Розкрийте особливості соціально-економічного розвитку українських земель на початку ХХ ст. Столипінська аграрна реформа та її наслідки для українського народу.

Столипінська реформа безпосередньо пов'язана з революційними подіями 1905 року та невдачами царського уряду задовільно вирішити аграрне питання. Основними законодавчими актами був указ від 9(22) листопада 1906 року «Про доповнення деяких постанов діючих законів, які стосуються селянського землеволодіння і землекористування» і ухвалений на його підставі Державною Думою закон від 14(27) червня 1910 року. За цими законами скасувалися обов'язкові форми земельної общини і кожному селянинові надавалося право вийти з неї й виділити свою землю у повну власність. Він мав також право вимагати виділення землі в одному масиві — «відрубі».

Останнім актом Столипінської реформи був закон 29. 5. (11. 6.) 1911 про землеустрій, який встановлював порядок праці землевпорядних комісій (губернських, повітових і волосних, створених ще указом від 4(17) березня 1906 року).

Протягом 1907 — 1910 років у всій Російській Імперії виділилися з общини близько 2,5 млн. дворів (26% всіх общинників) з 16,9 млн. десятин землі (15% всього общинного землеволодіння). В Україні процес виходу з громад пішов ще далі, при чому він був нерівномірний, бо общини майже не було на Правобережжі й Полтавщині, натомість вона була панівна у степу й на Харківщині. Але й тут обинне землекористування було переважно лише формальним, бо поодинокі господарства користувалися землею на правах подвірного землеволодіння, тобто власником землі вважався весь двір; її, правда, не можна було продати, але можна було ділити між спадкоємцями двору. У наслідок Столипінської реформи близько 1/4 дворів в Україні, що входили до земельних громад, вийшли з них: у Степу 42%, на Лівобережжі 16,5%, на Правобережжі 48%.

За нового аґрарного устрою селянин міг бодай частково виявити ініціативу і поліпшити своє господарство, у чому допомагала йому акція Селянського Поземельного Банку, с.-г спілки, кооперація і земська аґрономія. Завдяки прогресові аґротехніки (перехід до плодозмін тощо) зросла врожайність (за 1904 — 12 на 20%) і вартість селянських господарств.

Т. ч. Столипінська реформа, допомагаючи заможному селянству, мала на меті — створити з нього, поряд занепалого дворянства, нову соц. підпору для режиму. Реформа спричинила ще більшу соціальну диференціацію селянства: збільшення найдрібніших і великих сел. господарств і зменшення середніх, власники яких продавали землю заможнішим і самі виїздили за Урал або до міст. Невирішена аграрна проблема була однією з причин революції 1917 року.
6. Діяльність Центральної Ради доби української національно-демократичної революції 1917 – 1920 рр. І – ІV Універсали УЦР. Конституція УНР.

1. Революційні перетворення в Україні розпочалися з утворенням у Києві 4(17) березня 1917 р. міжпартійного об’єднання, яке отримало назву «Українська Центральна Рада», головою якої був обраний авторитетний політик та видатний український історик М. Грушевський.
2. 4 березня – Маніфест про зречення від престолу Миколи ІІ і Михайла Романова.
3. 23 червня 1917 р. Центральна Рада звернулась до населення з І Універсалом, яким проголошувався автономний статус України.
4. в липні 1917р. видається ІІ Універсал, в якому були зафіксовані досягнуті домовленості.
5. 7 (20) листопада 1917 р. Центральна Рада ІІІ Універсалом проголосила створення Української Народної Республіки у федеративному зв’язку з Росією, чим офіційно задекларувала відродження українським народом власної держави.
6. 3 грудня 1917 р. до Центральної Ради надійшов маніфест Раднаркому Радянської Росії, за яким з одного боку визнавалася УНР, а з іншого – робилися грубі втручання у її внутрішні справи.
7. з 5 грудня 1917 р. Україна перебувала в стані війни з Раднаркомом Росії.
8. У Києві 15 грудня було утворено комітет з оборони України.

22січня1918р. було затверджено 4 Універсал Умови IV універсалу
1. УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу;
2. З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді;
3. Влада в Україні належить народу України, від імені якого, допоки не зберуться українські Установчі збори, буде правити ЦР;
4. Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської війни;

та ін.

Конститу́ція Украї́нської Наро́дної Респу́бліки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР) — основний закон УНР прийнятий Центральною Радою 29 квітня 1918 року разом із обранням Михайла Грушевського на посаду Президента України.Конституція УНР складається з 83 статей, які об'єднані у 8 розділів

1) створення демократичної федерації християнських слов’янських республік;

2) знищення царизму і скасування кріпосного права та станів;

3) утвердження у суспільстві демократичних прав і свобод громадян;

4) досягнення рівності у правах на розвиток національної мови, культури та освіти всіма слов’янськими народами;

5) поступове поширення християнського впливу на весь світ.

Програмні документи і матеріали, публіцистичні та художні твори, наукові праці, практичну громадську й просвітницьку діяльність Кирило-Мефодіївського товариства пронизує ідея національного відродження України. Кирило-мефодіївці виявили себе справжніми мислителями, послідовними борцями за вільну Україну, інтелектуальною елітою української нації. Незважаючи на те, що Кирило-Мефодіївське братство було розгромлено царизмом, а його учасники піддані репресіям, вплив його ідей на подальший розвиток України важко переоцінити – знову в усій його складності на порядок денний було винесено національне питання. Найбільш впливовими політичними силами в Україні у другій половині ХІХ століття були загально-російські течії народників, соціал-демократія, лібералів, громадівський та жіночий рухи, український національний рух, діяльність товариства “Просвіта”, товариства ім. Т.Г. Шевченка.

Дата добавления: 2015-11-14