Охарактеризуйте спільні та відмінні риси міжнародних урядових та неурядових організацій. Чи є «Велика сімка» міжнародною урядовою організацією.

У міжнародно-правових документах термін «міжнародні неурядові організації» вживається у відношенні організацій, що діють на національному, субрегіональному, регіональному або міжнародному рівнях.

Різниця між урядовими і неурядовими організаціями лежить в їх правовій основі. Проте в реальності велике різноманіття цих організацій робить важко помітними їх категорії і складним проведення чітких меж між ними. У зв'язку з цим була зроблена спроба провести розмежування між ними на основі суверенітету: урядові організації, пов'язані, а неурядові організації, не пов'язані із суверенітетом держав. У цьому випадку вчені вважають за краще говорити не про організації, а про «дії, вільних від суверенітету».

Неурядова організація повинна мати

· некомерційний характер. Рада Європи прямо вказує на некомерційні цілі діяльності організації у своїй Конвенції про визнання правосуб’єктності міжнародних неурядових організацій

· організація не повинна бути заснована урядом держав на основі угод

між державами;

· організація не повинна використовувати чи пропагувати

насильницькі методи

· організація не повинна брати участь в політичній діяльності з метою

досягнення влади

24 квітня 1986 року Рада Європи розробила Європейську конвенцію про визнання правосуб’єктності міжнародних неурядових організацій, приєднуючись до якої, держави, по суті, погоджуються визнавати за НУО, що засновані відповідно до законодавства інших держав–учасниць Конвенції РЄ, національний режим на основі мінімальних формальностей. Документ вступив в силу в 1991 році, однак ратифікували його лише 9 держав (Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Португалія,

Словенія, Швейцарія, Франція, Македонія) із усіх членів Ради Європи, і це при тому, що він відкрит для вступу держав, що не є членами Ради Європи. Всі наведені вище факти говорять про те, що питання правового статусу МНУО є спірним і виникає потреба вивчення цієї проблеми більш детально

Неурядові організації утворюються на основі індивідуального або колективного членства суб’єктів, які не є офіційними представниками своїх урядів. Наприклад, до Римського клубу на індивідуальній основі входять видатні вчені світу; як правило, вони не є членами уряду в своїх державах. Тому члени неурядових організацій мають значно більше свободи в своїх діях, вони можуть висловлювати свою думку, незважаючи на позицію свого уряду. Але уряд не несе відповідальності за дії свого громадянина – члена неурядової організації. Наприклад, Лондонський клуб, що є консультативним комітетом найбільших приватних банків світу, часто ефективно вирішує питання про кредитування або реструктуризацію боргу тієї чи іншої країни у випадках, коли уряд неспроможний впоратись із ситуацією.

У основі такого суб'єкта міжнародних відносин як міжнародні урядові організації лежать співпадаючі інтереси і цілі держав-учасників, прагнення використовувати, сукупну силу для досягнення своїх цілей. Найважливішою універсальною організацією є ООН, яка покликана сприяти стабілізації міжнародних відносин, врегулюванню конфліктів і ослабінню конфронтації між державами. Міжнародний банк реконструкції та розвитку — міжнародна урядова організація для довготермінового кредитування економіки країн-членів.

Міжнародні міжурядові організації— об'єднання трьох або більше незалежних держав, їхніх урядів, інших міжурядових організацій, спрямоване на вирішення певних спільних питань чи організації проектів. Уряди діють від імені своєї держави і представляють її інтереси, дотримуючись поваги її суверенітету.

Ознаки:

членство 3 і більше країн; наявність установчого міжнародного договору; постійні органи і штаб-квартира; повага суверенітету членів-держав; невтручання у внутрішні справи; встановлення порядку прийняття рішень і їх юридичної сили.

Так, «Велика вісімка!!!» є міжнародною міжурядовою огранізацією (США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Канада, Росія).

12.Поясніть, що мається на увазі під міжнародним договором…

До основних джерел міжнародного права відносять міжнародний договір і звичай, що, у силу їхньої значимості, поширеності й інтенсивного застосування, виступають і в якості універсальних джерел міжнародного права.
У відповідності зі статтею 1 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року договір розуміється як міжнародна угода, укладена між державами в писемній формі і регульована міжнародним правом, незалежно від того, чи міститься така угода в одному документі, у двох або декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від його конкретного найменування.
В даний час міжнародні договори посідають основне місце в системі джерела міжнародного права через такі причини:
— процес створення договірної норми в хронологічному плані коротше процесу створення звичаєвих норм. Крім того, волі суб'єктів міжнародного права при створенні договірної норми мають більш виражений характер;
— процедура укладання, виконання і денонсації договорів детально розроблена і закріплена в кодифікованих міжнародно-правових актах (Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року і Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 року);
— договірна форма надає більше можливостей для узгодження воль суб'єктів, ніж яка-небудь інша.
Норми міжнародного права, пов’язані з питаннями міжнародної безпеки, зосереджені у значній кількості міжнародно-правових актів, серед яких можна назвати і Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 р., Декларацію про принципи міжнародного права 1970 р., Європейську конвенцію про боротьбу з тероризмом 1977 р., Конвенцію ООН з морського права 1982 р. і т.д. Проте існує низка міжнародно-правових актів, що безпосередньо регламентують відносини, пов’язані з підтриманням міжнародної безпеки і які можна розглядати в якості джерел права міжнародної безпеки. Систему таких джерел складають:

1) Статут ООН. Відповідно до ст. 1 Статуту ООН підтримання міжнародного миру і безпеки та застосування для цього засобів колективної безпеки є основним завданням ООН. Саме Статутом ООН (глави I, IV, VII) закріплено порядок застосування міжнародно-правових засобів підтримання миру;

2) Резолюції Ради Безпеки та Генеральної Асамблеї ООН, що спрямовуються на конкретизацію положень Статуту ООН і стосуються питань міжнародної безпеки. До них, зокрема, можуть бути віднесені Резолюції Генасамблеї ООН „Про незастосування сили в міжнародних відносинах і остаточну заборону застосування ядерної зброї” 1972 р., „Про визначення агресії” 1974 р., „Про створення зони, вільної від ядерної зброї, в районі Близького Сходу” 1976 р., Резолюція Ради Безпеки № 1373 (2001) від 28.09.2001 р. щодо попередження та заборони фінансування тероризми тощо. Юридична сила цих резолюцій неоднакова: якщо резолюції Ради Безпеки відповідно до ст. 25 Статуту ООН є обов’язковими для виконання усіма членами ООН, то резолюції Генасамблеї мають лише рекомендаційний характер;

3) міжнародні договори, спрямовані на стримування нарощування ядерних озброєнь у просторовому відношенні. Ці договори, як правило, мають багатосторонній характер і встановлюють заборону виготовлення, розміщення, випробування та застосування ядерної зброї на певних територіях.

4) міжнародні договори, спрямовані на стримування нарощування озброєнь у кількісному та якісному відношеннях. Такі договори можуть бути як двосторонніми, так і багатосторонніми і в основному передбачають граничну кількість певних видів зброї, що можуть виготовлятися та використовуватися державами чи їх групами.

5) міжнародні договори, спрямовані за заборону виробництва окремих видів зброї та ліквідацію наявних запасів таких видів зброї.

6) міжнародні договори, спрямовані на попередження випадкового (несанкціонованого) виникнення війни. Подібні договори, як правило, є двосторонніми, укладаються між ядерними державами і розраховані на попередження помилкового використання стратегічних видів зброї.

7) міжнародно-правові акти, спрямовані на створення регіональних систем безпеки.

З метою підтримання миру та гарантування міжнародної безпеки державами, їх групами та міжнародними організаціями розробляються системи індивідуальної та колективної безпеки.

Системи колективної безпеки – це сукупність засобів, які розробляються та використовуються декількома державами одночасно з метою гарантування їх спільної безпеки чи загальної безпеки усього міжнародного співтовариства.

Необхідно наголосити, що у сучасному міжнародному праві перевага надається застосуванню систем колективної безпеки, системи індивідуальної безпеки не повинні використовуватися на шкоду інтересам загальної безпеки. Так, відповідно до ст. 51 Статуту ООН, якщо матиме місце напад на члена ООН, то жодною мірою не обмежується невід’ємне право на індивідуальну чи колективну самооборону, але лише до тих пір, поки Рада Безпеки ООН не застосує заходів, необхідних для підтримання міжнародного миру та безпеки.

Однією з ключових категорій як права міжнародної безпеки, так і міжнародного публічного права в цілому є поняття колективної безпеки, заснованої на спільній зацікавленості держав у справі охорони миру та міжнародного правопорядку.

Заходи та засоби колективної безпеки мають ґрунтуватися на основних принципах міжнародного права, найважливішими з яких є принципи поваги прав людини, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності, невтручання у внутрішні справи.

В основі створення систем колективної безпеки покладено ідею про неподільність миру, суть якої полягає у визнанні небезпеки збройних конфліктів незалежно від того, де вони мають місце і які держави є їх безпосередніми учасниками. Цей принцип покладає на усі держави обов’язок реагувати на будь-які порушення миру та безпеки в будь-якому районі світу, брати участь у спільних діях на основі Статуту ООН з метою попередження або ліквідації загрози миру.

Залежно від рівня створення систем колективної безпеки розрізняють два їх види – загальну (універсальну) та регіональні системи колективної безпеки.

1. Визначте, в якому варіанті відповіді правильно вказано час, з яко-го фізична особа набуває повної цивільної дієздатності:
а) з моменту народження;
б) з часу реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повно-ліття;
в) з моменту досягнення особою шістнадцяти років;
г) з моменту отримання особою повної загальної середньої освіти.

2. Які елементи правової норми названі правильно:
а) заохочення;
б) санкція;
в) презумпція;
г) прецедент;
ґ) диспозиція

3. Судова система України будується за принципами:

а) територіальності;

б) уніфікації;

в) спеціалізації;

Дата добавления: 2015-11-14