Вимоги до графічної частини

Графічні роботи можна виконувати на ПК з використанням його редакційних і графічних можливостей. Кожне креслення та плакат роботи повинні відображати розробки, виконані безпосередньо самим студентом.

Графічну частину дипломної роботи спеціаліста виконують на аркушах креслярського папера формату А1 (594 х 841 мм). При необхідності можуть використовуватися інші формати, встановлені ГОСТ 2.301-68 ЄСКД “Формати креслень”.

Кожне креслення, схема, графік повинні мати основний напис.

Основні написи на кресленнях та схемах роботи виконують у відповідності з ГОСТ 19.104-78 ЄСКД “Основні написи” зі змінами.

Специфікацію дипломної роботи спеціаліста виконують на окремих аркушах формату А4 виконують за ГОСТ 19.202-78 ЄСКД “Специфікація. вимоги до змісту та оформленню”. Специфікацію вкладають у пояснювальну записку.

Позначення документів (креслень, схем, плакатів, текстових документів дипломної роботи спеціаліста) приймаються у відповідності до умовної класифікації, структура якого наближена до вимог ГОСТ 2.201-68 ЄСКД.

До складу позначення входять дванадцять цифр та дві назви, розділені на 5 груп крапками. Наприклад: КДАВТ.08.6080403.151.ДР

Перша група букв відповідає коду організації-розроблювача. Після коду організації (академії) ставиться крапка. Група цифр 08 відноситься до року захисту, 6080403 – шифр спеціальності, наступні дві цифри - 15 у прийнятій класифікації вказують на порядковий номер (шифр із двох цифр) дипломної роботи спеціаліста за списком тем кафедри і порядковий номер. В основному написі текстових і інших документів, що не є кресленням складальної одиниці, замість її номера проставляють нулі.

В основному написі текстових документів та схемах остання тризначна група цифр замінюється нулями. Після проставляється код документа, встановленого ГОСТ 2.103-68, наприклад: ДР – дипломна робота. В основному написі креслення найменування проектованого об‘єкта повинно відповідати прийнятій термінології і бути по можливості коротким. Найменування записують у називному відмінку, починаючи з імені іменника.

Схеми виконують у відповідності до вимог сьомої групи стандартів (ГОСТ 2.701-84, ГОСТ 2.702-75 і т.д.).

Найменування кожної схеми визначається її видом і типом.

Схеми виконують без дотримання масштабів, але і без збитку для ясності і зручності їхнього читання. Розміри окремих умовних графічних позначень (якщо вони встановлені) приведені у відповідних стандартах.

Схеми виконують на аркуші відповідного формату без дотримання масштабу та без урахування розміщення елементів у виборі. Лінії, що з’єднують умовні позначення елементів, розміщують тільки горизонтально й вертикально з найменшим числом точок злому та перетину. Відстань між паралельними лініями зв`язку становить не менше ніж 3 мм, між сусідніми лініями графічного позначення – не менше ніж 1 мм, а між окремими позначеннями – не менш як 2 мм. Товщина лінії графічних позначень та зв`язків між ними вважається однаковою в межах 0,2...1,0 мм і залежить від формату схеми, її складності та розмірів графічних позначень.

В електричних схемах лінії електричних зв`язків між компонентами обчислювальної техніки зображують суцільними лініями завдовжки s/2, лінії умовних графічних позначень приладів – 1,5s…2s.

Умовні графічні позначення можуть мати вигляд: 1) встановлений стандартами ЄСКД; 2)прямокутників; 3)спрощених зовнішніх контурів, елементів, аксонометричних зображень їх. Іноді застосовують інші графічні позначення, які пояснюють у технічних вимогах або в спеціальних таблицях.

Таблицю переліку елементів розміщують на першому аркуші схеми або виконують у вигляді самостійного документа з основним написом за формою 2 (ГОСТ2.104-88). Відстань між таблицею та основним написом становить не менше ніж 12 мм. Таблицю можна доповнювати графою “Зона” завширшки 8 мм за рахунок графи “Примітка”.

Правила використання електричних схем обчислювальних пристроїв подано ГОСТ 2.702-75.Умовні графічні позначення елементів на схемах виконують за ГОСТ 2.721-74, ГОСТ 2.758-81. Умовні позначення елементів, які входять до одного ланцюга, розміщують послідовно вздовж прямої, а окремі ланцюги – поряд, утворюючи рядки або стовпці. Різні функціональні ланцюги на одній схемі можна виконувати лініями різної товщини.

Кожен елемент повинен мати позиційне позначення, що складається з літерного коду латинським шрифтом та цифрового (порядкового) номера і задається в межах даної схеми чи виробу. Літерний код указує на вид елемента або пристрою. Наприклад, С – конденсатор;

F – захисний елемент або пристрій; G – генератор; К – реле електромагнітне, пускач; L – котушка індуктивності; М – електродвигун; P, PA, PV – прилади вимірювальні; I – резистор; Т – трансформатор і т.д.

Порядковий номер позиційного позначення надається пристрою чи елементу відповідно до його розміщення на схемі (зверху вниз, зліва направо).

Перелік елементів записують групами в алфавітному порядку літерних кодів. У кожній групі елементи розміщують у порядку зростання номерів.

Кожен графічний аркуш роботи підписують студент, керівник та відповідні консультанти.

4 ОРГАНІЗАЦІЯ ВИКОНАННЯ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ СПЕЦІАЛІСТА

Дата добавления: 2015-11-14