Близько 3 червня. – Лист Миколи Длужевського до кс. канцлера кор. Лещинського.

Ясновельможний і до мене дуже м-вий кс. канцлере і добродію наш!

Зустрівши третього червня пошту й.к.м-ті, що йшла до нас до обозу під Батовим (Батогом – В.С.), але вже не було для чого їй далі йти. Наважився її до в.м добродія назад повернути і щоб якнайшвидше повідомила про нещасний, нечуваний і швидкий наш погром від Хмельницького і орди Кримської, Ногайської та Буджацької. Перебіг цієї війни був таким. Першого червня орда підступила в лічбі шістнадцять тисяч під наше військо. Охоче військо відразу ж цього дня себе проявляло. А саме: три полки загнали були за півмилі орду, однак знову орді надійшла допомога. Тоді швидко відбили наших, відразу ж гору взяли і не без шкоди це було для рицарства. Цієї забави вистачало аж до вечора.

Наступного дня, другого червня з полудня сам Хмельницький з такою своєю силою наступив, що й на годину не могли їх затримати. Але нас, в коло огорнувши, орда взяла на шаблі, а козаки табір так опанували, що дощенту нас з усім військом знесли. Й.м.п. гетьман, відразу ж до редутів вліз до іноземців, але і там недовго забавлявся, бо їх гарматами кругом оточили, маючи їх кілька десятків. Тоді його або вбито, або у неволю взято. Якщо піддалися, то мусіли це вчинити. Бо у таких редутах і без води і нашвидко зроблених при навальності не можна втриматися, а ще у такій конфузії, яка трапилася, вже коли билися, то тоді дано сигнал, аби люжна челядь вирушила. А обоз був таким, що його і б сто тисяч ледве оборонило. На чолі лише один ряд поставили, а в тилу жодної душі до оборони не могли мати, а ні резерву. Тому, як хотіли, так нас і взяли відразу ж, і котрі хотіли до обозу як козаки, так і татари, увірвалися.

Мене пан Бог з-під однієї корогви на услугу РП-тої лише з товаришем одним дивовижним чином дав можливість вплав урятуватися. Рідко хто, або дуже мало хто, утік, бо дуже переправи часті і ліси густі біля цього місця були. Пани ті, котрі при й.м.п гетьмані були: й.м. пан Одживольський каштелян чернігівський, й.м. пан обозний коронний Калиновський – син гетьмана польного коронного, й.м.п. староста красноставський Марек Собеський, й.м.п. Балабан, пан Незабитовський, пан Косаковський підсудок брацлавський, пан Калінський й інших кілька ротмістрів – важко уявити, як до них повернулася фортуна у такому випадку. Лише сумніваюся аби хто з них врятувався, пробиваючись через такі густі ворожі лави. Іноземці стояли добре і рейтари, але рідко кому з них доведеться бути для послуг і захисту. РП-тої. Й.м.п воєвода брацлавський не з’явився до нас, хоча перебував близько від обозу. Міг відступити до Кам’янця. Задніпровське військо і полк й.м.п воєводи руського і пп. Сапігів стали під Охматовим, очікуючи на те військо Задніпровське. Повідомляли, що вже зібралися і залишаються обложеними козаками. Інші говорять, що з боями відходять Поліссям.

Які задуми цього ворога будуть, це знає лише Бог. В.м.пану і добродію потрібно й.к.м-ть і всю Річ Посполиту переконати, аби були готовими до оборони за один – два тижні; боятися слід того, щоб не пішов в глиб землі (Польщі – В.С.). Подавши ці міркування на світлі роздуми в.м-ті добродія нашого, прошу про те, щоб ця звістка нещасна, хоча не по-філософськи виписана, але як від побитого кистенями і з очима опаленими порохом, вдячно була сприйнята, пам’ятаючи про мене вбогого жовніра, котрий служить без перерви понад двадцять років. Віддаюся на ласку в.м. пана і добродія. У Новому Костянтинові в ночі 3-го? червня 1652.

В.м.пана покірний слуга Микола Длужевський

(Michałowski J.Księga pamiętnicza. – Kraków, 1864. – S. 654-656).

№ 8

1652. – 12 червня. – Витяг з «Новин з України» (копії листа анонімного автора посланого й.м.п. войському любельському)

[…] Ознайомлю в.м.п. зі справжньою реляцією кількох товаришів-недобитів і понад десяти челядників, з котрими кілька миль їхав, зранених і через таку далеку дорогу змучених. Котрі мені так все розповіли. Вже останнього дня травня Хмельницький написав до нашого гетьмана, повідомляючи, що його син Тимошек зі свавільними козаками-випищиками і з ордою татарською йде до тебе, тому аби був обережним, бо напевне завтра буде мати гостей. Не довіряючи йому, послано на роз’їзди, але вже всі дороги були перекриті реєстровими козаками, тому роз’їздам нашим важко було пройти через них і з нічим повернулися наступного дня […].

1 червня, в суботу, перед полуднем наступала орда татарська, з якою було й кілька цариків з понад десятьма тисячами. Випала наша кіннота. Досить мужньо ставала, так що сперли татар і насікли їх немало. Тривала ця сутичка аж до вечора в полі. Потім війська розійшлися, наші пішли до табору. А протягом ночі редути і шанці сипали, а козаки в ночі зайшли їм у тил з 40 чи 50 тисячами^[1] і про котрих наші не знали.

Наступного дня, у неділю, 2 червня, зранку почала орда напирати сильно і при шанцях почала відходити. Залишивши піхоту, котрої було сім з половиною тисяч, випала наша кіннота, яка змусила татар відступити. Котрі, показавши спину, швидко утікали. А тим часом козаки з тилу вдарили на табір, з якими піхота так стріляла, що упродовж трьох годин нічого не було видно, тільки вогонь. Коли ж татари несподівано з козаками повернулися назад і напали на табір і…(незрозуміле слово) наші не могли їх стримати, повернулися до табору. Однак, побачивши, що козаки вже в таборі стинають німців, пішли врозтіч. З німецьких підрозділів й один (жовнір – В.С.) не врятувався – всіх витяли. П. гетьмана польного коня взяли пораненого, про котрого (гетьмана – В.С.) розповідають, що вже не живе, п. Пшиємського забито і п. старосту вінницького, як розповідають; інші регіментарі посічені й взяті до полону. Дванадцять тисяч війська нашого було, з якого не вирвалося й півтора тисячі […].

(Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника. ВР. – Ф. 5. – Спр. Оссолінських № 189/11. – Арк. 581-582)

№ 9

Дата добавления: 2015-11-14