Собівартість продукції — це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг).

Витрати, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за наступними елементами:

1) матеріальні витрати;

2) витрати на оплату праці;

3) відрахування на соціальні заходи;

4) витрати на амортизацію основних фондів і нематеріальні активи;

5) інші витрати.

Це угруповання є єдиним для всієї промисловості. До матеріальних витрат належать витрати на:

1) сировину і матеріали, що придбані у сторонніх підприємств і організацій і входять до складу продукції, що виробляється, створюючи її основу, або є необхідним компонентом для виробництва продукції (робіт, послуги);

2) покупні матеріали, що використовуються в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормального технологічного процесу і упаковки продукції або інших виробничих і господарських потреб (проведення випробувань, аудит, склад, ремонт і експлуатація обладнання, будівель, споруд, інших основних фондів та ін.), а також запасні частини для ремонту обладнання, знос інструментів, інвентаря, лабораторного обладнання та інших засобів і предметів праці, що не належать до основних виробничих фондів, знос спецодягу, спецвзуття; інші засоби індивідуального захисту, миючі засоби, молоко і лікувально-профілактичне харчування;

3) покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, що підлягають монтажу або додатковій обробці на даному підприємстві;

4) роботи і послуги виробничого характеру, що виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємств, які не належать до основного виду його діяльності: здійснення окремих операцій з виготовлення продукції, обробка сировини і матеріалів, проведення іспитів з метою визначення якості сировини і матеріалів, що вживаються, транспортні послуги інших організацій на перевезення вантажу по території підприємства (переміщення сировини, матеріалів, інструментів, деталей, заготівлі, інших видів вантажу з базового (центрального) складу в цехи (відділи) і доставку готової продукції на склади зберігання);

До витрат на оплату праці належать витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати; виплати, передбачені законодавством про працю — оплата щорічних відпусток, компенсація за невикористану відпустку, оплата праці робітників, яким не виповнилося 18 років, при скороченій тривалості їхньої щоденної роботи; оплата перерв працюючим матерям для годування дитини; оплата часу, пов'язаного з проходженням медичних оглядів, виконанням державних обов'язків, винагорода за передбачену законодавством вислугу років, інші виплати.

До відрахувань на соціальні заходи належать відрахування на державне (обов'язкове) соціальне страхування; відрахування на державне (обов'язкове) пенсійне страхування; відрахування до Фонду сприяння зайнятості населення; відрахування до Фонду для здійснення заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення.

До амортизації основних фондів (див. п. 2.3) і нематеріальних належать витрати на повне відновлення основних фондів і капітальний ремонт у вигляді амортизаційних відрахувань від вартості основних виробничих фондів на реконструкцію, модернізацію та капітальний ремонт фондів; амортизаційні відрахування на надані в оперативну оренду основні фонди; амортизаційні відрахування на надані в фінансову оренду основні фонди; витрати орендаря на капітальний ремонт орендованих будівель; амортизаційні відрахування від вартості основних фондів, що надаються безплатно підприємствам громадського харчування або використовуються підприємствами самостійно для обслуговування робітників; витрати, пов'язані зі зносом нематеріальних активів.

До інших витрат належать витрати, пов'язані з управлінням виробництвом (службові відрядження), оплата робіт (послуг) консультаційного та інформаційного характеру, пов'язаних із забезпеченням виробництва, зберіганням і реалізацією продукції, оплата робіт по сертифікації продукції, оплата послуг інших підприємств по управлінню виробництвом, плата за використання і обслуговування технічних засобів управління обчислювальних центрів, вузлів зв'язку, засобів сигналізації, оплата вартості ліцензій, сплата збору за реєстрацію підприємства в органах державного управління); витрати на перевезення робітників до місця роботи і назад; додаткові витрати, пов'язані з виконанням робіт вахтовим методом; платежі по обов'язковому страхуванню майна підприємства і громадянської відповідальності; витрати на сплату відсотків фінансових кредитів, отриманих для поповнення власних оборотних коштів, а також для придбання основних виробничих фондів і нематеріальних активів для поточної виробничої діяльності; витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ; витрати на виготовлення і придбання банками цінних паперів; витрати на гарантійний ремонт і обслуговування виробленої продукції; витрати на реалізацію продукції.

Питома вага витрат в різноманітних галузях промисловості різна. Так, наприклад, в чорній металургії витрати на сировину і матеріали становлять 56 %, а на заробітну плату — 12 %; у вугільній— відповідно по 33 %; в машинобудуванні — 57 і 25 %; в текстильній галузі 78 і 12 %.

Тому залежно від питомої ваги суми витрат галузі промисловості ділять:

• трудомісткі (видобувні галузі, металургія чорних металів);

• енергоємні (кольорова металургія і ряд галузей хімічного комплексу);

• з великими витратами на амортизацію (нафтовидобувна і електроенергетична галузі);

• капіталоміскі (турбобудування, приладобудування);

• матеріаломісткі (текстильна, швацька, харчова та інші галузі). Порядок включення в собівартість поточних витрат визначений

9-ою статтею Закону України "Про оподаткування і прибутки підприємства".

Типові положення про планування, врахування і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості затверджені Постановою Кабінету Міністрів України (від 26.04.96).

Типові положення застосовуються як на промислових підприємствах, так і в непромислових підприємствах, що випускають промислову продукцію, незалежно від сфери власності і господарювання.

Витрати на виробництво продукції (або собівартість валової продукції) характеризують витрати поточного періоду (року, кварталу, місяця) на виробництво промислової продукції (робіт, послуг).

Собівартість товарної продукції (продукції, що реалізується) характеризують витрати на виробництво і збут протягом всього циклу.

Резервами зниження собівартості продукції є:

• підвищення технічного рівня виробництва — упровадження нової прогресивної технології, підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів; розширення масштабів використання й удосконалення техніки і технологій; краще використання сировини та матеріалів;

• поліпшення організації виробництва і праці;

• зміна обсягу виробництва;

• зміна структури, асортименту та поліпшення якості продукції.

Вивчення структури собівартості продукції дає можливість пошуку резервів, зниження витрат на виробництво, вдосконалення технологічних процесів та підвищення продуктивності праці.

У процесі зниження собівартості виявляються майже всі складові підвищення ефективності виробництва: зростання продуктивності, економія матеріально-сировинних і паливно-енергетичних ресурсів, поліпшення використання основних доходів. Водночас цей показник не є кінцевим у характеристиці ефективності діяльності підприємства, оскільки в ньому не відбивається результативність невиробничої сфери, а також позавиробничої діяльності.

Зниження собівартості продукції має важливе економічне та соціальне значення.

По-перше, зниження витрат на одиницю продукції дає змогу збільшити обсяг виробництва на підприємстві за наявних ресурсів.

По-друге, зниження собівартості є істотним джерелом зростання прибутковості виробництва, а отже, підвищення конкурентоспроможності підприємства.

По-третє, зменшення видатків матеріальних ресурсів в обробних галузях сприяє економії капітальних вкладень у галузях добувної промисловості.

По-четверте, зниження собівартості продукції— реальна основа зниження цін, а отже, підвищення життєвого рівня населення.

Деякі приклади дають уявлення про роль технологій у підвищенні ефективності виробництва, а це означає зниження собівартості продукції.

Так, впровадження верстатів із ЧПК підвищує продуктивність у п'ять разів порівняно із продуктивністю звичайних верстатів. Наявність оброблювальних центрів у верстатах із ЧПК дає загальну економію 70-80 %.

Використання кисневого дуття у металургійній промисловості дає можливість на тому ж обладнанні отримати на 20—30 % металу більше, скоротити витрати сировини, коксу, праці.

Використання обробки тиском при виготовленні валів, зубчастих коліс, втулок тощо замість обробки різанням скорочує відходи до 2—3 % (при обробці на верстатах вони сягають 27—28 %).

Дата добавления: 2015-11-16