Поняття частин мови.

Частини мови

1. Поняття частин мови. Поділ на частини мови та принципи їх виділення.

2. Перехід слів з однієї частини мови в іншу.

Поняття частин мови.

Одним з основних завдань граматичної науки є класифікація мовних фактів. На граматичному рівні лексичний склад мови поділяється на лексико-граматичні класи слів, що звуться частинами мови.

Частинами мови називають найзагальніші лексико-граматичні (морфологічні) класи слів, які характеризуються спільними лексичними ознаками, властивими їм граматичними категоріями, основними синтаксичними функціями й засобами творення (О. Д. Пономарів). Наприклад, іменники як частина мови характеризуються спільним для них значенням предметності, наявністю самостійних граматичних категорій роду, числа й відмінка, синтаксичними функціями здебільшого підмета й додатка, а також словотворчими афіксами, невластивими іншим частинам мови. Прикметники як частина мови характеризуються сіпльним для них значенням ознаки, несамостійними граматичними категоріями роду, числа й відмінка, вживанням передусім у функції означення, власними засобами словотвору.

Проблема поділу слів на частини мови має свою довговікову історію й досі остаточно не розв’язана.

Головною проблемою є те, які властивості слів треба брати до уваги при розподілі їх за частинами мови. Одні вчені висловлюють думку, що слід зважати лише на морфологічні ознаки слова, інші вважають за необхідне брати до уваги поряд з морфологічними ще й семантичні ознаки, а ще інші використовують увесь комплекс семантичних і граматичних (морфолого-синтаксичних) та словотворчих ознак.

В цілому в основу розподілу слів за частинами мови покладено такі принципи:

1. Семантичний (лексичний) принцип полягає в тому, що кожен лексико-граматичний клас слів об’єднується єдиним спільним категорійним значенням частини мови. Таким значенням для іменника є значення предметності, для прикметника – значення статичної ознаки предмета, для числівника – значення означеної чи неозначеної кількості, для дієслова – значення процесуальної дії тощо.

За наявністю чи відсутністю лексичного значення частини мови поділяються на повнозначні й неповнозначні.

Повнозначні частини мови – це слова, що мають лексичне значення (виконують номінативну функцію). Серед них виділяють іменник, прикметник, займанник, числівник, дієслово, прислівник.

Неповнозначнічастини мови – це слова, що не мають лексичного значення, а лише виражають різні семантико-синтаксичні відношення між словами. До них належать прийменник, сполучник, частка. Ні до повнозначних, ні до службових не належить вигук, що є засобом вираження (не називання) емоцій, почуттів, вольових спонукань мовців.

2. Морфологічний, що визначає своєрідність граматичної форми слова – його граматичні категорії, граматичні значення. Основною морфологічною ознакою, яка кладеться в основу лексико-граматичної класифікації слів, є наявність або відсутність у них парадигми відмінювання. За цією ознакою виділяють змінювані й незмінювані частини мови. До змінюваних належать іменник, прикметник, займенник, числівник, дієслово; незмінними є прислівник, усі неповнозначні частини мови та вигук.

3. Синтаксичний передбачає врахування здатності слів граматично поєднуватися з іншими словами в реченні, тобто виступати членами речень. За цією ознакою слова поділяються на граматично залежні та граматично незалежні. Характер цієї залежності дає змогу виділити окремі підкласи слів: самостійні й службові частини мови. До самостійних належить іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, що виступають завжди членами речення. До службових зараховують прийменник, сполучник і частку, що служать для вираження синтаксичних відношень між членами речення чи частинами складних речень.

4. Словотвірний (як допоміжний, оскільки він стосується тільки похідних слів) знаходить своє відображення в характерних для окремих частин мови словотворчих афіксах.

Одним із дискусійних є питання про кількість виділюваних частин мови. Наприклад, в мові індійського племені юма налічується всього 2 частини мови: дієслово й ім’я; в арабській мові – 3: ім’я, ім’я дії, службові слова. В українській мові окремі вчені (І. Р. Вихованець, В. М. Русанівський, К. Г. Городенська, О. К. Безпояско) відстоюють думку, що частин мови – 5 (іменник, дієслово, прикметник, числівник, прислівник), а службові слова вважають словами-морфемами.

Традиційно в українській мові за сукупністю ознак семантичного, морфологічного, синтаксичного та словотвірного принципів виділяють 10 частин мови:

1. Іменник.

2. Прикметник.

3. Числівник.

4. Займенник.

5. Дієслово.

6. Прислівник.

7. Прийменник.

8. Споучник.

9. Частка.

10. Вигук.

І. Змінні повнозначні – мають парадигму відмінювання (дієвідмінювання), граматично поєднуються й узгоджуються з іншими словами, співвідносяться з поняттями (брат, читання, веселий, вік, три, вчений, третій, ходити).

II. Незмінні повнозначні. Цей клас становить собою окрему повнозначну частину мови – прислівник (весело, можна); прислівники не мають парадигми відмінювання, не узгоджуються з іншими словами в реченні, співвідносяться з поняттями.

III. Незмінні неповнозначні (службові) – не мають парадигми відмінювання, граматично поєднуються з іншими словами в реченні, не співвідносяться з поняттями й виражають ряд граматичних (синтаксичних) значень; це клас службових слів; за характером вираження граматичної ознаки в цьому класі можна виділити ряд підкласів, які прийнято кваліфікувати як окремі службові (неповнозначні) частини мови: прийменник (під, при, над, завдяки); частка (би, б, же, хай (нехай), мов); сполучник (а, але, проте, причому).

IV. Вигуки (ого! ех! кукуріку!) становлять окремий лексико-граматичний клас слів. Вигуки не мають парадигми відмінювання, не поєднуються з іншими словами граматичними зв’язками, не співвідносяться безпосередньо з поняттями й мають нульове граматичне значення; фактично до цього класу належать не слова (бо кожне слово є носієм або лексичного й граматичного, або тільки граматичного значення), а еквіваленти висловів.

Дата добавления: 2015-11-14