Перехід слів з однієї частини мови в іншу.

У зв’язку з різними змінами синтаксичного, рідше стилістичного функціонування частини мови в мовленні окремі слова однієї частини мови можуть втрачати якусь із типових для неї ознак й одночасно набувати нових ознак і функцій, властивих для іншого лексико-граматичного класу слів. Це явище приводить до переходу слів з однієї частини мови в іншу (конверсії).

До перехідних явищ у сфері частин мови належать:

субстантивація – перехід в іменники слів з інших частин мови; найчастіше субстантивуються прикметники й дієприкметники (молода, учительська, майбутнє, минуле; вартовий, лежачий, вчений), займенники (моє друге «я»), числівники (чотири ділиться на два), рідше – дієслова (Порубай – прізвище), прислівники (отримати «відмінно», по саме нікуди), синтаксичні конструкції (вивчити, як «Отче наш»);

адвербіалізація – перехід у прислівники інших частин мови, сутність якого полягає у виході певної форми із системи словозміни вихідної частини мови, втраті її граматичних ознак і набутті незмінності прислівника; найчастіше адвербіалізуються іменниково-применникові конструкції (вниз, догори), прикметники й прикметниково-прийменникові конструкції (весело; допізна, звисока, затемна), числівники з прийменником і без (тричі; утроє, надвоє, удвох), дієслова (лежачи);

ад’єктивація – перехід слів з інших частин мови в прикметники; ад’єктивуються дієприкметники (учений, печений, тухлий), у поодиноких випадках – займенники (такий собі хлопець) і числівники (співати другі патрії);

прономіналізація – перехід слів з інших частин мови в займенники, що відбувається внаслідок послаблення лексичного, конкретно-номінативного значення в напрямі ровитку вказівної функції; для української мови мало характерна (наприклад, числівник один у значенні «якийсь»);

нумералізація – перехід деяких прислівників та іменників у числівники (мало, немало, чимало, багато, небагато; безліч, тьма, сила, хмара, океан, купа);

вербалізація – перехід з інших частин мови до дієслів; для сучасної української мови – явище не характерне, однак деякі слова дитячої лексики можуть набувати значень інфінітива (Уже час люлі; Ходім ням-ням), вербалізація може відбуватися також під час використання вигуків, часток у ролі дієслівного присудка (Тричі тьху на твою землю!; На тобі хліба);

кон’юнкціоналізація – перехід інших частин мови в сполучники шляхом набуття синтаксичних властивостей і категоріального значення сполучника (зв’язок слів як однорідних членів речення, предикативних частин складних речень і речень у тексті); у сполучники переходять прислівники (поки, доки, скоро, де, звідки, як, так, тому), займенники (що, то, чим, тим);

препозиціоналізація - перехід інших частин мови в прийменник; препозиціоналізуються прислівники (назустріч, довкола, всередині, обіч, поруч, праворуч, ліворуч, осторонь, попереду, просто, неподалік, уздовж), іменники (круг, коло, край, шляхом);

інтер’єктивація – перехід у вигуки слів з різних частин мови; перехід у вигуки повнозначних частин мови супроводжується втратою ними лексичного значення, функції називання та набуттям синтакичної незалежності й застиглості форми; інтер’єктивуються найчастіше іменники (горе! лихо! жаль! киць - киць!), дієслова (гляди! диви! пробачте!), словосполучення із займенниками й прислівниками (от тобі й маєш! куди там!);

партикуляція – перехід інших частин мови в частку; артикулюються займенники (що, який, скільки, собі; Ну що, здавалося б, слова?, Ну що, вирішив?), прислівники (вже, там, просто, рівно.; Це просто припущення, а не твердження), сполучники (Ліс і взимку чудовий!).

Дата добавления: 2015-11-14