Космологізм ранньої грецької філософії

Специфіка давньогрецької філософії в її початковий період полягала в прагненні зрозуміти сутність природи, світу в цілому, Космосу. Рання грецька філософія за своїми проблем­ними інтересами є космоцентричною, тобто орієнтованою пере­довсім на Космос, як на безумовну реальність і найвищу цінність. Образ Космосу будувався за принципом предметно-речового, тілесно-статуарного бачення світу. Отже, предмет постійних устремлінь грецького філософа — вічний і незмінний макрокосмос (природа). Буття для грека — це існування в пев­ному місці Космосу, який розуміється, як «упорядкований світ». Людина постає лише щаблем у природному порядку, особливим видом тварини — «суспільною твариною» — і ще не протиставляється світові.

Цей початковий період давньогрецької філософії називають натурфілософським, де спосіб філософствування і спосіб світоро­зуміння є: такими, в яких рhуsis (природа) грає ключову роль. Філософи намагалися відкрити вічні закони природи, зрозуміти природні процеси без допомоги міфологічних уявлень. Таким чи­ном, греки зробили перший крок у напрямку до наукового спосо­бу мислення, заклали підвалини майбутнього природознавства. Поєднання філософії і науки стало важливою умовою швидкого розвитку філософії у Стародавній Греції.

Для перших філософів спільним було переконання, що за всіма змінами у природі повинна стояти первісна праматерія. Го­ловним питанням ранньогрецької філософії було питання про пер­шооснову речей (архе), те субстанційне начало, з якого все виник­ло. Представники мілетської школи (від назви міста Мілет у Малій Азії) відповіли на це питання з позиції наївного ма­теріалізму. Першоречовину буття вони уявляли в конкретно-речовій формі води — Фалес (6л. 625-547 до н.е.), повітря — Анаксімен (бл. 585 — бл. 525 до и. є.), «апейрона» — Анаксімандр (бл. 610-546 до н.е.). Початковий стихійний матеріалізм був невіддільним від елементів діалектики, яка сприймає світ у його народженні, становленні та розвитку. Згідно з вченням Геракліта (бл.544/540 — бл. 483 до н.е.) першоречовиною світу с вогонь, що закономірно спалахує і закономірно згасає, будучи законом боротьби і поєднання протилежностей. Через це зіткнення протилежностей, які в ході боротьби переходять одна в одну зберігається єдність, гармонія Космосу, здійснюється рух, розвиток. Вогонь у Геракліта постає і як праобраз становлення, мінливість сущого. Все тече, все міняється, вважав Геракліт, а тому не на двічі увійти в одну і ту ж річку, оскільки і води будуть інши­ми, та й людина вже буде не та. Таким чином, Геракліта можна вважати одним із засновників діалектичного мислення, яке намагається різноманітність сущого звести до певної його внутрішньої енергетики.

Не погоджувалися з Гераклітом представники елейської школи (елеатів) — Ксенофан (бл. 570-бл.478 до н.е.), Пармені, Зенон (бл.ЗЗЗ -262 до н.е.), які вважали, що світ є незмінним і нерухомим буттям. Буття — центральне поняття філософії елеатів. Вперше в тлумаченні субстанції вони перейшли від конкретних природних стихій (води, повітря, вогню тощо) до буття як такого. Таке розуміння останнього відриває його від світу матеріальних речей і перетворює в ідею, хоч буття і за­лишається поцейбічним, оскільки ідеальне у елеатів ще не відірвалося від матеріального, не перетворилось у його протилежність. Висунення елеатами поняття єдиного буття як неперервного, мінного, неподільного, однаково наявного в усіх елементах дійсності було ще одним кроком у розвитку філософії.

Закінченої форми грецький матеріалізм набуває у світогляді раннього великого натурфілософа Демокріта, який призначення філософії бачив у тому, щоб навчати істині. За Демокрітом, ніщо не виникає з нічого і не перетворюється у ніщо. Якщо у світі не було б чогось стійкого і незмінного, світ не утримався у бутті. Все навколо складається з маленьких невидимих частинок, кожна з яких вічна і незмінна. Ці частинки Демокріт називав атомами («атом» означає неподільний). Матерія, з якої створено все навколо, не може й далі поділятися на ще дрібніші часточки, бо інакше атоми вже не могли б служити будівельним матеріалом. Деякі з атомів круглі й гладенькі, інші асиметричні і кривобокі. Завдяки розмаїттю форм і несхожості атоми можуть з'єднуватися, утворюючи безліч усіляких тіл. Атоми рухаються в пустот, а тому всі процеси в природі є продуктом протиріччя між.атомами і пустотою як умовою можливості руху цих атомів.

Дата добавления: 2015-11-13