Світоглядний зріз філософського знання. Предмет філософії

Виникнення філософії, як і науки в цілому, відноситься до тієї доби людської історії, коли виявилася явна недостатність у емпіричних знань для пристосування до соціального і біологічно­го середовища, а тим більше для їх перетворення, коли виникла по­треба в наукових (в тому числі, у філософських) знаннях про ото­чуючий нас світ і місце людини в ньому. Слово "філософія" грець­кого походження. Воно складається з двох слів: (phileo-любов і sophia-мудрість) і означає любов до мудрості. Серед українських та російських дослідників XVII — середини XIX сторіч філософію ча­сто позначали словом «любомудріє». Зокрема, широко вживав це слово в такому його розумінні Г.С. Сковорода.

Виникає філософія в один і той же час - VI сторіччя до н. е. – в трьох культурних центрах: Середземномор'ї, Китаї, Індії. На той час це були досить віддалені райони, що не мали між собою ре­гулярного сполучення. Не дивлячись на це, тут одночасно відбува­ються одні й ті ж процеси:

а) руйнування міфологічного способу світобачення і світоро­зуміння. Внаслідок цього починається усвідомлення нетривкості, навіть крихкості буття, але натомість формуються і входять до ду­ховного складу культури ідеї, які роблять існування людини у світі можливим;

б) виникають теоретичні знання і зародки релігій спасіння. Смисловим підґрунтям культурного розвитку цієї епохи стає оду­хотворення, а головними відкриттями - розум і особистість. Ось чому цей період з повним правом можна назвати «стрижневою до­бою» філософії.

Будь-яка філософія є світоглядом, тобто сукупністю поглядів на світ у цілому і на відношення людини до цього світу. Сутність світоглядних пошуків сформулював німецький філософ І. Кант "Хто я є? Що я можу знати?", "Що я маю робити?", "Чого я можу сподіватись?" Зміст цих запитань, їх акцент постійно варіювався, переміщувався то в осягнення об'єктивного світу, то зосереджувався на проблемах суто людського існування. Отже, сутність філософії становить са­ме запитування: запитування світу людиною й людини світом.

Саме людина й світ в їхній пов'язаності й становлять той смисловий стрижень, який поєднує всі ті питання, які, прорива­ючи межу повсякденності, ставлять людину перед лицем народжуваного сенсу. Причому питання постає не тільки про людину у взаємовідношенні зі світом, але і про світ у співвідношенні з і людиною як об'єктивном відношенні. Це значить, що основопо­ложними розділами філософії як системи є вчення про світ і вчення про людину. Всі інші розділи ґрунтуються на цих двох. Філософія стимулює правильне відношення людини до світу, а тим самим — до інших людей і до самої себе. Від розуміння світу залежить і розуміння людини, її сутності, належного способу життя у світі, сенсу життя, призначення тощо. Таким чином відношення "людина - світ" стає тим смисловим центром, на­вколо якого формується в певну цілісність той духовний зміст, що мого набуває людина, відшукуючи відповіді на ті питання, і що націлені на здобуття нового сенсу.Таку духовну цілісність і визначають як світогляд.

Специфіка філософії відносно світогляду як такого стосується власне рівня теоретичності, критичної "само усвідомленості” змісту світогляду. Іншими словами, філософія — це світогляд на його теоретичному рівні. У загальному плані філософія може бути представлена як рефлектуючий, мислячий світогляд. Предметом філософії є найзагальніші закономірності розвитку природи, суспільства, мислення, всієї духовної культури, розглядувані під кутом зору "людина — світ". Інакше кажучи, предметом філософії є не світ сам по собі, не людина сама по собі, а відношення "людина — світ". Саме через ці поняття суб'єкт світогляду усвідомлює своє призначення у світі і формує життєві настанови.

Світогляд — це не просто знання, а й оцінка людиною світу й самої себе, тобто це своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і чуття, інтелекту й дії. Інтегруючи пізнавальну,ціннісні й спонукально-діяльну настанови людської життєдіяльності світогляд становить духовне ядро особистості, дає грунт для наших намірів і планів. У структурному плані у світогляді прийнято виділяти такі рівні, яксвітовідчуття, світосприйняття світорозуміння. Проте передусім вирізняються емоційно-психологічний рівень (світовідчуття) і пізнавально-інтелектуальний рівень, (світорозуміння).

Науково-теоретичне знання складає лише один бік ідейного змісту філософського світогляду. Інший, безумовно домінуючий його бік створює зовсім інший компонент свідомості — духовно- практичний. Саме він відображає сенсожиттєвий, ціннісно- орієнтуючий, тобто власне світоглядний тип філософської свідомості в цілому. Отже в сучасній філософії як світоглядному знанні пріоритетне значення має не розсуд, а моральна, громадська інтуїція, внутрішнє чуття вищої правоти та справедливості.

В рамках філософського світогляду людина розвиває прита­манну нам здатність до самоусвідомлення, до свідомого регулювання наших думок, почуттів, вольових порухів — тобто до рефлексії (унікальної здатності людської свідомості у процесі сприйняття дійсності сприймати і себе саму). Свого вищого рівня рефлексивне мислення досягає спираючись на вірогідні знання, принципи, ідеали, тобто функціонує вже як теоретичне мислення. Через рефлексію, розгорнуте філософське міркування самототожність людини дістає свій справжній грунт, набирає рис не­обхідності, безумовної дійсності.

В одному ряді з філософією перебувають інші форми світогляду: міфологічний, релігійний, художній, натуралістський, буденний тощо. Прийнято виділяти три історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, філософський. Відмітною рисою міфології як масового світогляду первісно-родового й ранньокласового суспільства була своєрідна "розмитість" її змісту, "розмитість” меж між образом і реальністю, думкою та дією, предметом і словом. Будучи синкретичною цілісною формою свідомості, міфологія органічно поєднує зародки релігії, моралі, права, філософії мистецтва, науки та ін. Носієм міфологічного світогляду є первісний колектив, з якого особа ще не виокремилась.

Міфологічний світогляд ґрунтується не на теоретичних доказах і міркуваннях, а на художньо-емоційному переживанні світу. Всупереч науці міф пояснює все, бо для нього нема непізнаного і невідомого. Цій формі світогляду притаманні антропоморфізм, тобто ототожнення природних сил з людськими, одухотворення всього сущого, перенос людських рис і властивостей на навколишній світ, середовище, космос та інше. Світ явищ постає для міфологічної свідомості як інше живе "Я", а не безособовий мертвий і пустий об'єкт. Таке світовідчуття і складає основу міфу.

У первісному суспільстві міфологія перебувала в тісному зв’язку з релігією. Вони складали єдине ціле. Однак на відміну від міфу релігія не змішує земне і сакральне. В релігійній свідомості вже чітко розділяються світ земний, природний і світ небесний, надприродний. Інакше кажучи, світ роздвоюється на тілесний і духовний. Основу релігійного світогляду складає віра в існування надприродних сил, в їх панівну роль в світобудові та житті людей. Творча всемогутня сила — Бог — стоїть над природою і поза природою. Буття Бога переживається людиною як одкровення. Релігія обґрунтовує пріоритет духу над тілом, необхідність турботи про душу. У центрі будь-якої релігійної свідомості лежить пошук вищих цінностей, істинного шляху життя, які виступають як незалежні від кон'юнктури просторових координат людського буття, соціальних інститутів тощо.

Близькість філософії та релігії полягає в тому, що обидва вони вирішують схожі завдання світоусвідомлення та впливу на свідомість, на поведінку людей. Проте велика і відмінність. Філософія відображає зростаючу в суспільстві потребу в розумінні світу позиції знання, розуму. Якщо релігія не потребує доказів, розумної обґрунтування своїх положень, то філософія — завжди теоретизування, копітка праця думки. Філософська форма опанування світоглядних проблем має не тільки духовно-практичний, але й теоретичний характер. Основні світоглядні проблеми філософія намагається вирішити за допомогою розуму, тобто мислення, що спирається на поняття та судження, які зв'язані між собою Згідно з певними логічними законами. На перший план тут висувається потреба в розумінні світу та людини з позицій знання, що зближує філософію з наукою.

Історично так склалося, що саме з філософії виросли і на­ука, і мистецтво, і мораль, і право. Мудреці нового типу — філосо­фи вирішували одночасно два завдання: 1) критично переосмис­лювали всю колишню мудрість, всі накопичені знання; 2) вироб­ляли нове світорозуміння. Отже, відмітною рисою філософії стало критичне і одночасно творче відношення до світу і колишньої мудрості. Подібно до науки філософія спирається на розум, водночас філософські проблеми такі, що однозначної відповіді на них отримати неможливо. Інакше кажучи, питання філософії, питання світогляду не можна вирішити вичерпно, раз і назавжди, саме тому, що з кожним кроком історії, виникають інші ситуації, визрівають інші протиріччя.

Світогляд час від часу потрапляє до кризового стану. Суперечливість закладена в самій сутності світогляду: з одного боку він являє собою досить стійку структуру, котра покликана інтегрувати і стабілізувати відношення людини зі світом, з другого - світогляд перебуває під постійним інформаційним „обстрілом” з боку зовнішнього світу, а на внутрішньому фронті має справу з "перманентною революцією" переоцінки цінностей, тобто не може не змінюватися, не пристосовуватися до но­вих знань і ціннісно-цільових пріоритетів. Отже, філософське знання скоріше вчить людину шукати рішення, озброює її методом пізнання світу і самої себе. Тому сутність філософського мислення полягає в його проблематичності.

Дата добавления: 2015-11-13