Етапи формування уявлень, методика формування наукових понять.

Етапи формування наукових понять: 1. передактивна фаза—встановлення для актуальних для даного поняття конкретних прикладів; 2. Фаза взаємодії—попереднє уявлення про поняття, пояснення суті, терміну, характеристика ознак нового поняття, виокремлення кретеріальних ознак; 3. Наведення серій прикладів, які дозволяють охаракт. поняття; 4. Введення поняття у систему понять; 5. Фаза оцінки результату.

55. Поняття про закономірності, принципи і правила навчання.

Принцип – основна вимога до діяльності. Принципи навчання – вихідні положення, основні дидактичні вимоги до процесу навчання. Принципи навчання історично конкретні і відображають суспільні потреби. Вперше в історії педагогічної думки систему дидактичних принципів розробив Коменський (свідомості, наочності, наступності, послідовності, міцності засвоєння знань), далі Руссо, Песталоцці, Ушинський (систематичність, доступність, посильність, наочність, свідомість, активність, міцність). В наш час:1) Принцип виховного навчання. (Вимагає поряд із засвоєнням учнями ЗУН, формування в них у процесі навчання світогляду ставлень, поглядів, звичок, здібностей та інтересів. Реалізується через: зміст навчального матеріалу, організацію навчального процесу, форми і методи; взаємодію учнів між собою та вчителем). 2) Принцип розвивального навчання (Вимагає створення оптимальних умов для всебічного гармонійного розвитку особистості учня. Реалізується змістом освіти, формуванням інтелектуальних умінь, використання відповідних методів навчання). 3) Принцип науковості (Включає в зміст освіти науково-достовірних знань, які відповідають сучасному рівню розвитку науки та віковим особливостям школярів. Реалізується при складанні навчальних програм і підручників). 4) Принцип доступності (Вибирати зміст і методи навчання враховуючи вікові особливості учнів та рівень їх навчальних можливостей). 5) Принцип зв'язку навчання з життям, теорії з практикою (Розуміння учнями значення теоретичних положень для розв'язання практичних завдань, розкриття їх виявів у навколишньому середовищі). 6) Принцип наочності (Поєднання слова й наочності допомагає осмислювати, спостережуване). 7) Принцип систематичності, системності, послідовності, наступності. (Вимога засвоєння учнями знань у системі, яка б відображала у цілісному вигляді ті предмети і явища, які вивчаються, з усіма їх зв'язками. Послідовність навчання – побудова його у стрункій логічній послідовності, щоб нові знання спиралися на раніше засвоєні, а ті в свою чергу були фундаментом для наступних знань – наступність.) 8) Принцип цілеспрямованості і мотивації (визначення загальної мети, яка задається суспільством і навчальними програмами, конкретних цілей, які визначає вчитель на кожному етапі навчання. Мотивація – формування в учнів мотивів обов'язку та відповідальності у навчанні, пізнавальних інтересів школяра). 9) Принцип активності і самостійності (Створення умов для вияву творчої активності і пізнавальної самостійності у процесі засвоєння знань). 10) Принцип свідомості і міцності засвоєння ЗУН (Забезпечення учням умов для глибокого осмислення наукових фактів і узагальнень, способів виконання дій, довгого збереження у пам'яті, відтворення у потрібний момент). 11) Принцип індивідуального підходу. (Врахування у навчальному процесі індивідуальних особливостей кожного учня і забезпечення на цій основі підвищення якості навчальної діяльності.) 12) Принцип оптимізації (Із ряду можливих варіантів навчального процесу вибрати такий, який за даних умов забезпечить максимально можливу ефективність розв'язання завдань освіти, виховання і розвитку учнів при раціональних затратах часу і зусиль учителя і учнів.)

60. Поняття методів навчання як способів взаємодії вчителя та учня у процесі навчання. Функції та обумовленість методів навчання.

Метод навчання -спосіб упорядкованої і взаємопов’язаної діяльності вчителя та учня, спрямованої для вирішення завдань освіти, виховання і розвитку процесів навчання. Сучасна школа висуває свої вимоги до методів навчання. Це стосується і розбудови укр. школи взагалі, й удосконалення її методики навчання зокрема. Ефективність навчання у сучасній школі залежить від уміння вчителя обрати метод чи прийом навчання в конкретних умовах для кожного уроку.

61. Проблема класифікації методів навчання у педагогічній науці. Зовнішня і внутрішня сторона методу.

Метод (грець. – “шлях до чогось”). Метод навчання – спосіб здійснення навчальної діяльності, що веде до досягнення певної дидактичної мети. Функції: освітня, виховна, розвиваольна, стимулююча, контрольно-корекційна. Структура прийом, дія, операція. Прийом – це складова частина методу, яка спрямовує учнів на розв’язання часткових дидактичних завдань. (Бесіда вимагає такі прийоми: постановка запитання, слухання відповідей, їх корекція, висновки). Прийом включення дії та операції. Дія – акт цілеспрямованої діяльності. Характеризується усвідомленням мети, шляхів її досягнення. Дія вимагає конкретні операції, які слід застосовувати у певній послідовності. До класифікації існують різні підходи: за джерелом знань (словесні, наочні, практичні) 1) за участю вчителя і учня у навчальному процесі (пасивні і активні) Ващенко 2) за домінуючою функцією у навчальному процесі(1) методи, що забезпечують первинне сприйняття знань і умінь учнями, 2) методи усвідомлення, розвитку і поглиблення знань) Сухомлинський) 3) за характером пізнавальної діяльності (репродуктивні і продуктивні) Скаткін і Харнер 4) Чабанський – 3 гр методів (методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності, стимулювання і мотивації, контролю) 5) За переважним видом діяльності учнів (методи засвоєння знань; самостійне оволодіння знаннями, експонуючи емоційно-художна активність, практичні).

62. Класифікація методів навчання за: джерелом передачі і сприйняття навчального матеріалу:

Словесні: пояснення – словесне тлумачення понять, явищ, принципів дій приладів, слів тощо. Метод пояснення використовується переважно під час пояснення нового матеріалу і процесі закріплення. Розповідь -послідовне розкриття змісту навчального матеріалу. Лекція – усний великий за обсягом, складний за логічною побудовою виклад навчального матеріалу. Робота з підручником – організація самостійної роботи з друкованим текстом, що дає їм змогу глибоко осмислити навчальний матеріал, закріпити його, виявити самостійність у навчанні. Наочні: ілюстрування – оснащення ілюстраціями стистичної наочності, плакатів, карт, рисунків на дошці, картин та ін. Для кращого сприйняття матеріалу та наочності. Демонстрування – використання приладів, дослідів, технічних установок тощо. Самостійне спостереження - безпосереднє сприйняття явищ дійсності. Ефективність спостереження залежить від якості зібраного метеріалу спостереження і його обробки під керівництвом вчителя, на їх основі роблять висновки, узагальнення. Практичні: вправи,лабораторні роботи,. практичні роботи,дослідницькі роботи.

Існують словесні –джерелом знань служить усне і письмове слово; наочні – образ; практичні –практична дія. I. До словесних методів відносять: розповідь, пояснення, лекцію, бесіду, дискусію, роботу з підручником. II. До наочних – ілюстрацію, демонстрацію, спостереження. III. До практичних–вправи, лабораторні роботи, практичні роботи. Ця класифікація склалась у 30-ті роки ХХ століття. Недоліки: строге відділення в пізнанні слова від образу, відрив раціонального пізнання від чуттєвого, неврахування ставлення до учіння тощо. I. Розповідь – послідовне розкриття змісту навчального матеріалу. Виклад ведеться вчителем за планом, у чіткій послідовності, із застосуванням ілюстрацій, прикладів. Лекція – виклад навчального матеріалу великого обсягу і складного за логічною будовою, із значним рівнем узагальнення. Пояснення – словесне тлумачення окремих теоретичних положень, понять, явищ. Інструктаж – словесне пояснення дій. Бесіда –метод навчання, який передбачає постановку запитань і відповідь на них. Є репродуктивна (відтворення відомих знань) і евристична (введення учнів до нових знань через порівняння, аналогію, логічні судження, висновки). Дискусія – спосіб обговорення питань, обмін думками між вчителем і учнями. Робота з книгою – спосіб самостійної роботи учня з друкованим словом. (читання і аналіз тексту, переказ, складання тез, конспекту і т.д.) II. Ілюстрація – показ ілюстративних (плоских) посібників. Демонстрації – показ об'ємних зображень, моделей, діа- і кінофільмів. Спостереження –тривале сприймання певних явищ з фіксацією їх змін. III. Вправи – повтор певних дій або операцій з метою засвоєння учнями умінь і навичок. Можуть бути: підготовчі – актуалізація; ввідні – проблемна ситуація; пробні, тренувальні, творчі, контрольні. Розв'язування задач – виконання завдань, результат яких невідомий (проблемні, не проблемні, стандартні, творчі). Лабораторна робота – самостійне проведення учнями дослідів під керівництвом вчителя. Практична робота – застосування комплексу знань і умінь в ситуаціях наближених до життєвих.

63. Класифікація методів навчання на основі:

Ступеня пізнавальної активності – пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі. Дидактичної мети – які треба вирішувати на конкретному етапі навчання: метод оволодіння знаннями, формування умінь та навичок, застосування отриманих знань та умінь і навичок.

Це система методів обґрунтована у 60-70 роки Лайнером і Сказкіним. Репродуктивні методи: пояснювально-ілюстративний або інформаційно-рецептивний і репродуктивний;§ Продуктивні або проблемно пошукові методи: проблемного викладу, евристичний (частково-пошуковий), дослідницький.§ Пояснювально-ілюстративний – розповідь, репродуктивна бесіда, традиційна лекція, ілюстрація, демонстрація. Репродуктивний – спостереження за даним планом, репродуктивна робота з книгою або наочним посібником, підготовчі, пробні, тренувальні вправи, лабораторні і практичні роботи за інструкцією. Проблемний –виклад матеріалу – проблемна лекція або розповідь. Частково-пошуковий метод – евристична бесіда, дискусія, ввідні вправи, робота з літературою. Дослідницький – творча робота з книгою чи наочним посібником, творчі вправи, лабораторні і практичні роботи творчого характеру.

65. Історія розвитку форм організації навчання. Сучасні тенденції.

У школах давнього світу – панувала система індивідуального навчання, вчитель вчив кожного окремо. У середньовіччі – була індивідуально-групова система навчання, в одній групі були учні різної підготовки, заняття без розкладу і дітей приймали впродовж року. Братські школи 16-17ст. в україні та Білорусі мали форму організації, яка містила елементи класно-урочної системи: вчитель працював з всім класом, на уроках використовувались певні методи, був розклад, домашнє завдання тощо. У 20ст. в Америці і країнах Зх. Європи впроваджували дальтон-план – мали готувати активних, ініціативних та енергійних функціонерів для держави. Передбачали скасування уроків, класи ставали предметними лабораторіями, учні працювали самостійно виконуючи певні завдання, а вчителі були консультантами і контролерами.

У другій половині 20ст. була спроба ввести дальтон-план у радянську систему освіти у дещо зміненому вигляді – впроваджувалось лабораторно-бригадну організацію навчання. Замість класів були лабораторії, учні ділились на невеликі групи, вчились за спец підручниками, виконували вчителем плани з кожного навчального предмета. Класно-урочна система переважає серед різних типів форм навчання, особливо у вітчизняній школі. У країнах Європи та Америки вони також представлені але у суміші з елементами белл-ланкастерської системі та дальтон-плану.

66. Форми організації навчання в сучасній середній школі. Урок як основна форма організації навчання.

Форми навчання – зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учня, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі. Особливості організації форми навчання: вияв зовнішніх функцій учителя та учня відповідно до розпорядку (пояснення, прослуховування, завдання вчителя тощо); діяльність учня та учителя здійснюється у певних часових межах – урок 45-30 хв, може бути спареним; склад учнів буває постійним чи змінним; в організаційній формі навчання є певний порядок спілкування учителя з учнем;організаційна форма безпосердньо не повязана з характеристикою процесу навчання, його головними закономірностями.

Урок – форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного віу та рівня підготовки впродовж певного часу (45хв.) і відповідно до розкладу (річний навчальний план). Урок має особливості: є завершеним та обмежиним в часі; всі уроки включені в розклад і обмежені за обсягом матеріалу; є постійною формою засвоєння матеріалу; відвідування уроку є обовязкове для всіх; дозволяє використовувати різні методи навчання тощо. Класифікція: 1) За способом проведення; 2) Заетапами навчальної діяльності; 3) За дидактичною метою та місцем в загальній системі уроків. Нові види уроків: уроки-ігри, змагання, конференції, круглі столи тощо. Окремо виділяють: міжпредметні уроки, театралізовані уроки, сугестичні(спираються на навіювання та самонавіювання), з різновіковим складом учнів. Загальна структура уроку: вступна частина, перевірка домашнього завдання, вивчення нового метеріалу, закріплення нового матеріалу, повідомлення домашнього завдання.

Урок – це цілісний, логічно закінчений, обмежений у часі регламентований об’ємом навчального матеріалу. Основний елемент педагогічного процесу, який забезпечує активну і планомірну навчально-пізнавальну діяльність групи учнів певного віку і рівня підготовки, спрямовану на розв’язання поставлених навчально-виховних завдань.Урок акумулює в собі цілі і завдання, зміст і методи навчання. Вчитель повинен мати продуманий план проведення уроку, забезпечити його організаційну чіткість, оптимальний темп, раціональне застосування засобів навчання. Вимоги до уроку: 1) дидактичні (чітке визначення освітніх завдань, змісту уроку, вибір найраціональніших методів, предметів, форм навчання, дійсн. принципів навчання, між предметних зв’язків, 2) виховні (визначення виховних завдань уроку, формування світогляду, моральних якостей, естетичних смаків, забезпечення пізнавальної активності учнів, поєднання вимог до учнів з педагогічним тактом вчителя; 3) психологічні (врахування психологічних особливостей учнів, формування позитивних мотивів учнів, вміння вчителем управляти своїм психічним станом, процесом спілкування, створення сприятливого емоційного клімату; 4) організаційні (наявність плану, організаційна чіткість проведення уроку, поєднання індивідуальних, групових і фронтальних форм, підготовка і раціональне використання засобів); 5) гігієнічні (дотримання температурного режиму, норм освітленості, чистоти повітря і підлоги, попередження перевтомлення учнів(Урок засвоєння нових знань. 1) Перевірка д/з, відтворення і корекція опорних знань (7-8 хв.) (постановка запитань, фронтальне опитування, короткочасна письмова перевірка, тести). 2) Повідомлення теми, мети, завдань уроку, мотивація навчальної діяльності (2-3 хв) (Постановка проблемної задачі, показ практичного значення матеріалу). 3) Сприймання і первинне розуміння нового матеріалу, осмислення зв’язків і відношень об’єктів вивчення (усний виклад і з застосуванням наочностей евристичного питання). 4) Запам’ятовування навчального матеріалу (усне відтворення знань). 5) Узагальнення і систематизація. 6) Підсумок, д/з.

67. Класифікація типів уроків. Структура типів уроку класифікованих за критерієм основної дидактичної системи.

Урок -це така форма організації навчання, за якої навчальні заняття проводяться вчителем із групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовленості протягом точно встановленого часу, за сталим зразком. Основні типи уроків: комбіновані(змішані), уроки засвоєння нових знань, формування навичок і вмінь, узагальнення і систематизації вивченого, практичне застосування знань, умінь, навичок, контролю і корекції знань. Кожен тип уроку має свою структуру. Комбінований урок-підготовка вчителя до уроку, початок уроку, повторювально навчальна робота повідомлення теми, цілей та завдань уроку, пояснення матеріалу, сприймання, осмислення, засвоєння нового матеріалу, формування навичок і вмінь, підсумки уроку, домашнє завдання.

Неможливо чітко організувати навч.процес, не визначивши тип уроків. У педагогіці існують різні підходи до визначення типів уроків. Іванов: вступні, первинного ознайомлення, утворення понять, встановлення законів і правил, застосування отриманих знань а практиці, формування навичок, повторення і узагальнення, контрольні, змішані, комбіновані уроки. Казанцев: урок-лекція, бесіда, диспут, екскурсія, кіно урок, самостійна робота, лабораторна робота. В Україні прийнята типологія Онищука – за основною дидактичною метою: -урок засвоєння нових знань; -формування навичок і умінь; -застосування ЗУН;
-узагальнення і систематизація знань; -перевірки і корекції ЗУН; -комбінований; Структура – це сукупність, послідовність та зв’язок елементів (етапів), з яких складається урок. Кожен тип уроку має свою орієнтовану структуру. Онищук розрізняє мактростурктуру (етапи уроку) і мікроструктуру (методи, прийоми, засоби навчання). Сухомлинський вважав, що існує попередній і безпосередній етапи підготовки вчителя до уроку. Попередній: загальне ознайомлення з навчальною програмою, підручниками, посібниками, методичною літературою, вивчення ППД, аналіз власного досвіду. Складання календарного і тематичного планів. Безпосередній: конкретизація мети і завдань уроку, визначення обсягу і змісту навчального матеріалу, вибір форми, методів, прийомів навчання, наочності, обсягу і змісту д/з, складання поурочного плану. Урок формування навичок і умінь: 1. Перевірка д/з, актуалізація опорних знань, підготовчі завдання. 2. Повідомлення теми, мети, задач уроку. 3. Вивчення нового матеріалу (ввідні вправи). 4. Початок застосування отриманих знань (пробні вправи). 5. Застосування учнями ЗіУ в стандартних умовах з метою формування навичок (типові вправи). 6. Творчий перехід знань і навичок в нові обстановці з метою формування умінь (творчі вправи). 7. Висновки, д/з.

68. Поняття діагностики і контролю як засобу регулювання навчально виховного процесу. Функції та основні вимоги до контролю. Види контролю, форми і методи контролю.

Контроль -як педагогічне поняття являє собою усвідомлене, планомірне спостереження та фіксацію вербальних і невербальних дій вихованців з метою з’ясування рівня набуття ними соціального досвіду, опанування програмою матеріалу, оволодіння теоретичними і практичними знаннями, навичками і вміннями, та формування в них певних особистісних рис. Сутність контролю у навчанні полягає у з’ясуванні рівня засвоєння програмного матеріалу. Контроль чи перевірку результатів навчання трактують у сучасній дидактиці як педагогічну діагностику. Функції контролю: освітня, виховна, розвиткові, діагностична. Основні принципи контролю: індивідуальність перевірки, системність і регулярність перевірок, урізноманітнення видів контролю, всеосяжність і повнота контролю, об’єктивність перевірки, єдність вимог до контролю, гуманність контролю.

1. попередній контроль(проводиться перед вивченням нової теми на початку уроку). 2. Поточний(здійснюється у ході повсякденної навчальної діяльності учнів). 3. періодичний(полягає у визначенні рівня та обсягу надуття учнями знань). 4. підсумковий(перевірка рівня засвоєння знань).Форми організації контролю:самоконтроль, індивідуальна(з’ясувати рівень засвоєння певних знань), фронтальна(з’ясувати рівень засвоєння певних знань за короткий термін). Основні методи перевірки успішності учнів: побіжне спостереження, усне опитування, практичні роботи і вправи, письмові роботи, дидактичні тести.

69. Оцінка і облік успішності учнів. Критерії і системи оцінювання. Дванадцятибальна система оцінювання. Критерії оцінювання у шкільному курсі історії.

Оцінка -процес порівняння ступеня засвоєння учнями знань, навичок і вмінь з еталонними уявленнями, описаними в навчальних програмах та ін.. нормативних документах. Основні вимоги до перевірки та оцінки успішності учнів: індивідуальність, систематичність, достатня кількість даних для оцінки, тематична спрямованість, об’єктивність, умотивованість оцінок, дієвість та гуманність. Під час оцінки знань слід враховувати: 1. Обсяг володіння поняттями та фактами, 2. Якість засвоєння учнями навчального предмету; 3. Дієвість знань, наявність постих умінь та їх застосування під час вирішення практичних завдань.

12-бальна шкала оцінювання побудована за принципом урахування особистих досягнень учнів. Початковий рівень (1-3бали)—відповідь учня при відтворенні матеріалу елементарне. Середній (4-6 бали)—учень відтворює навчальний матеріал, здатний вирішувати завдання за зразком. Достатній (7-9)—учень робить висновки, виправляє допущені помилки, відповідь учня правильна, логічно обґрунтована. Високий (10-12)—учень має глибокі міцні знання, може самостійно оцінювати життєві ситуації.

70. Сучасна система освіти України, її законодавча база. Документи, які забезпечують її ефективне формування.

Система освіти в Україні – це сукупність навчально-виховних закладів, які дають освіту. До цього поняття також включаються типи до навчальних закладів, їх цілі і завдання, зміст і методи і форми організації навчання. П-пи освіти – це основні положення, вимоги, які ставляться до побудови системи освіти. Принципи освіти в Україні: 1) доступу для кожного громадянина у всіх форм і типах усіх освітянських послуг, що надаються державою 2) Рівність умов кожної людини для реалізації їх здібностей, таланту, всебічного розвитку. 3) гуманізм, демократизм 4) пріоритет загальнолюдських цінностей над політичними та класовими інтересами. 5) органічний зв’язок між національною історією, культурою, традиціями. 6) незалежність державної системи освіти від політичної партійності громадян, релігійних організацій 7) науково-світський характер освіти в державних навчальних закладах 8) інтеграція освіти з наукою і виробництвом, взаємозв’язок з освітою інших країн 9) гнучкість і прогностичність системи освіти 10) єдність, наступність системи освіти 11) безперервність і різноманітність 12) відповідність освіти у світовому рівні 13) поєднання державного управління і громадського самоврядування в системі освіти.
Структура освіти в Україні: 1) дошкільне виховання (здійснюється в дитсадках, в сім’ї) 2) загальна і середня освіта (дається такими навчальними закладами як школа, ліцей, гімназія, школи 1-3 ступенів 1-початкова, 2-основна, 3-старша) 3) професійна освіта (професійні училища і профтехучилища 4) вища освіта (училища, коледжі, інститути, технікуми, університети, академії) 5) післядипломна підготовка як включення стажування (курси і факультативи підвищення кваліфікації) 6) аспірантура 7) докторантура 8) підвищення кваліфікації перепідготовка кадрів 9) позашкільне навчання і виховання 10) самоосвіта.
Вища освіта ділиться на рівні: коледж, училище, технікум – забезпечені 1-2 рівнем, інститути – 3-4 рівня, університети, академії–4: 1-молодий спеціаліст, 2-бакалавр 3-спеціаліст 4-магіст Існує недільні і приватні навчальні заклади, новітні: гімназії і ліцеї. Закон про освіту – 1992р., Закон про мову.

Дата добавления: 2015-11-14