Сутність інвестицій та державної інвестиційної політики

Інвестиційна політика пов'язана із створенням умов для залучення вітчизняних та іноземних інвестицій, перш за все, в реальний сектор економіки. Інвестиційна політика як частина фінансової політики реалізується на різних рівнях державного управління та управління фінансами господарюючих суб'єктів. Головне завдання цієї політики полягає в створенні умов для того, щоб інвесторам було вигідно вкладати кошти в економіку України, і щоб національні капітали "не тікали" з України, а, навпаки, щоб відбувався приплив іноземного капіталу.

У сучасних умовах розвитку економічних процесів в Україні інвестиції відіграють значну роль як на макрорівні - виконують ряд найважливіших функцій, без яких неможливий нормальний розвиток економіки будь-якої держави; так і на макрорівні - забезпечення стабільності функціонування підприємства, підвищення конкурентноздатності продукції, зміцнення позиції на ринку в значній мірі визначається ефективністю здійснених ним інвестицій.

Термін „інвестиції" походить від латинського „invest", що означає укладати". Але досить часто це слово трактують як вкладення коштів в основний капітал з метою отримання прибутку.

Не зважаючи на значну кількість трактувань, на сьогодні не існує універсального визначення інвестицій, яке б відповідало як теорії їх існування, так і фінансовому трактуванню з метою обліку та контролю. З огляду на це вивчення основних підходів до економічної сутності інвестицій є актуальним і потребує розгляду.

Таблиця 1.1

Підходи до трактування поняття «інвестиції»

Автор	Зміст поняття
Закон України «Про інвестиційну діяльність»	- всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
О.О. Терещенко	- це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.
В.В Ковалев	- передбачають заощадження, але не всі заощадження стають інвестиціями, а тільки ті, які прямо чи непрямо використовуються для розширення виробництва, маючи на меті отримання доходу в майбутньому.
Л. Гітман, М. Джонк	- спосіб розміщення капіталу, який повинен забезпечити збереження чи збільшення його вартості і (або) принести позитивну величину доходу.
A.M. Румянцев	- довгострокове вкладення капіталу в промисловість, сільське господарство, транспорт та інші галузі народного господарства.
К.В. Макконелл,С.Л. Брю	- витрати на виробництво та накопичення засобів виробництва і зростання матеріальних запасів
Е. Дж. Долан	- збільшення обсягу капіталу, що функціонує в економічній системі, тобто збільшення пропозиції виробничих ресурсів.
Э.Дж. Долан, Д. Линей	- це збільшення обсягу капіталу, що функціонує в економічній системі, тобто збільшення пропозиції виробничих ресурсів, що здійснюється людьми.

Інвестиції це:

— всі види майнових, фінансових та інтелектуальних ціннос­тей (засобів), які вкладаються в об'єкти діяльності, в результаті чого створюється продукт (прибуток) або досягається соціальний ефект (фінансове визначення інвестицій);

— економічні ресурси на створення, розширення, реконструкцію основно­го капіталу, а також пов'язані з цим зміни оборотного капіталу (економічне визначення інвестицій).

В більш широкому трактуванні інвестиції являють собою вкладений капіталу з метою подальшого його збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім для того, щоб компенсувати інвестору відмову від використання неявних коштів на споживання в поточному періоді, винагородити його за ризик, повернути втрати від інфляції в майбутньому.

Основними чинниками, які впливають на інвестиціє є:

— реальна відсоткова ставка (а не номінальна) – оскільки між відсотковою ставкою та інвестиціями в основний капітал існує обернена залежність, то із зростанням реальної відсоткової ставки інвестиції зменшуються, оскільки витрати на одиницю капіталу зростають, що зменшує прибутковість капіталу;

— рівень забезпечення основним капіталом – якщо валова продукція певної галузі задовольняє попит на її продукцію, то інвестування буде стриманим. Недостатня валова продукція стимулює зростання інвестицій з метою нарощення виробництва;

— податкові ставки – зростання податків призводить до зниження дохідності;

— технологічні зміни (технологічний прогрес) прискорення НТП призводить до зростання інвестицій;

— сподівання – за оптимістичних прогнозів економічного стану у країні попит на інвестиції зростає, а за песимістичних – знижується;

— інші чинники (внутрішньополітичний клімат та ймовірність його змін, міжнародне становище, динаміка населення, ситуація на фондовому ринку).

Об’єктами (цінностями, як визначено в законі) можуть бути:

· кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

· рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

· майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

· сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("know-how");

· права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

· інші цінності.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права й інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних країн, а також держави.

Інвестори — суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора [3].

Фінансове інвестування здійснюється підприємством у наступних основних формах.

1. Вкладення капіталу в статутні фонди спільних підприємств. Ця форма фінансового інвестування має найбільша тісний зв´язок з опе­раційною діяльністю підприємства. Вона забезпечує зміцнення стратегічних господарських зв´язків з постачальниками сировини і матеріалів (при участі в їхньому статут­ному капіталі); розвиток своєї виробничої інфраструктури (при вкла­денні капіталу в транспортні й інші аналогічні підприємства); розши­рення можливостей збуту чи продукції проникнення на інші регіо­нальні ринки (шляхом вкладення капіталу в статутні фонди підприємств торгівлі); різні форми галузевої і товарної диверсифіко-ваності операційної діяльності й інших стратегічних напрямків роз­витку підприємства. За своїм змістом ця форма фінансового інвесту­вання багато в чому замінює реальне інвестування, будучи при цьому менш капіталомісткою і більш оперативною.

2. Вкладення капіталу в доходні види грошових інструментів. Ця форма фінансового інвестування спрямована насамперед на ефективне використання тимчасово вільних грошових активів підприємства. Ос­новним видом грошових інструментів інвестування є депозитний вне­сок у комерційних банках. Як правило, ця форма використовується для короткострокового інвестування капіталу і її головною метою с генерування інвестиційного прибутку.

3. Вкладення капіталу в доходні види фондових інструментів. Ця форма фінансових інвестицій є найбільш масовою і перспективною. Вона характеризується вкладенням капіталу в різні види цінних па­перів, що вільно обертаються на фондовому ринку (так звані «ринкові цінні папери»).

Використання цієї форми фінансового інвестування пов´язане із широким вибором альтернативних інвестиційних рішень як за інструментами інвестування, так і за його термінами; більш ви­соким рівнем державного регулювання і захищеності інвестицій; роз­винутий інфраструктурою фондового ринку; наявністю оперативно наданої інформації про стан і кон´юнктуру фондового ринку в розрізі окремих його сегментів і інших факторів. Основною метою цієї фор­ми фінансового інвестування також є генерування інвестиційного при­бутку, хоча в окремих випадках вона може бути використана для установлення форм фінансового впливу на окремі компанії при рішенні стратегічних задач (шляхом придбання контрольного чи достатньо вагомого пакета акцій).

Тривалий час в умовах централізованого директивного планування в нашій країні поняття "інвестиції" не використовувалося, а застосовувався термін "капітальні вкладення". Зараз поняття "капітальні вкладення" трактується більш вузько, ніж "інвестиції". Відповідно до своєї назви капітальні вкладення являють собою вкладення тільки в основний капітал, тоді як вкладення в інші види економічних ресурсів, такі як інформаційні ресурси, цінні папери, духовний потенціал, матеріальні запаси, іменувати капітальними вкладеннями не прийнято або це робиться з застереженнями.

Капітальні вкладення — це періодично здійснюванні довгострокові витрати капіталу на відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури підприємства. В той же час капітальні вкладення являють собою грошове вираження інвестицій, що спрямовані на відтворення основних і оборотних фондів. Вони складаються із витрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміну основних фондів, що вибули, новими.

Виділяють такі основні джерела капітальних вкладень (рис. 1.1)

Джерела фінансування капітальних вкладень

Власні фінансові ресурси

Централізовані фінансові ресурси

Залучені та позичені фінансові ресури

Готівкові кошти засновників

Фонди нагромадження за рахунок прибутку

Резервні фонди

Амортизаційні фонди

Кошти від продажу власного майна

Кошти від здавання майна в оренду

Використання внутрішніх ресурсів у виробництві

Кошти державного бюджету та місцевих бюджетів

Кошти позадержавних бюджетних фондів

Кошти благодійних фондів

Довгострокові кредити комерційних банків

Кошти від емісії та реалізації цінних паперів

Іноземні інвестиції

Рис.1.1. Джерела фінансування капітальних вкладень

Особлива роль в інвестиційному процесі належить державі, вона одночасно виступає як інвестор, замовник, регулятор і контролер інвестиційної діяльності. Важливим елементом розвитку національної економіки є механізм управління інвестиційними процесами, який є складовою фінансового механізму

Метою державної інвестиційної політики є створення конкурентного середовища, реалізація програм структурної перебудо­ви економіки України, спрямування інвестицій у пріоритетні га­лузі та програми. Важлива роль в організації інвестиційної діяльності належить державі.

Таблиця 1.2

Підходи до трактування поняття «державна інвестиційна політика»

Автор	Зміст поняття
А.С. Філіпенко	- потужний стимулятор розвитку ринкових відносин у країні та її інтеграції у світову економіку.
К.В. Дідківська	- діяльність держави щодо регулювання інвестиційної діяльності з метою реалізації цілей економічної, науково-технічної та соціальної політики.
О.А. Кириченко	- - комплекс економічних, організаційно-правових та інших заходів держави, спрямованих на створення сприятливого інвес­тиційного клімату, структурну перебудову, підвищення ефектив­ності національної економіки.
А.В. Мєшков	- складова соціально-економічної політики, що виражає ставлення держави до інвестиційної діяльності, вона містить: 1) визначає цілі; 2) визначає напрями; 3) визначає форми державного управління інвестиційною діяльністю

Виходячи з вище перелічених сутностей поняття, можна сказати, що державна інвестиційна політика - це комплекс економічних, організаційно-правових та інших заходів держави, спрямованих на створення сприятливого інвестиційного клімату, структурну перебудову, підвищення ефективності національної економіки.

Головним питанням державної інвестиційної політики є визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування, які мають відповідати як стратегічним національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, які випливають із сучасного стану та структури економіки.

Основними цілями державної інвестиційної політики є: мобілізація фінансових ресурсів, необхідних для інвестиційної діяльності; подолання спаду інвестиційної активності; реалізація державних цільових комплексних програм будівництва; забезпечення структурних перетворень та підвищення ефективності капітальних вкладень.

Фактори, що визначають та впливають на інвестиційну політику держави:

- рівень розвитку економіки в цілому;

- структура економіки та завдання щодо її удосконалення;

- стан основних виробничих фондів, ефективність їх використання;

- рівень науково-технічного розвитку країни;

- фінансові можливості, тип та ефективність державного управління;

- ступінь розвитку інститутів ринкової інфраструктури [10].

Аналіз світової практики інвестиційних процесів дає можливість виділити два типи державної інвестиційної політики – пасивну та активну.Пасивна державна інвестиційна політика полягає в тому, що держава застосовує методи переважно правового та економічного характеру, обмежуючи безпосередне адміністративне втручання в інвестиційні процеси до мінімуму. У разі активної державної політики держава широко застосовує всі види методів і часто сама стає інвестором [13].

В основу державного регулювання інвестиційної діяльності покладено такі принципи:

• послідовну децентралізацію інвестиційного процесу;

• збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб'єктів господарювання у фінансові інвестиційні проекти;

• перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;

• виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки;

• фінансування будівництва об'єктів за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі;

• надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств;

• державний контроль за цільовим використанням централізованих інвестицій;

• розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;

• удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій;

• запровадження системи страхування інвестицій. Увесь комплекс засобів, застосовуваних для впливу на інвестиційні процеси, можна розподілити за кількома основними напрямами.

Державне регулювання інвестиційної діяльності включає:

1. пряме управління інвестиціями;

2. регулювання умов інвестиційної діяльності (опосередкова­не управління);

3. контроль за законністю здійснення інвестиційної діяль­ності всіма учасниками та інвесторами.

1. Пряме управління інвестиціями, яке здійснюється централь­ними та місцевими органами державної влади, передбачає:

— прогнозування, планування та програмування розвитку на­ціональної економіки, її окремих елементів;

— формування бюджету, передбачення у ньому обсягів дер­жавного фінансування;

— планування централізованих державних засобів;

— розміщення держконтрактів і контроль за їх виконанням;

— визначення умов реалізації інвестиційних проектів та їхню експертизу;

— проведення інвестиційної діяльності (інвестування бюджет­них, позабюджетних та інших коштів, призначених для цих цілей).

2. Регулювання умов інвестиційної діяльності (вплив на приватні інвестиційні рішення) здійснюється за допомогою макро- та мікроекономічних, інституційних інструментів:

2.1. Макроекономічні важелі визначають загальноекономічний клімат інвестицій (ставка облікового процента, рівень інфляції, темпи розвитку, розмір дефіциту державного бюджету, способи його фінансування, зовнішньоекономічний режим тощо).

2.2. Мікроекономічні інструменти - це засоби впливу дер­жави на окремі галузі, сфери або окремі складові інвестицій (по­даткові ставки, норми амортизації, пільгові кредити, гарантії і т. ін.).

2.3. Інституційні інструменти дають можливість узгодити дії інвесторів і створюють умови для проведення інвестиційної діяльності у найоптимальнішому режимі (макроекономічне про­гнозування, планування та програмування, інформаційні системи, а також державні органи інвестиційної політики, об'єднання підприємців тощо).

Механізм реалізації інвестиційної політики здійснюється через:

1.Система оподаткування з визначенням суб'єктів та об'єктів оподаткування, податкових ставок, пільг.

2.Облікова та процентна політика, операції на фондовому ринку, регулювання діяльності комерційних банків стосовно роз­витку інвестиційної діяльності.

3.Грошова політика - забезпечення стабільності національ­ної валюти.

4.Амортизаційна політика.

5.Надання дотацій, субсидій та субвенцій, бюджетних позик окремим регіонам, галузям та виробництвам за їх пріоритетністю.

6.Бюджетна політика та політика державних інвестицій.

7.Конкурентна політика.

8.Зовнішньоекономічна політика.

9.Державні норми, стандарти.

10.Державна експертиза інвестиційних проектів.

11.Цінове регулювання.

Фінансові джерела інвестиційної діяльності:

- Внутрішні інвестиції ( державні інвестиції, кошти від приватизації, амортизаційний фонд, капіталізована частина прибутку підприємств, заощадження населення, заробітна плата, ресурси інвестиційних, страхових фондів, кредитних спілок, депозити комерційних банків );

- Зовнішні інвестиції ( приватні іноземні інвестиції, державні іноземні інвестиції, кошти міжнародних фінансових організацій та установ ).

Виділяють певні етапи формування інвестиційної політики (рис.1.2)

Етапи реформування інвестиційної політики

Розробка окремих напрямів інвестиційної політики підприємства у відповідності зі стратегією розвитку

Аналіз і врахування впливу факторів зовнішнього інвестиційного середовища та потенціалу підприємства

Вибір об’єкту інвестування у відповідності з інвестиційною політикою підприємства

Оцінка і забезпечення ефективності вибраних об’єктів інвестування

Можлива мінімізація ризику інвестування

Забезпечення швидкої окупності вкладень

Визначення потреби в інвестиційних ресурсах

Вибір найбільш оптимальних джерел інвестиційних ресурсів

Формування і оцінка ефективності інвестиційного портфелю підприємства

Розробка механізмів прискорення реалізації інвестиційних проектів

Рис. 1.2 Етапи формування інвестиційної діяльності

Заходи держави, спрямовані на активізацію інвестиційного процесу:

1. Створення сприятливого інвестиційного клімату для влас­них та іноземних інвесторів (ефективна бюджетно-податкова, об­лікова, кредитно-грошова, зовнішньоекономічна, амортизаційна політика).

2. Формування податкової системи, сприятливої для інвести­ційної діяльності суб'єктів господарювання.

3. Переорієнтація інвестицій у реальний сектор та пріоритетні галузі економіки.

4. Підтримка приватних інвестицій у житлове будівництво через надання довгострокових пільгових кредитів для покриття частини витрат інвестора.

5. Формування та розвиток інвестиційного ринку, заохочення конкуренції.

6. Розширення джерел фінансування інвестицій (способів їх залучення).

7. Збереження національного інтелектуального потенціалу — збільшення інвестицій в науку, освіту, перепідготовку кадрів.

8. Заохочення іноземного капіталу на тендерній основі — ство­рення правової бази (гарантування прав власності, довгострокова оренда на землю) та механізму концесій.

Основні шляхи залучення інвестицій:

1.Підвищення рентабельності підприємств і можливостей са­мофінансування.

2. Створення галузевих та міжгалузевих фондів амортизації на основі економічно обгрунтованих нормативів амортизаційних відрахувань.

3.Випуск цінних паперів під конкретні проекти для широко­го залучення коштів підприємств та населення.

4. Розширення іпотечного кредитування.

5.Залучення коштів позабюджетних та інноваційних фондів, страхових компаній, комерційних банків, внутрішніх інвестицій­них позик.

6. Залучення коштів громадян, у тому числі шляхом компен­сації втрат грошових заощаджень, їх конвертації в інвестиційні цінні папери або прямі інвестиції у малі підприємства.

7. Удосконалення механізму гарантій збереження внесків на­селення у фінансово-кредитних установах, отримання сталих відсоткових доходів, запровадження інших заходів щодо поси­лення довіри населення до комерційних банків.

8. Детінізація капіталу.

9.Репатріація капіталів (стимулювання повернення з-за кор­дону українського капіталу).

10. Використання іноземних інвестицій, кредитних ліній та кредитів міжнародних фінансових організацій тощо.

Отже, державна інвестиційна політика визначає не лише мету, завдання і пріоритети державної діяльності в інвестиційній сфері, а й заходи, які мають забезпечити необхідні передумови для втілення цієї політики в життя. Останній елемент державної інвестиційної політики є лише іншим виразом інвестиційно спрямованого державного регулювання. Від ефективності державного регулювання інвестиційної діяльності залежить дієвість інвестиційної політики держави. Ми виходимо з того, що державне регулювання – це метод реалізації інвестиційної політики держави в умовах ринкових відносин, в основі якого лежить застосування правових, економічних та адміністративних інструментів, спрямованих на вирішення завдань державної інвестиційної політики.

Дата добавления: 2015-11-14