Читайте также:
|
Важливим чинником культурного процесу в Україні була православна церква, роль якої в історії українського суспільства постійно зростала. Церква для українців, за умов відсутності власної держави, залишалась єдиним інститутом вираження їх самобутності. Однак становище православної церкви було надзвичайно тяжким. Причиною повільного культурного розвитку України цього періоду стали руйнівні наслідки ординської навали, загарбання українських земель литовськими та польськими феодалами, агресія Кримського ханства та Османської Порти. Національна особливість духовної культури українського народу найповніше проявилась у фольклорі. З літописних та інших письмових пам'яток другої пол. XIII—першої пол. XVII ст. видно, що у цей період прозові фольклорні жанри були представлені легендами,, переказами, казками, новелами, притчами. Жива народна мова оперувала також значними фондами прислів'їв, приказок і крилатих висловів. У процесі формування українського етносу світоглядні функції в суспільстві виконувала насамперед релігія. Релігійні уявлення накладали свій відбиток на естетичні смаки і морально-етичні уподобання, впливали на жанрову структуру художньої культури. Головними осередками культури, як у попередні часи, залишалися князівські двори, монастирі та церкви. У них зосереджувалися освічені люди, велось літописання, переписували й перекладали книги. Багато місця в історичній літературі того часу відводилось козацтву, яке в кінці XVI—на початку XVII ст. перетворювалось у важливу суспільно-політичну силу, котра боролась за соціальне та національне визволення українського народу. Тогочасний літературний процес в Україні розвивався під впливом болгарського і сербського письменства. Українська культура початку XVI—першої половини XVII ст. переживала етап свого Відродження. Характерними її ознаками було поширення ідей гуманізму, яскраво виражений антропоцентризм ренесансного мислення, що утверджувало велич і винятковість земної людини, пробуджувало інтерес до людських цінностей. Найбільш яскраво це проявилося в українській літературі, яка творилася латинською мовою.
30.Соціально-політичні обставини розвитку української культури у XVII-XVIII ст.
Українська культура ІІ пол. XVIІ - XVIII ст. — це духовний образ однієї з найважливіших епох нашої історії. Це час, що вмістив у собі кілька історичних діб – визвольну війну, державність, руїну, втрату завоювань і закріпачення – в культурному відношенні був надзвичайно плідним. Незважаючи на складні політичні обставини на українських землях виросли десятки нових міст, склалася європейська освіта, нових висот досягло книгодрукування, з’ явилися архітектура, що не поступалася гармонійністю та пишністю світовим зразкам, оригінальне малярство, самобутня музика. Друга половина XVIІ - перша половина XVIII ст. — період найвищого розвитку української культури.
Гетьманську державу (1648-1764 рр.) очолюють високоосвічені європейського рівня політичні й громадські діячі: П. Сагайдачний, Б. Хмельницький, І. Виговський, І. Мазепа. Вони докладають великих зусиль і коштів для розбудови культури, освіти, шкільництва. Великий внесок, і не менший, ніж у філософію, Г. Сковорода зробив у літературу. XVIII ст. зумовлений передусім роботою Києво-Чернігівського культурного осередку.Таким чином, у складний період піднесення та падіння української державності, наполегливої боротьби народу за волю в українській культурі др. пол. XVII- XVIII ст. відобразились кращі риси національного характеру, прагнення до свободи та соціальної справедливості, розвитку в людині добрих начал. Гуманістична спрямованість духовної культури українського народу цього періоду свідчить про прагнення її творців до формування та поширення загальнолюдських культурних цінностей як ідеалу відносин між людьми. Домінантою розвитку української культури цього періоду, починаючи з другої половини XVII ст., виявився вплив козацтва на неї, що став одним з доленосних та визначальних факторів її розвитку.
31.Козацтво як явище української історії та культури.
На початок XVII ст. козацтво виступає вже добре зорганізованою національно-політичною силою, з якою мусив рахуватися світ.Слово "козак" - тюркського походження і означає "вільна людина", "вартовий", "воїн". П ерші письмові згадки про українських козаків зустрічаються за 1492 рік. Але різке зростання чисельності козацтва припадає на XVI століття. Козацтво виникло в південноукраїнських землях - від середнього Подніпров'я і майже до Дністра (південні окраїни Київщини, Брацлавщини, Поділля). Ці землі називалися Диким полем: після нашестя монголо-татар, а потім, внаслідок частих нападів Кримського ханства, землі обезлюділи і залишалися незаселеними. Центром козацтва стало Запоріжжя - степи за порогами Дніпра. І все ж козацтво протягом півтора століть відігравало не тільки визначну політичну роль доблесного захисника волі і прав українського народу, а й сили, що яскраво виявила себе у культурній розбудові держави. Саме з козацького середовища вийшла нова провідна верства, нова національна аристократія, нова інтелігенція, яка взяла на себе і утвердження власної державності (вся гетьманщина і особливо Богдан Хмельницький), і розвиток освіти, спорудження та реконструкцію храмів, будівництво громадських споруд, опікування мистецтвом тощо. У цих умовах — боротьби за незалежність, за розбудову державності і культури — змужнів інтелект нації, зродилася когорта видатних її діячів. Крім уже згадуваних, це й Михайло Дорошенко, Кшиштоф Косинський, Іван Сулима, Пилип Орлик, Петро Могила, Іван Мазепа, З огляду на історію і культуру XVII—XVIII століть є всі підстави гадати, що саме з козацькою ідеологією свободи будь-що, розкутості сил, волі, суто козацького виклику різним темним (що ототожнювалися з ворожими) силам пов'язаний весь процес перегляду духовних цінностей і життєвих орієнтирів, що тривав у цей час.
29. Розвиток духовної культури в Україні у XVII-XVIII ст.: церква, освіта, наука.
Головним освітнім і науковим центром в Україні і надалі був Києво-Могилянський колегіум. Все ж за зразком Києво-Могилянської академії виникли колегіуми в інших містах — Чернігові (1700р.), Харкові (1726р.), Переяславі (1738р.). Багато випускників Києво-Могилянської академії продовжували освіту в західноєвропейських університетах, обираючи здебільшого ті з них, де викладалися інженерія, медицина, природознавство тощо. Випускники «Могилянки» заснували чи не всі духовні семінарії та академії в Російській імперії, відіграли важливу роль на перших етапах історії Московського та Петербурзького університетів. Про високий рівень освіти в Україні свідчать іноземні автори. Так, арабський мандрівник Павло Алепський, який побував в Україні в 1653—1656 рр., писав: "У країні козаків усі діти вміють читати, навіть сироти". XVIII ст. українська молодь все частіше виїжджає за кордон. Багато українців навчалось у Лейпцігу, Кенігсберзі, Страсбурзі та інших містах. Через цих вихованців західних шкіл приходили в Україну нові культурні віяння. Великі бібліотеки, які виникали при навчальних закладах ще в XVI ст., особливого поширення набувають у XVII—XVIII ст. Так, у XVII ст. було впорядковано бібліотеку Київської академії. У XVIII ст. великі бібліотеки мали багаті шляхетські родини, козацька старшина, єпископи, монастирі, братські школи. Зацікавленість до знань проявлялася в тому, що збирали книги з астрономії, математики, медицини, географії, історії, права.20-ті роки XVII ст. у православному церковному житті були позначені труднощами й напругою. З одного боку, зростали статки церкви, активізувалася діяльність братств. Але з іншого — постала проблема з православною ієрархією в Україні. Можливо, саме відтоді козацтво стає головним протектором Православної церкви в Україні й дедалі активніше впливає на перебіг релігійної боротьби як на церковних соборах, так і на сеймових зібраннях.Козаччина в цьому духовно-релігійному процесі виборювала свої станові права й висувала соціальні гасла, народжені серед українського селянства й нижчого міщанства. Гасло оборони православної віри відігравало в цьому особливу роль. Союз чернецтва і козацтва складався й навколо внутрішнього духовного ядра, що його формували готовність до внутрішнього подвигу та самозречення в ім’я ідеї. Козацтво сприймало християнське служіння як активну боротьбу, і чернецтво виступило її духовним натхненником.Найшанованішими у запорізьких козаків були Трахтемирівський, Межигірський (під Києвом), Самарський (поблизу сучасного Новомосковська), Мотронинський (на річці Тясмині під Чигирином) монастирі.З 1576 по 1672 рр. духовним осередком запорізького козацтва був Трахтемирівський монастир, від якого призначались: настоятель Покровської січової церкви, що був водночас благочинним усіх запорізьких церков, ченці — в Самарський козацький монастир, а біле духовенство — в запорізькі села.На відміну від російських, українські монастирі, що зазнавали постійного впливу католицизму й змушені були співпрацювати як з католицьким, так і з уніатським чернецтвом, на той час вже будували монастирський уклад за західними зразками. Зокрема, вітчизняні православні монастирі були не лише релігійно-господарськими спільнотами, а й соціальними установами. Політика царату знищує зв’язки між козацтвом і чернецтвом. З падінням Запорізької Січі вичерпалося постійне джерело прибутків Києво-Межигірського монастиря.
30. Українське бароко як специфічне світовідчуття та напрямок мистецтва.
Наприкінці XVI ст. в Італії, в результаті кризи гуманістичної ренесансної культури, на зміну стилю Відродження прийшов стиль бароко. Мистецтво бароко, так само як і ренесанс, було занесено на Україну безпосередньо з Італії, батьківщини цього стилю; там перші Джерела для нього відкрив у своїй творчості великий Мікельaнджело Буонаротті. чимало майстрів мистецтва барокового стилю було й між самими патерами -- членами єзуїтського ордену. Ці отці-єзуїти занесли бароко й на Україну. Здається, чи не головну роль у популяризації барокового мистецтва на Україні треба відвести майстрові-архітекторові, єзуїтові Джакомо (Яків) Бріано (1586--1649), що був присланий на Україну з Риму спеціально як вправний архітектор; він завідував єзуїтським будівництвом у Львові, Перемишлі та Сандомирі. Хоч, можливо, ще раніше від цього майстра-єзуїта в Києві в бароковому складі вже працював Себастіано Браччі, що зрештою й зовсім осів у Києві, але слідів його мистецької праці не збереглося. Можливо, італійські майстри прибували тоді на Україну не тільки із Заходу через німецькі землі, але також і з Півдня, через генуезькі колонії. В кожнім разі, в Україні мистецтво бароко роздвоїлося: в Західній Україні (Підляшшя, Галичина, Волинь, Поділля) воно зберегло форми єзуїтського бароко, що залишилося ближчим до свого першоджерела; в Центральній та Східній Україні (Слобожанщина та Чорномор'я) воно сильно модифікувалося й набрало зовсім оригінального забарвлення --козацького бароко. Різниця між цими двома галузями в основі одного стилю особливо яскраво виявляється в архітектурі, менше -- в скульптурі, хоч добре помітна в літературі. Зорієнтованість українського бароко на символи мудрості та багатоманітність її зображення доходила іноді до перебільшення можливостей виразних засобів культури ХVІІ-ХVІІІ століть. Надмірна ускладненість символічного ладу барокової свідомості подекуди суперечила просвітницькій тенденції культури українського бароко. Тому вже на початку ХVІІІ століття один з видатних творців барокової літератури на Україні Ф. Прокопович виступив з критикою її схильності до темних символічних алегорій, що заважали раціональності та чіткості викладу ідей. І хоч Ф. Прокопович посилався у своєму курсі риторики здебільше на алегоричну перевантаженість церковної проповіді католицьких священиків, його критика зачіпала вразливі пункти барокової образності в цілому.Важливою тенденцією барокового мистецтва на Україні стає героїзація зображуваних образів. Отже прояви героїко-патріотичної теми в українському бароко, тенденції життєстверджуючого сприйняття дійсності та розкриття здатності протистояння ворожим силам можна оцінити як певну його специфіку, що пов'язана не тільки з духовним кліматом епохи Гетьманської держави, а й з героїко-стоїстичними рисами українського менталітету.
31. Ідеї Просвітництва в українській культурі XVIII ст. Життєвий шлях та творча спадщина Г.С.Сковороди.
Просвітництво -- це цивілізаційно-культурна течія періоду переходу від традиційного до індустріального суспільства. Інтелектуальні представники її проповідували соціальну та політичну емансипацію третього стану (міщан і селян); встановлення "царства розуму". Українське Просвітництво мало своїм ідейним підґрунтям як власні, так і запозичені ідеї французьких енциклопедистів — Вольтера, Дідро, Руссо, Ламетрі, Монтеск'є, Маблі та ін. Власні традиції - це гуманістичні ідеї діячів братств та Києво-Могилянської академії. Випускники Києво-Могилянської академії стали в Україні першими носіями ідей Просвітництва. Вони ж створили у Петербурзі гурток під назвою «Зібрання», який дбав про переклад іноземних книг російською мовою, (керував Г. Козицький). За 15 років (1768-83) видали 173 томи (112 назв) творів французьких просвітників, «Енциклопедію» Дідро. Своєрідність українського Просвітництва в тому, що тут ще не було середнього класу - носія ідей Просвітництва в Європі, тому українські просвітники - це дворяни й міщани, об'єднані вірою у перетворюючу силу освіти. Критикуючи існуючий суспільний лад, вони вимагали пом'якшення експлуатації селян, раціоналізації сільськогосподарського і промислового виробництва, звільнення селян із кріпацтва, демократизації суспільства. У своїх маєтках просвітники організовували гуртки учених, де обмірковували ідеї суспільного прогресу. Це трактувалось особливо під час правління «філософа на троні» - Катерини II, коли роль Києво-Могилянської Академіі в Україні було зведено до звичайного училища «єпархіальних євреїв», закрито Харківський, Переяславський і Чернігівський колегіуми. Шлях Г. С. Сковороди в філософію був довгим. З прожитих 72-х років він віддав філософській роботі лише останні 25 років свого життя. Тільки в 70-80-х роках XVIII ст. він почав створювати свої філософські діалоги, трактати, притчі і, мандруючи по Україні, став проповідувати своє філософське вчення. А шлях майже в 50 років був тільки підготовкою до цієї мандрівки в образі "старця" - бродячого філософа-наставника.Григорій Сковорода народився на Полтавщині в сім'ї малоземельного козака. Декілька років (з перервами) він вчився в Києво-Могилянській академії. Потім перебував в придворній капелі в Петербурзі. У складі посольської місії був декілька років в Угорщині. Після повернення працював викладачем - спочатку в Переяславській семінарії (викладав поетику), а потім в Харківському колегіумі (читав курс лекцій по етиці). З Харківського колегіуму він був вигнаний за прочитаний ним курс "християнської ґречності", концепція якого не співпадала з офіційно-церковною. За роки, витрачені на навчання і викладання, у нього не тільки нагромаджувався життєвий досвід, але й формувалося усвідомлене відношення до світу, його проблем. Придбання життєвого досвіду і формування світогляду відбувалося під дією поєднання двох взаємодоповнюючих і навіть сприятливих чинників: його багатосторонньої обдарованості, з одного боку, і соціальної обстановки, що різко міняється - з іншої. Біографи зазначають, що у Сковороди був глибокий розум, феноменальна пам'ять, поетичні здібності, виключно музичний слух і голос; він писав вірші, складав музику, грав на декількох інструментах, мав здібності до малювання.
32. Народна культура та побут XVII- XVIII ст.
Поселення та житло.Культура українців за суттю своєю завжди була осідлою, аграрною. Тому основним типом поселення були села та хутори. Максимально враховуючи природні умови, найдавніше населення території Украіни будувало свої оселі біля водоймищ, н а захищених від вітру ділянках. В північній частині України переважало вуличне планування. Інколи селища та міста будувались за радиальною системою — колами, в центрі яких знаходилася центральна торгова площа. На півдні Укр аїни, де планування відбувалося за наказом або під керівництвом адміністрації, переважала квартальна форма планування. Внаслідок сприятливих погодних умов на більшості території України с формувався відкритий тип двору. Житловий будинок знаходився в глибині двору, часто закритий від поглядів ззовні деревами та кущами. Український народний одяг — самобутнє явище, що розвивалося і вдосконалювалося протягом століть, вбираючи в себе досягнення інших культур, водночас не втрачаючи оригінальних ознак. Чоловічий селянський одяг складався із сорочки до колін,яка перепоясувалась шкір’яним або в’язаним поясом, нешироких штанів.На ноги одягали стягнуті шматки сиром’ятної шкіри, більш замо жні чоловіки — черевики, чоботи. Жіночий народний одяг складався з сорочки, запаски або юпки, кожуха.Голову влітку обв’язували стручкою або хусткою. Заміжні жінки обов’язково носили очіпок. Духовну культуру й побуд суспільства визначав принцип корпоративності — належності індивіду до соціальної групи. Сільска територіальна община називалася громадою.У житті дореволюційного села поряд з офіційним правом зберігало силу і право звичаєве. Існувало два типи громадського землеволодіння —громадсько-подушний і громадсько-подвірний. Періодичні переділи землі були великою подією в селі.У користуванні громади знаходилися спільні ліси, водоймища, пасовища. Члени громади спільно наймали пастухів для догляду за стадом.Важливу роль у громадському житті відігравала церква, відвідання якої вважалося обов’язком кожного християнина. За цим стежили представники духовенства. Своєрідним клубом була корчма. Сюди збиралося в години дозвілля все село.Панував патріархат, наприклад жінки не могли входити до виборних оргнів громади. Календар свят визначався аграрним устроєм життя. Селяни нерідко замовляли хресний хід і молебень у полі до початку оранки, сівби, перед початком жнив. Відмічали день святого, ім’ям якого був названий місцевий храм. На дванадцятиденні свята (Різдво, Новий рік та Хрещення) проводилося багато магічних ритуалів, що за віруваннями повинні були забезпечити людям вдачу наступного року. На Різдво колядували, на Новий рік щедрували. Ходили по хатах, співали, славили господарів, бажали їм щастя, добробуту, за що отримували певну винагороду. По хатам ходили з вертепом.На початку веснивідзначали Масляницю-прихід весни.Перед Паскою фарбували яйця, випікали паску, начиняли ковбаси, готували інші страви для великодньої вечері. У святкові дні відбувалися триденні народні гуляння, які відбувалися на майдані біля церкви.Першу неділю після Великодня вшановували памть померлих.Завершення весни і початок літнього періоду пов’язувався із Зеленими святами.В ці дні хату та господарські будівлі обов’язково прикрашали зеленими гілками. Відвідували померлих на кладовищах. Купала відзначали 24 червня.Напередодні діди примітивними способами розводили вогнища.Через них стрибали для того, щоб очиститися, вилікуватися від хвороб. На Купала багато ворожили «на майбутнє», збирали трави, що повинні були захищати від відьом. Після закінчення жатви святкувався обжинок.З останнього колосся жниці робили сніп і вінок, які передавалися господарю садиби, в якій святкували.З цього снопу розпочинали наступну сівбу. Так замикався календар свят аграрної культури українців.
33. Передумови національної консолідації українців в кінці XVIII– XIX ст.
34. Формування української національної самосвідомості у XIX ст.
·Поняття "національна свідомість" та "національна самосвідомість" теж не є синонімами. Перше поняття є більш широким і охоплює більш широкі реалії порівняно з другим, а друге можна розглядати як складову частину першого, як саморефлексію національних відносин, з'ясування свого місця і власної позиції в системі міжнаціональних відносин, усвідомлення себе як представника і суб'єкта національної спільноти і готовності до відстоювання її інтересів.
·В кожну історичну епоху в суспільстві домінують різні типи цінностей та ідей. Свій провідний вплив цінності та ідеї справляють і на колективну (племінну, етнічну, національну) самосвідомість українського народу, вони активізують його життєдіяльність в цілому, адже відомо, що життєспроможність і активність нації вирішальною мірою визначаються рівнем розвитку та особливостями її самосвідомості.
·Можна окреслити основні етапи генези колективної самосвідомості українського народу, що відбувалася протягом кількох етапів. І етап - етап становлення, розвитку і утвердження племінної самосвідомості праукраїнців - тривав з ІV ст. до 852 р. ІІ етап - етап становлення, розвитку і утвердження етнічної самосвідомості русинів-українців - тривав з 852 р. до ХVІ ст. ІІІ етап - етап становлення, розвитку і утвердження національної самосвідомості українського народу - розпочався у ХVІ ст. і триває й нині.
·Проте як ніхто інший підніс і розширив національну самосвідомість українського народу Тарас Шевченко. Поезія великого співця України будила національно-патріотичні настрої української молоді, доти зрусифікованої або спольщеної, інертно-байдужої до рідної мови та культури.
·Важливе місце в пробудженні національної самосвідомості українців належить творчості першого класика вітчизняної літератури й драматургії І.П. Котляревського (1769–1838 pp.). Його перелицьована "Енеїда", без волі автора видрукувана 1798 p., була першою книжкою, яка надзвичайно високо підняла в очах українського громадянства народне українське слово. Своїми ж образами минулої козацької слави і сучасного гіркого селянського життя вона сприяла зацікавленню ними широких кіл української інтелігенції.
35. Розвиток науки та університетської філософії в Україні у XIX ст.
Порівняно з духовно-академічною філософією, яка мала теїстично-релігійну спрямованість, інституціалізація освіти і науки, самовизначення філософії як навчальної дисципліни та академічної науки все ж таки досягають високого рівня у світських навчальних закладах — університетах і близьких до них за статусом ліцеях. Попри зовнішню залежність від владних структур та опіки церкви, вони володіли певною автономією, орієнтувалися не тільки на вивчення певних дисциплін, а й на їх розвиток. У них формувалася своя корпоративна субкультура, в якій поціновувалися передусім почуття власної гідності, патріотизму, прагнення встановити наукову істину. Першим університетом на теренах України був Львівський університет. Викладання у ньому здійснювали німецькою і латинською мовами. 1787 р. в складі Львівського університету було засновано «руський інститут», у якому навчалися українці, які не володіли латиною, викладання велося українською мовою. Значна частина професорів цього інституту не володіла українською мовою і читала свої курси польською.У 1809 р. його було закрито, а сам Львівський університет продовжував функціонувати як типовий навчальний заклад Австро-Угорської імперії.Становлення університетської науки та освіти на українських землях, які входили до складу Росії, почалося з відкриття 1755 р. Московського університету. Потребу в університетській освіті гостро відчували українська шляхта і старшина, які прагнули, щоб їх діти отримали знання з правничих наук і оволоділи європейськими мовами для доступу до дипломатичної та урядової служби в столицях. 1764 р. українська шляхта і козацька старшина звернулися до Катерини II з проханням відкрити університети в Києві та Батурині.
36. Українська література XIXст.
Наприкінці 18 ст. Котляревський видає «Енеїду»,саме вона поклала початок відродження української мови та літератури.Справу котляревського продовжили «Харківські романтики»-літературне об*єднання 20-40х років створене студентами харківського університету (Боровицьким,Митлицьким,Корсунем..)Їхнім ідейним натхненником був Г.Квітка-Основ*яненко,видавши «малоросійські повісті» він довів,що українською мовою можно писати і високохудожні прозові твори.Видатну роль у національному відродженні відіграв поет,художник,мислитель Т.Г.Шевченко,який мав найбільший вплив на українців.З виходом у 1840 р. «Кобзаря» за українською мовою остаточно утверджується статус літературної, «рівної серед рівних».У 1816 р. священник І.Могильницький заснував у Перемишлі «Клерикальне товариство» з метою розповсюдження релігійних текстів українською мовою,він створив «Граматику» української мови,довів,що українська мова є рівноправною слов*янською мовою,а не діалектом російської чи польської мов.У 30-ті роки у Львові культурно-освітній гурток «Руська трійця» видає альманах «Русалка Дністровая»,але майже весь тираж був конфіскований.Перші культурно-освітні організації сприяли зростанню національної свідомості українців,активізації національних процесів.19 ст. стало періодом справжнього національного відродження:зросла національна свідомість українців,значних успіхів досягла культура.
37. Роль творчості Т.Г. Шевченка у формуванні української національної культури та свідомості.
Творчість Т.Г. Шевченка відкрила новий, вищий етап у розвитку української культури. Нею був стверджений критичний реалізм в українській літературі, започаткований її революційно-демократичний напрям. Ім'я Шевченка вперше стало відомим на просторах Російської імперії, коли півтора століття тому в Петербурзі вийшла невелика книжечка "Кобзар". В історії України автор цього видання був винятковим явищем — він вийшов з найглибших надр трудового народу і здобув всесвітню славу.Але саме походження ще не гарантує відданості людини своїй соціальній природі до кінця життя. Тарас Шевченко був і залишався вірним народові, ніколи не розривав з ним зв'язку і в кінці життя з гордістю писав: "... я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу".Надзвичайна близькість поезії Шевченка до фольклору, зокрема, до народної пісні, давала підставу деяким критикам вважати автора "Кобзаря" водночас і народним співцем (творцем фольклору), і поетом. Аполлон Григор´єв — сучасник поета — так писав про нього: "... последний кобзарь и первый великий поэт новой великой литературы славянского мира". Звичайно, вислів цей образний. Проте й у той час, і значно пізніше можна зустрітись з аналогічним, вже образним, трактуванням Шевченка, особливо в зарубіжній критиці. Автор "Кобзаря" — поет народний у розумінні безмежної відданості інтересам народу, але не "простонародно-примітивний".Засвоївши всі багатства передової людської думки, Шевченко піднісся на таку височінь, з якої міг повести народ за собою, показати йому шлях до визволення. Слід нагадати, що це не були часи крайнього абсолютизму, коли в Російській імперії майже не було справжнього політичного життя, часи, про які В. Бєлінський писав: "Тільки в одній літературі, незважаючи на татарську цензуру, є ще життя і рух вперед". У такі похмурі часи тільки прогресивні письменники могли своїм словом виявити настрої покріпачених селян, інтереси найширших мас населення в боротьбі за елементарні права. Таким першим виразником насущних народних інтересів в українській літературі став Тарас Шевченко. Уже в ранніх творах поета виявились провідні риси всієї його творчості. Автор "Кобзаря" — передусім поет сучасності, який живе інтересами народу, поділяє його горе й радощі, протестує проти потворних явищ життя, закликає до волі Шевченко творчо використав багатющий досвід попередників і сучасників в українській, російській і зарубіжній літературах, але в поезію він прийшов сказати своє, нове слово. У шевченкознавчих студіях не раз були спроби вказувати на деякі літературні паралелі, залежність, впливи.Надзвичайна близькість поезії Шевченка до фольклору, зокрема, до народної пісні, давала підставу деяким критикам вважати автора "Кобзаря" водночас і народним співцем (творцемфольклору), і поетом.Шевченко для свідомості українців — не просто література. Він — наш всесвіт. Явище Шевченка — виправдання України перед людством, підтвердження нашої національної повноцінності. Слово, яке не співвідноситься з його Словом,— нічого не варте. До Шевченка треба доростати всім життям».Тарас Шевченко - символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини. Вся творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любов’ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Його думи, його пісні, його полум’яний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів.
Поезію Шевченка люблять усі народи. Поет, який віддав усі свої сили боротьбі за визволення рідної України від соціального і національного гніту, виражав прагнення і сподівання всіх народів, всіх прогресивних людей світу.Творчість великого Кобзаря належить до вічно живих явищ, які не спиняються на тій точці, на якій застала їх смерть, але далі розвиваються вже в свідомості суспільства. Кожна епоха висловлює про них свою думку, і як би вірно не зрозуміла вона їх, але завжди залишить наступній епосі сказати
38. Образотворче мистецтво, музика, театр, архітектура XIX ст. в Україні.
Театр. Становлення українського національного мистецтва дещо відставало від літературного розвитку. Так, театральне мистецтво в більшій, ніж література, мірі залежить від політичного режиму, фінансових можливостей, підготовленості аудиторії. До 1861 року продовжував існувати кріпосний театр, і не тільки у садибах, але і в містах. У 1828 році офіційно було заборонено купувати до театру кріпаків, але і після цього кріпосні актори продовжували входити до складу деяких театральних труп. У 1789 театр був побудований у Харкові, але в ньому йшли тільки російські п'єси.Першими українськими постановками були «Наталка Полтавка» в 1819 р. і пізніше «Москаль-чарівник» у Полтавському любительському театрі. Великий знавець української мови, М. Старицький писав комедії (не гасне популярність «За двома зайцями»), драми («Не судилося», «Богдан Хмельницький»). Вони змальовували реалістичні картини сільського, міського побуту, передавали типові національні характери. Але ні Старицький, ні близький йому Кропивницький не виходили за рамки так званої «етнографічної драматургії». Творцем української соціальної драми став І. Карпенко-Карий (Іван Тобілевич). У основі його п'єс (драми «Бурлака», «Безталанна», комедії «Сто тисяч», «Хазяїн») лежать глибокі психологічні конфлікти, гострі соціальні протиріччя. Музика Поетична і музична обдарованість українського народу була основою високого рівня розвитку музично-пісенної творчості. У XIX столітті як і раніше побутують землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні. Широкою популярністю користувалися пісні-романси «Їхав козак за Дунай», «Віють вітри», «Сонце низенько», а також створені на вірші Шевченка «Думи мої, думи», «Заповіт». З народного середовища висувалися талановиті співаки-кобзарі. Значного поширення набуло сімейне музикування, любительський молодіжний розважальний спів. Центрами розвитку музичної культури були духовні навчальні заклади, гімназії, приватні пансіони, університети, в яких вивчалася нотна грамота і теорія музики. Багато хто отримував професійну музичну підготовку в церковних хорах.Музика, спів міцно увійшли в повсякденне життя як міського, так і сільського населення. За жанрами пісні були різноманітними: ліричні, жартівливі, романси, виконувалися вони соло, дуетом, хором, під акомпанементбандури, скрипки, гітари, фортепіано. Переважно це були авторські твори, які згодом розповсюджувалися і ставали народними.Концертну діяльність в містах України розгортали самодіяльні колективи. Традиційними серед інтелігенції великих міст були літературно-музичні вечори. Високого рівня досягла майстерність партесного (багатоголосого) співу. Одночасно з народною і церковною традиціями в XIX столітті складається світська професійна музична культура. Перлиною української вокальної класики стали «Вечорниці» П. І. Нищинського. Вони малюють широку музичну картину народного життя. Цілу епоху в музичному житті України складає творчість М. В. Лисенка — великого українського композитора, блискучого піаніста-віртуоза, талановитого хорового диригента, педагога, музикознавця й активного громадського діяча демократичного напряму. Він є основоположником української класичної музики. Образотворче мистецтво Якщо в літературі, театрі вже сама мова визначала їх національний образ, то в таких сферах, як образотворче мистецтво, архітектура, вироблення національних форм було більш проблематичним. Так, в східноукраїнських землях можна говорити про певну українсько-російську єдність в образотворчому мистецтві. Загалом у живописі початку XIX столітті переважаючим художнім стилем був романтизм. Багатьох художників цього напряму приваблювала Україна — «нова Італія», як її називали. З'явилися і художники, для яких поїздки сюди не були просто даниною моді. Українській темі присвятив свою творчість В. Штернберг. Працював він і в портретному, і в побутовому, і в пейзажному жанрах. Його увагу приваблюють і стають сюжетами картин, здавалося б, прозаїчні сцени: переправа на поромі через Дніпро, ярмарок, весілля. Зовнішні обставини — заслання, заборона малювати — перешкодили розкритися в повній мірі живописному таланту Шевченка. Як вважають фахівці, в романтичних картинах «Селянська родина», «Циганка-ворожка», інш. вже помітний відхід від чистого академізму. Особливо виділяється реалізмом «Судня рада». Відзначимо, що різнобічний талант Т. Г. Шевченка досяг академічних висот і в художній графіці (серія «Живописна Україна» тощо) — в 1860 р. йому було присвоєно звання академіка гравюри Петербурзької академії мистецтв. З М. Гоголем, В. Штернбергом, Т. Шевченком близько спілкувався великий художник-мариніст І. Айвазовський, який значну частину життя провів у рідні. У його живописі звучала й українська тема: «Очерети на Дніпрі поблизу містечка Алешки», унікальна для художника жанрова картина «Весілля на Україні».Новаторською для пейзажу стала творчість А. Куїнджі, який народився поблизу Маріуполя. Перша ж виставлена ним картина — «Ніч на Дніпрі» — викликала в Петербурзі сенсацію. Художник володів тонким мистецтвом передавати на полотні світло, повітря.Головна тенденція образотворчого мистецтва другої половини XIX — рух до реалізму — з найбільшою силою прозвучала у творчості членів «Товариства пересувних художніх виставок». Ідея правдивого відображення життя народу, критика несправедливості була співзвучна українському мистецтву. Видатним майстром побутового жанру був М. Пимоненко. Більшість його робіт, написаних на теми селянського життя, відрізняються щедрістю, емоційністю, високою живописною майстерністю. Йому ставили за провину відсутність чіткої національної програми, іноді дуже грубо критикували майстра, який заснував у Києві художню школу.
39. Українська культура у 20-му ст.: соціально-політичні обставини її розвитку, специфічні риси.
1)до 1917 країна у складі 2 імперій,асиметрична політика:розвиток всупереч асиміляції,загальноєвропейські тенденції в культурі;2)революція 1917р.,громадянська війна:занепад культурного життя,руйнація духовності народу;3)національно визвольна боротьба,утворення УНР:націоналізація освіти,науки,пожвавлення культурного життя;4)входження україни до складу СРСР,політика українізації 20-х років:розвіт всіх сфер української культури;5)продрозкладка,«військовий комунізм», колективізація, голодомор, індустріалізація: занепад матеріальної та духовної культури селянства,деградація аграрної культури;6)зростання українізації,релігії,тоталітаризм 30-50х років:знищення української культурної еліти,українізація культури,перетворення культури на служницю радянської ідеології;7)2Світова війна 39-41р.р.,боротьба проти фашизму об*єднання західної України з УРСР:піднесення патріотизму народу,національного духу,відображення цих тенденцій у мистецтві;8)«Хрущовська відлига»,лібералізація політичного життя:пожвавлення культурного життя,рух «шестидесятників»,актуалізація національної теми в мистецтві;9)«Брежневський застій»,стагнація економіки,командно-адміністративна система управління:згортання національних рухів,репресії щодо «шестидесятників»,застій в культурному житті;10)політика «перебудови» та «гносеології»,спроби реформування системи:сплеск цікавості до національної культурної історії,виникнення національних та суспільних рухів;11)розпад СРСР,набуття України незалежності,лібералізація економіки,економічна криза перехідного періоду:піднесення національного духу надії на майбутнє,хаос,світоглядна дезорієнтація народу,занепад науки та мистецтва;12)розвиток України,як суверенної держави,перехідний стан економіки,боротьба демократичних та авторитарних тенденцій в управлінні державою,включення України в процес глобалізації:намагання зберегти та підкреслити національну специфіку,культуру,розвиток національно-орієнтованого мистецтва,уніфікація культури в рамках глобалізації.
40. Українізація 20-х років 20-го ст. та її вплив на розвиток української нації.
У духовному житті України 20-х років значимою була проблема національної визначеності народу. На початку 20-х років більшовики були вимушені піти на поступки в економічному та культурному житті і тому в Україні розгортається політика українізації,яка розглядалася більшовиками як засіб зміцнення своєї влади. Сутність українізації:1) ця політика проводилась більшовиками під гаслом єднання пролетаріату та селянства (українців) і розглядалась як засіб зміцнення радянської влади, підвищення її авторитету в народі та серед національно свідомої інтелігенції.2)В культурному плані українізація означала реалізацію права народу на свою мову – вона була запроваджена в усіх державних установах, удосконалився її правопис.3)Українізацію впроваджували державні діячі М.Скрипник та В. Затонський, В. Чубар.Наслідки українізації для культури: 1)За 10 років ліквідовано неписьменність.2)Запроваджено безкоштовну обов’язкову середню освіту (80% шкіл – українська мова викладання). Відкрито мережу спеціальних середніх та вищих навчальних закладів.3)Активно працює Всеукраїнська академія наук (М. Грушевський, А. Кримський, Д. Багалій – історики). 4)Українською мовою велося діловодство, видавалась більшість книг, велося радіомовлення, знімалось кіно.5)Розквітла українська література - безліч течій, літературних гуртків, письменницьких об’єднань (“Плуг”, “Гарт”, “Вапліте”). Письменники – П. Панч, А. Головко, В.Сосюра, М. Бажан, П. Тичина, М.Хвильовий, М. Зєров, М. Рильський, М.Драй-Хмара…6)Національне театральне мистецтво – “Березіль” Леся Курбаса.7)Національне кіномистецтво – Олександр Довженко (“Звенигора”, “Арсенал”, “Земля”), Петро Чардинін (“Тарас Трясило”).ОТЖЕ,українізація мала позитивні наслідки для української культури.Вперше в історії українська мова набула статусу державної, було запроваджено масову освіту, розквітли національна наука та мистецтво.
41. Наука в Україні 20-го ст.
Початок 20ст. позначений подальшим розвитком науки на Україні. Багатогранну діяльність проводили наукові товариства.Розгортає свою діяльність наукове товаристо імені Т.Шеченка у Львові.У 1907 р. за ініціативи М.Грушевського на зразок НТШ створено Українське наукове товариство у Києві.Не тільки вітчизняну,але і світову науку збагатили талановиті вчені,які працювали в Україні.Великий внесок у розвиток математики зробили професори і академіки Стеклов,Синцов,Граве.Для розвитку фізики і радіофізики багато зробив професор Харківського університету Д.Рожанський.Вагомих результатів у фізичній хімії досягнув професор того ж університету І.Осипов.У львівському університеті займались питаннями фармацевтичної хімії.На початку 20ст. Україна посіла провідне місце у розвитку повітро-плавання.Великі досягнення здійснювались у сфері польотів.Активізація суспільно-політичного життя обумовила піднесення суспільних наук.Значний вклад у розвиток історичної науки в Україні внесли Д.Багалій,В.Барвінський,Д.Яворницький,І.Франко.В.гнатюк,О.роздольський,І.Франко розгорнули дослідження з українського фольклору і етнографії.Значною подією в розвитку мовознавства було видано 1909 р. Українсько-російський словника.
42. Розвиток освіти в Україні 20-го ст.
Важливим чинником пожвавлення культурного життя став розвиток освіти.Мережа шкіл та середніх навчальних закладів,а також учнів у них збільшувалась.Обсяги шкіл,училищ набагато збільшувались.К-ть студентів в університетах на початку ХХ.ст зросла більше ніж у два рази.Однак,уряд обмежив доступ в університети для вихідців з «нижчих» станів,для робітників і селян він залишався практично закритим,на всій території України не було жодного вузу з українською мовою викладання.Сприятливіші умови для розвитку освіти в українському дусі склались на західноукраїнських землях.На буковині зростала к-ть українських народних шкіл,діяли україномовна державна гімназія та семінарія для дівчат.Доступною лише не для багатьох залишалась вища школа.У Львовізначного розмаху набув рух за відкриття окремого українського університету.
43. Українське мистецтво 20-го ст.: види та напрямки.
Мистецтво ХХст. характеризувалось великими та важлими змінами.Щодо театрального мистецтва,театр залишався важливим фактором культурного розвитку,тому в середовищі інтеграції розгортається дискусія навколо театральних проблем:слід було шукати нові теми і форми,нові методи донесення до глядача основних ідей тієї бурхливої епохи.Головною була проблема нової драми.В.Винниченко,Леся Українка,О.Олесь створили нову драматургію.Музика на початку ХХст. почала нову добу у своєму існуванні,яка упевнено ставала на професійну основу.Велась пропаганда української музики.Особливо відзначились у своїй діяльності музичне товариство ім..Лисенка,«Український клуб»,Київське літературно артистичне товариство.Велике значення для мистецького життя мала діяльність творчих об*єднань митців Західної та Надніпрянської України,зокрема Товариства південноросійських художників в Одесі,Товариства харківських художників та ін.У Надніпрянщині національне мистецтво творчо розвивали С.Васильківський,М.Пимоненко,Г.Світлицький та ін.Українська скульптура поповнюється набутками прихильників імпресіонізму.Його представниками були Т.Гаврилко,М.Паращук,П.Війтович та ін.Промисловий розвиток та посилення процесів урбанізації,пожвавлення суспільно-політичного та культурного життя викликали бурхливий розвиток архітектури,широке міське будівництво.Чималий внесок в Українську архітектуру зробили архітектори О.кобелев,О.Вербицький,В.Риков,О.Бекетов та ін..Поширюється модернізм,пов*язаний з використанням нових будматеріалів і мистецьких форм,а поряд з ним неокласицизм,формується національний стиль в архітектурі.
44. Українська культура часів Незалежності: основні тенденції та проблеми розвитку.
З проголошенням незалежності України відродження національної культури стало державною справою.Для українців чи не вперше відкрилась перспектива вільного розвитку і набуття престижності своєї мови та культури. Конституція України затверджує за українською мовою статус державної мови, а також гарантує вільний розвиток використання та захист російської,інших мов національних меншин України. Освітня система стає більш демократичною,гнучкою та різноманітню. З*явилась велика к-ть ліцеїв гімназій та коледжів.Здійснюється перехід на 4 ступеневу освіту. Утвердження демократії сприяє оновлення літератури і мистецтва. Але художня література опинилась в залежності від фінансування. Свобода совісті стала важливим елементом життя незалежної України. сотні тисяч людей поветаються до релігії,здобувають завдяки їй риси духовності та моралі.
Дата добавления: 2015-11-14; просмотров: 96 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| СПОСОБЫ ЦЕНТРИРОВАНИЯ | | | Охарактеризуйте Закон України "Про пожежну безпеку". |