Читайте также:
|
Одним із перших кроків на цьому шляху стала запроваджена в роки громадянської війни політика «воєнного комунізму». Внаслідок цього економічна і політична криза ще більше поглибилася.
Почуття самозбереження, намагання не допустити втрати своєї влади продиктували більшовикам удатися до інших методів подолання кризи. Йдеться про запровадження нової економічної політики (НЕП). Це рішення, прийняте під тиском тодішніх скрутних обставин, можливо, було чи не єдиним більш-менш серйозним кроком більшовицької влади за весь період її існування. Але більшовицька влада не була б такою, коли б вона дала змогу реалізувати цю політику в усіх її вимірах.
Введена відповідно до рішень Х з'їзду РКП(б) у березні 1921 р., НЕП передбачала систему заходів, спрямованих на обмеження методів директивного управління, на використання елементів ринкового розвитку та ринкових відносин. Мова велася, зокрема, про заміну продрозкладки продподатком, денаціоналізацію частини промислових підприємств, насамперед дрібних і середніх, про допуск приватного капіталу, заохочення іноземних інвестицій в різних формах, упровадження вільної торгівлі, нормалізацію фінансової системи, розвиток кредитно-банкової системи, вдосконалення податкової системи, про подолання інфляційних процесів тощо. Тепер замість реквізиції зерна, як це було за «воєнного комунізму», селянство обкладалося помірним податком. Сплативши його, селянин міг продавати надлишки зерна на свій розсуд і за власними цінами. Бідні селяни взагалі звільнялися від податку. Уряд тимчасово відмовився від створення колективних господарств. Було скасовано державний контроль за внутрішньою торгівлею. Дрібні промислові підприємства передавались у приватні руки на правах оренди. Важка промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля залишалися державними. Відроджувалася кооперація.
Отже, були створені, хоча й дуже обмежені, умови для організації народного господарства на принципах ринкової системи. І це почало давати результати. Швидкими темпами розвивалося сільське господарство, зростала його продуктивність. У 1927 р. оброблялося на 10% землі більше, ніж у 1913 р. Виробництво предметів споживання сягнуло довоєнного рівня. Відставала лише важка промисловість, яка перебувала в руках держави.
Однак у 1928 р., як і можна було передбачити, НЕП закінчила свою недовгу історію.
11. Проаналізуйте національну політику більшовиків в Україні у 20-ті-30-ті роки ХХ ст. та її основні напрямки. М.Скрипник, М.Хвильовий, О.Шумський та ін.
Головною політикою більшовиків того часу була Українізація. Українізація – політика ВКП(б), здійснювана в Україні у 1920-х – на початку 30-х років. Різновид політики коренізації, що була проголошена у квітні 1923 на 12 з’їзді РКП(б) з метою укорінення компартійно-радянських структур влади у національних республіках. Її суть полягала в томуЮ щоб управлінські структури оволодівали мовами и культурними традиціями місцевого населення, а також поповнювалися за рахунок його представників.
Перетворення української мови на фактичну державну мову в рамках УСРР будо найбільшим досянкнням націонал-комуністів.
У 1920-х роках вийшли праці з національного питання відомого більшовицького діяча М. Скрипника6. Займаючи високі посади в ЦК КП(б)У й радянському уряді, він чимало часу приділяв теоретичній розробці проблем державного будівництва в Україні. Особливої уваги заслуговує його аналіз діяльності політичних партій, що існували в Україні в 1917 –1920 рр., зокрема їх ставлення до українського радянського уряду. М. Скрипник позитивно оцінював окремі моменти діяльності Центральної Ради, партій, на які вона спиралася. *робив усе можливе для її втілення у царині національної політики. Перш за все це стосувалося його розуміння інтернаціоналізму та шляхів досягнення кінцевої мети більшовиків у національному питанні — «злиття націй». Скрипник вдало використав теорію «батька народів», згідно якої спочатку мав відбутися розквіт націй та національних мов, потім їх зближення, коли поряд з національною мала використовуватися якась спільна мова, і лише на третьому етапі – злиття усіх націй в одну.
Хвильовий був свідком тієї особливої події революційної доби, коли мільйонові маси імперської армії опинилися в стані невиразности, а потім — хаосу й бездоріжжя. Він був також свідком і, можливо, й учасником творення українських частин на фронті. О. Ган твердить, що Хвильовий активно включився у той рух, виступав на армійських мітингах 14-ої дивізії, був обраний до солдатського комітету дивізії, де він, за своєю вдачею, керував культурно-освітньою комісією. Все це можливо. Але воно не підтверджене жодними документами.
міщан.Навчаючись в полтавській духовній семінарії,був виключений за політичну неблагонадійність. Пізніше брав участь у діяльності полтавської громади, у 1902 брав участь в агітації серед селян. Входив до складу ЦК УСДРП, захищав ідею створення нац.. партійної програми. У роки 1ої світової війни очолив укр.. військовий комітет західного фронту.С. Петлюра був одним із лідерів укр.. нац..-демок. Революції, з березня 1917 був членом УЦР, із травня-головою Укр. Військового генерального комітету, із червня став генеральним секретарем військових справ, але через розбіжності з Виниченко пішов у відставку. у листопаді 1918 був обраний до складу директорії УНР, а пізніше став головним отаманом Армії УНР. У 1919 вийшов зі складу УСДРП і очолив Директорію УНР.За його ініціативою був підписаний Варшавський договір,через що змушений був виїхати з країни.
12. Опишіть особливості модернізації економіки в Україні (кінець 20-х-30-ті роки). Примусова колективізація сільського господарства, її наслідки.
Індустріалізація в Україні мала ряд особ-ливостей: вкладання значних коштів у про-місловість, нерівномірність процесу модер-нізації, поява новіх галузей, витіснення приватного сектора в економіці йшло бистрішими темпами ніж в СРСР. Стави-лося за мету забезпечити першочерговий розвиток галузей групи А (паливної, енергетичної, хімічної, машинобудівної та ін.). У результаті індустріалізація України з аграрної перетворилась на індустріальну. Однак форсована індустріалізація зумовила появу негативних тенденцій в економіці: домінуюче становище виробництва засобів виробництва, розквіт підприємств –моно-полістів, велика кількість незавершених будівництв через нестачу сировини, палива робочої сили, централізація економіки, нерівномірність промисловості, посили-лась експлуатація трудящихся методами примусу та залякування.Знизився життєвий рівень народу.Іншою складовою сталін-ського курсу була так звана соціалістична колективізація сільського господарства яка передбачала обмеження елементів ринку, ліквідацію всіх форм сільськогосподар-ської кооперації,і «куркульства як класу». Єдиною формою організації виробництва на селі мали стати колгоспи й радгоспи.Все це мало здійснитися за три-чотири роки. Тих, хто виступив проти «лінії партії», оголосили «ворогами народу» і репре-сували.Встановлення колгоспно-радгос-пної системи супроводжувалося насиль-ницькою експропріацією землі, худоби. Робилося все для того, щоб убити одвічне прагнення селянина мати власну землю та вчитися продуктивно працювати на ній. В результаті «соціалістичної колективізації» радянська влада досягла багатьох цілей. Заможне і здатне до продуктивної праці населення було винищено. Інша частина селян, була загнана до колгоспів.
13 Українське питання напередодні Другої світової війни. Оформлення нового політико-правового статусу Західної України.
На зламі 30—40-х pp. західноукраїнські землі, які після Першої світової війни загарбали Польща, Румунія і Чехословаччина, стали предметом політичної гри між європейськими державами — Німеччиною, СРСР, Великобританією, Францією, Італією. СРСР, Польща, Румунія та Чехословаччина намагалися втримати вже підвладні та приєднати нові українські землі. Драматизм ситуації полягав у тому, що самостійно український народ на той час об'єднати свої землі в єдиній державі не міг. Усе залежало від балансу інтересів, насамперед Німеччини та СРСР.
Напавши на Польщу, німецькі війська швидко наближалися до західноукраїнських земель, які за таємним протоколом мали підпасти під радянський контроль. У цих умовах згідно з договором і таємним протоколом радянські війська 17 вересня 1939 р. перейшли польський кордон і окупували Західну Волинь та Східну Галичину, тобто майже всі західноукраїнські землі. Деякі сучасні українські історики вважають — і не без підстав — що радянсько-польський конфлікт 1939 р. слід називати не "визвольним походом Червоної Армії", як вважала радянська історіографія, а справжньою війною. Після 12-денних боїв з польськими частинами війська Червоної армії вийшли на Західний Буг і Сян, де й зупинилися. А 22 вересня на честь успішного завершення польської кампанії та зміцнення радянсько-німецької дружби в Бресті, Пінську, Перемишлі та деяких інших містах відбулися спільні паради обох військ.
Переважна більшість території Західної України відійшла до СРСР.
Після юридичного оформлення приєднання до СРСР західноукраїнських земель тут було проведено широкомасштабну "радянизацію".
Дата добавления: 2015-11-14; просмотров: 53 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Охарактеризуйте стан Української держави доби української національно-демократичної революції 1917 – 1920 рр. Економічна та національно- культурна політика уряду П.Скоропадського. | | | Концепii 2 свiтовоi вiйни |