Ленінський період

4.

Перемога більшовицької революції в Росії у жовтні 1917 року справила величезне враження на українське суспільство, адже переважна кількість національної території країни відносилася до Росії, а отже, події в метрополії прямо впливали на долі її населення. Ідейно-політичне розшарування у зв’язку з новим поворотом революції, політичні гасла та звернення, надії і сподівання, що друкувалися на сторінках тогочасних газет, віддзеркалюють реальний стан суспільства, збудженого не тільки можливістю, а й необхідністю прийняття історичних рішень.

Врешті і з перебігом історичних подій ситуація в Україні радикально змінилася. "Друга людина" після Леніна, Л.Троцький, очоливши наркомат військових справ, разом зі Сталіним зумів поставити в Червону армію 10 мільйонів пролетарів і селян, використовуючи одночасно і пропаганду, і терор. А Червона армія вирішила майже всі національні проблеми Росії, в тому числі й українську.

Компартійна влада в Україні встановлювалася тричі, і щоразу в ході громадянської війни, тобто насильницьким шляхом. Червона армія приходила в населені пункти, які були зруйновані й спалені, в яких не було продуктів, промисловості, де було дезорганізоване населення. Тобто радянська влада встановлювалася на руїні. Це позначалося й на розвитку преси. Значну роль в її становленні відіграли військові газети Червоної армії.

Почалася історія цієї армійсько-партійної преси від видань, які ще не визначали навіть місця свого виходу в світ: "Бюллетень Военно-революционного комитета Х армии", київського "Бюллетеня комитета Юго-Западного фронта" або у 1918 р. "Известия армейского иснолкома 1-й армии" чи "Борьба с контрреволюцией".

Згодом цей загін преси був упорядкований і перейшов на регулярну основу: видавати газети було доручено відповідним політвідділам та штабам, як, наприклад, "Борец за коммунизм" або "Борец за свободу". У Катеринославі в 1919 р. видавався "Бюллетень Военного совета Екатеринославского крепостного района". В Одесі видавався в 1919 р. "Голос красноармейца" - видання політвідділу реввоєнради 1-ї Української радянської армії.

Часописи видавалися навіть під окремі воєнні кампанії - наприклад, "Долой Деникина" (1919 р.) - орган політвідділу Червоної армії або "Добьем Врангеля!" (1920 р.), що друкувалася в Купянську.

У 1919 р. під однією назвою "Красная звезда" виходило кілька видань: газета Харківського губкому КП(б)У і політуправління Харківського окружного військового комісаріату, видання Політвідділу Н-ської стрілецької дивізії, орган Київського Воєнно-Окружного Агітаційно-просвітницького управління, орган реввоєнради Н-ської Радянської Армії, орган реввоєнради Південного фронту.

Почала видаватися головна армійська газета - щоденна "Красная Армия", орган народного комісаріату у військових справах.

Зміст пересічного номера складали розпорядження й накази командування, політвідділу, поради у справі вивчення марксизму, повідомлення з передової, листи чсрвоноармійців, пропагандистські матеріали щодо міжнародного становища, положення в тилу тощо.

1920-1921 роки принесли порівняно більше розмаїття у світ преси збройних сил. Почалася певна спеціалізація: замість загальноармійських видань почали виходити "Красный кавалерист", "Красный моряк", " Красный Черноморско-Азовский флот".

Від тих часів розпочалася й історія чекістської преси, зокрема, від газети із зловісною назвою "Красный меч" - о рган Політвідділуа Особого корпусу війск ВУЧК.

Згодом, при повній підтримці з боку партії, яка першою від цієї організації й постраждала, зросла ціла низка відповідних "галузевих" газет, тобто видань НКВС - "На варті Жовтня", "На страже социализма" (Сталінська область), "Радянський вартовий" (Харківська область) тощо.

Екзотичним на цьому тлі здається "Пулемет" - "Листок сатиры и юмора. Приложсние к газете "Красный боец", на сторінках якого у 1920 р. знайшлося місце для глузування з ворогів революції, але справжні проблеми воєнного будівництва його редактори порушувати не насмілювалися.

Поряд з щотижневиками, такими як "Красный боец" (Луганськ), почали видаватися щоденники: "Красньїй боец. Ежедневная газета Политотдела Реввоенсовета 6-й армии ".

Наближалося закінчення громадянської війни в Україні - і це також позначилося на армійській пресі. Тон її матеріалів став іншим. Замість бойових назв газет типу "Только вперед. Фронтовая газета Политотдела 14-й армии " з'явилися мирні, наприклад, "Часовой труда".

Велике значення як перша українська більшовицька офіційна газета (хоч і з дуже короткою історією) мав харківський, а потім київський двомовний "Вістник Української Народної Республіки",орган Центрального виконавчого комітету Ради робітничих, солдатських та селянських депутатів України - першого більшовицького уряду України. Згодом, у 1919 р. ту ж роль відігравали "Известия Временного Рабоче-Крестьянского Правительства Украины", їх місце у 1920 р. перебрала чільна двомовна газета "Комуніст" - орган Центрального і Харківського комітетів КП(б)У.

З 1921 р. починається бурхливий розвиток галузевої преси. Серед перших були засновані у Харкові щотижнева "Продовольственная газета. Орган Наркомпрода Украины, Всеукрконторы хлебопродпункта " та "Хозяйство Украины. Издание Народного Комиссариата продовольствия й Вукоопспилки ".

Виданням "Трудівниці", щотижневого органу Відділу по роботі серед жінок при ЦК КП(б)У починається жіноча партійна преса. А "Молодой пролетарий", орган Київського губернського комітету Комуністичної спілки молоді, започатковує молодіжну гілку тієї ж партійно-радянської преси України.

У вирі перших місяців революції у 1917 р. виникали досить незвичні видання, такі як "Вдасть народа" - щоденна одеська газета, орган "прогрессивных профсссоров", або "Голос революции. Орган сьезда Румынского фронта ".

Видання починали виходити на поганому папері, надруковані нестійкою, неякісною фарбою. Дуже бракувало досвідчених газетярів, поліграфістів.

Переважно ліво-соціалістичний та прорадянський настрій громадської думки в Україні відображали та формували такі газети, як "Боротьба. Орган губерніального комітету Херсонщини Української партії соціалістів-революціонерів (комуністів) " або з тією ж есерівською назвою орган київського міськкому Української партії лівих соціалістів-революціонерів. "Вперед". "Единая Русь" видавалася в Одесі як щоденна національно-прогресивна газета.

Драматична історія партії українських більшовиків відбилася у протиставленні дуже мирної, патріархальної назви друкованого органу Конотопського комітету Української партії комуністів (більшовиків)- "Деревенская жизнь" - на відміну від газети "Голытьба" - органу Роменського виконкому та комітету КП(б)У, або "Селянська біднота" - органу Полтавського губернського, повітового та міського комітету партії. "Незаможний селянин", "Незаможник" - такі газети видавалися у 1920 р. в Миколаєві, Кременчузі, Валках, Ізюмі тощо. Їхнє політичне спрямування слід розглядати як фрагмент класового підходу комуністів до селянства, точніше - як засіб, нацькувавши одну частину селян на іншу, забрати з села продовольство.

Цікавим явищем стало видання у 1919 р. у Києві (поряд з двомовною газетою "Більшовик", органом Крайового комітету партії) щоденної "газети робітників і селян"- "Галицький комуніст", органу тимчасового комітету комуністів Східної Галичини. Ці приклади доводять прагнення більшовицької преси охоплювати своїм впливом нею територію країни.

Варто згадати й намагання українців за межами рідної землі в межах колишньої Російської імперії видавати власні газети, такі як "Наше життя" - орган Петроградського комітету УСДРП, "Український голос" - національно-демократична і соціалістична газета у Пскові, "Українець на Сибіру" в Омську або навіть "Хвиля України" в Хабаровську, "Українська амурська справа" в Благовіщенську, владивостоцький часопис "Українець на Зеленому Клину" та інші.

Почала формуватися й партійно-радянська преса Донбасу. Її початки - у виданнях 1919 р. "Донецкая коммуна" (Бахмут, нині Артемовськ), "Донецкий коммунист", "Донецко-Криворожский коммунист".

Механізм тотального управління й надмірної централізації, так званий "апарат", дуже швидко запанував і в світі преси.

Проголошені радянською владою свободи, в тому числі й свобода слова, виявилися несумісними з такою владою і дуже скоро були фактично скасовані шляхом заборони "контрреволюційних" видань, заснування революційних трибуналів преси. На всій підрадянській Україні встановилася однотипна модель преси, тоталітарна, керована з центру, бездоганно пристосована до виконання головного завдання - забезпечувати виконання рішень компартійної верхівки. У 1919 році секретаріат ЦК КП(б)У заснував "Бюлетень" - і бюлетені відразу почали почали видавати в Лохвиці, Славянську, Ізюмі, Кролсвці тощо.

Організаційним проривом стало створення та досить успішне розгортання спочатку Пресового бюро України, а у 1921 р. Радіотелеграфного агентства України - РАТАУ та його корпунктів-відділень на місцях.

Дата добавления: 2015-07-11