Причини виникнення економічних співтовариств

Співтовариства та союзи відіграють особливу роль у регулюванні зовнішньоекономічних відносин і міжнародної торгівлі. Найбільші торговельні блоки, що справляють суттє­вий уплив на розвиток світового господарства:

— ЄС — об'єднує 25 країн Європи;

— ЄАВТ: Австрія, Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія, Фін­ляндія, Швейцарія, Швеція;

— Центральноамериканський спільний ринок: Гватемала,
Гондурас, Коста-Ріка, Нікарагуа, Сальвадор;

— Латиноамериканська асоціація інтеграції: Мексика та решта південноамериканських країн, окрім Гайани, Французької Гайани, Суринаму;

— Андська угода про субрегіональну інтеграцію: Болівія, Венесуела, Колумбія, Перу й Еквадор;

— Карибське співтовариство: Антигуа та Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Гайана, Гренада, Домініка, Монт-серрат та ще дев'ять країн регіону;

— Асоціація держав Південно-Східної Азії: Бруней, Індо­незія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни; Південноафриканський митний союз: Ботсвана, Лесото, Свазіленд, ПАР;

— Арабський спільний ринок: Єгипет, Йорданія, Ірак, Иемен, Лівія, Мавританія, Сирія;

— Торговельна угода про посилення економічних зв'язків
між Австралією та Новою Зеландією.

Мова йде про економічні співтовариства та союзи, що до своєї компетенції та сфери діяльності відносять вирішення економічних проблем.

Загалом, найбільш універсальною класифікацією міжнарод­них організацій є наведена нижче:

1. Система ООН:

—ООН;

— група Світового банку;

— Світова організація інтелектуальної власності;

— МАГАТЕ;

— Світова організація туризму.

2. Співдружність націй (до Співдружності входить 53 країни,
місцерозташування штаб-квартири — Лондон).

3. Міжнародні економічні організації та об'єднання:)

— ОЕСР; 340//341

— Міжнародна енергетична агенція;

— Агенція з ядерної енергії;

— Центр досліджень і нововведень у галузі освіти;

—ОПЕК;

— Чорноморське економічне співтовариство;

— Організація економічного співробітництва;

4. Економічні регіональні організації:

— у Європі:

- Європейське агентство з координації наукових досліджень; — Європейська патентна організація;

— Європейська космічна агенція;

— Європейська організація ядерних досліджень;
— Рада держав Балтійського моря та ін.;
зона дії — Європа-Азія:

— СНД;

— вАмериці:

— Організація американських держав;
— Латиноамериканська економічна система;
— Карибське співтовариство;

— Карибський спільний ринок тощо;

• територія діяльності — Азія-Тихий океан:

— Рада співробітництва арабських держав Перської затоки (Арабські держави — Перська затока); Рада арабської економічної єдності;

— Організація арабських країн-експортерів нафти;
в Африці:

— Організація африканської єдності;

— Економічне співтовариство держав Західної Африки;

— Західноафриканський економічний і валютний союз та ін.

- Стратегічні цілі та національна зовнішньоекономічна макромодель

Економіка будь-якої країни вибудовує свої відносини із зовнішнім світом через систему національних інтересів і пріо­ритетів зовнішньоекономічних інститутів. Стабільність позицій національних господарств у сучасному економічному світі ви­значається узгодженістю трьох стратегічних компонентів:

— ситуацією в зовнішній сфері;

— національними інтересами та пріоритетами в зовнішньо­
економічній діяльності;

— станом розвитку національної економіки.

Найменша неузгодженість цих блоків веде до виштовху­вання національної економіки, а отже й самої країни, зі світової арени, відводить їй місце аутсайдера світового розвитку. Сучасний стан розвитку характеризується тим, що національні економіки трасформуються в нові економічні утворення відповідно до геоекономічних умов, пріоритетів і національних стратегічних інтересів, перетворюючись на своєрідні інтернаціоналізовані національні економічні си­стеми (країни-системи). Такі країни-системи володіють ви­несеними за національні межі виробничими процесами. Через філії та дочірні підприємства відбувається проникнення національної економіки в різні ланки світових відтворю-вальних ядер. Зазначений процес опосередковується та реалі­зується проникненням у національні економіки відповід­ної зовнішньоекономічної моделі — геоекономічної.

За своєю структурою геоекономічна модель містить три компоненти: основні закономірності, що визначають економічну природу геоекономічної моделі; відповідну управ­лінську й організаційно-функціональну форму; адекватний методологічний апарат прийняття стратегічних рішень.

Базовими критеріями визначення моделі зовнішньо­економічних зв'язків є місце і роль, які відводяться зовніш­ньоекономічному секторові національної економіки в за­гальних стратегічних схемах господарського розвитку. Загалом, зовнішній уплив може мати три аспекти:

1) модель зовнішньоекономічного сектора — економічний орієнтир. Формування в межах зовнішньоекономічного сек­тора господарської ланки як праобразу для подальшого пере­творення національної економіки. У такому разі зовнішньо­економічна модель отримує відповідний економічний орієнтир. Приміром, для національної економіки, в якій помітні значні структурні деформації, найбільш ефективною моделлю зовнішньоекономічного співробітництва може стати вироб­ничо-інвестиційна модель;

2) модель зовнішньоекономічного сектора — економічний стабілізатор. Природною є ситуація, в якій зовнішньо­економічній моделі відводиться роль економічного стабіліза­тора. У такому разі зовнішньоекономічний сектор спрямова­ний на стійке збереження рівня господарського розвитку, підтримку економічних пропорцій макроекономічної рівноваги;

3) автарктична зовнішньоекономічна модель. Характер зовнішньоекономічного сектора може визначити тенденцію до національної економічної ізоляції, тобто в своєму роз­витку спиратися тільки на власні ресурси. При такій моделі зовнішньоекономічного співробітництва зі сфери міжнарод­ного обміну вилучаються більшість ланок і галузей зовнішньо­ економічних зв'язків. Мова йде про моделі зовнішньоеко­номічного співробітництва з яскраво антарктичними власти­востями.

Ще одним важливим критерієм, який характеризує зовнішньоекономічну модель, є тип — економічна природа моделі зовнішньоекономічного співробітництва. Умовно можна виділити три моделі зовнішньоекономічних зв'язків: постачально-збутову; торговельно-посередницьку; виробничо-інвестиційну. Можливе існування численних перехідних моделей, що за своїм економічним змістом є поєднанням трьох названих, з переважанням однієї з них.

Постачально-збутова модель. В її основу покладено ви­значення умов постачання, зокрема й на довгострокову перспективу: обумовлено обсяги та строки взаємних поставок, системи взаємних розрахунків тощо. Обов'язковість по­стачання практично унеможливлює взаємодію зі світовим товарним ринком, значно звужує сегмент ринку (обмеже­ний вибір партнерів, отож неможлива конкуренція). Масові поставки поєднуються з обмеженим асортиментом за якістю, гатунками, номенклатурою тощо. Тривале використання такого типу зовнішньоекономічного співробітництва своєрідно відображаються на національній економіці — такі зв'язки набувають монотонного характеру, тривалі обов'язкові по­ставки ведуть до консервації застосованої схеми зовнішньо-економічних відносин, а широкомасштабне співробітництво призводить до фіксації набутих структурних зрушень і ви­робничих структур.

Торговельно-посередницька модель. При торговельній моделі зовнішньоекономічного сектора світові товарні ринки відкривають широкі можливості для виробників (насамперед, експортерів та імпортерів продукції виробничого призначення) за асортиментом, якістю, строками поставок та ін.

Вихід на світові товарні ринки, висока конкуренція та конкурентна боротьба стимулює постійні структурні пере­творення, зумовлює мобілізацію всіх економічних резервів (інтелектуальних, виробничих, фінансово-кредитних тощо), ефективно реалізуються переваги міжнародного поділу праці.

Торговельна модель зовнішньоекономічних зв'язків реалізує свій потенціал за умови самостійного виходу на світові ринки суб'єктів усіх рівнів, і безпосередньо товаровиробників.

При посередницькій формі цієї моделі вихід на світові ринки здійснюється через посередників, зокрема й держав­них. Ефект значно зменшується, оскільки посередник дещо віддаляє національного товаровиробника від світового ринку, але ці втрати компенсуються досвідом роботи посередника на світовому ринку, що значно знижує ступінь ризиків.

Геоекономічна модель (виробничо-інвестиційна). Іншу економічну природу, на відміну від уже розглянутих, має геоекономічна модель зовнішньоекономічних зв'язків. Якщо при збутовій і торговельній моделях співробітництва парт­нери вступали в економічні відносини тільки в одному на­прямі (скажімо, реалізація товару), то в наведеній моделі співробітництво здійснюється в усіх напрямках виробничого процесу, тобто налагоджується в кожній ланці технологіч­ного процесу. До спільної сфери діяльності належать також організаційні питання управління виробництвом, відпрацю­вання загальних підходів до проведення науково-технічної та фінансово-кредитної діяльності, аж до спільного фінансу­вання фундаментальних наукових досліджень, визначення ринкової стратегії, досліджень проблем соціально-економіч­ного плану та ін.

Зовнішньоекономічний сектор, який є своєрідним "мостом" між національною економікою та світовим господарством, повинен мати високий ступінь адаптації до економічного середовища, в якому він діє (національне й світогосподарське середовище). Здатність такої економічної адаптації і визначає різні властивості зовнішньоекономічної моделі, а саме:

— урівноважена модель співробітництва: зовнішньо­економічна модель адекватна як до національного, так і до світогосподарського ринкового середовища, тобто вона здатна зрощуватися з національним і світогосподарським середо­вищем. Наближеною до урівноваженої моделі зовнішньо­економічного сектора можна вважати геоекономічну;

— неврівноважена модель зовнішньоекономічного сектора: особливий інтерес може становити формування зовнішньо­економічної моделі при неадекватності господарського середовища національній економіці та світогосподарській сфері. Зовнішньоекономічна модель може бути неадекват­ною світогосподарському чи національному економічному середовищу. До прикладу, такі компоненти економічного середовища, як стан фінансово-кредитної сфери, грошової системи, рівень кваліфікації робочої сили, інтелектуальний потенціал, проголошені правові принципи тощо створюють своєрідний каркас зовнішньоекономічного сектора націо­нальної економіки. Зовнішньоекономічна модель, вибудо­вана на умовах переважної економічної адекватності тільки в одній економічній сфері (або національній, або світо­господарській), набуває властивостей своєрідної односторон­ньої спрямованості. Тож механізм функціонування такого зовнішньоекономічного сектора не здатний ефективно реалі­зувати повноту можливостей міжнародного поділу праці;

— "стороння" зовнішньоекономічна модель: зовнішньо­економічна модель може не відповідати за своєю економіч­ною природою ні внутрішній, ні зовнішній економічній сфері. Така ситуація можлива при кардинальних змінах у розвитку національної економіки, виходячи зі стратегій переходу на новий, більш високий рівень розвитку в період глобальних зрушень та ін. За своїм характером така модель — інородна, тобто її відштовхує чи не сприймає як національна, так і світогосподарська сфера.

Дата добавления: 2015-07-12