Методичні поради

Розкриваючи перше питання семінарського заняття, треба пригадати умови виникнення позитивізму у XIX ст. та суттєві риси його перших двох різновидів. Це тенденції, які були закладені цим напрямом роз­витку філософії. Насамперед це абсолютизація позитивного, наукового знання, яке було розвинуто у XX ст. Головні різновиди позитивістсь­кої філософії XX ст. - неопозитивізм і постпозитивізм.

У філософії XX ст. триває боротьба матеріалізму й ідеалізму. При цьому слід брати до уваги те, що на цей час склалось багато філософ­ських шкіл і різних вчень некласичного напрямку, які, продовжуючи вивчення світу в цілому, все більше звертають увагу на важливі проб­леми науки, людини, релігії, суспільного життя. У цьому зв’язку набули поширення неопозитивізм, екзистенціалізм, неотомізм, технокра­тизм, емпірична соціологія, фрейдизм та ін.

Головним питанням неопозитивізму став аналіз мови науки. Мова - це та реальність, яка безпосередньо надана людині у процесі пізнава­льної діяльності. На відміну від філософських категорій, істинність яких людина спроможна перевірити, об'єктом дослідження може бути мова як носій знання, елементи якої піддаються перевірці. Це може бути і природна мова, але передусім це штучна мова, мова науки. Звідси ви­пливає головний принцип неопозитивізму - принцип верифікації /сфор­мульований Л.Вітгенштейном і М.Шліком/. Зміст його: осмислення є ви­словлюванням, зміст якого може бути емпірично, тобто чуттєво, пере­віреним. При цьому осмисленнями можуть бути як істинні, так і хибні висловлювання. У своєму розвитку неопозитивізм призводить до так зва­ного логічного позитивізму, який робить наголос насамперед на форма­льному дослідженні висловлювань.

Іншим напрямом розвитку позитивістського знання є постпозитивізм, який намагається подолати недоліки логічного позитивізму і на­самперед абсолютизацію принципу верифікації та формального аналізу мови. Головний наголос постпозитивізм робить на дослідженні методоло­гії та історії науки. Об'єктом постпозитивізму є принципи побудови наукового знання та його історії. Тому і питання, яким приділяє пе­реважну увагу постпозитивізм - це принципи виникнення наукової теорії та проблем взаємодії альтернативних теорій. З іншого боку, постпози­тивізм - на відміну від неопозитивізму - визнає не лише емпіричне, а й теоретичне знання. Слід показати, що розвиток позитивізму у постпозитивістських концепціях

призвів до включення соціологічних питань до сфери інтересів цього напряму сучасної філософії.

У другому питанні семінарського заняття здійснюється перехід від проблем філософії науки до проблем людини. Психоаналіз - це дуже впливова течія сучасної філософії. Можна сказати, що ця теорія зай­має проміжне положення між суто філософською теорією та психологією.

Розглядаючи природу людини, засновник цього напрямку Зігмунд Фрейд вважав, що незважаючи на те, що людина зобов'язана тим, що вона існує_?як людина саме в культурі, вона має природну, біологічну сутність. Для з'ясування концепції Фрейда слід показати відмінність людського "Я" від її особистості, проаналізувати структуру особисто­сті, структуру психічного. Необхідно виділити і головні інстинкти, що містяться у несвідомому та керують людською поведінкою, йдеться про вплив сексуальності й агресивності на життєдіяльність людини.

Але психоаналіз не обмежується концепцією його засновника. Для того, щоб мати більш-менш повне уявлення про це вчення, треба розгля­нути також концепції найближчих колег та учнів Фрейда.

Так звані неофрейдисти відмовились від абсолютизації класичного психоаналізу. В цьому можна пересвідчитися через праці молодшого сучасника Фрейда - К.Г.Юнга. Головна категорія його конструкцій - ка­тегорія колективного несвідомого, в якому він виділяє певні глибин­ні образи - архетипи, які забезпечують апріорну готовність до сприй­мання.,й осмислення світу. Засновник неофрейдизму А.Адлер, повертаєть­ся до індивіда, але потяги, що зумовлюють поведінку людини, Адлер пояснює їхньою суспільною спрямованістю.

З точки зору власне філософії, а не психології, найбільш цікавим з послідовників Фрейда є Е.Фромм. На відміну від Фрейда він переходить до "соціопсихологізму", намагається зрозуміти взаємозв’язок психоло­гічних і соціальних факторів у суспільному розвитку. Фромм досліджує насамперед

конфліктні ситуації, у які потрапляє людина у суспільст­ві, а також внутрішні конфлікти особистості. '

Третє питання стосується також проблем людини. Вельми цікавим напрямом антропології є концепція П.Тейяра де Шардена, яка засвідчує характерну для XX ст. рису розвитку і філософського, і наукового знання, а саме використання методів, притаманних богослов’ю. Зважаючи на це, слід спробувати з’ясувати несподіване тлумачення космогенезу як христогенезу.

Опріч цього слід звернути увагу на праці німецьких філософських антропологів XX ст. - таких, як Гелен, Плеснер, Шелер, які наводять цікаву картину природи та сутності людини, її місця у Космосі /Шелер/

Четверте питання стосується одного з найвпливовіших напрямів фі­лософії XX ст. - філософії існування.

Приступаючи до вивчення цієї проблеми - проблеми екзистенціаль­ної філософії, слід звернути увагу на те, що екзистенціалізм має різ­ні форми власного існування. Це німецький, російський і французький різновиди цього напрямку філософії. Далі - релігійний та атеїстичний різновиди. До речі, у французькому нерелігійному варіанті є власне екзистенціалізм /Сартр/ і філософія абсурду /Камю/.

Проте, незважаючи на усю цю різноманітність, екзистенціальна філософія розглядає усі проблеми з точки зору людського існування.

У Сартра навіть існування людини є первинним відносно її власної сут­ності.

Отже, сучасна філософія має різні напрями власного розвитку, але у половині XX ст. намічається тенденція до антропологізації філософського знання - навіть у філософії науки. Ця тенденція свід­чить про те, що людина все більше і більше усвідомлюється як головна цінність Всесвіту.

План семінарського заняття №6

Тема: «Проблема буття у філософії».

І. Навчальні питання.

1.1 Науково – філософське поняття буття та матерії.

1.2 Рух – спосіб існування об’єктивної та суб’єктивної реальності. Простір і час як форми буття сущого.

1.3 Людська практика – специфічний спосіб саморуху реальності.

ІІ. Реферати (доповіді, повідомлення).

2.1 Реферат: «Етапи історичного розвитку філософського розуміння матерії».

ІІІ. Література.

3.1. Обов’язкова:

-Філософія. Навчальний посібник. (За ред. І.Ф. Надольного) К.: «Вікар», 2008.

- Щерба С.П., Тофтул М.Г. та ін. Філософія: короткий виклад. – Навч. посібник. – «Кондор». – 2003.

- Петрушенко В.Л. Основи філософських знань: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти I – II рівнів акредитації, 4-те видання. – Львів: «Магнолія 2006», 2008.

- Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник (За ред. І.В. Бичка) К.: 1993.

3.2. Додаткова:

- Введение в философию: учебник для вузов в 2 ч. – М.: 1991.

- Мир философии. Книга для чтения. В 2 ч. – М.:1991.

- Спиркин А.Г. Основы философии. Учебное пособие. – М.: 1988.

- Токарев С.А. Ранние формы религии. – М.:1990.

- Джанатова Л.С., Шпеко М.К. Навчально – методичний посібник з філософії. – Васильків:1996.

Дата добавления: 2015-07-11