Теоретичні відомості

Перед тим як використовувати програму-функцію потрібно її задати, тобто виконати опис. Опис програми-функції розміщується в робочому документі перед викликом програми-функції та містить у собі ім'я програми-функції, список формальних параметрів (який може бути відсутнім) і тіло програми-функції. Розглянемо ці поняття.

Кожна програма-функція Mathcad має оригінальне ім'я, використовуючи яке здійснюється звертання до цієї програми-функції. Через це ім'я (і тільки через це ім'я) “повертається” у робочий документ результат виконання програми-функції.

Після імені програми-функції йде список формальних параметрів, взятий у круглі дужки. Через формальні параметри "усередину" програми-функції “передаються” дані необхідні для виконання обчислень всередині програми. Як формальні параметри можуть використовуватись імена простих змінних, масивів та функцій. Формальні параметри відокремлюються один від іншого комами.

Програма-функція може не мати формальних параметрів і тоді дані передаються через імена змінних, визначених вище опису програми-функції.

Тіло програми-функції включає будь-яку кількість операторів локальних операторів присвоювання, умовних операторів та операторів циклу, а також виклик інших програм-функцій і функцій користувача.

Порядок опису програми-функції в Mathcad. Для введення в робочий документ опису програми-функції необхідно виконати наступні дії:

· ввести ім'я програми-функції та список формальних параметрів, взятих у круглі дужки;

· ввести символ “:” - на екрані відображається як “: =”;

· відкрити набірну панель Програмування (див. додаткову інформацію про пакет) і клацнути кнопкою “Add line”. На екрані з'явиться вертикальна риса та вертикальний стовпець із двома полями введення, для введення операторів, що утворять тіло програми-функції (див. рис. 4).

Рис. 4. Структура програми-функції

· перейти в поле 1 (клацнувши на ньому мишею або нажавши клавішу [Tab]) і ввести перший оператор тіла програми-функції. Тому що саме нижнє поле завжди призначене для визначення значення, що повертається програмою, тоді поля введення для додаткових операторів відкриваються за допомогою натискання лівою кнопкою миші на кнопці “ Add line ” панелі програмування. При цьому поле введення додається внизу виділеного до цього моменту оператора. Для видалення того або іншого оператора або поля введення з тіла програми-функції, потрібно виділити його та натиснути клавішу [Delete] (див. рис. 5);

Рис. 5. Додавання операторів у тіло програми-функції

· заповнити саме нижнє поле введення (поле 2), увівши в його вираз, що визначає значення результату, виконання обрахунку через ім'я програми-функції, (див. рис. 6.).

Рис. 6. Остаточна структура програми-функції

У наведеному прикладі формальним параметром є проста змінна x, тіло програми включає два локальних оператора присвоювання (див. наступний пункт) і значення змінної z визначає результат виконання обрахунку через ім'я програми-функції.

Дана програм-функція відноситься до базової структури, яка має назву проходження,блок-схема якої зображена на рис 7. Структура проходження, припускає послідовне виконання вхідних в неї інструкцій. Дана структура, розглядається як єдине ціле (на рис. 7. вона розташована в пунктирному прямокутнику), має один вхід і один вихід.

Для виконання програми-функції необхідно звернутися до імені програми-функції із вказівкою списку фактичних параметрів (якщо в описі програми присутній список формальних параметрів), тобто:

< ім'я - програми > (список фактичних параметрів).

Рис. 7. Блок-схема базової структури проходження.

Фактичні параметри вказують при яких конкретних значеннях здійснюються обчислення в тілі програми. Фактичні параметри відокремлюються один від одного комами.

Очевидно, що між фактичними й формальними параметрами повинне бути відповідність по кількості, порядку проходження й типу. Остання відповідність означає:

· якщо формальним параметром є проста змінна, то в якості фактичного може використовується константа, змінна, арифметичний вираз;

· якщо формальним параметром є вектор або матриця, то фактичним повинен бути вектор або матриця;

· якщо формальним параметром є ім'я вбудованої функції або іншої програми, то й фактичним параметром повинен бути той же об'єкт.

Локальний оператор присвоювання. Для завдання всередині програми значення якої-небудь змінної використовується так званий локальний оператор присвоювання, що має вид:

< ім'я - змінної > < вираз >

Використання "звичайного" оператора присвоювання (позначається: =) у тілі програми-функції приводить до синтаксичної помилки.

Приклад: Спростити вираз, розробити програм-функцію функції та побудувати її графічну залежність: .

Зміна величини n відбувається в межах: .

Програм-функція даної функції при спрощенні має вигляд:

Результат обрахунку програми-функції та її графік зображено на рис. 8:

Дата добавления: 2015-11-16