Вчення про монади Г.Лейбниці.

Лейбніц вважав, що рухливість, багатобарвність та мінливість світу мають бути притаманними самій субстанції. Розмірковуючи над проблемами буття і пізнання (а Лейбніц був видатним математиком і фізиком), він розробив власне вчення про субстанцію, що отримало назву монадології - вчення про монади як найперші субстанційні одиниці реальності. Лейбніц доводив, що осмислення реалій світу вимагає припущення, що його засади складає нескінченна множина субстанційних частинок - монад, що схожі на атоми тим, що постають неподільними, єдиними, вічними (монос - єдиний, одиничний). Проте усі складності дійсності, на думку Лейбніца, вимагають того, щоби ми приписали монадам особливі якості, не такі, що приписувались атомам. По-перше, вони мають бути енергетично насиченими, оскільки постають джерелом рухливості світу. По-друге, кожна монада має бути окремою одиничною субстанцією, володіти певними якостями, проте має нести інформацію про стан всього світового цілого, інакше вона не зможе зайняти в ньому відповідне їй місце. По-третє, монада не може бути ні матеріальною, ні духовною, проте здатною породжувати як матеріальні, так і духовні явища. Лейбніц вважав, що монади - це метафізичні сутності, фактично - такі одиниці нескінченного світового простору буття, що постають центрами дії, енергії, сили. Саме в своїх проявах та поєднаннях вони тяжіють або до утворення духовних, або матеріальних сутностей. Тому існують монади-дії (реакції), монади-чуття (душі), монади-духи (або самосприйняття). Із їх певних сполучень утворюються складні сутності. Таким чином, Лейбніц створив інший варіант онтологічного вчення, що подавав світ динамічним, різноманітним, проте єдиним і злагодженим. Таке розуміння світобудови передбачало взаємне віддзеркалення всіх речей та явищ одне в одному. Звідси Лейбніц припускав, що можна створити єдину штучну мову для всіх напрямів науки. Він також ввів у логіку новий закон - закон достатньої підстави, що передбачав, що кожна річ має певні підстави для того, щоби відрізнятись від усіх інших. Спираючись на монадологію, він розробив засади вищої математики (обчислення нескінченно малих величин), а також намагався обґрунтувати принципову відмінність істин фактів від істин ідей на тій підставі, що ідеї орієнтують пізнання на цілісність буття, на необхідне та суттєве, а факти - на індивідуальні або часткові відмінності між речами. Вчення Лейбніца суттєво вплинуло на подальшу європейську науку та філософію.

Дата добавления: 2015-11-16