Принципи класифікації слів на частини мови.

Слово – основна мовленнєва одиниця в лексиці, фонології, морфології (його форма) Лексема – сукупність усіх можливих значень слова. Морфологію цікавить сукупність усіх форм і граматичних значень, які ці форми виражають. Слово як лексико-граматична категорія об’єднується у класи. Не було єдиного міркування, які властивості слова треба брати до уваги, щоб зарахувати слово до якоїсь частини мови. Гемогенний підхід – коли брали 1 ознаку; гетерогенний – коли брали кілька. Одну не можна. Треба брати різні ознаки слова.

Частини мови – це лексико-граматичні класи слів об’єднані частиномовним значенням, спільними формальними ознаками, однаковою чи близькою основою, синтаксичною роллю у речені і словотвірними особливостями. Частиномовне значення – це узагальнене лексичне значення, якому підпорядковані часткові індивідуальні значення кожної частини мови. Іменник – частиномовне значення предметність; прикметник – атрибутивність; числівник – квантитативність; займенник – дейтичність (вказування); дієслово – процесуальність; прислівник – ознаковість; прийменник – релятивність; сполучник – конюнктивність; частка – модальність; вигук – інтерєктивність.

Принципи поділу: 1) частиномовне значення 2) морфологічні форми (зовнішня сторона) – знайомий хлопець, пішов знайомий. 3) синтаксична функція 4) словотвірна структура. (чорни й, чорні сть, чорніти, чорно). 1)Частиномовне знач – передбачає віднесення до 1 частини мови слів зі спільним загальним граматичним значенням, як наприклад, предметність, дія, якість. Так слова зі значенням предметності утворюють клас іменників. Ця закономірність дає змогу говорити про загальне значення предметності в іменнику як частині мови, поширюючи цю семантичну характеристику й на іменники, які позначають якість, дію, стан та ін.. Отже, граматичні значення частин мови не рівнозначні поняттям, що виражаються словами, не рівнозначні й логічним узагальненням цих понять.

2)Наявність грам катег і значень – за яким до уваги береться своєрідність змінювання слів, тобто інвентар їх форм і парадигм, які є виразниками певних морфологічних категорій. Наприклад, іменники змінюються за відмінками, родами і числами, дієслова за особами і часами, прислівники не змінюються. Форми слова репрезентують морфологічні категорії частин мови. Кожна ч.м. характеризується особливою системою граматичних категорій. (іменник – кат-ії: роду, числа, відмінку; прикметник: ступені порівняння для якісний, та роду, числа і відмінка; для дієслова: кат-ія способу, особи, стану, виду, тощо.). Деякі класи можуть поєднувати ознаки різних частин мови. Наприклад, дієприкметник має морфологічні ознаки дієслова і прикметника.

Спроби побудувати класифікацію на суто формальній основі – не успішне, оскільки слова однієї і тої самої частини мови можуть мати різні формальні ознаки (один і п’ять).

Крім значення і форми, слово має здатність функціонувати в реченні, причому різні слова виконують не однакові синтаксичні фун-ії тому використовують при класифікації синтаксичний критерій.

3. Способи словотвор – за яким для кожної ч.м. виділяють властивий їй набір словотвірних моделей та інвентар словотвірних засобів. В українській мові можна назвати ряд словотвірних афіксів, наявність яких засвідчує належність слова до групи іменників:-тель, -ник, - щик, -ар, тощо.

Важко сказати який з критеріїв слід вважати провідним.

4)Синтаксична функція – за яким до однієї частини мови відносять слова, здатні стояти в реченні в однакових синтаксичних позиціях і виконувати однакові синтаксичні ф-ії.

Наприклад, однією з ознак, за якою розрізняють іменник і дієслово, є здатність бути головним компонентом атрибутивної конструкції (тихий спів, але не тихий співати). Важливий не тільки набір синтаксичних ф-ій, а й ступінь характерності кожної з функцій для даної ч.м. (в сулм і іменник, і дієслово можуть виконувати ф-ію підмета – Хлопчик читає. Лиш боротись – значить жить., і функцію присудка – Батько – лікар. Сонце світить.)

Синтаксичним за своєю суттю є критерій сполучуваності який як додатковий стали активно використовуватись при класифікації слів на частини мови. Таким чином всі слова можуть поєднуватися одне з одним.

Останнім (допоміжним) критерієм виділення ч.м. є словотвірний.

Вихованець – на перше місце висуває семантичний, а на 2 план – синтаксичний, на 3 – морфологічний.

В українській мові за традиційним вченням є 10 частин мови, які поділяються на самостійні (6: іменник, прикметник, дієслово, займенник, числівник, прислівник – мають лексичне і граматичне значення слова, які вживаються самостійно) та несамостійні (4: прийменник, сполучники, частка, вигук), з яких службовими є прийменник і сполучники.

З погляду морфології всі частини мови поділяються на:

-змінювані (їх 5): ім.., прикм., дієсл., займ., числ.

-незмінювані (їх 5): присл.,прийм., спол.,частка, вигук і звуконаслідувальні слова.

Дієприслівник і дієприкметник це не частини мови, а особливі форми дієслова. Дієприкметник належить до групи змінюваних, а дієприслівник – до незмінюваних.

За Кучеренком: іменник, прикметник, числ, дієслово, прислівник сполучник, частка.

Вихованець, Городенська – 5 частин – імен, дієслово, прикм,числ, прислів.

Дата добавления: 2015-11-14