Податкове регулювання державної інвестиційної політики

За період становлення незалежності України податкова система зазнала значних змін у принципових підходах до порядку оподаткування. Інфляційні процеси, перехід на ринкові відносини, необхідність збільшення фінансування соціальних програм стало джерелом непомірного податкового навантаження на платників. За цих умов діюча податкова система потребувала реформ, зокрема, в інвестиційній та інноваційній сферах. Існуючий в Україні підхід до проблем реформування національної податкової системи неадекватний завданню модернізації економіки на основі активізації інноваційно-інвестиційної діяльності. Зниження ставок оподаткування та надання однакових податкових стимулів для інвестування не вирішує проблеми із забезпеченням мобільності капіталу в довгостроковій перспективі, а лише поглиблює конфлікт між традиційними та новими видами підприємницької діяльності, для створення яких не вистачає фінансових ресурсів.

Тому, для здійснення структурних зрушень інноваційного типу в економіці та окремих її секторах необхідні нові податкові стимули та інструменти регулювання випереджаючого зростання виробництв, заснованих на нано-технологіях; підтримувати енерго- і ресурсозберігаючі технології.

Серед українських економістів питаннями підвищення позитивного впливу інструментів та механізмів оподаткування на інвестиційно-інноваційну активність займалися А.В.Захарін, В.П.Мартиненко, В.М.Мельник, Г.С.Мельничук, В.І.Панченко та інші. Однак, ще і досі не в повній мірі досліджені питання, що враховують сьогоднішній посткризовий стан країни.

Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки встановленням відповідних податкових ставок та податкових пільг.

Податкова система має бути достатньо гнучкою, щоб стимулювати розвиток галузей або регіонів, підприємств, які відповідають цілям державної інвестиційної політики. Досить широко застосовуються знижки з податків на прибуток, що спрямовується на наукові дослідження та розробки, впровадження їх результатів у виробництво, на капітальні вкладення або створення нових робочих місць, охорону навколишнього природного середовища. Широко впроваджується диференційоване оподаткування розподіленого (на виплату дивідендів) та нерозподіленого прибутку (на розширення діяльності підприємств). Зниження ставок на нерозподілений прибуток стимулює самофінансування інвестицій, але у разі одночасного підвищення податку на розподілений прибуток (на суму дивідендів) можливі падіння курсів акцій підприємства та скуповування їх зовнішніми інвесторами, і навпаки.

Зазначимо, що із загальним зниженням податкових ставок надходження до бюджету країни не обов'язково будуть скорочуватися. Як показує світова практика здійснення таких заходів, навпаки, за рахунок активізації господарської та інвестиційної діяльності підприємств приводить до збільшення надходжень до бюджету (навіть у короткотерміновій перспективі, не кажучи вже про довготермінову), цьому сприяє також вихід економіки з "тіні".

Згідно з ідеями школи "економіки, орієнтованої на пропозицію" (економіки пропозиції), скорочення податків тимчасово обмежує надходження в державний бюджет, але збільшує доходи підприємців і населення, що спрямовуються ними у заощадження та інвестиції. Це, у свою чергу, стимулює розширення виробничих потужностей; сприяє пожвавленню виробництва, зростанню прибутків та збільшенню зайнятості; підвищує доходи населення, створює умови для поповнення доходів держави

На відміну від кейнсіанської теорії, яка вбачає в підвищенні податків лише скорочення сукупного попиту та/або зменшення рівня інфляційного попиту, прибічники теорії економічної пропозиції вважають, що підвищення податків та інших відрахувань, які впливають на собівартість товару, може викликати інфляцію витрат, а також — у зв'язку зі зменшенням доходів після оподаткування — зниження стимулів до праці й, що особливо важливо, інвестицій (у зв'язку зі зростанням податків на прибуток). Все це в сукупності зменшує, крім сукупного попиту, також сукупну пропозицію.

Пов'язуючи процес стагфляції з надмірним рівнем податків, прибічники цієї теорії виступають за більш обмежене втручання держави в економіку, а для збільшення зацікавленості в заощадженнях та нових інвестиціях пропонують істотно зменшити рівень прямих податків.

Вплив держави може бути як прямим (безпосереднім), так і непрямим. Безпосереднім стимулом для інвестування є, наприклад, скорочення податкової ставки, зменшення прогресії оподаткування. Непрямий стимулюючий вплив передбачає здійснення такого заходу, як збалансування бюджету. Це веде до зниження темпів інфляції, зменшення інфляційних очікувань і, відповідно, до розширення інвестування [8, с. 75-78].

Теоретичним підґрунтям податкового регулювання стала відома в економічній літературі бюджетна концепція американського вченого А. Леффера, котрий ще в середині 1970-х р. довів, що податкові надходження є одночасно продуктом і податкової ставки, і податкової бази (суми прибутку). Зі збільшенням податкової ставки відповідно скорочується її база. Якщо підприємці заінтересовані в чистому (після сплати податків) доході, то введення податку перешкоджатиме виробництву оподатковуваного товару. Спричинене в такий спосіб (на певному рівні податкових ставок) зменшення виробництва може звести нанівець будь-який передбачуваний приріст бюджетних надходжень. На цій підставі було зроблено загальний висновок: пожвавлення ділової, передусім інвестиційної активності, можна досягти радикальним полегшенням податкового тягаря, точніше — оптимальним оподаткуванням [19].

Досвід розвинутих країн щодо стимулювання інвестиційної діяльності свідчить, що на неї позитивно впливає диференційований підхід до надання цільових податкових знижок або певних пільг.

Держава прагне стимулювати пропозицію ресурсів шляхом зниження ставок оподаткування, що сприяє нагромадженню; скорочення бюджетних видатків на управління та інші цілі; зниження обсягу бюджетного фінансування державного сектору економіки; ліквідації бюджетного дефіциту, що стабілізує грошовий обіг, та ін. Вплив на динаміку інвестиційного попиту шляхом зміни відсоткових ставок, як пропонували кейнсіанці, призводить лише до руйнування механізмів саморегулювання в економіці. Інвестиційний попит визначається через рівень відсоткових ставок і є константою в системі макроекономічних показників. При цьому стабільність попиту виражається через малорухомий, реальний компонент відсоткової ставки. Оперативна зміна відсоткових ставок зумовлюється їх інфляційним компонентом. Тому відсоткові ставки змінюються здебільшого залежно від інфляційних очікувань, втрачаючи стимулюючий вплив на динаміку інвестицій. За цих умов будь-які короткотермінові заходи держави, спрямовані на стимулювання попиту, в тому числі й шляхом зміни рівня відсоткових ставок, призводять, на думку монетаристів, лише до нових спалахів інфляції.

Проте практика надання економічно необґрунтованих податкових пільг (виявляється в кількості створених спеціальних вільних економічних зон, пріоритетних галузей тощо) не сприяє підвищенню ефективності інвестицій.

Хоча Законом не передбачено спеціального звільнення від оподаткування прибутку, одержуваного від здійснення інвестиційної діяльності, разом з тим Законом встановлено принципово нову схему оподаткування прибутку підприємств, що сприяє ефективному господарюванню підприємств, зокрема шляхом надання можливості перенесення збитків на наступні податкові періоди та індексації тієї їх частини, що залишилася невідшкодованою валовими доходами звітного кварталу (стаття 6), що вирішує проблеми для підприємств в момент становлення або здійснення інвестиційної діяльності.

Оскільки особливості здійснення інвестиційної діяльності, а саме виготовлення, будівництво, установка або монтаж основних фондів або створення нематеріальних активів, пов'язаних із вказаною діяльністю, як правило, передбачають тривалий термін виконання таких робіт, то платник податку може вибрати особливий порядок оподаткування результатів діяльності, що здійснюється за довгостроковим договором (контрактом). Названий порядок полягає зокрема у тому, що для цілей оподаткування витрати, понесені замовником довгострокового договору (контракту), відносяться до його валових витрат виключно у сумах коштів або майнових цінностей (нематеріальних активів), наданих виконавцю у вигляді авансів (передоплати) або вартості об'єкта довгострокового договору (контракту) або його частини, переданих на баланс замовника за підсумками податкового періоду надання таких авансів (передоплати) або передачі на баланс такого об'єкта чи його частини.

Існують різні думки щодо доцільності надання податкових преференцій у інвестиційній та інноваційній сферах діяльності. Закордонний досвід США, Ізраїлю, Німеччини, Польщі, Скандинавії теж свідчить про них, як про дієві заходи підтримки інноваційної та інвестиційноїдіяльності. Зокрема, заслуговує на увагу практика диференціації ставки податку на прибуток для розподіленого і нерозподіленого капіталів, яка стимулює інвестування в розвиток виробництва.

Ще одна поширена форма податкового стимулювання інноваційної діяльності – прискорена амортизація. У передових країнах норми амортизації сьогодні виконують функцію створення передумов прискорення обігу основного капіталу і стимулюють проведення активної політики технічного оновлення підприємств. Додаткові грошові потоки, отримані від швидкої амортизації, стають додатковим джерелом фінансування активної інноваційної діяльності та фінансовим активом, який не залежить від стану ринку позичкового капіталу. У свою чергу, це може підвищити ліквідність підприємства, а отже, дати йому змогу взяти додаткові кредити.

З метою посилення позитивного впливу системи оподаткування на інвестиційно-інноваційний розвиток економіки також слід вжити таких заходів [4, с. 97]:

- забезпечити безумовне виконання чинних нормативно-правових актів щодо пріоритетного інвестування науки і освіти;

- вивчити питання про можливість створення мережі державних інноваційних фондів (на національному, регіональному та галузевому рівнях).

Таким чином, можна зазначити, що реформування національної податкової системи має сприяти активізації інвестиційних та інноваційних процесів, створенню умов для реструктуризації вітчизняного виробництва на інвестиційній основі, нарощуванню випуску конкурентоспроможної продукції, інтеграції України в світове господарство. Тому, перш за все необхідне створення гнучкої та обов’язкової системи загальнодержавного статистичного обліку використання податкових пільг; диференціація ставки податку на прибуток для розподіленого і нерозподіленого капіталів; забезпечення виконання чинних нормативно-правових актів щодо пріоритетного інвестування науки і освіти та створення мережі державних інноваційних фондів.

Стосовно припинення п'ятирічного звільнення спільних підприємств з іноземними інвестиціями від оподаткування податком на прибуток підприємств, то реформування податкової політики, зокрема засад оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями, здійснювалося відповідно до Основних положень податкової політики в Україні, схвалених Постановою Верховної Ради України від 4 грудня 1996 року, в напрямку запровадження рівних умов господарювання, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації для всіх суб'єктів підприємницької діяльності, включаючи нерезидентів.

При цьому зміни, що відбувалися у податковому законодавстві щодо оподаткування прибутку підприємств з іноземними інвестиціями, ніяким чином не змінювали умов захисту іноземних інвестицій, що визначені окремими статтями спеціального законодавства про іноземні інвестиції і передбачають надання гарантій від зміни законодавства протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством [15, c. 154-157].

Крім зазначеного відомо, що звільнення іноземних інвесторів від сплати податків на території України фактично не збільшує доходи інвесторів, одержувані в результаті здійснення інвестицій, оскільки податкове законодавство більшості зарубіжних країн не передбачає звільнення від оподаткування доходів, отримуваних від інвестиційної діяльності на території інших країн, тобто надання Україною податкових пільг іноземним інвесторам призводить до зменшення надходжень до її бюджету та збільшення надходжень до бюджетів країн підприємств-інвесторів.

Зокрема, запропоновано новий механізм стимулювання інвестиційної діяльності експортоорієнтованих підприємств, який відповідає вимогам Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур (м. Кіото). Так, для суб'єктів спеціальних (вільних) економічних зон, де запроваджено митний режим спеціальної митної зони, передбачено особливий порядок сплати ПДВ при переміщенні через межі СЕЗ передбачених інвестпроектами товарів.

Також пропонується запровадити нові принципи податкового стимулювання інвестиційної діяльності у депресивних регіонах відповідно до стандартів Угоди про субсидії та компенсаційні заходи системи угод ГАТТ/СОТ:

- вексельна форма сплати ПДВ при імпорті устаткування, обладнання та комплектуючих до них (строк погашення векселя 90 днів, який Кабмін має право продовжувати в залежності від технологічних особливостей конкретного виробництва);

- зарахування на спецрахунки, відкриті в територіальних органах Держказначейства, 50% суми нарахованого податку на прибуток, протягом 5 років з моменту отримання першого прибутку від реалізації інвестиційного проекту та з цільовим використанням отриманих коштів;

- можливість надання місцевими органами влади додаткових пільг з податків (зборів, обов'язкових платежів), які зараховуються до відповідних місцевих бюджетів, крім податку на доходи фізичних осіб;

- загальна сума податкових пільг не повинна перевищувати суму інвестицій, фактично внесену суб'єктом ТПР у реалізацію інвестиційного проекту.

Вдосконалення податкового законодавства, передбачене проектом Податкового кодексу, сприятиме подальшому інтегруванню України до світової спільноти, шляхом адаптації податкового законодавства України до законодавства ЄС, стимулюватиме інвестиційно-інноваційну діяльність, знизить податкове навантаження на економіку.

Залучення в економіку України приватних інвестицій є важливим джерелом економічного зростання в нашій країні та структурної перебудови, яка вкрай необхідна українській економіці.

До методів податкового стимулювання інвестиційних процесів насамперед належить пільгове оподаткування прибутку. Методи податкового регулювання інвестиційних процесів можна поділити на чотири групи:

- запровадження диференційованих ставок оподаткування;

- звільнення від сплати податку на певний строк;

- зменшення бази оподаткування;

- усунення подвійного оподаткування.

Система оподаткування повинна мати інвестиційну спрямованість, що досягається застосуванням в оподаткуванні обґрунтованої диференціації ставок податків залежно від розміру одержаного прибутку (доходу) та рівня використання прибутку на інвестиційно-виробничі цілі. Це дає змогу активізувати інвестиційну діяльність у пріоритетних напрямках. Крім цього, можливе застосування знижувальних коефіцієнтів залежно від приросту (порівняно з попереднім податковим періодом) частки прибутку, що використовується на виробничий розвиток.

Ефективним методом податкового регулювання інвестиційної діяльності є запровадження механізму уникнення подвійного оподаткування прибутку та дивідендів акціонерних товариств. Оподаткування дивідендів на рівні акціонерів доцільно здійснювати за більш низькою ставкою, ніж оподаткування інших доходів, що збільшить активність інвесторів щодо вкладання коштів в акції підприємств.

Зменшення бази оподаткування передбачає виключення зі складу прибутку та доходу, що підлягає оподаткуванню, тих його частин, які спрямовуються на інвестування. Таке зменшення доцільно проводити після здійснення операцій вкладання коштів у сфери та об’єкти інвестування, що їх визнано пріоритетними.

Інвестиційні пільги можна надавати лише на нетривалий термін, пов’язаний з виходом підприємства на проектну потужність, оскільки постійні пільги призводять до значних структурних деформацій в економіці, знижують конкуренцію [19].

Дата добавления: 2015-11-14