Навіюючий психологічний вплив

Визначення, характеристика та класифікація навіюючих впливів

Метод навіювання ґрунтується на некритичному (і часто не-усвідомлюваному) сприйнятті інформації. При навіюванні спочатку здійснюється сприйняття інформації, що містить готові висновки, а потім на її основі формуються мотиви й установки певної поведінки. У процесі навіювання інтелектуальна (аналітико-синтезуюча) актив­ність свідомості або відсутня, або вона значно ослаблена, а сприйня­ття інформації, настроїв, почуттів, шаблонів поведінки базується на механізмах зараження й наслідування.

Навіювання [suggestion] — це вплив на особистість, що призво­дить або до появи у людини всупереч його волі й свідомості певного стану, почуття, відношення, або до здійснення людиною поступку, який безпосередньо не витікає з прийнятих нею норм і принципів діяльності.

Об'єктом навіювання може бути як окрема людина, так і гру-

Розділ 4 Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека

пи, колективи, соціальні верстви населення. У цьому випадку наві­юванню повинні бути властиві наступні характеристики:

• цілеспрямованість і плановість. Навіюючий вплив здійснюється на основі конкретних цілей і завдань, що відповідають планам психологічних операцій та тим умовам, в яких вони проводяться;

• конкретність об'єкта. Навіюючий вплив є ефективним по відно­шенню до строго певних груп населення та військовослужбовців противника, при обов'язковому врахуванні їхніх найважливіших соціально-психологічних, національних та інших особливостей;

• некритичність сприйняття інформації об'єктом навіювання. На­віюючий вплив передбачає дуже низький рівень критичності та свідомості об'єкта. На відміну від переконування, навіювання за­сновується на розумі людини, на її здатності сприймати слова ін­шої особи як належне, як інструкцію до дії. Тому воно не потребує системи логічних доказів, ні активної розумової діяльності;

• визначеність поведінки, що ініціюється. Кінцевою метою навіюва­ння є провокування певних реакцій, певних учинків об'єкта впли­ву, які відповідають цілям психологічної операції.

Ефективність впливу навіювання, звичайно, залежить від:

• здатності суб'єкта до навіювання, зв'язаної з такими його якостя­ми як інтелект і кмітливість, воля й упевненість у собі, кругозір і компетентність, доброзичливість до об'єкта, власна перекона­ність у тому, що навіюється;

• змісту навіювання, що залежить від характеру інформації, яка навіюється, та її місця в інформаційному потоці (якщо інформа­ція, що навіюється, розташована на початку потоку, то сприйня­тливість до навіювання умовно можна оцінити в 50%, в середині — в 30%, в кінці — 70%);

• навіюваності об'єкта впливу, зв'язаної з відношенням об'єкта до суб'єкта.

Тактичні принципи використання навіювання у психологічній війні полягають у наступному:

• необхідно використати такі способи й прийоми навіювання, які здатні викликати специфічний інтерес конкретних груп військо­вослужбовців і населення противника;

• треба використати такі способи й прийоми навіювання, які здатні нейтралізувати небажані ідеї й настрої у більшості представників цих груп;

• потрібно використати такі способи й прийоми навіювання, які не будуть нехтувати до тих пір, поки не буде досягнута мета психо-

Частина І Сучасні основи інформаційної безпеки держави

логічної операції.

Навіювання можна класифікувати за різноманітними основами:

• за способом навіюючого впливу;

• за способом дії;

• за інтервалом часу між впливом і зворотною реакцією;

• за тривалістю ефекту впливу;

• за змістом впливу.

За способом впливу навіювання може бути відкритим та закри­тим.

Відкрите (пряме) навіювання — це навіювання з конкретною, чітко визначеною метою. Наприклад, людей закликають до викона­ння певних дій. Відкрите навіювання відрізняється прямою спрямо­ваністю на певний об'єкт.

Закрите (непряме) навіювання характеризується замаскованістю мети, або не має прямої спрямованості на того, хто є істинним об'єктом впливу.

За засобами впливу навіювання може бути контактним або ди-стантним.

Контактне навіювання здійснюється в умовах безпосередньо­го спілкування з об'єктом, головним чином в населених пунктах, які зайняті своїми військами, і серед військовополонених. З цією метою фахівці війни психологічної проводять індивідуальні бесіди, мітин­ги, збори, інформування, різноманітні культурно-розважальні захо­ди. Контактне навіювання найбільш ефективне, оскільки має місце зворотній зв'язок з аудиторією, але в бойовій обстановці воно засто­совується дуже рідко.

Дистантне навіювання здійснюється за допомогою засобів усної та друкованої пропаганди, радіо й телебачення. В цьому ви­падку зворотній зв'язок між суб'єктом і об'єктом навіюючого впливу відсутній.

За інтервалом часу між впливом і зворотною реакцією розрізня­ють безпосереднє й відстрочене навіювання.

Безпосереднє навіювання — це навіювання, при кому зворо­тна реакція об'єкта виникає відразу після сприйняття навіюючого впливу.

Відстрочене навіювання — це навіювання, при якому між впливом і зворотною реакцією існує той чи інший розрив у часі (ство­рюється установка на спрацьовування навіювання в майбутньому).

За тривалістю ефекту впливу навіювання може бути короткоча­сним і довготривалим.

Розділ 4 Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека

Короткочасне навіювання невеликим періодом ефективності впливу. Наприклад, військовослужбовець на полі бою може відчува­ти протягом нетривалого часу почуття страху, яке ініціюється наві­юючим впливом.

Довготривале навіювання характеризується збереженням впливу протягом достатньо тривалого проміжку часу.

За змістом навіюючий вплив може бути специфічним і неспеци­фічним.

Специфічне навіювання — це навіювання об'єктові певних, дуже конкретних ідей, установок, мотивів з метою заміщення ними існуючих і провокування в нього певної реакції у зміні поведінки.

Неспецифічне навіювання — це провокування в об'єкта нега­тивних психічних станів, щоб викликають певну поведінку.

Навіюваність

Навіюваність [suggestibility] — це властивість психіки, яка ви­являється в її піддатливості до психологічного впливу. Навіюваність зв'язана з віковими (діти більш піддаються навіюванню ніж доро­слі), статевими (жінки більш піддаються навіюванню ніж чоловіки), індивідуальними психологічними особливостями людей, із їхньою си­лою волі, життєвим досвідом, а також із широтою кругозору, компе­тентністю та рядом інших факторів. Із нагромадженням життєвого досвіду, наукових і професійних знань схильність людини до навію­ваності знижується, проте й у зрілому віці люди в цій чи іншій мірі схильні до неї.

Розрізняють загальну навіюваність, ситуативну навіюваність, а також індивідуальну та групову навіюваність.

Загальна навіюваність зумовлена особливостями психічного розвитку конкретної особистості, вона властива усім людям, хоча в різній мірі.

Ситуативна навіюваність виникає як наслідок анормальних станів психіки, дефіциту інформації і т.ін.

Індивідуальна навіюваність — не навіюваність однієї конкре­тної людини.

Групова навіюваність забезпечується взаємонавіюванням (за­раженням) між членами групи.

Під психічим зараженням розуміють процес передавання емоцій­ного стану від одного індивіда до іншого на психофізіологічному рівні контакту — окрім смислового впливу або додатково до нього.

Частина І Сучасні основи інформаційної безпеки держави

Наприклад, через психічне зараження передається такий психічний стан як паніка, у результаті якого організована група перетворює­ться в некерований натовп. У процесі зараження на кожного члена групи діє не тільки навіюючий об'єкт, але й інші члени групи, що помітно збільшує загальний ефект навіювання. Навіюваність підсилює:

• особливості психічного розвитку конкретної особистості (звичку скорятися, безвідповідальність, боязкість, незручність, соромли­вість, довірливість, підвищену емоційність, вразливість, мрійли­вість, бентежність, слабкість логічного мислення, схильність до наслідування, схильність до фантазування, забобонність, релігій­ ність);

• ситуативні фактори (тілесне розслаблення, сонливість, втому [за­гальну, органів чуття, мислення], біль, сильне емоційне збуджен­ня, стурбованість, почуття безвихідності стану, нудьги, симпатії до об'єкта, слабку волю, низьку критичність мислення, слабкі монотонні подразники, некомпетентність у питаннях і видах ді­яльності, малу ступінь їхньої значущості для людей, відсутність досвіду дій у складній або незнайомій обстановці, дефіцит часу для прийняття рішень, несподіваність навіювання);

• деякі захворювання (або певного стану) об'єкта (розумова відста­лість, фізичне виснаження, нервово-психічна астенія [підвищена втомлюваність, нестійкість настрою, порушення сну], наркома­нія, алкоголізм, імпотенція).

Опірність навіюванню

Опірність навіюванню — це властивість об'єкта протисто­яти навіюючому впливу суб'єкта (контрсугестія). Здатність до опірності навіюванню залежить від особливостей інтелектуальної і емоційно-вольової сфери особистості.

Опірність навіюванню поділяють на навмисну й ненавмисну, ін­дивідуальну й групову, загальну й спеціальну.

Навмисна опірність діє на усвідомлюваному рівні психіки: об'­єкт впливу свідомо аналізує те, що йому пробують навіяти, зіставляє навіювання зі своїми знаннями, поглядами, переконаннями і т.ін.

Ненавмисна опірність властива багатьом людям схильність в усьому сумніватися, недовірливість та інші прояви загальної крити­чності.

Індивідуальна опірність — це протидія навіюванню зі сторо-

Розділ 4 Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека

ни однієї людини. Установлена залежність цього різновиду опірності навіюванню від індивідуальних і вікових особливостей психіки (стій­кості поглядів і переконань, багатства життєвого досвіду, загальної критичності, співвідношення між раціональними й емоційними сто­ронами психіки і т.ін.).

Групова опірність — це опірність навіюванню з боку групи як цілого. Цей різновид опірності навіюванню залежить від якісного складу групи: ступеню її згуртованості, єдності мети й мотивів ді­яльності та інших факторів. Чим менше розвинені міжгрупові зв'яз­ки й відносини, тим слабкіша групова опірність. Установлено також, що загальна опірність групи завжди нижча опірності окремих, най­більш стійких її членів.

Загальна опірність зумовлена критичністю людей до спроб будь-що навіяти їм. У цілому, вона широка за спектром дії, але слаб­ка за силою (хоча є суттєві відмінності між людьми за цими пара­метрами).

Спеціальна опірність має більш вузьку сферу дії, аж до відно­шення до конкретної людини або до конкретної інформації. Напри­клад, людина, вихована на певних принципах, не буде сприймати інформацію, що суперечить їм.

Опірність навіюванню мінлива. Один і той же об'єкт виявляє рі­зну ступінь опірності навіюванню по відношенню до різних суб'єктів і різного змісту інформації, що навіюється.

Опірність навіюванню також характеризується динамізмом. Ве­личина реальної опірності постійно коливається як у сторону зниже­ння, так і в сторону підвищення. При зростанні вона може привести до такої величини, коли будь-який навіюючий вплив даремний. Так високу опірність навіюванню має солдат в атаці. В цей час будь-що йому навіювати не має ні найменшого сенсу.

Модель навіюючого впливу

Модель навіюючого впливу — це опис процесу навіювання у вигляді замкнутої системи "суб'єкт-об'єкт", яка включає три взаємо­зв'язаних структурних компонентів:

• операціональний (вплив об'єкта);

• процесуальний (прийняття навіюючого змісту об'єктом);

• результативний (реакції об'єкта у відповідь).

Операціональний компонент навіюючого впливу описує

вплив об'єкта. У складному акті взаємодії суб'єкта й об'єкта виді-

Частина І Сучасні основи інформаційної безпеки держави

ляють два етапи: підготовчий і виконавчий. На підготовчому етапі суб'єкт впливу спочатку психологічно готує об'єкт до наступного сприйняття змісту навіювання, тобто знижує його опірність навію­ванню і підвищує навіюваність. Для цього він використовує прийоми релаксації (психофізичного розслаблення), а також спирається на де­що життєво значиме для об'єкта навіювання, що укоренилося в його психіці. Потім суб'єкт "вводить" у психіку об'єкта й закріплює в ній необхідні йому зразки мислення, психічних станів, поведінки.

Виділяють наступні якості суб'єкта, які дозволяють знизити опір­ність об'єкта до навіювання:

• авторитет суб'єкта;

• демонстрація доброзичливості суб'єкта до об'єкта;

• демонстрація психологічної переваги суб'єкта над об'єктом;

• демонстрація віри суб'єкта у зміст навіювання;

• емоційне подання змісту навіювання.

Процесуальний компонент навіюючого впливу описує про­цес прийняття об'єктом змісту навіювання. У цілому цей процес скорочений порівняно з процесом переконування: в ньому функціо­нують тільки сприйняття й запам'ятовування, діяльність мислен­ня "випадає" або ослабляється. Тобто, процес навіювання включає ненавмисне сприйняття й запам'ятовування без попереднього осми­слення змісту навіювання. Особливо некритично навіюючий вплив сприймається тоді, коли в його змісті є посилання на довірче джере­ло, важливий документ, авторитетну особу і т.ін. У цьому випадку об'єкт навіювання сприймає цю чи іншу інформацію без використа­ння свого інтелектуального механізму "аналіз-синтез".

Результативний компонент навіюючого впливу описує ре­акцію у відповідь на навіюючий вплив. Суб'єкт навіюючого впливу завжди реагує на його зміст. Мета навіювання — вплинути на об'єкт таким чином, щоб його реакція відповідала меті психологічної опе­рації. Для цього необхідно збільшити ступінь автоматизму реакції суб'єкта впливу у відповідь, яка у свою чергу залежить:

• від змісту навіювання (його складності, конкретності, особистої значимості і т.ін.);

• від психічного стану об'єкта навіювання (страх, депресія, апатія й деякі інші ситуативні стани, особливо в умовах війни, сприя­ють некритичному й неусвідомлюваному сприйняттю навіюючо­го впливу);

• від часового інтервалу між впливом і реакцією у відповідь (із збільшенням часового інтервалу автоматизм реакцій у відповідь

Розділ 4 Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека

на навіюючий вплив зменшується, оскільки відбувається підси­лення критичності і загальної розумової діяльності об'єкта). Ефективна реалізація усіх компонентів моделі навіюючого впли­ву залежить від правильного застосування його конкретних способів і прийомів.

Навіювання в цілому можна представити як психологічний вплив, основним змістом якого є використання способів і прийомів специфічного та неспецифічного навіювання.

Основні способи та прийоми специфічного навіювання

Специфічне навіювання здійснюється на основі розповсюдже­ння конкретних ідей, уявлень, образів та іншої інформації з метою заміщення існуючої установки та провокування певної поведінкової реакції об'єкта впливу.

При специфічному навіюванні використовують тільки вербаль­ні (мовні) засоби впливу і воно, як складова частина навіювання, значно підсилює його ефективність.

Розрізняють і застосовують наступні основні способи неспецифі­чного навіювання: спосіб приклеювання ярликів, спосіб сяючого уза­гальнення, спосіб перенесення, спосіб свідчення, спосіб гри в просто­народність, спосіб перетасовки фактів, спосіб загальної платформи.

Спосіб приклеювання ярликів призначений для того, щоб зганьбити будь-яку ідею, особистість або явище образливими епі­тетами або метафорами, які викликають негативне відношення. До­свід психологічної війни свідчить про достатньо широке використа­ння цього способу. Найчастіше його застосовують по відношенню до політичних діячів, представників вищого командування та інших за­гальновідомих осіб. Проте "працює" він тільки в тому випадку, коли війна вже принесла значні страждання населенню й військам про­тивника, а їхній моральний стан є низьким.

Спосіб сяючого узагальнення полягає в позначенні конкре­тної ідеї або особистості узагальнюючим родовим іменем, що має позитивне емоційне забарвлення. Мета сяючого узагальнення — спо­нукати об'єкт впливу прийняти та схвалити поняття й судження, які подаються. Цей спосіб дозволяє приховувати негативні наслідки за­своєння змісту навіювання й тим самим не провокувати негативні асоціації. Прийом широко застосовується в практиці психологічної війни, він фактично є аналогом обману.

Частина І Сучасні основи інформаційної безпеки держави

Спосіб перенесення має за мету викликати через образ, що по­дається, (поняття, лозунг, ідею) асоціацію з будь-ким або будь-чим, що має в очах об'єкта незаперечний престиж (цінність), щоб зроби­ти зміст дії прийнятним. Наприклад, фахівці психологічної війни використовують національно й традиційно значимі для противника образи, що викликають у свідомості населення й військовослужбов­ців позитивне відношення. Часто використовується також негативне перенесення шляхом пробудження асоціацій з негативними (для об'­єкта) образами, поняттями й ідеями.

Спосіб свідчення полягає в цитуванні висловлювань особисто­сті, яку поважає або, навпаки, ненавидить об'єкт впливу. Висловлю­вання, як правило, носить позитивну оцінку ідеї (поняття, суджен­ня), що подається, і має за мету спонукати об'єкт впливу до прийня­ття нав'язуваної йому позитивної або негативної думки з цього при­воду. Спосіб свідчення використовують як елемент маніпулювання свідомістю противника.

Спосіб гри в простонародність заснований на спонуканні об'­єкта навіювання до ототожнення суб'єкта й поданих ним ідей (по­нять, суджень) із позитивними цінностями внаслідок "народності" цих ідей або внаслідок належності джерела інформації до так званих "простих людей". Саме тому свої пропагандистські матеріали органи психологічної війни часто подають від імені рядових громадян або військовослужбовців противника.

Спосіб перетасовки фактів полягає в тенденційному відби­ранні тільки позитивних або тільки негативних фактів для доказу справедливості позитивної або негативної оцінки будь-якої ідеї (су­дження, поняття, явища). Об'єктові психологічного впливу фахів­ці психологічної війни подають у певній послідовності такі факти, осмислення яких неминуче веде до необхідних їм висновків.

Спосіб загальної платформи полягає в спонуканні об'єкта впливу прийняти ідею (судження, оцінку, думку), що міститься в інформації, на основі, що нібито більшість представників даної соці­альної групи або військового підрозділу поділяють її.

Основні способи та прийоми неспецифічного навіювання

Неспецифічне навіювання здійснюється шляхом провокува­ння в об'єкта впливу негативних психічних станів, що викликають певну поведінку. У процесі здійснення неспецифічного навіювання мовні (вербальні) фактори сполучають із немовними (невербальни-

Розділ 4 Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека

ми).

Основна мета неспецифічного навіювання — формування в об'є­кта впливу астенічних станів, в основі яких лежить феномен фру­страції.

Фрустрація [frustration] — це переживання невдачі, що виникає при наявності реальних або удаваних перепон на шляху до мети. Фрустрація виникає в людей внаслідок реального або уявного неза­доволення їхніх потреб у фізичній і соціальній безпеці, у спілкуванні, в їжі, у побутових зручностях і т.ін.

Мета неспецифічного навіювання полягає саме у тому, щоб через акцентування фрустрації провокувати у об'єкта астенічні психологі­чні стани (неспокій, депресію, страх, паніку і т.ін.).

Основними способами неспецифічного навіювання є:

• спосіб залякування;

• спосіб емоційного придушення;

• спосіб ініціювання агресивних емоційних станів.

Спосіб залякування (ініціювання страху) полягає у формуван­ні станів неспокою, депресії або апатії; пробудження почуття страху перед реальною або вигаданою небезпекою, а також перед невідомі­стю. Кінцева мета залякування — максимальне зниження морально-психологічної стійкості противника, параліч його волі до опору.

Залякування доцільно проводити для впливу на противника, який:

• несе великі втрати;

• знаходиться в оточенні;

• перейшов до оборони;

• відступає;

• зазнає нестачу продовольства, боєприпасів та інших засобів;

• поступається в чисельності;

• піддається ураженню від високоточної зброї або зброї масового ураження;

• терпить поразки в бойових діях.

Велике значення має вибір часу залякування. Наприклад, заля­кування доцільно використовувати відразу після вогневої підготов­ки, коли ступінь психічної напруги й інтенсивність реакції страху у військовослужбовців противника максимальна.

Іншим важливим фактором є вибір оптимальної форми психо­логічного впливу. В залежності від особливостей конкретної ситуа­ції необхідно використовувати усну пропаганду, радіозасоби (напри­клад, входження в бойові мережі противника), друковані засоби і

Частина І Сучасні основи інформаційної безпеки держави

т.ін.

Спосіб емоційного придушення використовується для фор­мування у військовослужбовців противника таких астенічних психі­чних станів як тривога, депресія, апатія.

Тривога — це емоційний стан, що виникає в ситуаціях із неясним кінцем і зв'язаний з очікуванням неблагополучного розвитку подій. Тривога може проявлятися як відчуття безпорадності, невпевнено­сті в собі, безсилля перед зовнішніми факторами, як перебільшення їхньої могутності й небезпечності. Поведінкові прояви тривоги поля­гають у загальній дезорганізації діяльності, що порушує її спрямо­ваність і продуктивність.

Депресія [depression] — це афективний емоційний стан, який ха­рактеризується негативним фоном. Людина в стані депресії зазнає важких, нестерпних переживань пригніченості, туги, відчаю. її потя­ги, мотиви, вольова активність, самооцінка різко знижені. Зміненим виявляється й відчуття часу, який тече нестерпно довго. Для пове­дінки людей у стані депресії є характерними уповільненість, безіні­ціативність, швидка втомлюваність, що у сукупності призводить до різкого падіння продуктивності діяльності.

Апатія [apathy] — емоційний стан, що виникає внаслідок утрати перспективи, емоційного придушування, втрати віри в кінцеву мету, у керівництво, в успіх компанії і т.ін. Апатія характеризується емо­ційною пасивністю, байдужістю до подій навколишньої дійсності та розвивається на фоні зниження фізичної й психічної активності.

Прийоми емоційного придушення, що використовуються в пра­ктиці психологічної війни, надзвичайно різноманітні. Вибір того чи іншого з них обумовлюється умовами впливу, характером бойових дій, специфікою об'єкта навіювання. Серед них виділяють:

• емоційне придушення засобами невербального звукового впливу (звуки запису дитячого плачу, похоронної музики, важкої рок-музики, різноманітних дратівливих звуків [крики, завивання си­рени, звуки вибухів, свист падаючих бомб]);

• придушення шляхом демонстрації безглуздості війни;

• придушення шляхом показу реальності загибелі або каліцтва;

• придушення шляхом посилання на ті реальні труднощі (брак про­довольства, боєприпасів, медикаментів і т.ін.), які зазнає против­ник (необхідно навіювати, що такі труднощі набули постійного характеру й усе більше збільшуються);

• придушення шляхом апеляції до незадоволених сексуальних по­треб військовослужбовців;

Розділ 4 Психологічна війна та інформаційно-психологічна безпека

• емоційне придушення шляхом ствердження, що "поки солдат б'є­ться на фронті, його сім'я терпить у тилу утиски, його близькі залишились без засобів до існування, а жінка змушена займатися проституцією.

Фахівцями психологічної війни пропонується ряд рекомендацій з використання даного способу:

• правильний вибір об'єкта впливу (найбільш ефективним є емо­ційне придушення противника, що знаходиться в оточенні або відступає, терпить різноманітні труднощі, або має низький морально-психологічний потенціал);

• урахування умов впливу (найбільш піддаються емоційному при­душенню деморалізовані військовослужбовці, в яких почуття страху й безвихідності загострені до межі);

• правильний вибір часу впливу (на відміну від залякування, емо­ційне придушення доцільно використовувати не тільки перед бо­єм, але й у період між бойовими діями).

Спосіб ініціювання агресивних емоційних станів призначе­ний для формування у військовослужбовців противника таких емо­цій як підозріливість, недоброзичливість, гнів, ненависть, лють, із метою внесення суперечностей у їхнє середовище. Агресивні емоцій­ні стани виникають по відношенню до певного об'єкта. Їх, звичайно, супроводжують процеси зараження, а також стереотипізації уявлень у створюваному "образі ворога". Ініціюючи такі стани, психологи за мету ставлять внесення розколу в середовищі противника, пробудже­ння там взаємної ворожості на соціальному, етнічному, релігійному або ідеологічному ґрунті.

Визначені також основні теми, використання яких у навіюючому впливі дозволяє вносити розкол у таборі противника. Це:

• розходження в політичних поглядах між громадянами ворожої держави та їхніми союзниками; етнічні, расові й регіональні су­перечності;

• релігійні, політичні або соціальні відмінності;

• ворожість цивільного населення противника до своїх військово­службовців;

• протиріччя між офіцерським складом, унтер-офіцерами (сержан­тами) й рядовими солдатами;

• відмінності між комфортними умовами для військовослужбовців у тилу й важкими умовами для особового складу частин на пе­редових позиціях;

• невдоволеність цивільного населення противника бюрократи-

Частина І Сучасні основи інформаційної безпеки держави

чною системою влади; протиріччя між панівною елітою й опо­зиційними політичними партіями (організаціями);

• несправедливе оподаткування або їхній високий рівень;

• забезпеченість продовольством і предметами широкого вжитку
вузької групи керівництва на фоні загального дефіциту.

Крім того, можна також використовувати історичні факти, які нагадують про те, що країни-союзники конфронтуючої коаліції ра­ніше воювали між собою та інші теми.

Дата добавления: 2015-07-11