Читайте также:
|
В компартійних газетах цього часу слід відмітити винахідливість ще не дуже досвідчених журналістів політичної преси, котрі проводили несподівані навіть для нашого часу акції. Надзвичайно важкий та сповнений протиріч час підказував їм нові форми роботи. Наприклад, висвітлення голоду на Україні в 1920 р.
Це був суворий екзамен для преси того часу на правдивість та гуманізм. Газети брали участь у конкретних акціях. Вони не тільки змальовували крайню ступінь злиднів та здичавіння в голодних районах, але й друкували, що треба робити, навіть самі брали участь у конкретних акціях.
Важливою акцією радянської преси була участь у відродженні вугільної промисловосги Донбасу. Місцева преса щономера привертала увагу до неї. Газетою "Киевский пролетарий" в кінці 1920 р. було проведено акцію: по республіці організовували збір пожертвувань для робітників шахт і заводів.
Але ніде й ніколи в компартійній пресі не знайти критики на адресу ЦК чи в цілому партії за її історичні провини перед народом.
Чільне гасло більшовиків - "Мир народам!", завдяки якому вони, власне, й отримали масову підтримку восени 1917 року - призвело їх до війни проти частини свого народу. Під гаслом "Вся влада Радам!" вони перебрали реальну владу у Рад, перетворивши їх на підручних вдасноі безмежної і неконтрольованої диктатури. Гасло "Фабрики - робітникам" дуже скоро перетворилося на пустий звук, адже робітники залишились найманими працівниками, а власником виробничих потужностей лишилася держава.
"Мир народам!" - завдяки цьому гаслу, в кінцевому рахунку, більшовики й притягли до себе симпатії в змученій довгою світовою війною країні. Але через кілька місяців після Жовтневої революції розпочалася громадянська війна, відповідальність за яку лежить не тільки на білій гвардії, націоналах-сепаратистах чи інших, а у першу чергу на правлячій партії.
Головним питанням кожної революції є питання про владу. Його більшовики вирішили, націоналізувавши банки, фабрики, заводи і землю. Тому в роки революції та громадянської війни головною "мирною" темою газет була проблема продовольства.
Земельна політика більшовиків до краю загострила існуючі труднощі, протиставивши із зброєю в руках місто і село. Відмова протягом січня-липня 1918 року від зрозумілого селянам гасла "Землю - селянам", прагнення монополізувати хлібну торгівлю та швидко перейти до сільськогосподарських комун, нехтування особливостями тогочасної України призвели до громадянської війни, масового голоду та політичної кризи нової влади у 1921-1922 роках.
Преса більшовиків всіляко виправдовувала дії центральної та місцевих органів влади, наголошувала на вимушеному й тимчасовому характері політики "воєнного комунізму", при якій продовольчі загони забирали у селян-виробників увесь хліб, так звані "надлишки", за винятком того, який необхідний, щоб не вмерти з голоду.
Політика воєнного комунізму залишила помітний слід в історії української партійно-радянської преси. Але й перехід до непу мало що змінив у справі партійного керівництва пресою.
Від перших років це керівництво мало вигляд суворої опіки й всебічного контролю. В той час складалася теорія компартійної преси як колективного пропагандиста, агітатора й організатора мас для забезпечення потреб будівництва соціалістичного суспільства. Та привабливі в теорії ідеї на практиці перекручувалися на злочинницькі дії. Так, газети почали розповсюджувати досвід експропріації під гаслом "Грабуй награбоване". Досвід цей не був засуджений газетярами, бо відповідав загальній політичній лінії ЦК на класове насильство та на встановлення диктатури пролетаріату.
Ось неповний перелік тих рішень центральних органів партії, прийнятих у дуже стислому терміні часу, якими мали керуватися у своїх діях всі працівники партійно-радянських газет, в тому числі й на Україні:
"О программе местных газет". Циркуляр ЦК РКП(б);
"Об обращении серьезного внимания на периодичсскую печать";
"Об усилений мсстной псриодической печати";
"О периодической печати";
"О типе рабочих й крестьянских газет";
"О рабочей печати";
"О крестьянской печати";
"О формах связи газет с рабочими й крестьянскими читателями".
Незважаючи на таку велику кількість постанов, їх масове прийняття, XI з'їзд РКП(б) у 1922 р. констатував, що партійне-радянська преса перебуває в стані "тягчайшего кризиса", а резолюці VIII з'їзду та наступні рішення "в большинствс случаев не проводились в жизнь". Адміністративно-командна система керування суспільством ще тільки набувала досвіду, ще траплялися її холості оберти.
Політичні цілі партії більшовиків вимагали значного збільшення підтримки в масах. Малочисельність членів партії порівняно з громадянами, якими треба було керувати всупереч їхнім прямим інтересам, звичкам, попередньому життєвому досвіду та їхньої відчуженості щодо комуністичної доктрини, становила величезну загрозу перспективам утримання влади й посилення комуністичних структур. Редакції газет з масовими тиражами становили впливові осередки, навколо яких повинні були концентруватися симпатики, активісти ы так званы "попутчики". Приблизно ту ж роль відігравали на перших етапах становлення нової влади комсомол, профспілки, жіночий рух тощо.
Протиставивши себе масі народу під час здійснення політики воєнного комунізму, партія пошкодила двосторонній інформаційний зв'язок з масами. Брак достовірної інформації з місць заважав виконувати один з обов'язків, які перебрала на себе РКП(б) - знати настрій маси, щоб очолювати її.
Тому на рівні інформаційному тогочасні часописи не приховували надзвичайно важкого стану країни - і в офіційній інформації з центру, і в повідомленнях з місць. Проблема продовольства до 1922 р. була найважчою, поки не почала приносити плоди нова економічна політика.
Ситуація в нових соціально-економічннх та політичних умовах повертала в бік здорового глузду.
Газети інформували читачів про створення й зміцнення житлових кооперативів у великих промислових центрах - Одесі, Миколаєві, Катеринославі, Києві.
Вже перші компартійні журналісти добре розуміли, що таке політична кон’юнктура. Там, де перетиналися найгостріші проблеми, там найпомініше виглядало прагнення дати читачу лише частину правди, вигідну саме сьогодні. До продовольчого питання додавалося національне, і пропагандистські спекуляції навколо них тривали в інтересах партії, а газети працювали не заради правди як такої чи задля народних потреб, а тільки для партії.
Підвладність, підкореність преси владі була причиною неадекватної о висвітлення газетами реального стану справ на селі.
Але із уведенням непу мінялася ситауція в країні, мінялася партійна установки, і саме внаслідок змін партійних оцінок мінявся зміст партійної преси.
Аграрний сектор в умовах нової економічної політики поволі виводив переважно селянську країну з багаторічної скрути. Це позначилося й на загальному тоні газет. У 1923 році закінчився період воєнного комунізму не тільки в економіці, а й в історії партійно-радянської журналістики.
Характерною ознакою ленінського періоду стало не обіцяне у 1917 році вождем мирового пролетаріату визволення некомуністичних органів преси, а деяке послаблення диктатури однієї галузі комуністичної ідеології в межах тієї практики, що вже існувала. Втім, і це відбувалося переважно у центральних газетах, де більшу свободу легше було контролювати.
Центральна "Правда" дозволяла собі друкувати різні політичні думки щодо шляхів подальшого розвитку суспільстві Подекуди на її перших сторінках з'являлися навіть елементи політичної дискусій між прибічниками більшовизму, тобто й критика на адресу тодішніх вождів, траплялися навіть доброзичливі карикатури па Леніна, Троцького та інших партийних лідерів і керівників радянської держави. У сталінські часи подібне "свавілля" було вже неможливе. Після 1929 року критиці не могла бути піддана політика партії або її наслідки. Дозволялося, за узгодженням з партійними комітетами критикувати окремих партійних працівників низових ланок.
Місцева преса подібних "привілеїв" не мала, а отже продовжувала друкувати матеріали про зміцнення радянської влади в країні, зокрема, про хід весняних робіт, відновлення роботи промисловости, необхідність зниження цін тощо.
У короткому ленінському періоді бере витоки ще одне потужне громадське явище - робсількорівський рух. Спираючись на заповіт вождя мати в кожній редакції на 5 штатних працівників 50 або 500 дописувачів з числа робітників і селян, редакції почали не просто надавати можливість читачам друкуватися в газетах, а й всіляко заохочувати їх до цього. В партійно-радянській пресі редакції були зобов'язані віддавати щонайменше 60 відсотків газетної площі саме під публікації робітничих і селянських кореспондентів.
З кінця 1923 року справу з робсількорами редакції почали піднімати на новий організаційний рівень. Редакції починають давати їм редакційні завдання, причому всеукраїнська компартійна преса ставить їх в широкому аспекті.
Поставало питання про підвищення рівня підготовки робсількоровських матеріалів.
Значне збільшення кількості робсількорів почало вимагати вдосконалення організаційних форм і методів роботи.
Із зростанням кількісних показників робсількорівський рух зазнавав певних якісних змін. Головною з них слід вважати перехід від "сигналізування" до реальної політичної боротьби.
По-перше, реорганізується робота редакцій у напрямку досягнення дієвості виступів робсількорів. Наприклад, у харківських "Вістях..." заявляється нова постійна рубрика "Отклики на статьи и заметки "Вістей".
По-друге, зміст виступів партійно-радянських газет все більше повертав у бік посилення класової боротьби. Замість вирішення проблем розбудови суспільства, курс партії все більше повертав на розпалення класової ненависті, цькування однієї частини народу на другу, на те, щоб утримувати населення в рівній злиденності. Робсількори, маса яких була саме пролетарями та незаможниками, з ентузіазмом взялися до знайомої справи викриття "класового ворога". Один з тематичних напрямків - висвітлення тяжкого стану бідняків.
Другий тематичний напрямок - розпалення нової хвилі класової боротьби, соціальної заздрості, жадоби експропріації замість пошуку ефективних шляхів загального заможного господарювання.
Третій напрямок - традиційний для комуністів заклик до єднання пролетарів, але в багатьох випадках без вказання на те, яким чином воно має відбуватися, без висвітлення економічного механізму, питань власності, розподілу прибутку тощо.
Отже, внаслідок запровадження комплексу жорстких і термінових заходів у руслі нової економічної політики у 1923-1924 рр. почалося неупинне підвищення якості та кількості партійних та радянських газет. Це відбувалося шляхом "максимального сближения между нашими газетами й рабоче-крестьянской массой" - спочатку через посилене друкування листів з місць, потім через виділення постійних авторів з числа дописувачів і, врешті, через створення все більшої кількості робітничих та селянських кореспондентів.
Редакції, виконуючи пряму настанову партії, в цілому пішли шляхом всебічного розширення авторського активу.
Газети дають конкретні завдання своїм добровільним помічникам - а це на той час було нове явище в журналістиці.
Час відновлення мирного життя після громадянської війні почав змінюватися на період прискореного розвитку СРСР, час масового трудового ентузіазму та надексплуатації людини державою. Одним з найефективніших засобів створення цієї хвилі загального піднесення були саме газети. Партія покладала велику відповідальність за стан справ у містах і районах на обласну й місцеву пресу.
Повідомлення робсількорів подавалися як неспростовна інформація, зміст якої не підлягав сумнівам чи критиці. Вказані в них факти відразу виносилися на розсуд громадської думки. Дії робкорів партійні комітеті координували з діями інших органів пропаганди. Так, у театрах проходили судові засідання над "зажимщиками критики", їх дошкульно висміювали агітбригади.
Підтримка цього громадського руху була офіційно проголошеною політикою партії, не дотримуватися її було неможливо і навіть небезпечно.
В такій обстановці фактичної безвідповідальності ї безкарності робсількорів - у керівників підприємств, організацій, у широкої аудиторії складалося викривлене розуміння соціальної ролі і завдань преси, надмірний острах перед критикою в газеті, ставленні до друкованого слова, як до "істини в останній інстанції".
Рух робкорів, сількорів, юнкорів викликав неоднозначну реакцію суспільства. Те, що будь-який напівписьменний автор критичної замітки ставав, "за класовим принципом", хазяїном ситуації, викликало незгоду з боку "зажимщиков критики", які нерідко були праві по суті, але програвали конфлікт саме "з політичних міркувань". Здоровий глузд та економічні вимоги відступали перед логікою класової боротьби.
Розпочалася перебудова робсількорівського руху: від масових, але стихійних виступів партійні комітети та редакції перейшли на початку 1930-х років до створення всеросійських та всеукраїнських організацій робсількорів.
Зміцнення позицій робсількорівського руху вимагало в умовах диктатури пролетаріату прийняття жорстких рішень партії.
Особливе становище було у сільських кореспондентів. Рівень грамотності та політичної свідомості на селі був незрівнянно нижчим, аніж у промислових центрах, прошарок членів партії - тонким, партійні організації в більшій мірі перебували під впливом місцевих інтересів. Водночас СРСР, як країна на той час переважно аграрна, залежала більше від селян, аніж від пролетарів.
Сількорівський рух був формою класової боротьби. В той час бідняки, при нейтралізації, а згодом при допомозі середняків, повинні були подавити, знищити як клас кулаків. Вони вбивали сількорів, тоді НКВС та пропаганда починали розкручувати "політичну справу" про озброєний опір ворогів народу.
Сількори в такій ситуації ставали водночас і провідниками політики комуністів у сільській місцевості, і їхніми інформаторами про реальний стан справ та настрої серед селянства.
Подальший розвиток робсількорівського руху призвів до розуміння необхідності його координації та управління ним. У 1930 р. за ініціативою газети "Правда" відбулася Всесоюзна нарада робсількорів. А в 1931 р. - Всесоюзний конкурс низових газет.
Під час непу спостерігаються певні зрушення в жанрах газетних публікацій.Від 1924 року відроджуються репортаж, фейлетон
Серед наслідків розвитку газет в умовах непу треба відзначити появу на їхніх сторінках численних повідомлень про заходи, вжиті після опублікування критичних матеріалів та зміцнення практики повертання до тем, піднятих раніше. Редакції навіть розпочинають самотужки проводити крупні газетні акції, виявляють наполегливість у розробці актуальних проблем соціалістичного будівництва, добиваються прийняття конкретних заходів по реальній зміні стану справ на краще у його комуністичному розумінні.
Відновлена економіка з елементами госпрозрахунку та ринкових відносин вимагала від керівних органів партії постійно і наполегливо вдосконалювати форми і методи роботи - і пресі у цих планах вдводилася одна з провідних ролей.
Партійно-радянська преса України стала активним чинником і водночас жертвою створення спочатку тоталітарного суспільства, а потім і культу особи Сталіна.
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 103 | Нарушение авторских прав