Читайте также:
|
Становлення правового регулювання охорони навколишнього природного середовища та екологічного права відбувалося в кілька етапів.
Створення перших законодавчих актів, які регулювали насамперед використання природних ресурсів, припадає на 60-70 рр. ХХ ст. Так, в кінці 50 -х – на початку 60-х рр. у всіх республіках СРСР були прийняті республіканські закони про охорону природи. В Українській РСР відповідний закон «Про охорону природи» було прийнято 30 червня 1960 р. Щоправда помітної ролі в регулюванні охорони природи в той період ці закони не відігравали. Вони не містили ефективних природоохоронних заходів, нормативних обмежень, санкцій тощо. В 70-х рр. приймаються союзні основи законодавства, що регулюють окремі природні об’єкти, а саме Основи земельного законодавства, водного, лісового, законодавства про надра, союзні закони про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання тваринного світу. У зв’язку із прийняттям окремих основ законодавства обстоювалась позиція про існування окремих галузей права: земельного, водного, надрового, лісового тощо.
Паралельно розвивається ідея комплексного підходу до регулювання відповідних відносин, яка базувалась на положенні про те, що всі природні об’єкти взаємопов’язані, їх використання та охорона не можлива без окремо, без врахування інших. У літературі була запропонована ідея про виділення окремої галузі – природноресурсного права. Одночасно висловлюється думка про неможливість відокремлення і використання природних ресурсів від їх охорони і обстоюється існування двох взаємозв’язаних галузей: природно ресурсного і природоохоронного права.
Питання про екологічне право як галузь права, його становлення вперше було порушено в юридичній літературі в 1976 р. В Україні біля витоків екологічного права стояли такі відомі вчені-правознавці, як В.Л. Мунтян, Н.І. Титова, Ю.С. Шемшученко.
Новий етап розвитку екологічного права почався після розпаду Радянського союзу. В Україні він напряму пов'язаний з прийняттям 25 червня 1991 р. Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Тоді було закладено інтегрований, комплексний підхід до правового регулювання екологічних відносин, спрямований на забезпечення екологічної безпеки в цілому, визнання пріоритету життя і здоров’я людини, екологічних вимог.
Екологічне право сьогодні – це узагальнений інтерес, узаконена суспільна потреба у збереженні, раціональному використанні та відтворенні природних ресурсів, охороні ландшафтів, екосистем та довкілля в цілому як умови подальшого існування людської цивілізації.
З нормативної точки зору, екологічне право – це система норм і правил, що регулюють відносини в галузі охорони, використання та відтворення природних ресурсів, екологічної безпеки, охорони довкілля, життя і здоров’я людей від негативного впливу забруднення.
Особливість екологічного права як комплексної галузі права визначається тим, що воно включає земельне, водне, лісове, гірниче, фауністичне, флористичне, заповідне, атмосферо охоронне законодавство, які або вже сформувались в окремі галузі права, або ж існують як галузі законодавства, але процес їх формування триває.
Основними критеріями виділення та відокремлення галузі права традиційно вважається предмет, об’єкт та метод правового регулювання.
Предметомправового регулювання є відносини, які складаються у сфері взаємодії суспільства і природи з приводу охорони та використання природних ресурсів, охорони довкілля в цілому та забезпечення екологічної безпеки.
Слід зауважити, що в науковій літературі існує безліч підходів щодо визначення різновидів суспільних відносин, які складають предмет правового регулювання екологічного права. Та найбільш структурованою є класифікація предмета, запропонована В.І. Андрейцевим, який включає до предмета екологічного права:
1) природноресурсні відносини – з приводу використання окремих природних ресурсів, які в свою чергу поділяються на: водні, земельні, лісові, гірничі, фауністичні, по використанню атмосферного повітря;
2) охоронні відносини, що в свою чергу охоплюють: а) природоохоронні – по охороні довкілля в цілому, в галузі охорони окремих природних ресурсів і ландшафтів, в галузі охорони об’єктів і територій природно-заповідного фонду тощо; б) антропоохоронні – з приводу охорони життя і здоров’я людини від небезпечних антропогенних впливів.
Об’єкти екологічного права – це певні природі блага, умови, елементи, що підлягають регулюванню за допомогою норм екологічного права.
Основним загальним об’єктом екологічного права виступає «навколишнє природне середовище». Проте згідно з ст.5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до об’єктів правової охорони належать:
- природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і такі, що не використовуються в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ);
- ландшафти та інші природні комплекси.
Крім наведених вище об’єктом екологічного права додатково виступає життя і здоров’я людини, яка проживає і перебуває в тісному зв’язку з навколишнім середовищем та зазнає його безпосереднього впливу.
Під методом екологічного права розуміють сукупність засобів, прийомів і способів впливу на суспільні відносини в галузі природокористування, охорони навколишнього середовища, екологічної безпеки, а також реалізації екологічних прав і свобод громадян.
У теорії екологічного права традиційно виділяють три основних методів правового регулювання:
1) адміністративно-правовий метод (метод владного підпорядкування);
2) цивільно-правовий (метод рівності);
3) метод екологізації.
Перший метод дає можливість максимально забезпечити виконання екологічних приписів шляхом встановлення обов’язків, заборон, відповідальності тощо.
Другий метод застосовується при регулюванні відносин власності на природні об’єкти, при сумісному використанні природних об’єктів, відшкодуванні завданої шкоди.
Застосування методу екологізації передбачає, що будь-яка діяльність, пов’язана з навколишнім середовищем, повинна здійснюватись із урахуванням законів природи і підпорядковуватись їм.
Також в екологічному праві все частіше послуговуються економічним методом, тобто застосовують вплив на суб’єкта через його матеріальну зацікавленість в охороні довкілля (шляхом встановлення пільг, дотацій тощо).
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 110 | Нарушение авторских прав