Поняття і сутність ділового спілкування

Ділове спілкування - це складний багатоплановий процес розвитку контактів між людьми в службовій сфері. Його учасники виступають в офіційних статусах і орієнтовані на досягнення мети, конкретних завдань. Специфічною особливістю названого процесу є регламентованість, тобто підпорядкування встановленим обмеженням, що визначаються національними і культурними традиціями, професійними етичними принципами.
Діловий етикет містить у собі дві групи правил:
- Норми, що діють у сфері спілкування між рівними за статусом, членами одного колективу (горизонтальні);
- Повчання, що визначають характер контакту керівника і підлеглого (вертикальні).
Загальною вимогою вважається привітне і попереджувальне ставлення до всіх колег по роботі, партнерів, незалежно від особистих симпатій і антипатій.
Регламентованість ділової взаємодії виражається також в увазі до мови. Обов'язкове дотримання мовного етикету - розроблених суспільством норм мовної поведінки, типових готових "формул", що дозволяють організувати етикетні ситуації вітання, прохання, подяки і т.д. (наприклад, "здрастуйте", "будьте ласкаві", "дозвольте принести вибачення", " щасливий, познайомитися з Вами "). Ці стійкі конструкції вибираються з урахуванням соціальних, вікових, психологічниххарактеристик.
Спілкування як взаємодія припускає, що люди встановлюють контакт один з одним, обмінюються визначеною інформацією для того, щоб будувати спільну діяльність, співробітництво. [1]
Щоб спілкування як взаємодія відбувалася безпроблемно, воно повинно складатися з наступних етапів:
- Установка контакту (знайомство). Передбачає розуміння іншої людини, представлення себе іншій людині;
- Орієнтування в ситуації спілкування, осмислення що відбувається, витримка паузи;
- Обговорення цікавить проблеми;
- Рішення проблеми.
- Завершення контакту (вихід з нього).
Службові контакти повинні будуватися на партнерських засадах, виходити з взаємних запитів і потреб, з інтересів справи. Безперечно, таке співробітництво підвищує трудову і творчу активність, є важливим чинником технологічного процесу виробництва, бізнесу. [2]
2. Види ділового спілкування
За способом обміну інформацією розрізняють усне і письмове ділове спілкування.
Усні види ділового спілкування, у свою чергу, поділяються на монологічні і діалогічні.
До монологічним видів відносяться:
- Привітальна промова;
- Торгова мова (реклама);
- Інформаційна мова;
- Доповідь (на засіданні, зборах).
Діалогічні види:
- Ділова розмова - короткочасний контакт, переважно на одну тему.
- Ділова бесіда - тривалий обмін інформацією, точками зору, що часто супроводжується прийняттям рішень.
- Переговори - обговорення з метою досягнення угоди з якогось - якого питання.
- Інтерв'ю - розмова з журналістом, призначений для друку, радіо, телебачення.
- Дискусія;
- Зустріч (збори);
- Прес-конференція.
- Контактний ділова розмова - безпосередній, "живий" діалог.
- Телефонна розмова (дистантних), що виключає невербальну комунікацію.
У прямому контакті і безпосередній бесіді найбільше значення мають усна і невербальна комунікації.
Бесіда передача повідомлень по телефоні є самими розповсюдженими формами комунікацій, їх відрізняє безпосередній контакт і велика розмаїтість способів спілкування, що дозволяє без праці сполучити ділову (формальну) і особисту (неформальну) частини всякого повідомлення.
Письмові види ділового спілкування - це численні службові документи: діловий лист, протокол, звіт, довідка, доповідна і пояснювальна записка, акт, заява, договір, статут, положення, інструкція, рішення, розпорядження, вказівку, наказ, доручення та ін
За змістом спілкування може бути розділене на:
- Матеріальне - обмін предметами і продуктами діяльності;
- Когнітивне - обмін знаннями;
- Мотиваційний - обмін спонуканнями, цілями, інтересами, мотиву-ми, потребами;
- Деятельностное - обмін діями, операціями, уміннями, навичками.
По засобах спілкування можливо розподіл на такі чотири види:
- Безпосереднє - здійснюване за допомогою природних органів, даних живій істоті: руки, голова, тулуб, голосові зв'язування і т.д.;
- Опосередковане - пов'язане з використанням спеціальних засобів і знарядь;
- Пряме - припускає особисті контакти і безпосереднє сприйняття один одним людей, у самому акті спілкування;
- Непряме - здійснюється через посередників, якими можуть виступати інші люди.

56. Листи раніше писали тільки від руки. Тепер їх нерідко друкують на машинці (або на комп´ютері), але підписують неодмінно власноруч.

Неохайно виглядають листи, написані на аркушах, ви­рваних із зошита. Якщо лист складається з кількох сторінок, то їх нумерують. Будь-який лист варто писати чисто, розбір­ливо, охайно. У листах не треба нічого закреслювати — ад­ресат мимоволі зацікавиться тим, що саме ми похабцем роз­думали йому повідомити. Дату ставлять на початку листа.

У тексті листа всі займенники необхідно писати з великої літери, наприклад, "Хотів би привітати Вас", "Одержав Ва­шого листа", "Дуже хотів би Вас привітати".

Залежно від характеру і змісту листа його завершують сло­вами "З повагою", "Приміть мої найкращі побажання" тощо.

Якщо в листі міститься питання, у конверт не треба вкла­дати марку для відповіді. За надані послуги слід подякувати не телеграмою, а листом (або особисто).

Листи із вдячністю за гостинність висилають приблизно за тиждень після від´їзду.

Лист із вітаннями з нагоди одруження співробітника(ці) вашої установи висилають упродовж восьми днів від момен­ту одержання повідомлення про цю подію.

Співчувальний лист надсилають упродовж 10 днів від мо­менту одержання повідомлення. Такий лист вимагає особ­ливої сердечності, у ньому не має бути банальних вислов­лювань. За правилами ввічливості слід відповісти на отри­мане співчуття, але людина, котра пережила втрату близь­кого, не завжди може це зробити. На таке мовчання не потрібно ображатися. Якщо ж відповідь можлива, лист має бути дуже стислим: "Щиро дякую за слова співчуття. Мені приємно було дізнатися, що у важку хвилину Ви розділили зі мною моє нещастя".

Анонімні листи — явище огидне й не має жодного ви­правдання. Навряд чи хтось ризикне назвати бодай один ви­падок, коли анонімка послугувала якійсь справедливій, ко­рисній справі. Вона —свідчення непорядності та підступнос­ті. Причому найдивовижнішим є те, що той, хто її пише, усві­домлює непорядність власних дій, тому й не підписується.

Відповідати на отриманий лист бажано впродовж 6-Ю днів. Однак не варто закидувати листами товаришів по службі і знайомих, аби листи не перетворювалися на тягар. У листі завжди потрібно відповісти на поставлені вам питання.

Ділові листи до співробітників апарату управління ма­ють бути підкреслено офіційними і коректними: "Надішліть мені, будь ласка, Ваш відгук", "Чи не зможете Ви...", "Будь ласка, напишіть мені...", "Хотів би знати Вашу думку...", "Ду­же прошу Вас надіслати мені...", "Будьте люб´язні, дізнай­теся...", "Не могли б Ви надіслати...", "Викладіть докладні­ше Вашу думку...", "Не відмовте мені в повідомленні, що і коли зроблено" тощо.

Діловий лист — не тільки один із найважливіших засобів повідомлення, а й основний різновид ділового листування, що допомагає здійснювати підприємницьку і комерційну ді­яльність фірм, компаній, підприємств.

Діловий міжнародний етикет передбачає:

• діловий лист — це службове послання у вигляді офіцій­ного документа, у формі підтверджень, пропозицій, про­хань, запитів, люб´язних нагадувань, доручень, претен­зій, поздоровлень, співчуттів і відповідей на них, які зумовлюють ділові контакти і відносини;
• написання ділового листа — це мистецтво, запорука ус­піху вашої справи;
• для написання ділового листа зазвичай використову­ють фірмовий бланк з емблемою фірми, її назвою, пош­товою і телеграфною адресою, факсом, телефоном і банківськими реквізитами;
• друкують діловий лист на машинці або на комп´ютері, без виправлень. Сторінки нумерують, крім першої, арабськими цифрами. Ширина поля ліворуч не має бути менше 2 см. Друкують текст через півтора-два інтер­вали. Абзац починають з нового рядка. Рекомендуєть­ся уникати переносу слів;
• у правому верхньому куті під адресою організації ста­виться дата його відправлення. У міжнародному листу­ванні прийнято писати цілком число, місяць і рік: в Укра­їні (28 травня 1999 або 28.05 99), у США (травень, 28, 1999. або 05.28.99). А міжнародна організація зі стан­дартизації рекомендує цілковите цифрове позначення дати: спочатку вказують рік, потім місяць і день (1999 05 28);
• найменування організації або прізвище й адресу осо­би, куди надсилають листа, пишуть на лівому боці. Ще нижче на лівому боці листа з нового рядка пишуть чемне
• звернення: "Шановний пане (містере, сер тощо)". "Вельмишанов­ний пане (містере, сер)".
• якщо це не перший лист до вашого партнера, його варто починати з чемного посилання на останній лист. Це не тільки повага, а й повідомлення про те, що лист отримано і подальший діалог очікується з його боку і на його основі;
• якщо ви пишете своєму партнерові вперше, треба почати з презентації своєї фірми, опису її цілей і зав­дань. Ще краще надіслати йому буклет з інформаці­єю про фірму. Майте на увазі, що рекламний матері­ал не має бути дуже об´ємним. Текст матеріалу бажа­но писати мовою вашого партнера або англійською мовою;
• лист має завершуватися словами подяки: "Щиро Ваш"; "З повагою" тощо.
• підпис зазвичай ставлять у правому боці листа, під заключною формулою ввічливості.
• надсилаючи листа, можна скористатися стандартними конвертами для міжнародної пошти, проте великі фір­ми мають свої конверти, на яких у скороченому вигля­ді повторюються ті самі відомості, що й на бланку. На­писання адреси за кордоном таке: спочатку пишуть ко­му, а потім "Куди" (прізвище адресата з ініціалами, а перед ним Mr (містер); якщо це жінка, то Mrs (міс), потім посаду, якщо ви хочете зберегти в таємниці зміст листа, тоді після прізвища слід зазначити: private (personal, confidencial), що означає "Особисто", після цього вказують назву фірми: company Co., Corpora­tion — Corp., Department — Dept, після цього йдуть: номер будинку, назва вулиці, міста, штату, країни;
• зміст ділових листів дістає відображення у мові, якою їх написано. Мова листа завжди індивідуальна, зумов­лена багатоманіттям ділових етикетних ситуацій та особливостями адресатів. У ній чимало мовних кліше (штампів), які допомагають конкретніше, лаконічніше передати думку;
• сенсова точність ділової мови — одна з головних умов, що забезпечують практичну, а нерідко і правову цін­ність ділового листа;
• факти, наведені у діловому листі, мають бути не тільки правильно відібраними і перевіреними, а й інформа­тивними;
• основною і найважливішою умовою надання діловому листу переконливості є його доказовість. Правильно відібрані точні факти і переконлива аргументація, грун­тована на правилах формальної логіки, — от що по­трібно діловому листу.

Листи, що належать до ділової кореспонденції, розпо­діляють на:

• листи стосовно незатребуваних пропозицій постачаль­никам або виробникам, щоб запропонувати продукцію або послуги;
• листи-запити, в яких потенційні клієнти запитують ін­формацію про товари або послуги, уточнюють отрима­ну ними інформацію, або запитують про статус фірми та її комерційну діяльність;
• листи-відповіді, в яких постачальник або виробник від­повідає на запити клієнтів, бажає одержати детальні­шу інформацію про товари, зазначені у каталозі, або про умови постачання;
• листи щодо умов платежу, в яких постачальник нази­ває свої умови, або уточнює ті, на які він згоден, а покупець уточнює умови платежу й кредитування або підтверджує умови комерційної операції;
• листи, в яких уточнюють дату й умови постачання в разі розміщення замовлення клієнтом;
• листи, що містять уточнення питань, пов´язаних з упа­ковуванням і транспортуванням товарів,
• листи про скасування чи внесення змін у текст замов­лень, що складається замовником або постачальником, коли вони анулюють замовлення або вносять у нього які-небудь зміни;
• листи-повідомлення про відправлення, в як их поста­чальник або виробник підтверджує розміщення замов­лення, повідомляє про уточнення стосовно умов по­стачання або інформує про відправлення товарів;
• листи про стягування боргу, в яких кредитор, перш ніж звернутися до суду, намагається розв´язати суперечку мирним шляхом;
• листи, що містять претензії та рекламації, а також не­задоволення з приводу помилки або затримки поста­чання, невідповідності поставлених товарів зразку. Клі­єнт відмовляється від партії товару, вимагає арбітраж­ного суду або експерта;
• листи-відповіді на претензії, в яких постачальник від­повідає на скарги й рекламації одержувача. Він виба­чається і пропонує врегулювати незадоволення, що ви­никло, намагається показати себе поступливішим за­лежно від характеру претензії, погоджується на знижку під час прийняття товару з метою підтримання добрих стосунків із клієнтом;
• листи-повідомлення завжди щось пропонують, про щось повідомляють: про службові зміни і нові розцін­ки, про відкриття виставок тощо. Ключовими словами у таких листах є: "повідомляємо", "доводимо до Вашо­го відома", "доводимо до відома" тощо. Це дієслова першої особи. Різновидом такого листа є інформацій­ний лист (його мета — своєчасне поінформування ад­ресата про певний факт). Його обсяг може коливатися від довідки на одну сторінку до повідомлення з кількох сторінок. Зазвичай такий лист підписують керівник, за­ступник, референт, секретар.
• циркулярний лист (на кілька адрес) із аналогічним зміс­том звичайно розсилає керівна особа або організація;
• лист-нагадування про виконання тих чи тих завдань, дій; про заходи, яких буде вжито в разі невиконання їх (якщо відправник припускає можливість того, що адресат ще не одержав листа, відправленого раніше, тоді на берегах листа роблять позначку "Вдруге". У цьо­му випадку дослівно повторюють текст попереднього листа;
• лист-підтвердження факту одержання документів та ін­ших матеріалів (телетекстів, листів, каталогів, зразків виробів), а також проведеної розмови або надісланої телеграми. Своєчасне відправлення листа-підтвердження не потребує письмового нагадування;
• супровідний лист підтверджує факт відправлення до­кументів і матеріальних цінностей у визначений тер­мін, є надійним засобом контролю за збереженістю їх. Різновидом супровідного листа є договірний лист, його мета — підтвердити факт відправлення договору;
• листи-запрошення до однієї особи або цілої групи лю­дей одночасно;
• гарантійні листи — для підтвердження зобов´язань або конкретних умов. їх адресують як організаціям, фірмам, так і окремим особам. Вони мають юридичне значення;
• листи-прохання як від першої особи множини ("Про­симо...") і від третьої особи однини ("Фірма зверта­ється з проханням...") або третьої особи множини ("Ди­рекція і профспілкова організація звертаються з про­ханням...").

З цього переліку комерційних листів найбільші труднощі виникають при складанні листів-пропозицій до партнера, зок­рема й покупця з метою переконати його придбати товар. При написанні таких листів конче важливим є психологічний аспект. На початку листа слід зацікавити адресата ("Най­більша перевага нашої продукції полягає в тому, що"); за­пропонувати зниження ціни ("Два наші верстати йдуть на світовому ринку за ціною одного"), натякнути на актуаль­ність пропозиції ("Сьогодні всі країни близького зарубіжжя користуються продукцією нашої фірми").

Потім бажано зробити акцент на описанні товару і пові­домити про його високу якість або позитивні результати в разі його використання. Щоб стимулювати інтерес у покупця, доцільно звернутися до почуттів або до логіки, або до тому й до того одразу. Так, наприклад, продавець холодильників мо­же зробити наголос на логіці ("двадцятирічна гарантія") або на емоціях ("Таких холодильників ще ніхто у вашому місті не має").

Доволі непросто буває скласти лист-відмову на претен­зію партнера. Треба, щоб попри відмову, у клієнта про вас лишилася позитивна думка. Неодмінно слід зберегти із ним ділові зв´язки. Відмова має логічно випливати з попередньо­го змісту листа.

Доброзичливе, позитивне завершення листа має ство­рити у клієнта враження, що ви більше зацікавлені в ньому самому, ніж у відмові.

Лист, отриманий у присутності третіх осіб, можна розгорнути і мигцем проглянути текст. Докладне читання варто відкласти на потім. Якщо лист терміновий, необхідно сказати: "Вибачте, але це дуже терміново" і дочитати до кінця. Не слід читати вголос отриманого листа, спершу не дочитавши його до кінця. Інакше може виникнути необхідність перервати читання на пів­слові. Неприпустимо читати чужі листи. Неетично цікавитися змістом листів, адресованих підлеглим, і навпаки, підлеглі спів­робітники не читають листів, адресованих керівникові.

57. Професіоналізми – слова й мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (а отже, експресивно забарвлені) синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни – це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми – конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад:

1. Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок – кухар; камбуз – кухня; кубрик – кімната відпочинку екіпажу; бак – носова частина корабля; чалитися – приставати до берега; ходити в море – плавати; компас, Мурманськ, рапорт тощо.

2. Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних сфер: зняти касу, підбити, прикинути баланс.

3. Назви фігур вищого пілотажу в льотчиків: штопор, бочка, петля, піке та ін.

4. Професіоналізми користувачів ПК: мама – материнська плата, клава – клавіатура, скинути інформацію – переписати, вінт – вінчестер.

5. Професіоналізми музикантів: фанера – фонограма, ремікс – стара мелодія з новою обробкою, розкрутити (пісню, ім'я) – розрекламувати.

Професіоналізми утворюються різними шляхами:

– вживання загальнонародного слова у специфічному значенні: човник /деталь швейної машинки/, липовий баланс;

– шляхом усічення основ слів: кібер /кібернетик/, термояд /термоядерна реакція/; скорочення слів: мехмат /механіко-математичний факультет/;

– зміною в наголошені слів: атомний – атомний, компас – компас, рапорт – рапорт;

– шляхом перенесення /метафори/: дно – нижня частина виробу, машина - комп'ютер, удар – одиниця швидкості станка;

– зміни граматичних категорій (вживання іменників абстрактних та речовинних назв у множині): масла, олії, жири, води, пшениці;

– шляхом префіксації і суфіксації: заморозити рахунки, збити в купу рахунок, бюлетенити, відгул, документувати, дообладнання, недовнесок, пливучість, бойовитість, маршрутизація, задебетувати.

Професіоналізми зберігають емоційність, вони іноді передають якийсь образ: проектувати з чистого місця; зводити, підбивати рахунки; дебет кредит обганяє; липовий баланс; заморозити рахунки.

Здебільшого професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони точно називають деталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писемній мові професіоналізми вживаються у виданнях, призначених для фахівців (журналах, буклетах, інструкціях).

У практиці ділового спілкування треба бути обережним щодо їх вживання у службовому папері. Документ у цьому випадку може перетворитися з офіційного у неофіційний або викликати непорозуміння, ускладнити ділові стосунки.

58. ист-запит — це звертання адресанта (установи чи посадової особи) до адресата (іншої установи чи поса­дової особи) із проханням надати інформацію про певні події, факти, матеріальні цінності тощо.

Часто лист-запит — це комерційний документ, звер­тання покупця до продавця із проханням надати деталь­ну інформацію про необхідний товар чи певні послуги або ж прислати пропозицію на поставку товару.

Як правило, запити роблять на основі проспектів, ка­талогів, інформації, отриманої на ярмарках, виставках, рекламних оголошень у засобах масової інформації то­що. Оформлюючи запит на товар, що зацікавив вас, ви повинні вказати підставу для запиту, назву й кількість товару, його марку, якість, модель, термін та інші умови поставки. Ціна, як правило, в запиті не обумовлюється, але слід указати, на якій базі, в якій валюті ви маєте намір заплатити. За необхідності можете також попросити надіслати вам проспекти, буклети, каталоги, прейску­ранти, креслення тощо або навіть зразки товару. Необ­хідно також указати термін поставки та до якого числа будете чекати твердої оферти.

Зразок запиту пропозиції на поставку запасних час­тин може бути таким:

Шановні____________________!

Посилаючись на переговори з вашим представником _______________, просимо вислати нам тверду пропозицію на поставку запасних частин до комбайнів «Дон». У пропозиції просимо вказати повну назву, тип, технічні харак­теристики, ціну й вагу кожної позиції специфікації, а також можливий термін і загальний обсяг поставки. Просимо та­кож окремо вказати вартість упаковки та транспортування.

Зазначте також, будь ласка, точну дату надсилання нам вашої пропозиції.

Наперед вдячні вам.

З повагою___________

(підпис)

59. Підготовка до виступу

Для того, щоб підготуватись до конкретного виступу потрібно пройти такі етапи:

1) визначити тему і її назву;

2) сформулювати мету;

3) підібрати матеріал;

4) вивчити і осмислити відібрану літературу;

5) записати прочитане.

До речі, викладаючи основні положення структури підготовки до виступу і самого виступу можна побачити схожість із поділом класичної риторики на розділи: інвенція – етап задуму, намірів, ідей, формулювання гіпотези майбутнього виступу; диспозиція – поняття про структурування промови; елокуція – закони мовного вираження предмета спілкування; елоквенція – дослідження тропів і риторичних фігур; меморія – запам’ятовування змісту промови; акція – підготовка оратора зовнішньо і внутрішньо до виступу [3].

Підготовка до виступу починається із визначення й уточнення теми. Будь-яка тема є частиною великої проблеми і являє собою одну з її частин. Важливо усвідомити це і не прагнути в одному виступі осягнути неосяжне.

Чим слід керуватися, обираючи тему?

По-перше, ви повинні бути добре обізнаними у цій темі, мати певний досвід.

По-друге, те, про що ви збираєтесь говорити, повинне викликати інтерес у слухачів.

По-третє, тема виступу має бути актуальною, значимою.

Назва виступу повинна відповідати таким вимогам:

а) відображати його суть, тобто в лаконічній формі відображати основну ідею виступу;

б) мати рекламний характер: бути цікавою, привертати увагу, торкатися інтересів тих, для кого призначена, збуджувати уяву;

в) бути ясною, чіткою, по можливості короткою.

Щоб ваш виступ був результатним, ставте перед собою три запитання:

а) кому я буду говорити?

б) навіщо? З якою метою?

в) що повинні засвоїти слухачі?

«В. Маяковський, виступаючи на одному із зібрань у 1929 р. говорив, що всі суперечки із ворогами, і з друзями про те, що важливіше – «Як робити?» чи «Що робити?» перекриваються літературним лозунгом «Навіщо робити?», тобто встановлюється примат (лат. – перше місце, старшинство) мети над змістом і формою.

Якщо оратор не подумає про призначення виступу, він не матиме успіху у підготовці його і виголошенні» [4, с. 23].

В залежності від різноманітних факторів мета може визначатися так:

– поінформувати;

– пояснити;

– зацікавити;

– переконати, запевнити;

– закликати до дії;

– надихнути.

«Психолог В.Сахаров називає такі дії, які сприяють виробленню навичок відбору літератури:

1. Пригадування раніше прочитаної літератури з теми виступу.

2. Перегляд особистої бібліотеки чи каталогу.

3. Перегляд каталогів у бібліотеці

4. Перегляд у останніх номерах журналів переліку опублікованих за останній рік статей.

5. Перегляд бібліографічних видань (літописів, книг, журналів і т.п.)

6. Перегляд довідників» [4, с. 25].

Важливий етап підготовки ораторського виступу – вивчення відібраної літератури.

Ораторові необхідно вибрати з літератури те, що можна буде використати у виступі, тобто прочитати відповідні розділи і зробити потрібні записи.

Після того як матеріал до промови підібраний, записуючи його, інформацію потрібно правильно систематизувати. Систематизація промови залежить від кількості використаних джерел. Наприклад, «Феофан Прокопович детально аналізує архітектоніку похвальної промови, її розміри, 5 основних джерел винайдення думки на честь осіб:

– природа людини, яка охоплює душу і тіло;

– доля особи;

– навчання;

– вчинки, дії;

– обставини, другорядні дані» [5, с. 50].

Щодо запису інформації для майбутньої промови, то найбільш простий вид запису – це виписки. Їх рекомендується робити на окремих картках. Вони не завжди повинні бути дослівними.

Фактографічне конспектування необхідне, коли важливо передати слово в слово зміст постанови, нового закону, рекламної інформації і т.п.

В інших випадках рекомендуються інші види роботи з джерелами. Вільне конспектування – передача змісту тексту своїми словами. Оціночне конспектування – критичний розбір змісту, коли поряд із судженнями автора наводяться свої. При творчому конспектуванні думки автора доповнюють, розвивають, узагальнюють. Нарешті – лекторське конспектування – це представлення матеріалу на папері так, як він звучатиме в аудиторії

60. Розпорядження - поширений в управлінській практиці документ.

Особливий різновид цього документа представляє Розпорядження - правовий акт, що видається одноосібно керівниками законодавчих, виконавчих органів державної влади, судових органів Російської Федерації, суб'єктів Російської Федерації, органів місцевого самоврядування в межах компетенції, визначеної законом» нормативно- правовими актами. Такі розпорядження містять подзаконное офіційне рішення, прийняте з дотриманням встановленої процедури і породжують юридичні наслідки. Розпорядження обов'язкові для виконання всіма органами управління, господарюючими суб'єктами незалежно від організаційно -правої форми, а також громадськими об'єднаннями, посадовими особами та громадянами, які проживають на даній території.

Приклад оформлення розпорядження

Розпорядження, що зачіпають інтереси громадян, мають бути опубліковані протягом двох тижнів в офіційних виданнях і набирають чинності з дня їх опублікування. За місцем їх розробки такі розпорядження зберігаються постійно.

Розпорядження - розпорядчий документ, що видається керівником або його заступниками єдиноначалію для вирішення оперативних питань, з питань інформаційно -методичного характеру, а також з питань, пов'язаних з організацією виконання наказів, інструкцій та інших актів.

Як правило, розпорядження мають обмежений термін дії і поширюються на вузьке коло виконавців (структурних підрозділів).

Розпорядження по оформленню не відрізняється від наказу, має такий же формуляр як за складом, так і по розташуванню реквізитів (див. рис. 3.2.).

Однак поширена практика видання розпоряджень, які не містять констатуючій частині. У такому випадку текст розпорядження починається безпосередньо з пунктів, що формулюють розпорядчі дії. Якщо необхідність пояснення видання розпорядження все-таки існує, то вона обгрунтовується у вступній частині, а текст розпорядчої частини починається зі слова «ПРОПОНУЮ» або «ЗОБОВ'ЯЗУЮ».

Розпорядження набирає чинності з моменту його підписання. Реєстрація розпоряджень ведеться окремо від інших видів документів. Реєстраційні індекси привласнюються в межах календарного року і, як правило, складаються з порядкових номерів.

Дата добавления: 2015-11-14