Комунікації в управління персоналом

Групова діяльність складається із взаємодії індивідів при спільному рішенні певних завдань (економічних, виробничих, виховних, правоохоронних і т.д.). Найважливішою умовою взаємодії людей у групах є спілкування.

Спілкування — це процес встановлення й розвитку контактів між людьми, породжуваний їхніми потребами в спільній діяльності. Спілкування містить у собі:

· обмін інформацією між суб'єктами діяльності, співробітниками в групах й організаціях, а також між групами;

· вироблення спільної стратегії діяльності, у яку включені суб'єкти спілкування;

· "сприйняття й розуміння людьми один одного в процесі рішення спільних завдань.

Іноді проявляється тенденція до ототожнення понять «спілкування», «міжособисті відносини» та навіть «соціальні відносини». Однак ці поняття, хоча і є взаємозалежними, не є тотожними, оскільки мають свою специфіку. Поняття спілкування має більше широкий зміст. Спілкування об'єктивно породжується спільною життєдіяльністю людей у системах їхніх зовнішніх відносин із соціальним середовищем і внутрішньогруповими міжособистісними відносинами. Соціальні відносинипроявляються в спілкуванні людей не як особистостей, а як представників соціальних класів (відносини роботодавця й працівника), економічних структур (продавець і покупець товару), ієрархічних формальних організацій (обласні й районні відділи правоохоронних органів) і т.п. Міжособисті відносини будуються на основі ділових й емоційних оцінок, а також переваг людьми один одного. Таким чином, відносини між людьми (як безособисті, так і між особисті) завжди вплетені до спілкування й можуть бути реалізовані тільки в ньому. Поза спілкуванням людське суспільство немислимо. Спілкування виступає в ньому як спосіб об'єднання індивідів і разом з тим як спосіб їхнього розвитку в особистісному й професійному плані. Звідси випливає існування спілкування і як реальності суспільних відносин, і як реальності відносин міжособистісних. Спілкування з необхідністю здійснюється при найрізноманітніших людських відносинах, тобто має місце як при позитивних, так і при негативних соціальних і міжособистісних відносинах.

Важливе також питання й про співвідношення понять «спілкування» й «діяльність». У ряді західних соціально-психологічних концепцій спостерігається тенденція до протиставлення спілкування й діяльності (Е. Дюркгейм), при якому суспільство розглядається не як динамічна система діючих груп й індивідів, а як сукупність форм, що перебувають у статиці, спілкування, причому суспільний процес зводиться переважно до процесу духовного мовного спілкування.

У вітчизняній психології одержала пріоритет ідея єдності спілкування й діяльності (А. Н. Леонтьев). Це положення випливає з розуміння спілкування як реальності людських відносин у різних видах спільної діяльності. Діяльність кожної людини неминуче перетинається з діяльністю інших людей, і це перетинання створює певні відносини людини не тільки до предмета діяльності, але й до інших людей. Саме спілкування формує спільність індивідів, що виконують спільну діяльність. Конкретні подання про співвідношення процесів спілкування й діяльності в ряду авторів різні, але вони єдині у визнанні основного принципу — єдності цих двох процесів.

Дата добавления: 2015-11-14