Методичні підходи до оцінки вартості капіталу.

Загальну суму коштів, яку необхідно сплатити за використання певного обсягу фінансових ресурсів, називають ціною капіталу, її величина, або вартість капіталу, певною мірою визначається наявними у підприємства можливостями вибору джерел фінансування. Під вартістю капіталу слід розуміти те, у скільки обходиться підприємству весь капітал, що використовується. У широкому розумінні вартість капіталу являє собою розмір фінансової відповідальності, яку бере на себе підприємство за використання у своїй діяльності власного і позикового капіталу.

Методи оцінки вартості капіталу:

1) на основі дивідендів; (Прогноз дивіденду на акцію / Поточна ринкова ціна акції)

2) на основі доходів; (Очікуваний прибуток на акцію / Поточна ринкова ціна акції)

3) на основі визначення ціни капітальних активів. (R = Rf + β(R_m – Rf))

Rf – ставка дохідності за безризиковими вкладеннями; Rm – середньорічний рівень дохідності звичайних акцій. Складова β (Rm – Rf) являє собою коригування на ризик у порівнянні з дохідністю вкладень, вільних від ризику.

Перший підхід полягає в тому, що вартість власного капіталу визначається поточною вартістю дивідендів, які акціонери або отримують, або очікують отримати від підприємства. Логіка концепції полягає в тому, що явні або очікувані витрати чистого прибутку у вигляді дивідендів розглядаються як плата за власний капітал.

У цілому дивідендний підхід до визначення ціни власного капіталу є зрозумілим та наочним, у чому полягають його переваги. Акціонери не нададуть капітал, якщо натомість не отримають дивіденди. Звідси дивіденди і є плата за власний капітал, а вартість капіталу визначається співвідношенням першого показника до другого.

Разом з тим такий підхід має також і суттєвий недолік, пов’язаний з тим, що при його використанні не враховується капіталізована частина прибутку, тобто частина чистого прибутку, що залишається на підприємстві (реінвестується).

Другий підхід – дохідний передбачає включення повного розміру прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.

Проблеми використання формули пов’язані з надійністю прогнозу очікуваного чистого прибутку і, власне, існуванням ринкової вартості акцій. Так само, як і при дивідендному підході, аналітику необхідно обирати між історичним і прогнозним значенням показників, що беруть участь у визначенні ціни власного капіталу.

Третій підхід передбачає встановлення нормальної ринкової дохідності акцій, скоригованої залежно від ступеня ризику. Для використання цього підходу необхідна інформація про оцінку рівня дохідності вільних від ризику цінних паперів, оцінку рівня дохідності цінних паперів, середніх за ступенем ризику, характеристику величини ризику. Останнім параметром виступає коефіцієнт β, який визначає величину систематичного ризику, тобто ризику, що виникає у результаті коливань дохідності на ринку цінних паперів.

Дата добавления: 2015-11-14