Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Позитивізм і його історичні форми.

Вчення про монади Г.Лейбниці. | Соціальний ідеал філософії Просвітництва. | Французький матеріалізм XVIII ст. | І.Кант – основоположник класичної німецької філософії. | Етична концепція І.Канта. | Діалектика та принцип історизму в філософії Г.Гегеля. | Антропологічний принцип філософії Л.Фєербаха | Філософія марксизму та її основні ідеї. | Сутність матеріалістичного розуміння історії в марксиській філософії. | Проблема відчудження та шляхи її подолання. |


Читайте также:
  1. Активна і пасивна лексика української мови. Історичні словники
  2. Життя та праці Платона. Ідейно – теоретичні та історичні джерела його творчості.
  3. Історичні аспекти виникнення і розвитку інформаційної безпеки.
  4. Історичні зміни в морфемній будові слова та їх наслідки.
  5. Історичні та етнокультурні витоки формування східнослов’янської спільноти на території України.
  6. Історичні та політичні обставини утворення Галицько-Волинської держави. Князь Роман Мстиславич.
  7. Історичні форми діалектики.

У філософії позитивізм — напрям, що ґрунтується на зазначеній установці. Позитивізм, як напрямок філософії, зародився на початку 19 ст., і значною мірою сформував сучасну наукову методологію: розуміння взаємодії між дослідним та теоретичним знанням, розпізнавання істинних та хибних тверджень тощо.

В еволюції філософії позитивізму можуть бути виділені кілька етапів.

Перший, початковий позитивізм, представниками якого були Оґюст Конт, Джон Стюарт Мілль, Герберт Спенсер, Е. Літтре, П. Лаффіт, І. Тен, Е. Ж. Ренан та інші, склався в 19 ст.. Передумовою виникнення позитивізму був стрімкий розвиток науки: математики, фізики, хімії, біології.

Теоретичним джерелом позитивізму було Просвітництво із його вірою у всемогутність розуму. Позитивізм також суттєво опирався на емпіризм Локка та Г'юма. Програма початкового позитивізму зводилася до таких засад:

· пізнання необхідно звільнити від усякої філософської інтерпретації;

· вся традиційна філософія повинна бути скасована і змінена спеціальними науками (кожна наука сама собі філософія);

· у філософії необхідно прокласти третій шлях, який подолав би суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом.

· вивчення людського суспільства теж можна і потрібно проводити науковими методами.

Ці та інші положення були викладені Оґюстом Контом в роботі «Курс позитивної філософії» та Гербертом Спенсером у 10-томнику «Синтетична філософія». Оґюст Конт був засновником соціології - науки, що вивчає суспільство.

Другий позитивізм, або емпіріокритицизм, виріс з першого. Його відомими представниками були австрійський фізик Ернст Мах, німецький філософ Ріхард Авенаріус, французький математик Анрі Пуанкаре. Вони звернули увагу на факт релятивності (тобто відносності) наукового знання і зробили висновок про те, що наука не дає істинної картини реальності, а надає лише символи, знаки практики. Заперечується об’єктивна реальність наших знань. Філософія зводиться до теорії пізнання, відірваної від світу.

Третя форма позитивізму — неопозитивізм, має два різновиди: логічний (інакше — емпіричний) позитивізм і семантичний. Предметом філософії, на думку логічних позитивістів, повинна бути логіка науки, логіка мови, логічний аналіз речень, логічний синтаксис мови. Другий різновид неопозитивізму сприяв розвитку семантики. Цей напрям визначає нову головну роль у в усіх сферах діяльності. Усі соціальні колізії обумовлені недосконалістю мови та людського спілкування. Представники: Бертран Рассел, Альфред Тарський, Карл Поппер, Людвіг Вітгенштейн та ін.

Сучасний позитивізм — це постпозитивізм, у рамках якого очікується очевидна тенденція до пом'якшення вихідного методологічного радикалізму й установка на аналітику ролі соціокультурних чинників у динаміці науки (Кун, Лакатош, Тулмін, Фейєрабенд, аналітична філософія, віденський гурток). Він висуває так звану методологію дослідницьких програм, ідеї гуманізації науки, теоретичного плюралізму і історичного контексту науки.


 


Дата добавления: 2015-11-16; просмотров: 109 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Загальна характеристика сучасної західної філософії.| Фрейдизм: свідоме і несвідоме

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)