Стратегії СОТ, МВФ, Світового банку, ЄБРР та умови їхньої реалізації

Основні напрями багатостороннього регулювання світової торгівлі:

• створення договірно-правової бази торговельно-економіч­них відносин, зокрема й розробки загальних принципів і норм;

• відпрацювання договірної бази щодо застосування на національному рівні комплексу торговельно-політичних механізмів упливу на зовнішньоекономічні зв'язки, ви­значення меж і можливостей використання певних інс­трументів торговельної політики;

• формування та подальше поглиблення міжнародних інституцій, сприяння досягненню домовленостей і вирішення суперечливих проблем, які виникають між країнами-учасницями, їх об'єднаннями та групами;

• обмін інформацією і досвідом торговельно-економічних зв'язків.

За критеріями масштабності діяльності та спрямованості вирішення завдань міжнародні економічні організації, що ре­гулюють світову торгівлю, можна поділити на дві групи:

1) міжнародні організації з питань світової торгівлі загалом; 2) міжнародні організації з питань регулювання однієї чи декількох груп товарів.

До першої групи належать: СОТ; Конференція ООН з торгівлі та розвитку; Комісія ООН з права міжнародної торгівлі; Міжнародна торговельна палата (МТП); Міжнарод­ний торговельний центр (МТЦ).

Світова організація торгівлі (правонаступниця ГАТТ), створе­на в 1995 р., це єдина правова й інституційна основа системи міжнародної торгівлі, її основною метою є лібералізація світо­вої торгівлі й надання їй стабільної основи, забезпечуючи таким чином економічне зростання та розвиток.

Основні принципи діяльності СОТ: формування режиму найбільшого сприяння у взаємній торгівлі на недискримінаційних засадах і взаємного надання національного статусу товарам та послугам іноземного походження; прозорість торговельної політики; вирішення проблемних питань через консультації, переговори тощо. Усі країни-члени СОТ беруть на себе зобов'язання дотримуватися 18 угод і юри­дичних інструментів, об'єднаних терміном "багатосторонні торговельні угоди". Тож СОТ — це своєрідний багато­сторонній контракт (пакет угод), нормами та правилами якого регулюється понад 90 % світової торгівлі товарами й послугами. Пакет угод Уругвайського раунду об'єднує близько 50 правових документів, основними з яких є Угода про створення СОТ і додані до неї угоди:

— багатостороння угода з торгівлі товарами;

— генеральна угода з торгівлі послугами;

— угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної влас­ності;

— домовленість про правила та процедури регулювання й вирішення суперечок;

— механізм огляду торговельної політики;

— багатостороння угода з обмеженою участю, обов'язкова тільки для приєднаних членів СОТ: із торгівлі цивільною авіаційною технікою, щодо урядових закупівель, молочних продуктів і яловичини.

ФункціїСОТ:

— адміністративна робота, пов'язана з багатосторонніми угодами (які безпосередньо формують систему світової торгівлі) та їх імплементація;

— моніторинг стану світової торгівлі та надання консуль­тацій з питань управління в галузі міжнародної торгівлі;

— виконання ролі форуму для багатосторонніх переговорів;

— забезпечення механізмів упливу для урегулювання торговельних суперечок;

— спостереження за торговельною політикою держави;

— співробітництво з іншими міжнародними закладами, що виливають на визначення глобальної торговельної політики.

Нині повноправними членами СОТ є понад 150 країн-учасниць, близько 40 країн світу мають статус спостерігачів. З них понад 20 країн перебувають на різних стадіях пере­говорного процесу щодо приєднання до СОТ. Проходить процес узгодження їхніх національних законодавств з по­ложенням угод Уругвайського раунду, з їх подальшою рати­фікацією законодавчим органом країни-кандидата.

Конференція ООН з торгівлі та розвитку створена відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї (1964) як спеціальний орган ООН. Ініціатором створення були країни, що роз­виваються (серед них і країни колишнього соціалістичного табору), щоб привернути увагу до торговельних проблем країн "третього світу". Членами зазначеної організації є 185 країн-членів ООН і три члени, що представляють спеціалізовані агенції.

Цілі та завдання Конференції: сприяння розвитку між­народної торгівлі; встановлення принципів і політики, що стосується міжнародної торгівлі та пов'язаних з нею проб­лем економічного розвитку, зокрема, в галузі фінансів, інвестицій і передання технологій; розробка рекомендацій, принципів, організаційно-правових умов і механізмів функціо­нування сучасних міжнародних економічних відносин; участь та сприяння організації діяльності інших об'єднань у межах системи ООН в галузі міжнародної торгівлі й у галузі економіч­ного розвитку; застосування в разі необхідності відповідних зусиль щодо організації ведення переговорів і узгодження багатосторонніх правових актів у галузі торгівлі та ін.

Основні функції вказаної організації:

— регулювання торговельних і економічних відносин між державами;

— розробка заходів щодо регулювання міжнародної торгівлі сировинними товарами;

— відпрацювання механізмів реалізації торговельної по­літики і економічного співробітництва;

— сприяння розвиткові економічного співробітництва з країнами, що розвиваються;

— узгодження політики урядів і регіональних економічних об'єднань щодо розвитку світової торгівлі й інших проблем;

— проведення аналітичної роботи з широкого кола проб­лем: глобалізації та розвитку інвестицій, розвитку під­приємств і технологій, міжнародної торгівлі товарами й по­слугами, розвитку інфраструктури у сфері послуг;

— сприяння координації діяльності в межах ООН;

— співробітництво з міжнародними економічними органі­заціями (СОТ, МТЦ).

Основний принцип функціонування Конференції — груповий за соціально-економічною та географічною ознакою: А — африкано-азійські країни; В — промислове розвинені країни; С — латиноамериканські країни; О — колишні соціалістичні (європейські) країни.

У структурі організації сформовано шість комітетів, які спеціалізуються на її основних напрямах діяльності: комітети із сировинних товарів; готових виробів і напівфабрикатів; з морських перевезень; з "неречових" статей торгівлі; фінансу­вання та кредитування міжнародної торгівлі; з преференцій та з комерційного передання технологій. Особливою сферою її діяльності є контроль за функціонуванням ТНК.

Комісія ООН з прав міжнародної торгівлі заснована в 1964 р. з метою сприяти прогресивному узгодженню й уніфікації права міжнародної торгівлі. Ця комісія підготувала низку документів у галузі права, серед яких, наприклад, Конвенції ООН із морських перевезень вантажів ("Гамбурзькі правила"), Конвенція ООН з угод міжнародної купівлі продажу товарів (Віденська конвенція про купівлю-продаж) тощо. Загалом, Комісія приділяє свою увагу розробці однотипних правових норм у таких галузях, як міжнародна купівля-продаж товарів, міжнародні платежі, міжнародний торговельний арбітраж і міжнародне законодавство в галузі морських перевезень,

Міжнародна торговельна палата була створена в 20-х рр. минулого століття як неурядова організація, що виконує, переважно, допоміжну роль. Це організація приватного підприємництва, що діє на міжнародному рівні й об'єднує компанії та інші структури розвинених країн і країн, які роз­виваються.

Основною метою її діяльності є сприяння розвитку під­приємництва в світі, прийняття ефективних і послідовних кроків в економічній і правовій сферах, спрямованих на гар­монійний розвиток та свободу міжнародної торгівлі й захисту системи приватного підприємництва тощо.

Основні функції МТП:

— загострення уваги уряду на проблемах розвитку бізнесу;

— надання рекомендацій урядові країни, що організовує зустрічі "великої сімки";

— захист інтересів приватного підприємництва в промислово розвинених країнах і країнах, які розвиваються, в ООН та її спеціалізованих закладах;

— розгляд питань, які стосуються підприємництва, банків­ської справи, фінансової системи, страхування й інших сфер, що безпосередньо впливають на ведення бізнесу;

— оптимізація торговельної практики та ін.

Членство в організації може набуватися двома шляхами:

1) через належність до національного комітету чи націо­нальної групи МТП;

2) пряме членство — для країн, у яких не створено націо­нальні комітети чи групи.

Членами можуть стати економічні організації, а саме: корпорації, компанії, фірми й інші юридичні особи, при­ватні особи, пов'язані з міжнародним бізнесом. Також можуть набути членства національні та місцеві організації, що представляють підприємницькі та профспілкові інтереси (аполітичні) своїх членів.

Міжнародний торговельний центр створено в 1984 р. з ініціа­тиви країн-членів ГАТТ з метою сприяти розвиткові між­народної торгівлі через надання зовнішньоторговельної інформації та консультативних послуг у галузі міжнародної комерційної діяльності, а також надання технічних послуг
з реалізації конкретних проектів.

Згідно зі Статутом, МТЦ не має власного членства. Фактично, його членами є держави-члени СОТ.

Основна мета діяльності МТЦ спрямована на створення в країнах, які розвиваються, умов для формування відпо­відної інфраструктури, надання допомоги в освоєнні експортних ринків, створення спеціалізованих національних
служб сприяння торгівлі, стимулювання розвитку торгівлі на багатосторонніх засадах тощо.

Серед функцій організації — сприяння підвищенню якості продукції та розвиток маркетингової діяльності, надання послуг з техніки здійснення операцій, надання інформації про міжнародну торгівлю та визначення потреб, розробка
програм сприяння розвитку торгівлі.

У всіх напрямах МТЦ особливу увагу зосереджує на роботі в країнах, які розвиваються.

До другої групи організацій, що діють у галузі координу­вання та регулювання міжнародної торгівлі певними видами товарів, належать: ОПЕК; Міжнародна організація виробників і експортерів металів; Асоціація країн-експортерів залізної руди; Організація арабських країн-експортерів нафти; Північноамериканська зона вільної торгівлі; Організація східнокарибських країн; Андська група; Південний спільний ринок; Центральноафриканський спільний ринок; Центральноамериканський банк економічної інтеграції та ін.

Структуру міжнародних валютно-кредитних і фінансо­вих відносин формують численні міжнародні організації. В одних зосереджені потужні ресурси та повноваження, вони здійснюють регулювання міжнародних валютно-кредитних
і фінансових відносин. Інші — радше відіграють роль форумів для міжурядових обговорень і відпрацювання рекомендацій з питань валютно-кредитної та фінансової політики. Ще інші — забезпечують збір і обробку інформації, створюють аналі­тичні матеріали з актуальних проблем валютно-кредитних та фінансових відносин.

Спільним у їхній діяльності є розвиток співробітництва та забезпечення цілісності, стабілізація складного й супереч­ливого світового господарства.

Міжнародні фінансові інститути мають такі цілі:

— об'єднати зусилля міжнародного співтовариства з метою стабілізації міжнародних фінансів і світової економіки;

— здійснювати міждержавне валютне та кредитно-фінансове регулювання;

— спільно розробляти й координувати стратегію та такти­ку світової валютної і кредитно-фінансової політики. До організацій, що мають усесвітнє значення, належать, передусім, спеціалізовані інститути ООН - МВФ і група МБРР. Безпосередня їх роль у міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносинах — обмежена. Водночас при вирішенні проблем країн, які розвиваються, на Конференції ООН з торгівлі та розвитку обговорюються валютно-кредитні питан­ня поряд з проблемами міжнародної торгівлі та розвитку цих країн. Спеціалізовані комісії ООН для Азії та Латинської Америки безпосередньо сприяли організації Азійського банку розвитку та Міжамериканського банку розвитку.

Міжнародний валютний фонд та Міжнародний банк реконструкцї і розвитку та його група (Світовий банк) були створені відповідно до рішення Бреттон-Вудської конфе­ренції (1944) і мали відігравати одну з провідних ролей у новій валютній системі та фінансовому облаштуванні світу. Попри занепад Бреттон-Вудської системи та заміни її Ямайською, ці дві організації продовжують відігравати важ­ливу роль у міжнародних економічних відносинах. При цьому МВФ більш успішно, ніж МБРР, пристосовується до змін на міжнародній економічній арені.

Міжнародний валютний фонд — міжурядова організація, призначена регулювати валютно-кредитні відносини між державами-членами та надавати їм фінансову допомогу в разі валютних труднощів, зумовлених дефіцитом платіжного балансу через коротко- й довгострокове кредитування в іно­земній валюті. Він має статус спеціалізованого закладу ООН і практично є інституційною основою світової валютної системи.

Напрямки діяльності МВФ: сприяння міжнародному валют­ному співробітництву консультаціями та взаємодією щодо валютних курсів; упорядкування валютних відносин, уник­нення девальвації валют спричинені конкуренцією; сприяння створенню багатосторонньої системи розрахунків за поточними платежами між членами МВФ і ліквідація валютних обмежень, які стримують розвиток світової торгівлі; надання країнам-членам кредитних ресурсів для корегування платіжного балансу без використання обмежувальних заходів в галузі зовнішньої торгівлі та розрахунків; скорочення масштабів дефіциту міжнародних платіжних балансів країн-членів.

До функцій МВФ належать:

— підтримка загальної системи розрахунків і системи роз­ рахунків за спеціальними правами займу;
— нагляд за станом міжнародної валютної системи;
— сприяння стабільності обмінних курсів валют і врегулю­вання валютних взаємовідносин;
— надання коротко- та довгострокових кредитів;
— наповнення валютних резервів через розподіл спеціаль­них прав займу;
— надання консультацій і участь у співробітництві.
До структури управління МВФ належать: Рада керуючих, Тимчасовий комітет, Комітет розвитку, Виконавча рада, Керуючий і персонал.

На початок XXI ст. понад 180 країн світу є членами МВФ із загальною сумою квот майже 150 млрд. спеціальних прав займу. Фонд здійснює кредитні операції виключно з офіцій­ними органами країн-членів — казначействами, центральними банками, стабілізаційними фондами, — надаючи кредити на покриття дефіциту платіжного балансу та на підтримку структурної перебудови економічної політики країн-членів.

Міжнародний валютний фонд здійснює моніторинг за дотриманням країнами-членами свого Статуту, в якому зафіксовані основні структурні принципи світової валютної системи. Він перетворився на провідну універсальну органі­зацію, має широке визнання як основний наднаціональний орган регулювання міжнародних валютно-кредитних від­носин, авторитетний центр міжнародного кредитування, координатор міждержавних кредитних потоків і гарант плато­спроможності країн-позичальників.

Група Світовий банк — це міжнародна кредитна організа­ція, що об'єднує чотири пов'язані між собою фінансові інсти­тути: МБРР, Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Міжнародна агенція інвестиційних гарантій.

Світовий банк є основною кредитною організацією, що кредитує економіки країн, які розвиваються. На відміну від звичайних комерційних банків, він надає технічну до­помогу, консультує, як ефективніше використати кредитні ресурси, та сприяє капіталовкладенням в економіку цих країн. Функції інститутів Світового банку дещо різняться.

Міжнародний банк реконструкції і розвитку є міжнарод­ним фінансово-кредитним інститутом, створеним в резуль­таті ухвалення країнами Угоди в Бреттон-Вудсі (1947). Основна мета діяльності організації — надання гарантій приватним іноземним капіталовкладенням з метою їх сти­мулювання; пряма участь у здійсненні іноземних капітало­вкладень; сприяння розвиткові міжнародної торгівлі; підтримка платіжного балансу певних країн.

Напрями діяльності МБРР охоплюють надання довго­строкових кредитів країнам-членам, і приватним фірмам також, та надання позик країнам, які розвиваються, на створен­ня в них інфраструктури, розвитку сільського господарства, освіти й підготовки кадрів.

Міжнародна асоціація розвитку була створена в 1960 р. як філія МБРР та має статус спеціального закладу ООН. Зазначена організація має багато спільного з МБРР. Вони обидві фінансують проекти розвитку, мають один і той же штат, а президент МБРР одночасно є президентом Міжнародної асоціації розвитку. Відмінність між цими двома організаціями полягає в порядку формування фінансових ресурсів для кре­дитування та в умовах надання позик країнам, які розвива­ються. МБРР більшу частину своїх фінансових ресурсів отримує на світових фінансових ринках і надає позики країнам, які розвиваються, під нижчий відсоток та на більш тривалий строк, аніж комерційні банки. Міжнародна асоціація розвитку надає країнам, які розвиваються, безвідсоткові кредити, а джерелами фінансування є внески країн-донорів.

Основною метою організації є сприяння економічному розвиткові, підвищенню продуктивності праці та підвищенню рівня життя в країнах-членах Асоціації.

Кредити Асоціації використовуються лише для найбідніших і найменш кредитоздатних країн і надаються, беручи до уваги розміри їхніх територій, річного доходу на душу населення та ступінь ефективності економічної політики.

Міжнародна фінансова корпорація як філія МБРР була створена в 1956 р. з метою стимулювати приватний сектор у країнах, які розвиваються. Особливістю корпорації є те, що вона не визнає гарантій держави, її ресурси формуються, переважно, зі внесків країн-членів, кредитів МБРР, відсотків з наданих позик, фінансових зборів, депозитів, операцій з цінними паперами тощо,

Міжнародна фінансова корпорація здійснює свою діяльність за такими принципами:

• каталізатора - залучення до участі в проекті приватних інвесторів;

• рентабельності - для обґрунтування співробітництва з приватним сектором;

• участі в Корпорації - додатковий захід, який доповнює природний ринковий процес.

Корпорація сприяє розвиткові приватного сектора через фінансування (позики, власний капітал, змішаний капітал), мобілізацію ресурсів (страхування, надання гарантій, капі­таловкладення у приватні компанії) та управління ризиками, а також надання технічної допомоги й консультативних послуг. Ця організація є інвестиційним банком групи Світо­вого банку для країн, які розвиваються, та пропонує різно­манітні фінансові механізми й послуги приватним компаніям у країнах-членах. Вона також консультує ділові кола й уряди цих країн з різноманітних питань, зокрема, щодо фізичної та фінансової реструктуризації, розробки планів підприєм­ницької діяльності, ідентифікації ринків, продукції, техно­логій, фінансових і технічних партнерів.

У групі Світового банку 1988 р. з'явився новий заклад - Міжнародна агенція інвестиційних гарантій, — створена з метою стимулювання інвестицій у країнах-членах. Як спеціалізований заклад Агенція є елементом системи ООН.

Метою її діяльності є заохочення інвестицій на вироб­ничі цілі в державах-членах, особливо в країнах, які роз­виваються, через надання гарантій, зокрема й страхуван­ням і перестрахуванням від некомерційних ризиків, а також здійснення належних допоміжних заходів для сприяння над­ходженню інвестицій у країни, що розвиваються. Специфіка діяльності організації полягає в тому, що Агенція надає гарантії іноземним інвесторам щодо збитків, які можуть бути спричинені некомерційними ризиками.

Регіональні міжнародні організації можна поділити на такі групи:
— багатофункціональні організації;
— функціональні організації;

— альянси;

— регіональні фінансові інститути.

З-поміж багатофункціональних організацій виділяють ті, діяльність яких зосереджена не тільки на вирішенні політич­них і військових інтересів, але й на поглибленні економічного та соціального співробітництва. До таких регіональних органі­зацій належать: Організація американських держав (35 країн), Ліга арабських держав (21 країна), Організація африканської єдності (51 країна), Британська співдружність націй (50 країн), Рада Європи (29 країн), Організація центральноамерикан­ських держав (5 країн), Андська група (5 країн), Асоціація південно-східних націй (6 країн), Північна співдружність (8 країн), СНД (11 країн), Оранізація з безпеки і співробіт­ництва в Європі (ОБОЄ — 55 країн).

Найбільшою групою серед регіональних організацій є кате­горія функціональних організацій. До цієї групи належать органі­зації, що зосереджують свою діяльність і об'єднують зусилля для вирішення економічних, соціальних та політичних проб­лем. Більшість таких союзів утворені з метою забезпечення економічного розвитку країн регіону, оскільки самостійно отримати позитивні результати в цьому напрямку неможливо. Це, зокрема, такі організації: Економічний союз Бенілюкс (об'єднує 3 держави); Європейське товариство вугілля і сталі (12 держав); ЄС (25 держав), Європейське співтовариство з атомної енергії (12 країн), ОЕСР (28 країн), Інтернаціональна асоціація Латинської Америки (5 країн), Центрально­американський спільний ринок (5 країн), Північноамерикан­ський спільний ринок (3 держави); ОПЕК (12 держав), АТЕС (21 держава).

Третю групу організацій утворюють союзні об'єднання, військова та політична орієнтація яких спрямована на за­безпечення безпеки від зовнішніх ворогів. До них належать: Північноатлантична організація (16 країн), Організація з безпеки Австралії, Нової Зеландії і США (3 країни).

Регіональні фінансові інститути — це регіональні банки, що надають ресурси для економічного розвитку, серед них: Азійський банк розвитку (заснований у 1965 р., базується в м. Макілі), Африканський банк розвитку (1966 р., м. Кот-д'Івуар), Міжамериканський банк розвитку (1960 р., м. Вашингтон), Ісламський банк розвитку (1975 р., м. Джідда) й інші фінансово-кредитні інститути.

Кілька фінансово-кредитних інститутів здійснюють операції в ЄС: Європейський інвестиційний банк, ЄБРР, Банк міжнародних розрахунків.

3. Україна і наднаціональні регулюючі світові та регіональні економічні інституції: підсумки стратегічного партнерства

Взаємодія України і МВФ. Україна вступила в Міжнародний валютний фонд (МВФ) у вересні 1992 р. У червні 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про вступ України в Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародну фінансову корпорацію, Міжнародну асоціацію розвитку і Багатобічне агентство по гарантіях інвестицій". А 3 вересня у Вашингтоні відповідно до цього Закону міністр фінансів України Г. П’ятаченко від імені уряду України підписав Статут МВФ, і Україна стала членом Фонду.

На момент вступу України у Фонд було проведено вісім і завершувався дев'ятий загальний перегляд квот. Відповідно до восьмого перегляду, квота України була спочатку визначена в 665 млн СПЗ. Але вже в листопаді 1992 р. завершився дев'ятий загальний перегляд квот, у результаті якого відбулося загальне збільшення квот Фонду на 50 %. Квота України досягла 997,3 млн СПЗ. Відповідно до резолюції Ради керуючих МВФ (№ 47-5) Україна платить 22,7 % її передплатного внеску в СПЗ чи у валютах інших держав-членів, обраних директором — розпорядником Фонду. Залишок передплатного внеску виплачується у валюті України.

Нині діючі квоти держав — членів МВФ встановлені в січні 1999 р. на основі одинадцятого загального перегляду квот, відповідно до якого квота України виросла до 1372 млн СПЗ. Зазначена квота України є 31-й по розмірі (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Квоти деяких держав — членів МВФ на 30 листопада 2000 р., млнСПЗ

№ п/п	Країна	Квота	% до підсумку
	Усі держави — члени МВФ, у тому числі:	210251,4	100,000
	США	37149,3	17,669
	Японія	13312,8	6,332
	Німеччина	13008,2	6,187
	Великобританія	10738,5	5,107
	Франція	10738,5	5,107
	Італія	7055,5	3,356
	Саудівська Аравія	6985,5	3,322
	Канада	6369,2	3,029
	Росія	5945,4	2,828
	Нідерланди	5162,4	2,455
	Китай	4687,2	2,229
	Бельгія	4605,2	2,190
	Індія	4158,2	1,978
	Швейцарія	3458,5	1,645
	Австралія	3 236,4	1,539
	Бразилія	3036,1	1,444
	...
	Нігерія	1 753,2	0,834
	Норвегія	1671,7	0,795
	Данія	1 642,8	0,781
	Іран	1497,2	0,713
	Малайзия	1 486,6	0,707
	Кувейт	1381,1	0,657
	Україна	1372,0	0,653
	Польща	1 369,0	0,651

Вона, звичайно, не відповідає економічному потенціалу такої великої країни як Україна, але подібна ситуація обумовлена дуже слабкою її участю в міжнародній торгівлі і відсутністю достатніх золотовалютних резервів.

Україна входить у групу з 12 держав — членів МВФ (табл. 1.2). Виконавчим директором від цієї групи країн є представник Нідерландів. Україна займає в групі друге місце за кількістю голосів. Її представник призначений заступником виконавчого директора від групи.

Україна розпочала користатися кредитами МВФ у 1994 р. в умовах наростання незбалансованості зовнішніх платежів і, на жаль, у значних розмірах. В даний час Україна знаходиться в несприятливому положенні, тому що її заборгованість перед Фондом значно перевищує квоту. Як видно з даних табл. 1.3, заборгованість України перед Фондом вже в 1995 р. вийшла за межі квоти, а в наступному році істотно перевищила її. Ситуація помітно покращилась

Таблиця 1.2. Група країн — членів МВФ, до складу якої входить Україна

Країна	Кількість голосів за станом на 30.04.2000	% від загальної кількості голосів у МВФ
Нідерланди		2,420
Україна		0,652
Румунія		0,492
Ізраїль		0,445
Болгарія		0,310
Хорватія		0,182
Боснія і Герцеговина		0,091
Грузія	1 753	0,082
Кіпр		0,077
Молдова		0,069
Вірменія	1 170	0,055
Македонія		0,044
Уся група		4,919
Усі держави — члени Фонду	2 142 907	100,000

в 2000 р. На сьогоднішній день борг України перед МВФ складає 1,201 млрд СПЗ (чи 1,766 млрд дол. США).

Фінансова допомога Україні з боку МВФ дається в трьох основних формах:

— по програмі системної трансформаційної позики (8ТР) для підтримки платіжного балансу;

— по програмі "стэнд бай" для підтримки курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу;

— по програмі розширеного фінансування (ЕFF) для дії економічної стабілізації.

У залежності від задач, що стояли перед Україною, у її співробітництві з МВФ умовно можна виділити три етапи.

Таблиця 1.3. Позиція України в МВФ, млн СПЗ

Рік	Квота	Авуари в СПЗ	Резервна позиція	Загальна сума заборгованості перед МВФ	Загальна сума заборгованості, % до квоти
	997,3	—	0,01	—	—
	997,3	—	0,01	—	—
	997,3	123,73	0,01	249,33	25,0
	997,3	97,06	—	1037,30	104,0
	997,3	46,72	—	1 573,30	157,8
	997,3	52,70	0,01	1 780,56	178,5
	997,3	129,53	0,01	1 985,05	199,0
	1 372,0	47,86	—	2044,62	149,0
(січень)	1372,0	59,82	—	1 997,57	145,6
(грудень)	1372,0	191,19	—	1591,19	116,0

На першому етапі (1994—1995 р.), з огляду на труднощі з платіжним балансом України, що виникли внаслідок загострення економічної кризи і змін у структурі і цінових умовах зовнішньої торгівлі, основним з який був перехід до світових цін на енергоносії, МВФ надав Україні кредити по програмі 8ТР у сумі 742 млн дол. США для підтримки платіжного балансу України.

Основною проблемою другого етапу (1995—1998 р.) для України стала необхідність підтримки курсу гривні і фінансування дефіциту платіжного балансу. Надання МВФ своєчасної допомоги Україні дозволило здійснити поступову девальвацію гривні й уникнути її обвалу з непередбаченими для банківської системи наслідками. Крім того, основним компенсаційним джерелом фінансування масового відтоку капіталу з другої половини 1997 р. стали валютні резерви НБУ, формування яких забезпечувалося саме за рахунок фінансової допомоги МВФ. Досить указати, що рівень валютних резервів НБУ за 1998 р. зменшився майже на 2 млрд дол. США (з 2,34 млрд дол. на кінець 1997 р. до 0,76 млрд дол. на кінець 1998 р.).

Завдяки реалізації двох програм "стэнд бай" (із затверджених трьох в обсязі 2185,5 млн дол. США) наша держава одержала доступ на світові ринки капіталу, а по третій програмі в серпні 1997 р. була відкрито кредитну лінію терміном на один рік на загальну суму 542 млн дол. США. Але Україна одержала по цій програмі лише 242,2 млн дол., оскільки в березні 1996 р. МВФ відмовив у наданні чергових траншів через порушення нашим урядом окремих показників Меморандуму економічної політики, зокрема дефіциту державного бюджету.

Головною метою третього етапу (1998—2001 р.) було сприяння макроекономічної стабілізації в Україні і вихід на позитивну економічну динаміку, забезпечення протягом 2001—2005 р. щорічних темпів росту реального ВВП на рівні не менш 4—5 %. З вересня 1998 р. упроваджена трирічна Програма розширеного фінансування (ЕРР), що передбачене надання позики загальною сумою 2,226 млрд дол. США. На 1 січня 2001 р. у рамках цієї програми отримане понад 1 млрд дол. Узагалі за період співробітництва з Міжнародним валютним фон-будинок наша держава одержала від нього кредитів на загальну суму 3529,1 млн дол. США (табл. 1.4).

Таблиця 1.4. Фінансування України в рамках кредитних угод з Міжнародним валютним фондом, млн дол. США

Рік	Затверджено	Фактично отримано
	Усього	З них
		STF	"стэнд бай"	ЕРК
	371,0	371,0	—	—	323,6
	1 150,6	371,0	779,6	—	1022,7
	865,9	—	865,9	—	695,7
	206,0	—	206,0	—	269,9
	591,0	—	334,0	257,0	365,8
	184,0	—	—	184,0	605,6
	0,0	—	—	—	246,7
Усього	3 368,5	742,0	2185,5	441,0	3529,1

Позиція України контрастує з положенням західних держав — членів МВФ. Вони не тільки не мають заборгованості перед Фондом, а і виступають його кредиторами. Разом з тим для цілого ряду країн характерні ті ж проблеми, що і для України. Так, заборгованість Росії перед Фондом вже в 1997 р. більш ніж удвічі перевищила її квоту. Деякі інші країни СНД також мають значну (щодо квоти) заборгованість перед Фондом. Заборгованість Естонії і Латвії не перевищує їхньої квоти, а заборгованість Литви, навпаки, майже вдвічі більше квоти. Країни Східної Європи мають непогашену заборгованість перед Фондом, значно меншу чим їхньої квоти. Деякі з них узагалі не мають заборгованості.

МВФ 29 березня схвалив угоду про надання Україні права використання кредиту в розмірі 411,6 млн СПЗ (близько 605 млн дол. США) терміном на 12 місяців (до 28 березня 2005 р.). Передбачається, що Україна буде використовувати ці засоби у випадку особливої необхідності.

Взаємодія України і Світового банку. До Світового банку Україна приєдналася 3 вересня 1992 р. Вона стала 167-м членом Банку, здійснивши підписку на 10 908 акцій (0,7 % загальної кількості) акціонерного капіталу на загальну суму 1315,9 млн дол. США.

З першої позики (отриманого Україною в 1993 р. на розвиток інститутів державного керування) Світовий банк надає допомога державі в переході до ринкової економіки, сприяє зм'якшенню негативних наслідків перебудови економіки і прискоренню і поглибленню економічних реформ.

Фінансова й економічна допомога Банку зосереджена на сприянні Україні в стабілізації її економіки, проведенні економічних реформ, поліпшенні стану платіжного балансу. Крім того, Банк сприяє збереженню і розвитку систем соціального захисту, підвищенню їх адресності. Діяльність Банку в Україні в 1993— 1999 р. була зосереджена на реалізації таких задач:

1. Подолання економічної кризи:

— стабілізація економіки (надання позик по механізму "стэнд бай", ЕFF — разом із МВФ);

— макроекономічна реформа.

2. Сприяння переходу до ринкової економіки:

— структурна реформа;

— інституціональний розвиток.

3. Підтримка реформи окремих галузей:

— енергетика;

— сільське господарство;

— вугільна промисловість;

— фінансовий сектор;

— мережа соціального захисту;

— розвиток людських ресурсів;

— захист навколишнього середовища;

— інфраструктура.

Для досягнення зазначених задач Світовий банк застосовує, як правило, такі інструменти:

— позика на впровадження політики;

— інвестиційні позики;

— грантове фінансування;

— аналіз економіки в цілому і галузевий;

— резидентні місії;

— мобілізація ресурсів донорів;

— утворення і підготовка кадрів.

Співробітництво між Україною і групою Світового банку підсилилося з кінця 1994 р., коли початку впроваджуватися програма економічних реформ. Проекти Світового банку, що реалізовувалися в наступні роки, направлялися на підтримку послідовного втілення програми (!!!!!!! Перевести далее)

реформ, в том числе на помощь в проведении отраслевых ре­форм, реструктуризацию, реабилитацию и привлечение инве­стиций.

Исходя из целевых ориентиров займов Мирового банка, проекты делятся на системные и инвестиционные. Системные проекты направлены на осуществление экономической ре­формы в Украине, главным образом на реформирование го­сударственного сектора, структурные и институциональные изменения в отраслях и секторах экономики. Системные про­екты финансируются исключительно путем поддержки платеж­ного баланса и финансирования дефицита государственного бюджета, а обслуживание таких займов осуществляется за счет последнего. Сегодня в Украине введено шесть системных про­ектов на общую сумму 2010 млн долл. США. Одним из главных направлений реформ является преобразование в общественном секторе. Действия правительства Украины по реформированию государственных учреждений и проведения общей программы реформ поддерживались Банком путем предоставления Украи­не двух займов: институционального займа (27 млн долл. США) и реабилитационного займа (500 млн долл. США). Заем по проекту внедрения системы государственного казначейства (16 млн долл. США) направлен на поддержку усилий прави­тельства относительно создания эффективной системы управ­ления бюджетом с целью улучшения управление денежными потоками и выполнения бюджета (табл. 5.13).

Центральным направлением экономических реформ явля­ется проведение приватизации и реформирования финан­сового сектора. В июне 1996 г. был утвержден займ Банка на развитие предприятий (310 млн долл.), направленный на под­держку либерализации торговли и цен, проведение приватиза­ции, развитие фондового рынка и осуществление программ послеприватизационной реструктуризации. Довольно успешное внедрение этого проекта способствовало получению Украиной второго займа на развитие предприятий (300 млн долл.). Займ на перестройку финансового сектора (300 млн долл.), который был утвержден в сентябре 1998 г., должен оказывать содейс­твие развитию банковской системы Украины.

Одной из важнейших задач для Украины сегодня являет­ся развитие сельского хозяйства. Эта традиционно пріоритетна для нашої країни галузь має значний потенціал. Якість українських чорноземів, географічне положення країни дають значні конкурентні переваги українським фермерам. Банк підтримує проведення реформ у сільському господарстві: займ на перебудову сільського господарства (300 млн дол. США) має на меті підтримку заходів щодо лібералізації торгівлі сільгоспродуктами, приватизації землі і сільськогосподарських підприємств, реструктуризації ферм і т.ін.

Іншу групу проектів, що підтримуються Світовим банком, складають інвестиційні проекти — проекти розвитку окремих галузей, секторів економіки, виробництв, фінансування яких здійснюється на умовах самооплатності й обов'язкового внутрішнього спільного фінансування. В Україні впроваджуються 11 інвестиційних проектів на загальну суму 820 млн дол. США і 15 млн німецьких марок.

Перше місце серед таких позик належить позикам, наданим під реформи в енергетичному секторі. Це напрямок реформ є пріоритетним, оскільки витрати на виробництво енергії в Україні значно більше, ніж у розвитих країнах.

Програма Світового банку в енергетичному секторі була розроблена для підтримки задач, спільно визначених Україною і "Групою-7". Програма складається з таких проектів, як проект реабілітації гідроелектростанцій (114 млн дол. США), проект розвитку ринку електроенергії (317 млн дол.). Інші проекти в енергетичному секторі: проект реабілітації і розширення централізованого теплопостачання м. Києва (200 млн дол.), пілотний проект у вугільній промисловості (16 млн дол.) і позика на перебудову вугільної промисловості (300 млн дол.).

Окремі інвестиційні позики є важливими компонентами системних і спрямовані на їхню підтримку. Так, системні позики на розвиток підприємств і перебудову фінансового сектора підтримуються позикою на проект розвитку експорту (70 млн дол. США), засобу якого через банківський сектор шляхом кредитування приватного сектора направляються на розвиток експортоорієнтованих виробництв. Реформи в сільському господарстві підтримуються позикою по проекті розвитку насінництва (32 млн дол.), що має на меті підвищити продуктивність агросектора і збільшити сільськогосподарський експорт.

Дуже важливим для розвитку міжнародного співробітництва, виходу України на ринки високих технологій є підтримка Світовим банком проекту "Морський старт", що передбачає запуск супутників з морської платформи. Банк гарантує покриття політичних ризиків, зв'язаних з виробництвом і експортом ракет — носіїв "Зеніт" українським заводом "Южмаш".

Перші кроки Банку по підтримці розвитку соціального сектора в Україні по своїх масштабах ще незначні в порівнянні з іншими витратами — сьогодні реалізується тільки один проект (проект підтримки системи соціального захисту населення обсягом 2,6 млн дол. США). Він передбачає комп'ютеризацію і надання технічної допомоги комунальним і муніципальним службам України. Банк разом з урядом України розробляє проект розвитку суспільної інфраструктури, забезпечення зайнятості і поліпшення умов життя в регіонах з високим рівнем соціальної напруженості (програма суспільного розвитку обсягом 200 млн дол.). Розглядаються також проекти підтримки розвитку утворення й охорони здоров'я.

Банк активно підтримує заходу щодо захисту навколишнього середовища в Україні. Два гранти Фонду загального захисту навколишнього середовища були надані Україні в 1993 р., третій (проект згортання в Україні виробництва речовин, що руйнують озонова куля, обсягом 23,2 млн дол.) перебуває в стадії впровадження. Розглядаються ще кілька проектів по збереженню навколишнього середовища.

Співробітництво України зі Світовим банком також можна умовно розбити на кілька етапів.

На першому етапі (1992 р. — грудень 1994 р.) був упроваджений перший інвестиційний проект обсягом близько 17 млн дол. США. Це був головним чином підготовчий період, коли в Україну направлялися ознайомлювальні і дослідницькі місії МБ, результатами яких стали звіти про економічну і соціальну ситуацію в нашій державі.

Підготовка і реалізація СБ системних проектів, спрямованих на реформування окремих секторів економіки і соціальної сфери почалася з кінця 1994 р. (другий етап, кінець 1994 р. — 1997 р.) на основі реалізації Програмної системної позики (ПСЗ). Ці засоби використані для удосконалення пенсійної системи, на керування державними ресурсами, здійснення адміністративної реформи. Одночасно поповнювався інвестиційний портфель СБ, зокрема, проектами модернізації дорожньої інфраструктури, систем тепло- і водопостачання і т.ін.

Початок погашення заборгованостей України міжнародним фінансовим заснуванням приходиться на третій етап (1998 — 2000 р.). Цей період також характеризується збільшенням обсягів кредитування з боку МБ.

Щодо інвестиційної програми, то вона здійснювалася більш стримано внаслідок не тільки неефективного використання можливостей співробітництва українською стороною, а і змін у політику підтримки Світовим банком енергетики, комунального господарства, транспорту. У зв'язку з тим, що ці області цікавлять СБ лише в контексті боротьби з бідністю й охорони навколишнього середовища, саме в цей період з інвестиційного портфеля був вилучений ряд проектів, що стосувалися високих технологій (наприклад, продовження проекту "Морський старт"), фінансових послуг, модернізації систем водо- і теплопостачання в окремих регіонах.

Крім того, Празька сесія МВФ і СБ (2000 р.) визначила зміну пріоритетів міжнародних фінансових заснувань щодо країн з перехідною економікою, у тому числі України. Відповідно, на перший план вийшли питання економічної ефективності співробітництва і якості використання країнами-позичальницями отриманих кредитів. У цьому руслі у вересні 2000 р. була затверджена нова Стратегія співробітництва СБ з Україною. Вона передбачає кредитну підтримку нашої держави в залежності від практичних результатів, передбачених Програмною системною позикою (ПСЗ) — головним трирічним системним інструментом реалізації Стратегії.

Серед регіонів України досить активно співробітничає зі Світовим банком столиця нашої держави — місто Київ.

Так, сьогодні в місті реалізуються два проекти МБ. Зокрема, 200 млн дол. США банк виділив під гарантії міста на реконструкцію "Киевенерго" і 18,2 млн дол. безпосередньо Київської міськдержадминітстрації на реалізацію проекту по теплоенергозбереженню в адміністративних будинках. Крім того, на розгляді у Світовому банку знаходяться речення Києва щодо реалізації ще двох проектів. У першому з них мова йде про створення ефективної системи утилізації твердих побутових відходів у столиці, його загальна вартість оцінюється в суму близько 300 млн дол. США. Другий проект стосується будівництва Подільського переходу в Києві, вартістю близько 250 млн дол., з яких 30 % повинна профінансувати українська сторона.

Узагалі за увесь час співробітництва зі Світовим банком Україна одержала 2127,2 млрд дол. США.

Сьогодні Банк схвалив 16 проектів надання позик, три проекти грантів Фонду захисту навколишнього середовища на загальну суму близько 3 млрд дол. США і дві угоди про надання гарантій на суму 220 млн дол.

Надалі Світовий банк готовий робити Україні фінансову підтримку обсягом до 1 млрд дол. США щорічно на умовах послідовного впровадження комплексних реформ і успішного подолання інституціональних недоліків. Крім того, у випадку поліпшення інвестиційного клімату, передбачається збільшення обсягів інвестицій МФК у приватний сектор.

Світовий банк вважає, що Україна має значний середньостроковий потенціал для економічного росту. Якщо пакет послідовних реформ буде рішуче впроваджуватися, то економіка України зможе швидко пристосуватися до зовнішнім дестабілізуючим факторам, перейти до стійкого, зовнішньозоорієнтованому розвитку і створити всі передумови, щоб наздогнати країни, що просунулися далеко вперед шляхом реформ у регіоні. У цьому випадку економічний ріст, що повинний спиратися переважно на експортні галузі, міг би досягти середньої величини 5 % у рік у середині наступного десятиліття. Це зменшить безробіття і значно підвищить стандарти життя населення України. Саме такий є загальна мета Світового банку й України.

Уже сьогодні Банк перетворився в один з головних кредиторів України: за станом на 1 січня 2001 р. на МБРР приходилося понад 20 % зовнішньої заборгованості України. Кредитні "ін'єкції" МБРР і МВФ у 1994—1996 р. зіграли вирішальну роль у подоланні фінансової кризи першої половини 1990-х років, стабілізації економічної і фінансової ситуації в Україні.

Довгострокові позики МБРР (стандартний термін — 17 років, "пільговий" період — 5 років, сприятливі фінансові умови — найбільш низькі ставки запозичення, що сьогодні може одержати Україна на міжнародних фінансових ринках) можуть за певних умов стати каталізатором процесу економічного розвитку країни.

На жаль, економічний ефект упровадження позик МБРР в Україні поки досить скромний. Засобу, отримані в минулі роки, здебільшого були спрямовані на рішення соціальних проблем і інституціональні реформи, тобто на створення передумов для подальшого економічного розвитку. Таке використання запозичень характерно для початкового періоду економічної трансформації суспільства, і на цьому неодноразово підкреслювалося в загальних заявах України і МБРР.

Проте, напрямку використання позик МБРР у регіонах зі схожим станом соціально-економічного розвитку дуже відрізняються своїми пріоритетами. Засобу МБРР головним чином направляються в галузі інфраструктури (транспорт і енергетику) і сільське господарство. Це цілком виправдано як з погляду оптимального використання позикових засобів МБРР, так і з погляду специфіки кругообігу промислового капіталу й особливостей функціонування цих галузей.

Взаємодія України і Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР). Співробітництво з Європейським банком реконструкції і розвитку стало важливим фактором, що позитивно впливав і впливає на процес трансформації економіки пострадянської України на ринкових основах. Тому важливим пріоритетом усіх галузей влади може бути підвищення ефективності такого співробітництва, залучення за допомогою ЄБРР по можливості великих обсягів іноземних інвестицій, використання досвіду, експертизи, міжнародного авторитету і специфічного статусу Банку з метою прискорення вкрай необхідних для України структурних і інституціональних реформ.

Загальні основи співробітництва між Україною і Європейським банком реконструкції і розвитку. Головною метою діяльності ЄБРР — міжнародного фінансового заснування, що було створено 15—17 квітня 1991 р. у Лондоні, — є сприяння переходу до ринкової економіки і розвитку приватного сектора і підприємництва в країнах операцій. При реалізації цієї задачі ЄБРР спирається на твердження в країні принципів багатопартійної демократії, плюралізму і ринкової економіки. Капітал ЄБРР складає 20 млрд євро. У його структурі 55,12 % акцій належить країнам Євросоюзу й Єврокомісії, 11,78 — 27 країнам операцій, 10 — США, 8,52 — Японії, 14,48% — іншим країнам світу.

Після утворення ЕБРР країнами операцій спочатку були лише країни Центральної і Східної Європи і СРСР, але після розвалу останнього до ЄБРР як акціонери і країни операцій приєдналися ще 15 нових членів, у тому числі й Україна. Вона одержала частку в акціонерному капіталі ЄБРР у розмірі 0,4 %. Друге розширення членства ЄБРР відбулося в 2000 р., коли до ЄБРР спочатку як акціонер приєдналася Монголія, а в грудні 2000 р. як країна операцій і акціонер — ще Федеративна Республіка Югославія. Таким чином, сьогодні ЄБРР нараховує 62 країни-акціонера, у тому числі 27 країн операцій.

ЄБРР є деякою мірою банком-гібридом, оскільки поєднує в собі функції банку розвитку, що надає середньо- і довгострокові кредити і банківські гарантії, і інвестора, оскільки усе велику частину своїх операцій проводить у формі інвестицій в акціонерний капітал. Головними фінансовими інструментами ЄБРР є кредити (78 % загальних обсягів зобов'язань у 2000 р.) і інвестиції в акціонерний капітал (20 %), питома вага банківських гарантій невеликий (всього 2 %).

Але не тільки в цієї "гібридності" складаються відмінності ЄБРР від бреттон-вудсских інститутів (МВФ, Світовий банк і т.п.). Особливі риси ЄБРР можна охарактеризувати в такий спосіб:

1. Банк робить більш сильний акцент на умовах, що супроводжують проекти: при наданні фінансування ЄБРР наголошує на виконанні клієнтом цілого ряду структурних і інституційних умов з метою поліпшення інвестиційного клімату, прискорення структурних змін, оптимізації корпоративного керування і т.п.

2. ЄБРР — єдине міжнародне фінансове заснування, що фінансує на комерційних принципах (тобто на основах самооплатності) як проекти розвитку, так і приватний сектор, не надаючи при цьому ніяких "м'яких" чи кредитів цінових субсидій.

3. На відміну від комерційних банків, ЄБРР здатний брати на себе політичні ризики (завдяки тому, що країни операцій є одночасно акціонерами), ризик конвертованості валют (унаслідок статусу преференційного кредитора борг ЄБРР не підлягає реструктуризації), різноманітні комерційні ризики (завдяки регіональній спеціалізації й унікальному досвіду), а також передпроектні ризики при розробці великих проектів у державному секторі (завдяки фондам технічної допомоги, що даються акціонерами).

Фінансуючи проекти в приватному секторі, ЄБРР використовує, як правило, кредити, акціонерні інвестиції і гарантії. При фінансуванні проектів у державному секторі, переважно інфраструктурних, даються звичайно кредити під суверенну гарантію.

Що стосується інвестицій, то ЄБРР намагається збільшити частку цього інструмента у своєму портфелі з такої причини:

— можливість сприяти через представництво в раді директорів компанії в поліпшенні корпоративного керування;

— більший, ніж у кредитів, потенціал прибутковості для ЄБРР;

— наявність можливостей виходу зі складу акціонерів (продаж пакета стратегічному чи інвестору продаж через фондову біржу і т.п.).

Гарантії як фінансовий інструмент використовуються відносно мало, тому що попит на них серед клієнтів ЄБРР незначний. Але в цілому це — важливий фінансовий інструмент, за допомогою якого ЄБРР може перевести на себе політичні і всі інші ризики основного кредитора. Найбільше поширення цей інструмент одержав у Програмі підтримки зовнішньої торгівлі.

ЄБРР є фінансовим заснуванням, що спільно фінансує проекти. Частка Банку в довгостроковому фінансуванні проекту дорівнює, як правило, 30 %. Усереднена сумарна капіталізація типового проекту ЄБРР — 18—20 млн євро, при цьому мінімальний розмір участі ЄБРР у проекті повинний складати не менш 5 млн євро.

Україна приєдналася до Установчого договору про створення ЄБРР, тобто стала країною — членом ЄБРР і разом з тим країною операцій, після ухвалення відповідного рішення Радою губернаторів ЄБРР (від 28 березня 1992 р.), закріплення цього рішення у відповідному Указі Президента України (від 14 липня 1992 р.) і сплати грошового внеску (30 % частки країни в капіталі Банку).

Після приєднання України до ЄБРР активні операції почалися в 1993 р., коли Рада директорів ЄБРР прийняв перший проект в Україні — проект модернізації Київського міжнародного аеропорту "Бориспіль" (кредит 4,75 млн екю).

Після цього динаміка щорічних обсягів операцій ЄБРР в Україні виглядала в такий спосіб (млн екю/євро):

1993 – 8,1; 1997 – 349,4;

1994 – 28,5; 1998 – 366,2;

1995 – 176,6; 1999-460,0;

1996 – 214,9; 2000- 291,0.

Оцінка ЄБРР пріоритетів ринкових перетворень в Україні. Пріоритети економічних реформ в Україні були і залишаються протягом останнього років предметом оживлених дискусій економістів, журналістів, політиків і ін. Але усупереч визначеним розбіжностям щодо тих чи інших компонентів "ринкового меню" практично ні в кого не викликає сумнівів безальтернативність ринкового шляху економічних перетворень.

Якщо проаналізувати офіційні українські політичні документи, то визначені в них пріоритети середньострокової стратегії реформ можна узагальнити в такий спосіб:

1) забезпечення економічного росту на рівні 6—7 %, з урахуванням легалізації значної частки тіньової економіки. Частка приватного сектора у ВНП може підвищитися до 75—80 %, у тому числі завдяки приватизації і розвитку малого і середнього бізнесу;

2) впровадження інноваційної моделі економічного росту, що передбачає зростання ролі в економічних процесах науково-технологічного й інтелектуального потенціалу, а в структурі економіки — питомої ваги високих технологій, спрямованих на розвиток сучасної інформаційної і телекомунікаційної інфраструктури, біотехнологій, сприяння розвитку венчурних форм фінансування, створення системи стимулювання експортної орієнтації підприємств і здійснення державної інноваційної політики;

3) адаптація агропромислового комплексу до ринкових умов і перетворення цього сектора на конкурентноздатну експортоорієнтовану галузь;

4) глибока перебудова соціальної сфери з акцентом на політику активного стимулювання попиту і забезпечення соціального захисту населення;

5) створення максимальне сприятливого інвестиційного середовища з метою послідовного збільшення частки капіталовкладень у ВНП (не менш 20 %);

6) оздоровлення і зміцнення банківської і фінансової системи, розвиток фондового ринку;

7) подальша лібералізація ринків енергоносіїв, сировини, транспортних і комунальних послуг і т.п. Особливе місце займає комплекс пріоритетів, зв'язаних з реформуванням і структурною перебудовою сектора енергетики, зокрема, з реалізацією державної програми енергозбереження, реформуванням і фінансовим оздоровленням енергоринку, сектора вугільної промисловості, підвищенням ядерної безпеки в енергетику й ін.;

8) твердження України як транзитної країни в секторі енергетичних ресурсів і глобальних телекомунікацій;

9) підвищення загальної екологічної безпеки, оптимізація природокористування і поліпшення екологічного стану водяних ресурсів і т.п.

Як бачимо, зазначені пріоритети охоплюють як мети економічних реформ, так і деякі методи їхнього досягнення (структурна політика, приватизація, лібералізація, адміністративна реформа і т.п.).

У цілому аналіз, проведений експертами ЄБРР, підтверджує важливість усіх приведених пріоритетів для успіху реформ в Україні. Але, як завжди, проблема складається у виконанні задекларованих намірів. Сьогодні посилання на скрутні стартові умови реформ, специфіку ситуації і на зовнішні фактори знаходять усе менше і менше розуміння серед акціонерів міжнародних фінансових організацій, і зокрема ЄБРР.

Більшість посткомуністичних країн Європи, що стали на шлях ринкових реформ, домоглися визначених успіхів у реалізації пріоритетів першого етапу ринкових перетворень, а саме тих, котрі связанны зі здійсненням лібералізації внутрішніх ринків, створенням нормативно-правової бази ринкових реформ, приватизацією державної власності. Але, як показує досвід багатьох країн з перехідною економікою, проаналізований фахівцями ЄБРР, задачі другого етапу реформ є ще більш важливими і складними.

Формальна (і іноді прискорена) лібералізація і демократизація економічного і соціального середовища не може запобігти поширенню такого явища, як "захоплення держави" впливовими приватними інтересами. Економічним підґрунтям тут є насамперед слабість правової системи (системи виконання законів і правосуддя), різка соціальна диференціація населення і його "люмпенізація", подальше ослаблення інститутів ринку і цивільного суспільства. Тому реальним викликом другого десятиліття реформ є насамперед створення такої інституційної інфраструктури в суспільстві, яка б зробила досягнуті економічні і політичні волі основою стійкого економічного росту і підвищення добробуту людей.

По оцінках, що містяться в Доповіді ЄБРР із проблем переходу до ринкової економіки (2000), найважливішими задачами реформ в Україні є наступні:

— поліпшення інвестиційного і загального підприємницького клімату (особливо це стосується малого бізнесу), насамперед шляхом реформи системи оподатковування і зменшення адміністративно-бюрократичного втручання;

— прискорення прозорої приватизації за участю стратегічних інвесторів;

— здійснення перетворень в енергетичному секторі, спрямованих головним чином на підвищення зборів платежів, монетизацию розрахунків і прозору приватизацію;

— консолідація банківського сектора;

— реформа пенсійної системи і створення ефективної мережі соціального захисту населення.

Оперативна діяльність ЄБРР сприяє реалізації зазначених пріоритетів. Насамперед треба помітити, що хоча ЄБРР став за останні роки ведучим інвестором у більшості країн регіону, у тому числі й в Україні, його роль є лише допоміжної. Інвестиції і кредити Банку, якими б великими вони ні були в окремо узятій країні, не здатні цілком забезпечити реалізацію трьох загальних пріоритетів ринкової трансформації, а саме:

— модернізацію і розвиток інфраструктури;

— реструктуризацію діяльності підприємств (зниження витрат, "технологізація" бізнесу, підвищення конкурентноздатності і т.п.);

— розвиток нового приватного сектора (за допомогою зміцнення фінансового сектора, підтримки малого і середнього бізнесу, розвиток ринку капіталів і т.п.). Підштовхнути необхідні зміни, стати визначеним каталізатором, а іноді й ініціатором необхідних структурних змін ЄБРР не тільки може, а по суті вже є в переважній більшості країн операцій.

Роль ЄБРР у підтримці реформ в Україні. Основні принципи, географічні напрямки і структурні пріоритети діяльності ЄБРР залишаються незмінними. Незмінними є і критерії добору фінансованих проектів:

— відповідність проекту процесу ринкової трансформації;

Дата добавления: 2015-07-12