Читайте также:
|
Історія людства відрізняється особливим характером буття. В науці їй відповідає особливий вид пізнання. Розглянемо дві характерні риси історії.
1) Загальне і індивідуальне.
Якщо ми досліджуємо в історії загальні закони: каузальні зв’язки (причинність), структурні закони, діалектичнунеобхідність то власне історія залишається поза нашого пізнання. Саме тому, що історія у своєму індивідуальному обличчі завжди неповторна.
Ми називаємо історією те зовнішнє, що відбувається у просторі і в часі у певному місці. Охоплюючи, в принципі, всі матеріальні явища у відповідності до загальних законів, але не ставить питання, чому, наприклад, на Сицилії знаходяться великі поклади сірки? Взагалі не відбувається розгляду причин фактичного розподілення матерії у просторі. Кордоном природознавчого пізнання є індивідуальна реальність, яка може бути тільки описаною, але неосяжною.
Проте локалізації у просторі і у часі, індивідуалізації цих ознак реальності, як такої, ще недостатньо, щоб характеризувати індивідуальне в історії. Усе те, що повторюється, що у якості індивідуума може бути замінено іншим індивідуумом, що розглядається як прояв загального, все це ще неможна рахувати історією. Для того щоб бути історичним, індивідуум повинен бути одиничним, неповторним, единим.
Цей тип одиничності простежується тільки в людині і в його творіннях, в усіх інших реальностях – лише настільки, наскільки вони співвідносяться з людиною, служать йому засобом, метою, виявленням. Людина історична тільки як духовна істота, а не як істота природна.
Те, що ми пізнаємо як історично особливе, дозволяє нам просуватися у напрямку до історії в цілому як до єдиного індивідууму. Будь яка історичність завжди занурюється коріннями в цю одну всеохоплюючу історичність.
2) Історія як стадія переходу.
В історії щоденно присутня природа. Вона та реальність, яка являє собою основою історії, те, що повторюється, має тяглість у часі, але дуже повільну – як це завжди властиво природі – те, що безперервно змінюється. Там де з’являється дух, вступає в силу свідомість, рефлексія, нестримний рух у роботі з собою, над собою у недоступній щодо завершення відкритості можливого. Чим унікальніше неповторне, чим менше ідентична повторюваність, тим справжньою є історія. «Все велике є явище на стадії переходу» (Марк Блок «Антологія історії»).
Якщо історія відкривається у бутті, то істина завжди присутня в історії, але ніколи в ній не завершується, завжди знаходиться у русі.
· Там де істину розглядають як доконечний факт – вона втрачена
· Чим радикальніший рух, тим глибше відкриваються пласти істини.
· Найвеличніші духовні витвори виникають у перехідні періоди, на кордоні різних епох.
Грецька трагедія виникає на стадії переходу від міфу до філософії. Ще творячи міф, поглиблюючи його у образах, трагіки, зберігаючи первинне бачення світу, вже ставлять питання і тлумачать дійсність. Вони творці глибинних втілень міфа, і, разом з тим, їх твори знаменують собою кінець міфу як всеохоплюючої істини.
Філософія німецького ідеалізму – Фіхте, Гегеля, Шеллінга – знаходиться на перехідній стадії від віри до безбожжя. В часи Гегеля панувала естетична релігія у променевому сяйві розуміння усіх глибин духу, що черпала сили у попередній субстанції християнської віри, яка потім, у наступних поколіннях була втрачена (марксизм, нацизм)
3) Єдність історії.
Досвід немов би спростовує цю єдність. Історичні явища неосяжні у своїй різноманітності. Існує багато народів, багато культур і в кожній з них, в свою чергу, нескінченне розмаїття історичних фактів. Людина розселяючись світом створювала численні форми життя які існували паралельно і змінювалися в часі. Розглядаючи людство таким чином ми його описуємо і класифікуємо на кшталт явищам рослинного світу. Проте таке зближення людини з світом природи веде до знищення власне людської сутності.
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 51 | Нарушение авторских прав