей з різними харак­терами. Історія знає багатьох політичних, громадських, військових діячів, які завдяки силі позитивних рис свого характеру сприяли прогресу суспільства, натомість особи з негативними рисами харак­теру або слабохарактерні спричинили його занепад.

Структура характеру.

Визначити структуру характеру означає: виокремити в ньому провідні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.

У структурі характеру необхідно розрізняти зміст і форму. Зміст характеру особистості визначається суспільними умовами життя та вихованням. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються. Але за формою наміри, црагнення ре­алізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, і від особливостей її характеру, передусім від темпераменту. У структурі характеру виокремлюють такі його ком­поненти: спрямованість, переконання, розумові риси, емоції, волю, темперамент, повноту, цілісність, визначеність, сил.,

Спрямованість є провідною в структурі характеру особистості. Вона виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцін­ному ставленні до вчинків і діяльності людей і самої себе.

Переконання - знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку. Переконання виявляються в принципо­вості, непідкупності та правдивості, вимогливості до себе. Людина з твердими переконаннями здатна докласти максимум зусиль для до­сягнення мети, віддати, коли потрібно, своє життя заради суспільних справ. Безпринципним людям, кар'єристам ці риси характеру не властиві.

Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спосте­режливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприя­ють швидкій орієнтації в обставинах. Нерозсудливі люди легко ха­паються за будь-яку справу, діють під впливом першого імпульсу. Розумова ж інертність, навпаки, виявляється в пасивності, байду­жості, повільності у прийнятті рішень або у поверхневому підході до справ без урахування їх важливості.

Емоції стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячкуватість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, «товстошкірість», нечутливість до страж­дань інших, нездатність співпереживати. Моральні, естетичні, пізна­вальні, практичні почуття завдяки мірі вираженості в них емоцій можуть виявлятись або в екзальтації, або в спокійному, поміркова­ному ставленні до явищ природи, мистецтва, вчинків людей.

Воля в структурі характеру зумовлює його силу, твердість. От­же, воля, як вважають, є стрижневим компонентом сформованого характеру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, не­похитним, мужнім, здатним досягати поставленої мети. Безвольні ж люди - слабохарактерні. Навіть при багатстві знань і досвіду вони нездатні наполягати на справедливості, виявляють нерішучість, бо­язливість.

Темперамент у структурі характеру є динамічною формою його прояву. Характер - це єдність типологічного і набутого за життя досвіду. Особливості умов життя, навчання та виховання формують різноманітне за змістом індивідуальне ставлення до явищ навколиш­ньої дійсності, але форма прояву цього ставлення, динаміка реакцій особистості визначаються її темпераментом. Одні й ті самі переко­нання, погляди, знання люди з різним темпераментом виявляють своєрідно щодо сили, врівноваженості та рухливості дій.

Характер - це сукупність усіх його структурних компонентів. Кожний структурний компонент характеру - спрямо­ваність, інтелект, емоції, воля, темперамент - інтегративне виявля­ються певною мірою в кожній рисі характеру, як і в характері за­галом. Тому не можна говорити про світоглядні, інтелектуальні, емоційні, вольові риси характеру. Характер як своєрідне стійке, ці­лісне ставлення особистості до різних аспектів дійсності може бути стійким або нестійким, повним, цілісним, визначеним або невиразним.

Повнота характеру - це всебічний розвиток основних його структурних компонентів - розумових, моральних, емоційно-вольових. Розсудливість вчинків такої людини завжди узгоджена з емоційною врівноваженістю та самовладанням.

Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність. Вона виявляється в єдності слова та діла або в її відсутності у вчинках. У безхарактерних людей помітно виявляються розбіжність у погля­дах, відсутність цілеспрямованості рис характеру, випадковість їх виявлення, залежність їх проявів від ситуацій, а не від внутрішніх установок особистості.

Особливо важливою в характері є його визначеність. Твердість і незалежність особистості в її прагненнях і переконаннях, у бо­ротьбі за досягнення окреслених цілей свідчать про визначеність її характеру. Визначеність характеру у людини як суб'єкта діяльності позначається на принциповості та сумлінності дій незалежно від важливості доручення. На людину з визначеним характером можна покладатися, доручаючи їй важливі справи - вона виконає дору­чення відповідно до його мети, змісту справи та способів виконання. Про людей з невизначеним характером важко сказати: добрі вони чи погані. Це люди безпринципні, без чітких позицій у політичному, трудовому житті, у побуті.

Сила характеру виявляється в енергійних діях, завзятті та активності в діяльності, боротьбі за доведення справи до кінця, не­зважаючи на жодні перешкоди. Такі люди не бояться труднощів, уміють їх долати. Це новатори в праці, ентузіасти, ініціатори.

Справжню людину - активного діяча, колективіста, патріота, інтернаціоналіста, гуманіста - характеризує єдність усіх компонен­тів її характеру. Проте єдність характеру не виключає того, що в різних ситуаціях у однієї й тієї самої людини по-різному виявля­ються зазначені компоненти та риси характеру. Одночасно людина може бути поблажливою та надмірно вимогливою, непохитною та поступливою, щедрою та скупою. При цьому єдність компонентів характеру залишається і саме у цьому виявляється.

Особливості типового характеру виявляються при позитивному або негативному ставленні до праці, інших людей, самого себе, пред­метів та явищ дійсності.

Ставлення до праці є однією з найістотніших рис характеру людини. Воно виявляється в повазі до праці, працелюбності або ж у зневазі до праці та працівників. Важливі риси у ставленні до праці - акуратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість.

Ставлення до інших людей виникають у міжособистісних кон­тактах і зумовлюються суспільними умовами життя, які склада­ються історично і розкриваються в колективі. Рисам характеру, в яких виявляється ставлення особистості до інших людей, властиві значна варіативність за змістом і формою їх виявлення, залежність від рівня культурного розвитку народу та духовного багатства осо­бистості. Ставлення до інших людей має оцінний характер, в якому інтелектуальне оцінювання залежить від емоційного ставлення до рис характеру, що виявляються в суспільних контактах. Оцінне ставлення до людей виявляється в різному змісті рис характеру та різній формі їх прояву. Схвалення та осуд, підтримка та заперечен­ня виявляються у ввічливій, тактовній, доброзичливій формі або ж формально, улесливо, а то й брутально, грубо, іронічно, саркастично, образливо.

Ставлення до інших виявляється залежно від обставин і харак­теру оцінювання вчинків і в позитивних, і в негативних рисах ха­рактеру. Позитивними рисами характеру культурної людини є справедливість, дотримування слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принциповість. Засадні стосовно них — гуманістичні мо­ральні якості людей, ідейні переконання, прогресивні прагнення.

До негативних рис характеру належать: відчуженість, замкну­тість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гординя, схильність до безпідставного кепкування та глузування, причіпливість, схильність до пустопорожніх суперечок, заперечен­ня істини, дріб'язковість, мізантропія. Негативні риси характеру дуже шкодять позитивному спілкуванню людей, їхнім прагненням до спільної боротьби з несправедливістю, спілкуванню в праці.

Ставлячись до вчинків і поведінки інших, людина формує влас­ні риси характеру за аналогією чи протиставленням. Ставлення до самої себе - позитивне або негативне - залежить від рівня розвитку самосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відпові­дальність за справу, схильність віддавати себе, свої сили колекти­ву, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвдомості особистості.

Разом з тим деяким людям властиві негативні риси - нескром­ність, хвалькуватість, кар'єризм, гординя, самовпевненість тощо.

Типові риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються по-різному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього характеру виявляються настільки яскраво та своєрідно, що це робить їх оригінальними. Загостреність таких рис виявляється спонтанно, як тільки людина потрапляє в адекватні цим рисам умови. Такі умови провокують прояв загостреної реакції особистості. Крайню інтенсивність певних рис людини називають їх акцентуацією. Хоча акцентуація якихось рис особистості своєю загостреністю та своєрід­ністю прояву виходить за межі звичайного, їх не можна відносити до патологічних. Проте надмірно складні умови, які викликають ак­центуацію рис особистості, частота їх повторення можуть спричи­нити невротичні, істеричні та інші патологічні реакції.

Методики діагностики особливостей характеру:

I. Проективні методики

1. Психогеометричний тест. (Досліджуваному пропонується 5 фігур: квадрат, трикутник, прямокутник, коло, зигзаг, серед яких потрібно обрати фігуру, що найбільш схожа на нього та написати її під №1. Серед тих фігур, що залишилися необхідно знову обрати найбільш близьку досліджуваному та написати її під №2. Так само нумерують інші фігури. Досліджуваному приписують характеристики, що належать фігурам №1 і 2, що стосується характеристик останньої за вибором фігури, то це риси, що відкидаються досліджуваним)

2. Тест ТіГр

3. Рисунковий тест «Дім, в якому я живу»

4. Методика «Твій колір та твій характер»

5. «Намалюй свій характер». Досліджуваному пропонують 12 квадратів з невизначеними зображеннями, які він повинен домалювати.

II. Опитувальники

1. Тест «Екстраверт ти чи інтроверт»

2. Методика експрес-діагностики характерологічних особливостей особистості (на основі опитувальника Айзенка)

2. Психологічне дослідження акцентуйованості характеру.

Відповідно до теорії «акцентуйованих особистостей» існують риси особистості, які самі по собі ще не є патологічними, однак можуть за певних умов розвиватися в позитивному або негативному напрямку. Риси ці є як би загостренням деякій властивій кожній людині індивідуальних властивостей.

Як правило, акцентуйованість формується в підлітковому віці.

Для діагностики акцентуйованості використовується наступна діагностична модель:

1. Діагностика можливої наявності акцентуйованості, визначення її типу та можливої моделі поведінки (методика Лєонгарда, МПДО, тест Шмішека)

2. Діагностика нервово-емоційного напруження для з’ясування можливості реалізації визначеної моделі акцентуйованості в поведінці.

Чим більший ступінь нервово-емоційного напруження, тим більша вірогідність того, що досліджуваний буде поводити себе відповідно визначеного типу акцентуйованості. Для визначення нервово-емоційного напруження найчастіше використовують модифікований тест Люшера.

3. Виявлення сфер життєдіяльності досліджуваного, в яких реалізація поведінки за типом акцентуйованості є найбільш вірогідною. Найчастіше використовується методика «Настановче поле» Подмазіна.

Модифікований опитувальник для ідентифікації типів акцентуацій характеру у підлітків (МПДО)

Метод патохарактерологического дослідження підлітків, названий Патохарактерологічним Діагностичним Опитувальником (ПДО), призначений для визначення у віці 14-18 років типів акцентуації характеру й типів психопатій, а також сполучених з ними деяких особистісних особливостей.

МПДО є модифікацією тесту Лічко. Опитувальник Лічко шкільними психологами використається дуже рідко, в основному - через складність і необхідність великої кількості часу (від 1 до 1,5 години на одну людину). Крім того ПДО досить важко застосовувати в груповому варіанті.

Шкільному психологові потрібний більше портативний тест, легко застосовуваний у груповій діагностиці. Із цією метою й була зроблена спроба модифікації ПДО.

По-перше, у текст опитувальника включені тільки діагностичні питання, що дозволило різко зменшити його обсяг (з 351 до 143 питань), і, зберігши розповсюджену в середовищі шкільних психологів типологію акцентуацій, розроблену А.Е.Лічко, зробити процедуру використання опитувальника близької до таких зручних методик, як опитувальник Леонгарда, Лихтена-Шмишека й ін.

По-друге, діагностично значимими вважаються тільки відповіді "Так", що дозволяє провести обстеження в один прийом (а не у два, як у ПДО, де після вибору "Так" випробуваний повинен, вибравши нетипові для нього твердження, позначити їхнім індексом "Ні").

По-третє, важливою перевагою МПДО є те, що значна частка обробки результатів тесту проводиться самими випробуваними: Підрахунок балів на бланку відповідей виділення шкал з найбільшою сумою балів. Процедура обстеження спрощена настільки, що учні 9 - 11 класів, опираючись на керівництво до тесту, можуть здійснити самотестування в ході індивідуальної консультації в кабінеті психолога. Зрозуміло, що на обов'язку психолога залишиться роз'яснення отриманих результатів, бесіда по цих результатах, тобто властиво психологічне консультування. У середньому час обстеження однієї людини становить 30 - 35 хвилин. Тест зручний й у груповому варіанті.

По-четверте, модифікація торкнулася й змісту опитувальника. Так, деякі питання отримані шляхом аналізу великої кількості проекцій акцентуированных підлітків за допомогою методики незакінчених пропозицій. Наприклад, дуже поширена серед інтровертованих підлітків проекція: "Я часто боюся, що в майбутньому залишуся самотнім". Цей і цілий ряд інших тверджень не входять у названі вище опитувальники.

Опитувальник включає 143 твердження, які складають 10 діагностичних й одну контрольну шкалу (шкалу неправди). У кожній шкалі по 13 тверджень. Твердження в тексті опитувальника пред'являються у випадковому порядку. Діагностуються гіпертимний, циклоїдний, лабільний, астено-невротический, сенситивний, тривожно-педантичний, інтровертований, збудливий, демонстративний і нестійкий типи.

Порядок заповнення опитувальника й підрахунку балів викладений в інструкції для обстежуваних.

На підставі зібраного матеріалу, окремо по кожному типу акцентуацій, визначене мінімальне діагностичне число (МДЧ),

Мінімальні діагностичні числа (МДЧ):

Гіпертимний тип - 10;

Циклоїдний тип - 8;

Лабільний тип - 9;

Астено-невротичний тип - 8;

Сенситивний тип - 8;

Тривожно-педантичний тип - 9;

Інтровертований тип - 9;

Збудливий тип - 9;

Демонстративний тип - 9;

Нестійкий тип - 10;

Контрольна шкала - 4.

інтерпретується подібно такій же шкалі в дитячому варіанті опитувальника Айзенка. Показник в 4 бали за контрольною шкалою розглядається вже як критичний. Високий показник за цією шкалою свідчить про тенденції обстежуваних давати "хороші" відповіді. Високі бали за шкалоюнеправди можуть служити також додатковим свідченням демонстративності в поведінці обстежуваного. Тому при одержанні по контрольній шкалі більше 4 балів варто додати до шкали демонстративності 1 бал. Якщо ж показник за шкалою облудності перевищує 7 балів, то до шкали демонстративності додаються 2 бали. Однак якщо незважаючи на це, демонстративний тип не діагностується, то результати тестування варто визнати недостовірними.

Правила ідентифікації типів:

1. Якщо МДЧ досягнуто або перевищено тільки за одним типом, то діагностується цей тип.

2 Якщо МДЧ перевищено по декількох типах, то діагностується:

а) у випадку нижче перерахованих сполучень - змішаний тип:

ГЦ	ГД	Г Н	Ц Л
ЛА	АС	СТ	ТІ
ІЗ	ЗД	ДН	ЛС
АТ	СІ	ІД	ЗН
ЛД	ЛН	АД	ІН

Інші сполучення, отримані по МПДО, повинні бути визнані такими, що не сполучають.

б) Якщо за яким-небудь типом набрано балів на 4 більше, ніж за іншим типом, то останні не діагностуються, навіть якщо сполучення сумісне.

в) У випадку несумісних сполучень діагностується той тип, на користь якого набране більше балів.

г) Якщо у відношенні двох несумісних типів є однакова кількість балів, то для виключення одного з них необхідно керуватися наступними правилами домінування (зберігається тип, зазначений після знака рівності):

Г +Л = Г	А + І = І	Ц + А = А	С + З = З
Г + А = А	А + З = З	Ц+ З = З	С + Д = Д
Г + С = Г	А + Н = Н	Ц + Т = Т	С + Н = Н
Г + Т = Т	Т + З = З	Ц + І = І
Г + І= І	Т + Д = Д	Ц + С = С	Л + Т = Т
Г + З = З	Т + Н = Н	Ц +Д = Д	Л + І = І
		Ц + Н = Н	Л + З = З

3. Якщо МДЧ досягнуто або перевищено у відношенні декількох типів і за правилом 2 їх не вдається скоротити до двох, то тоді відбираються два типи з найбільшим числом балів, після чого керуються правилом 2.

4. Якщо за контрольною шкалою отримано більше 4 балів, то до шкали демонстративності додається 1 бал, якщо більше 7 - додається відповідно 2 бали. Однак, якщо після цього демонстративний тип не діагностується, результати обстеження зізнаються недостовірними й відносно даного підлітка його треба повторити.

Модифікований тест Люшера

В основі методики лежать психосемантичні значення кольорів, тобто ті психологічні характеристики, які несвідомо привласнюють досліджувані, асоціюючи іншу людину з певним кольором.

Аналогічно інтерпретується вибір кольорів відносно самооцінки. Методика дозволяє також діагностувати взаємини в малій групі, як дитячій, так і дорослій.

В даному контексті методика використовується для оцінки ступеня нервово-емоційного напруження, яке відчуває досліджуваний.

З цією метою перед ним розкладають 8 карток стандартного розміру наступних кольорів:

- синій

- зелений

- червоний

- жовтий

- фіолетовий

- коричневий

- чорний

- сірий

Пропонують обрати спочатку ту картку, яка викликає найбільш позитивні асоціації, потім ту, асоціації з якою є менш позитивними. І так до останньої картки. Відповідно до семантики кольору кожний вибір має свій асоціативний ряд. Крім цього вибори оцінюються з точки зору емоційної стабільності.

Синій – чесний, справедливий, незворушний, спокійний, відчужений, сумлінний. Стабільний.

Зелений – інтелектуальний, динамічний, енергійний, сильний, незалежний. Стабільний.

Червоний – рішучий, лідер, енергійний, дружелюбний, впевнений, товариський, напружений, метушливий, агресивний, дратівливий. Нестабільний.

Жовтий – відкритий, товариський, веселий, безвідповідальний, непостійний, доброзичливий. Нестабільний.

Фіолетовий – таємничий, егоїстичний, привабливий, інтелектуальний, несправедливий, нещирий, одинокий. Нестабільний.

Коричневий – поступливий, залежний, спокійний, сумлінний, нудний, порядний, колір «клерків». Стабільний.

Чорний – непривабливий, впертий, замкнений, лідер, незалежний, агресивний, сильний, гнітючий. Нестабільний.

Сірий – в’ялий, нерішучий, невпевнений,несамостійний, пасивний, надійний, передбачуваний. Стабільний.

Перші два вибори оцінюються з прямою характеристикою. Наступні 4 вибори – нейтральні – їх не враховують при інтерпретації. 7-8 вибори інтерпретуються відповідно зі зворотною характеристикою.

За кожним зі значимих виборів враховується ступень емоційної стабільності, тобто за кожен нестабільний вибір присвоюється 1 бал. Якщо набрано більше ніж 2 бали, діагностується схильність до реалізації поведінки по типу акцентуйованості.

Діагностика узагальнених значеннєвих настановлень

Представляє собою вербально-вербальну проективну методику.

Стимульним матеріалом є 60 незакінчених речення, умовно розподілених на 15 блоків.

ставлення до батька

ставлення до себе

нереалізовані можливості

ставлення до підлеглих

ставлення до майбутнього

ставлення до вищестоящих осіб

страхи та побоювання

ставлення до друзів

ставлення до свого минулого

ставлення до осіб протилежної статі

сексуальні стосунки

ставлення до родини

ставлення до співробітників

ставлення до матері

почуття провини

Досліджувану пропонують завершити ці фрази так, як вважає за потрібне. Після цього аналізують відповіді оцінюючи їх емоційне забарвлення, проставляючи бали від -2 до +2

Семінарське заняття 1

6.4 Діагностика психічних станів та емоційно-особистісної дезадаптації.

· Питання для обговорення

1. Характеристика методів та методик діагностики психічних станів особистості.

2. Оцінка самопочуття, активності та настрою.

3. Методика самооцінки психічних станів.

4. Д іагностика агресивності (проективні методики, методика Басса-Дарки).

5. Оцінка рівня тривожності та соромʼязливості в дитячому віці.

6. Причини появлення та визначення страхів дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

7. Кольорова діагностика емоцій дитини Орєхової («Будиночки»). Процедура дослідження.

· Практична частина.

Самодіагностика рівня агресивності за допомогою методики Басса-Дарки.

· Індивідуально-дослідницькі завдання №1

Провести діагностику акцентуйованості характеру за допомогою комплексу методик:

1. Діагностика можливої наявності акцентуйованості, визначення її типу та можливої моделі поведінки (методика Лєонгарда, МПДО, тест Шмішека)

2. Діагностика нервово-емоційного напруження для з’ясування можливості реалізації визначеної моделі акцентуйованості в поведінці за допомогою модифікованого тесту Люшера.

3. Виявлення сфер життєдіяльності досліджуваного, в яких реалізація поведінки за типом акцентуйованості є найбільш вірогідною.

.

I. Орієнтовні теми для доповідей:

- Акцентуації особистості та проблема їх діагностики.

- Експериментальна психологія особистості.

- Інтегральне вивчення індивідуальності.

- Принцип відображеної суб’єктивності в психологічному дослідження особистості.

- Методи вивчення особистості.

- Типи особистості, специфіка діагностики.

- Психологічні дослідження індивідуальних відмінностей.

Методичні рекомендації:

Аналізуючи особливості оцінки самопочуття, активності та настрою слід звернути увагу на опитувальник САН. Самооцінка психічних станів (за Г.Айзенком).

Готуючи 4 питання (діагностика агресивності) проаналізуйте методики основні проективні методики та суб'єктивні опитувальники (методика Басса-Дарки), визначте особливості діагностики агресивності в дитячому та дорослому віці.

Оцінюючи рівень тривожності та соромʼязливості дітей, зверніть увагу на тест «Тривожність» Р,Темл, М.Доркі, В.Амен; тест шкільної тривожності Філіпса, проективні методики, опитувальники для батьків та педагогів.

Проаналізуйте основні причини появлення та визначення страхів дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Особливу увагу зверніть на проективні методики.

Література

1. Психодіагностика: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За аг.ред. М.С.Корольчука. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2007. – С.202-224. (1 питання)

2. Татаринцева А.Ю., Григорчук М.Ю. Детские страхи: куклотерапия в помощь детям. юЖ Речь, 2007. – С.31-41(7)

3. Справочник психолога средней школы / О.Н.Истратова, Т.В.Эксакусто. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2006. (4,5)

4. Райгородский Д.Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. – Самара: Издательский дом «БАХРАХ-М»,2007 – С.64-77, 171-180 (3,4)

5. Справочник дошкольного психолога / Г.А.Широкова. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2006. (6)

6. Практикум по возрастной психологи: Учеб.пособие/ Под ред. Л.А.Головей, Е.Ф.Рыбалко. – Спб.: Речь, 2008.- С.372-374 (2,3)

Семінарське заняття №2

6.1 Діагностика рис особистості.

· Питання для обговорення

1. Особистісні риси як психодіагностична категорія.

2. Теорія рис особистості Р.Кеттела.

3. Тест ММРІ як діагностичний інструмент вивчення особистості.

4. Модель «Великої п'ятірки»

· Методичні рекомендацї.

1. Кожну особистість сприймають як носія певних рис, властивостей, якостей.

Риси не є типовими для всієї групи, а характерні для окремої людини. Риса - характеристика, яка виходить за межі узагальненого образу, стійка якість, властива конкретній людині, що виявляється в різних ситуаціях. Дайте визначення поняттю "особистісна риса"

Теорію рис плідно розробляв основоположник ідіографічного підходу до особистості Г. Олпорт. Проаналізуйте, які основні характеристики рис особистості виокремив Г. Олпорт. Визначте, що таке загальні (вимірювані, узаконені) риси та індивідуальні (морфологічні).

У психології існує кілька способів виокремлення рис. (Концептуалізація особистості, пошук рис, що відповідають теоретичним уявленням. Вивільнення семантичної подібності психологічних якостей. Факторний аналіз.) Визначте специфіку кожного із способів.

2. Готуючи 2 питання проаналізуйте багатофакторний особистісний опитувальник Р.Кеттела.

3. Тест ММРІ, багатофакторний опитувальник особистості, розроблений американськими психологами С. Хатуей та Дж. Мак-Кінлі у 1940 р. в межах теорії рис особистості" призначений для дослідження індивідуально-психологічних особливостей особистості, типових способів поведінки і змісту переживань у значущих ситуаціях, адаптивних і компенсаторних можливостей в умовах стресу.

Основою ММРІ є 3 оцінні і 10 базисних (клінічних) шкал. Охарактеризуйте ці шкали.

Проаналізуйте модифікації і версії тесту ММРІ.

4. Наприкінці 80-х років XX ст. у межах лексичної моделі, що розвиває напрацювання Г. Олпорта, Р.-Б. Кеттела, Л.-Л. Терстоуна, було здійснено ще одну спробу обґрунтувати факторну теорію рис особистості. Основна її ідея полягає в тому, що всі суттєві психологічні і поведінкові відмінності обов'язково фіксують у мові, тому побутові і літературні висловлювання, що характеризують людську зовнішність, відображають системоутворювальне ядро особистості.

· Практична частина.

Самодіагностика рис особистості за допомогою багатофакторного особистісного опитувальника Р.Кеттела.

· Індивідуально-дослідницькі завдання №2

Підібрати банк методик для діагностики емоційної сфери дітей дошкільного віку. Список методик оформити в таблицю.

№ з/п	Автор, назва методики	Для вирішення якого завдання використовується, спрямованість	Вік досліджуваних	Літературна джерело

Основна література:

1. Психодіагностика: навч. посіб. / І.М.Галян, - К.: Академвидав, 2009. – С.197-232.

2. Райгородский Д.Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. – Самара: Издательский дом «БАХРАХ-М»,2007

3. Практикум по возрастной психологи: Учеб.пособие/ Под ред. Л.А.Головей, Е.Ф.Рыбалко. – Спб.: Речь, 2008.

Самостійна робота

Тема 6.2. Діагностика емоційно-вольової сфери особистості.

План.

1. Методика експрес-діагностики емпатії (І.М.Юсупов).

2. Тест вивчення фрустраційних реакцій Розенцвейга. Загальна характеристика.

3. Схема спостереження за поведінкою дитини з метою визначення її емоційного стану.

Основна література:

1. Практикум по возрастной психологи: Учеб.пособие/ Под ред. Л.А.Головей, Е.Ф.Рыбалко. – Спб.: Речь, 2008.

2. Райгородский Д.Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. – Самара: Издательский Дом «БАХРАХ -М», 2007.

3. Методи вивчення психічного розвитку дитини-дошкільника: Метод.посіб.для педагогів, практ.психологів, студ.серед. і вищ.пед.закл./ С.Є.Кулачківська (наук.ред), Т.О.Піроженко, Л.Г.Подоляк та ін. – К.: Світич, 2003. – С.27-32

4. Порадник практичного психолога / О.Є Марінушкіна, Ю.О.Замазій. – Х.: Вид. група «Основа», 2008. – 236.

5. Орехова О.А. Цветовая диагностика эмоций ребенка. – СПб.: «Речь», 2006.

Змістовий модуль № 8

«Психокорекція емоційно-особистісної сфери і поведінки»

Змістовий модуль 8 – «Психокорекція емоційно-особистісної сфери і поведінки»

Навчальні цілі: ознайомлення з різними аспектами психокорекції емоційно-особистісної сфери особистості та поведінки; оволодіння технологією розробки психокорекційних та розвивальних програм; вироблення ряду умінь та навичок щодо використання різних психокорекційних методів у психокорекції, організації та здійснення корекції особистісної сфери людини у різні вікові періоди.

2. Методичні вказівки щодо роботи з модулем

Робота над модулем передбачає опрацювання наступних тем:

9.1 Корекційна робота з дітьми групи «проблемно активного» реагування. -2 години лекційних занять, 2 години семінарських занять

9.2 Корекційна робота з дітьми групи «проблемно пасивного» реагування. -2 години лекційних занять, 2 години семінарських занять

9.3 Психологічна корекція особистісних порушень та поведінки в підлітковому та дорослому віці.- 5 годин самостійної роботи.

9.4 Розвиток та корекція емоційної сфери дітей.- 5 годин самостійної роботи.

Робота з модулем передбачає засвоєння лекційного матеріалу, участь у обговоренні питань під час семінарських занять, самостійну роботу над окремими питаннями теми, модульний контроль у формі тестування.

5. 3 Після опрацювання цих тем, студент може отримати такі бали:

Поточний контроль	Самостійна робота	Індивідуальне завдання	Підсумковий тест	Усього
Тема №1	Тема №2	Тема №1	Тема №2

Лекція 1

Темам 9.1. Корекційна робота з дітьми групи «проблемно активної» групи реагування.

План

1. Особливості корекційної роботи з гіперактивними дітьми.

2. Аналіз причин агресивності та особливості каузальної корекції агресивності.

Лекція 2

Темам 9.1. Корекційна робота з дітьми групи «проблемно пасивної» групи реагування.

План

1. Особливості корекційної робботи з сором¢язливими та замкненими дітьми.

2. Дитячі фобії. Етапи індивідуальної корекції.

Семінарське заняття 1

Тема: Корекційна робота з дітьми групи ненормального активного реагування.

· Питання для обговорення

1. Типові характеристики дітей «проблемно активної» групи (агресивні, гіперактивні діти)

2. Особливості корекційної роботи з гіперактивними дітьми.

3. Особливості корекційної роботи з агресивними дітьми.

Методичні рекомендації:

Готуючи 1 питання:

- визначте особливості поведінки гіперактивних дітей, поясніть поняття "синдром дефіциту уваги", проаналізуйте відмінності гіперактивних дітей та дітей неслухняних, педагогічно занедбаних, активних, визначте основні проблеми дитини з СДУГ (синдром дефіциту уваги та гіперактивність), надайте психологічний портрет гіперактивної дитини;

- визначте особливості поведінки агресивних дітей, проаналізуйте основні причини агресивності, надайте психологічний портрет агресивної дитини;

Розглядаючи 2 питання:

- звернути увагу на правила роботи з гіперактивними дітьми;

- проаналізувати прийоми та техніки корекційної роботи з гіперактивними дітьми;

- визначитися з основними рекомендаціями батькам та педагогам гіперактивої дитини;

- підібрати декілька вправ, які студент зможе використовувати в практичній діяльності та підготувати їх для проведення в групі.

Кожен студент готує свій набір вправ!!!

Розглядаючи 3 питання:

- проаналізувати причини агресивності та особливості каузальної корекції;

- особливості роботи з гнівом;

- особливості навчання дітей навичкам розпізнавання і контролю негативних емоцій;

- особливості формування здатності до емпатії, довіри, співчуття, співпереживання.

- визначити схему проведення групової корекційно-профілактичної роботи з агресивними дітьми;

- проаналізувати методи, прийоми та техніки психологічної корекції агресивних форм поведінки (ігри, арт-терапевтичні вправи, психогімнастика, тощо);

- підібрати декілька вправ, які студент зможе використовувати в практичній діяльності та підготувати їх для проведення в групі.

Кожен студент готує свій набір вправ!!!

- візначитися з основними рекомендаціями батькам та педагогам агресивної дитини;

· Практична частина

Демонстрування вправ, які застосовуються в роботі з гіперактивними дітьми (до питання 2.2.) та агресивними дітьми (до питання 3.5)

· Індивідуально-дослідне завдання

Скласти план програми психокорекції агресивності дітей дошкільного або молодшого шкільного віку.

Література

1. Методи вивчення психічного розвитку дитини-дошкільника: Метод.посіб.для педагогів, практ.психологів, студ. /С.Є.Кулачківська, Т.О.Піроженко, Л.Г.Подоляк та ін./ К.: Світич, 2003. – (Б-чка журн. «Дошкільне виховання»)

2. Бреслав Г.Є. Психологическая коррекция детской и подростковой агресивности. – СПб., Речь, 2007

3. Большая книга подросткового психолога / О.Н.Истратова, Т.В.Эксакусто. – Ростов н/Д: Феникс, 2008

4. Порадник практичного психолога / О.Є.Марінушкіна, Ю.О.Замазій. – Х.: Вид.група «Основа», 2008

Семінарське заняття 2

Тема 8.3.Корекційна робота з дітьми групи ненормального пасивного реагування.

· Питання для обговорення

1. Типові характеристики дітей «проблемно пасивної» групи (тривожні, замкнені, сором’язливі та невпевнені діти, діти з наявністю страхів).

2. Психокорекційна робота з тривожними дітьми.

2.1. Критерії визначення тривожності в дитини.

2.2. Основні напрямки роботи з тривожними дітьми.

2.3. Ігри, етюди, вправи, заняття в корекційній роботі з тривожними дітьми.

3. Психокорекція фобій в дошкільному та молодшому шкільному віці.

3.1. Особливості групової психокорекції дитячих страхів.

3.2. Основні методи та прийоми психокорекції дитячих страхів

4. Корекційна робота з дітьми, що мають труднощі у спілкуванні.

4.1. Замкненість та сором’язливість.

4.2. Основні напрями та логіка корекційної роботи із сором’язливими та замкненими дітьми.

4.3. Ігрова психокорекція труднощів спілкування у дітей.

· Практична частина

Демонстрування вправ, які застосовуються в роботі з тривожними дітьми (до питання 2.3.) та замкненими і сором’язливими (до питання 4.2).

· Індивідуально-дослідне завдання

Скласти план програми психокорекції індивідуальної психокорекції фобій дітей дошкільного або молодшого шкільного віку.

Література

1. Методи вивчення психічного розвитку дитини-дошкільника: Метод.посіб.для педагогів, практ.психологів, студ. /С.Є.Кулачківська, Т.О.Піроженко, Л.Г.Подоляк та ін./ К.: Світич, 2003. – (Б-чка журн. «Дошкільне виховання»)

2. Татаринцева А.Ю., Григорчук М.Ю. Детские страхи: куклотерапия в помощь детям. – СПб.: Речь, 2007.

3. Порадник практичного психолога / О.Є.Марінушкіна, Ю.О.Замазій. – Х.: Вид.група «Основа», 2008

4. Шишова Т.А. Как преодалеть детскую застенчивость. Застенчивій невидимка. – СПб.: Речь, 2007

5. Кулинцова И.Е. Коррекция детских страхов с помощью сказок. – СПб.: Речь, 2008

Самостійна робота №1

8.4 Психологічна корекція особистісних порушень та поведінки в підлітковому віці.

План

1. Завдання корекції та розвитку емоційно-особистісної сфери підлітків.

2. Вправи, спрямовані на розвиток та корекцію мотиваційної та емоційної сфери.

3. Психологічна корекція адиктивної поведінки.

Література.

1. Большая книга подросткового психолога / О.Н.Истратова, Т.В.Эксакусто. – Ростов н/Д: Феникс, 2008

Самостійна робота №2

Тема: Розвиток та корекція емоційної сфери дітей

План

1. Особливості емоційного розвитку дошкільника.

2. Методи та прийоми розвитку емоційної сфери дітей.

3. Варіанти занять з розвитку базових емоцій та почуттів.

Література.

1. Порадник практичного психолога / О.Є.Марінушкіна, Ю.О.Замазій. – Х.: Вид.група «Основа», 2008

2. В мире детских эмоций / Т.А.Данилина, В.Я.Зедгенидзе, Н.М.Степина. –М.: Айрис-пресс, 2008

Змістовий модуль № 9

«Соціально-психологічна діагностика»

Змістовий модуль 10 – «Соціально-психологічна діагностика»

6. Навчальні цілі: висвітлити теоретичні основи та специфіку соціально-психологічної діагностики, особливості організації діагностичного процесу та підбору діагностичного інструментарія; сформувати вміння відбирати методи для дослідження представників різних вікових груп, усвідомлювати їх доцільність, обмеження та переваги.

7. Методичні вказівки щодо роботи з модулем

– Змістовий модуль складається з трьох тем:

9.1. Основні методики психодіагностики міжособистісних взаємин. - 4 години лекцій, 4 години самостійної роботи

9.2. Особливості діагностики міжособистісних стосунків в дошкільному та шкільному колективах. - 4 години семінарських занять

9.3. Дослідження міжособистісних стосунків та соціально-психологічного клімату в педагогічному колективі. – 6 годин самостійної роботи

– Робота з модулем передбачає засвоєння лекційного матеріалу, участь у обговоренні питань під час семінарських занять, самостійну роботу над окремими питаннями теми, виконання індивідуально-дослідницького завдання; модульний контроль у формі тестування.

8. Після опрацювання цих тем, студент може отримати такі бали:

Поточний контроль	Самостійна робота	Індивідуальне завдання	Підсумковий тест	Усього
Тема №1	Тема №2	Тема №1	Тема №2

Лекція №1,2

Тема 9.2. Основні методики психодіагностики міжособистісних взаємин .

План:

1. Діагностика міжособистісних взаємин на основі суб’єктивних переваг.

2. Методики непрямої оцінки міжособистісних переваг.

3. Методики спостереження й експертної оцінки інтерпретації.

4. Діагностика індивідуально-особистісних властивостей, що впливають на міжособистісні взаємини.

Література:

4. Психодіагностика: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За заг.ред. М.С.Корольчука. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2007.

5. Райгородский Д.Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. – Самара: Издательский дом «БАХРАХ-М»,2007

6. Практикум по возрастной психологи: Учеб.пособие/ Под ред. Л.А.Головей, Е.Ф.Рыбалко. – Спб.: Речь, 2008.

Зміст лекції

1. Діагностика міжособистісних взаємин на основі суб’єктивних переваг.

Традиційна методика цієї групи - соціометричний тест, запропонований Дж.Морено (1934) (класична референтометрія Морено).

Його суть - суб'єктивні міжособистісні переваги (вибори) членів групи за визначеними сферами (наприклад, робота, відпочинок і т.ін.). На основі отри­маних членом групи числа суб'єктивних виборів визначаються ін­дивідуальний соціометричний статус індивіда (лідер, відкинутий, ізольований), структура міжособистісних взаємин, згуртованість гру­пи і т.д.

Метод дозволяє:

♦ визначити структуру міжособистісних відношень;

♦ визначити рівень авторитетності лідера, а також соціомет­ричний статус кожного члена групи в структурі міжособистісних підношень;

♦ визначити наявність і склад мікрогруп.

Недоліком методики є її трудомісткість.

Також недоліком методик суттєвих переваг є те, що свідома оцінка внаслідок соціальних установок, відношення до самого процесу до­слідження чи внаслідок впливу психологічного захисту може суттєво змінюватися.

Існує ряд модифікацій соціометричного тесту, зокрема аутосоціометричні методики, під якими розуміються такі засоби вивчення взаємин і їхнього усвідомлення, в яких обстежувані самі «вимірю­ють» взаємини людей один до одного і до себе (Данілін К.Є., 1981).

Цікаві варіанти аутосоціометрії для дітей (Коломийський Я.Л., 1984). В аутосоціограмі обстежуваним дають лист, на якому зображені чотири концентричних кільця. їм пропонується помістити умовні позначки (або фотографії) товаришів, яким симпатизує більшість однолітків, у центральне коло; тих, кому симпатизують трішки мен­ше - у друге кільце і т.д. За даними аутосоціограми всіх членів групи можна визначити соціальний статус кожного.

На основі самовизначення обстежуваних методика виявляє передбачуваний, уявлюваний статус, а також показує тенденцію індивіда приписувати більшості членів групи визначений соціометричний статус (соціометричну установку).

---

Дата добавления: 2015-12-01