Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Номіналізм і реалізм

Наступних типів філософії | Єдність і багатоманітність історико-філософського процесу. | Людина – змістовне ядро всіх проблем давньої філософії. | Загальна характеристика ортодоксальних шкіл філософії Староданьої Індії. | Основні школи Стародавнього Китаю: загальна характеристика. | Проблема людини в філософському вченні Сократа. | Філософська думка в Україні: традиції і шляхи розвитку. | Космоцентризм ранньої грецької філософії. | Елліністична філософія: епікуреїзм,стоїцизм,скептицизм. | Сутність і основні риси філософії Середньовіччя. |


Читайте также:
  1. Філософія Середньовіччя: геоцентризм, патристика, схоластика,номіналізм і реалізм.

Універсали (від лат. universalis — загальний) — загальні поняття, визначення онтологічного статусу яких було однією із центральних проблем середньовічної філософії. Воно передбачало відповіді па питання щодо природи упіверсалій (чи існують вони "до речей" і які їх вічні ідеальні прообрази, чи вони існують "у речах", а можливо, "після речей" у людському мисленні), сутності реального буття, способів існування ідеального, умов раціонального (поняттєвого) пізнання, співвідношення загального й одиничного, мислення і дійсності. Активна дискусія з цих питань велась упродовж усього періоду розвитку середньовічної філософії, її учасники відповідали на них по-різному.

Одні, реалісти (лат. реальний, дійсний), доводили реальне існування тільки загального. Крайні з них спирались на платонівське вчення про ідеї: загальне — це ідеї, а вони існують до одиничних речей та за їх межами. Помірковані реалісти виходили з арістотелівського вчення про загальні роди, згідно з яким загальне реально існує в речах і в жодному разі не поза їх межами.

Інші, номіналісти (лат. ім'я), навпаки, заперечували реальне існування універсалій. Загальне існує лише після одиничних речей, реальне — тільки одиничне. Крайні номіналісти вважали загальне "видихом голосу", лише звуковим виявом слова. Помірковані номіналісти визнавали реальність загального, але тільки як думки, поняття, імені, що мають важливе значення в пізнанні.

Одним з найвидатніших середньовічних реалістів був італієць Ансельм Кентерберійський (1033—1109). Він виходив з існування загальних понять незалежно від одиничних речей і підкорення мислення вірі. Завданням філософії вважав пояснення віри в межах церковних догм.

Представником крайнього номіналізму в період ранньої схоластики був француз Іоанн Росцелін (бл. 1050—1122). За його вченням, поза одиничними речами не існує ніяке загальне: немає кольору без конкретного кольору, немає мудрості поза конкретною мудрою душею. Загальне не має власної реальності, універсалії — лише звуки голосу, мова.

 


19. Філософія епохи Відродродження: антропоцентризм, геліоцентризм,пантеїзм.

Епоха Відродження (Ренесанс - від фр. Renaissance) - перехідна епоха від середньовіччя до Нового часу, від феодалізму до капіталізму, звернення до культурної спадщини античності. Почавшись в XIV столітті в Італії, ренесанс в XV-XVI століттях поширюється в інших західноєвропейських країнах

Антропоцентризм (грец. ανθρωπος — людина і лат. centrum — центр) — різновидність телеології, філософське вчення, за яким людина є центромВсесвіту і метою всіх подій, які в ньому відбуваються, що вона створена Богом «за своїм образом і подобою». Антропоцентризм — це принцип, відповідно до якого людина є завершенням еволюції світобудови. Сам термін був вперше вжитий в добу Відродження. Суть його полягає в тому, що центр Всесвіту переноситься від проблем світобачення до конкретних проблем людини.

Антропоцентризм - ствердження ідеалу гармонічної, розкріпаченої, творчої особистості, краси і гармонії дійсності, звертання до людини, як до вищого сенсу буття. Відомий філософ - гуманіст Піко делла Мірандола Джовані (1463-1494) в "Промові про гідність людини" так формулює основний принцип світогляду нової епохи - епохи відродження, тоді погодився бог з тим, що людина - утвір невизначеного образа, і, поставивши його в центрі світу, сказав:"... Я ставлю тебе в центрі світу, щоб звідти тобі було зручніше обдивлятися все, що є у світі. Я не зробив тебе ні небесним, ні земним, ні смертним, ні безсмертним, щоб ти сам, вільний і славний майстер, сформував себе в образі, якому ти віддаси перевагу. Ти можеш переродитися в нижчі, нерозумні істоти, але можеш переродитися по велінню своєї душі і у вищі, божественні.

Пантеїзм

Пантеїзм - ще одна характерна риса світогляду і філософії епохи Відродження. Пантеїзм (від грец.: παυ - всі і υεσς - бог) - філософське вчення, яке ототожнює бога і світ; бог розчинений у світі, у природі, природа - обожнена. Микола Кузанський (Микола Кребс, 1401-1464), наприклад, розглядаючи бога як нескінченний максимум і наближаючи його до природи, як до обмеженого максимуму, сформулював ідею нескінченності Всесвіту. Бог немов спускається на Землю і розчиняється в природі.


Дата добавления: 2015-11-16; просмотров: 66 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Філософія Середньовіччя: геоцентризм, патристика, схоластика,номіналізм і реалізм.| Раціоналізм Р.Декарта

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.005 сек.)