Наднаціональні міжнародні і регіональні економічні регулюючі інституції та їхня роль у реалізації світових економічних стратегій

Тема 8. Міжнародна координація економічної політики країн

1. Наднаціональні міжнародні і регіональні економічні регулюючі інституції та їхня роль у реалізації світових економічних стратегій

2. Стратегії СОТ, МВФ, Світового банку, ЄБРР та умови їхньої реалізації

3. Україна і наднаціональні регулюючі світові та регіональні економічні інституції: підсумки стратегічного партнерства

Наднаціональні міжнародні і регіональні економічні регулюючі інституції та їхня роль у реалізації світових економічних стратегій

В умовах поглиблення глобалізації та інтернаціоналізації виробництва й обміну посилюється регулювання зовнішньо­економічних зв'язків країн світу міжнародними організа­ціями, котрі створюють світовий цивілізований клімат, сприят­ливе середовище оптимізації та диверифікації всіх форм економічних відносин між державами. Теорія та практика становлення й регулювання світогосподарських зв'язків за­свідчує необхідність взяття до уваги та застосування в націо­нальному законодавстві досвіду інших країн, положень, зафіксованих у статутних положеннях і рішеннях між­народних організацій. Для підвищення ефективності зовнішньо-економічних зв'язків у межах національних економік, збереження міжнародної економічної рівноваги та посилення всесвітньої економічної єдності необхідна міжнародна координація економічного розвитку.

Важлива роль у регулюванні сучасних міжнародних економічних відносин належить міждержавним економічним організаціям. Розрізняють два види таких організацій — за­гальноекономічного та галузевого спрямування.

Міждержавні організації загальноекономічного спрямування покликані сприяти налагодженню співробітництва своїх членів-учасників у галузі, що охоплює широкий спектр міжнародних економічних відносин (Організація економічної співпраці та розвитку).

На відміну від них, галузеві економічні організації основну увагу зосереджують на регулюванні міжнародного економіч­ного співробітництва в конкретній галузі (Європейське об'єднання вугілля і сталі).

Низка організацій загальноекономічного та галузевого спрямування тісно співпрацюють між собою, створюючи цілісні системи, в межах яких загальноекономічні організа­ції виконують функції координаційного центру для узгоджен­ня діяльності галузевих об'єднань.

Основні засади діяльності міждержавних економічних організацій визначаються міжнародними договірними механізмами, за допомогою яких спрямовується розвиток міжнародної економіки відповідно до інтересів держав-членів. Ці угоди регулюють відносини між міждержавними економічними організаціями та державами-учасниками. Чільне місце в договірному механізмі таких організацій на­лежить їхнім статутам. Окрім статутів, договірний механізм охоплює й інші міжнародні угоди, що стосуються життє­діяльності організацій.

Типова організаційна структура таких організацій передбачає наявність чотирьох різновидів органів:

— вищий (асамблея, конференція, рада, сесія) — формується на рівноправних засадах із представників усіх країн-членів; вирішує питання формування виконавчих органів, обрання голови, президії, членства в організації, бюджету, визначення
завдань тощо;

— виконавчий (рада, комісія, комітет) — формується пред­ставництвом країн-учасниць відповідно до величини фінансо­вого внеску; забезпечує роботу між сесіями вищого органу, контролює реалізацію рішень вищого органу, готує сесію,
розробляє бюджет та ін.;

— адміністративний (секретаріат) — до його складу на­лежать: Генеральний секретар і його заступники, спеціалі­сти й обслуговуючий персонал; основні функції — представ­ництво в зовнішніх зв'язках, оприлюднення документів, складання звітів тощо;

— комітети та комісії — можуть бути спеціально перед­бачені статутом або створюватись як допоміжні органи. Вони бувають постійними чи тимчасовими, сформованими для вирішення якої-небудь конкретної проблеми.

Основний зміст діяльності міждержавних економічних організацій, що характеризуються автономністю, — схвалення постанов, передбачених статутом. Більшість постанов має характер резолюцій-рекомендацій. Вони не мають обов'яз­кової сили для тих, кому адресовані, їхні регламентаційні функції полягають у встановленні стандартів бажаної по­ведінки їхніх адресатів. Іншу частину актів міждержавних економічних організацій становлять рішення, що мають обо­в'язковий характер для адресатів.

Координація економічного розвитку країн світу на між­державному рівні необхідна для спільного прийняття рішень урядів країн на основі компромісів і домовленостей (правові норми, процедури, узгоджені взаємні зобов'язання, рекоменда­ції, стратегії та ін.) у галузі економічної політики та практики. Координація спрямована на створення необхідних передумов, які сприяють подальшому економічному розвиткові зацікав­лених країн, зокрема через досягнення стабільності та прогнозованості функціонування світової економіки.

Частину таких функцій покладено на міжнародні економічні організації, котрі можна розглядати як організаційну форму міжнародного співробітництва. Тепер у світі налічується по­над 5000 міжнародних організацій, з яких понад 300 — між­урядові. Переважна більшість з них певною мірою координу­ють роботу в галузі економіки.

Усі міжнародні економічні організації, зазвичай, поділяють на дві категорії: міжурядові (міждержавні), учасниками яких є безпосередньо держави; неурядові, до складу яких належать об'єднання виробників, компаній і фірм, наукові товари­ства тощо,

Міжнародні урядові економічні організації — організації, членами яких є держави, вони засновані на відповідних угодах (Програма ООН з довкілля, ООН з промислового розвитку, Конференції ООН з торгівлі та розвитку були створені як виняток на базі резолюції Генеральної Асамблеї ООН) для виконання визначених завдань. Названі організації мають систему постійних органів.

У резолюції Економічної і соціальної ради ООН наведено визначення міжнародних неурядових організацій: "Будь-яка міжнародна організація, яка створена не на базі міжурядо­вої угоди, рахується неурядовою організацією" Ці організації, на відміну від міжурядових (міждержав­них) організацій, не можуть бути суб'єктом міжнародного (публічного) права, але функціонують у національній,
регіональній і міжнародній системах відносин міждержавного (чи іншого характеру) та мають статус юридичної особи, їхня діяльність, без сумніву, справляє вплив на політику країн і міжнародних урядових економічних організацій.

Натепер кількість міжнародних неурядових економічних організацій перевищила 7000 (близько 900 мають консуль­тативний статус при ООН та її спеціалізованих закладах).

Можливі різноманітні підходи до класифікації цих органі­зацій. Нині доцільно виділити такі види:

— міждержавні універсальні організації — їхні мета та пред­мет діяльності становлять інтерес для всіх держав світу. Це, насамперед, система ООН, спеціалізовані заклади ООН, які є самостійними міжнародними економічними організа­ціями (МВФ, МБРР, СОТ, Конференція ООН з торгівлі та розвитку та ін.);

— міждержавні організації регіонального та міжрегіональ­ного характеру — створюються державами для вирішення різноманітних питань, зокрема, економічних і фінансових. Наприклад, ЄБРР, ОЕСР;

— міжнародні економічні організації - функціонують у певних сегментах ринку. Вони частіше діють у формі товарних організацій (угод), які об'єднують широке (чи вузьке) коло країн світу. Приміром, ОПЕК, Міжнародна угода з какао тощо.

Деякі міжнародні організації формально є угодами, й нав­паки, - на базі міжнародних угод створюється секретаріат, який на постійних засадах виконує організаційні функції.

— міжнародні економічні організації — це напівформальні об'єднання, скажімо, "велика сімка". Від стану економіки країн, належних до цієї групи (США, Великобританія, Німеч­чина, Канада, Франція, Японія та Італія), залежить економіч­ний "клімат¹¹ усього світу. Тож під час щорічних конференцій вони, поряд з іншими питаннями, розглядають найбільш актуальні проблеми світової економіки та відпрацьовують спільну поведінку, їхні рішення визначають політику МВФ, МБРР та інших міжнародних економічних організацій. До цього виду організацій необхідно віднести Паризький клуб країн-кредиторів (діє на міждержавному рівні) та Лондон­ський клуб (діє на міжбанківському рівні);

— різноманітні торговельно-економічні, валютно-фінансо­ві й кредитні, галузеві чи спеціалізовані економічні та науково-технічні організації.

Міждержавна координація та регулювання міжнародних відносин полягає в добровільному прийнятті різними країна­ми зобов'язань і загальних правил у галузі економічних зв'язків. Розвиток світового господарства засвідчує, що основними передумовами становлення та розвитку системи координації міжнародних економічних відносин стали такі фактори:

1) необхідність лібералізації міжнародної торгівлі через зниження митних тарифів. Цей чинник став вирішальним при прийнятті рішення (Бреттон-Вудська конференція) про створення ГАТТ, МВФ, МБРР; -

2) розпад колоніальної системи та забезпечення економіч­ного розвитку колоніальних країн, які зумовили перебудову світогосподарських відносин, встановлення нового економіч­ного порядку. Як наслідок — до раніше створених між­народних організацій увійшли колишні колоніальні країни 319//320

Африки, Азії та Латинської Америки. Були створені нові економічні організації — Конференція ООН з торгівлі та розвитку тощо;

3) сировинні та продовольчі кризи 70—80-х рр. минулого століття, структурні кризи промислово розвинених країн об'єктивно визначили необхідність вироблення спільної позиції стосовно країн-постачальників сировини (зокрема й щодо постачання сирої нафти країнами ОПЕК) і координа­ції зусиль з приводу структурної перебудови національних економік;

4) глобалізація світової економіки, посилення взаємозв'яз­ків і взаємозалежності країн, необхідність пристосування національних економік до змін у світовому господарстві вимагали координації економічної політики промислово роз­винених країн світу, запровадження дієвих методів спів­робітництва задля міжнародної стабільності;

5) посилення ролі ТНК, діяльність яких виходить за на­ціональні межі, справляє вплив як на економіки країн базування, так і на економіки країн, у яких вони здійснюють свою економічну діяльність;

6) інтенсивний розвиток процесів регіональної економіч­ної інтеграції поглибив зміст і форми міждержавного регулювання економічних відносин через створення регіональних координаційних структур. Особливо яскраво це проявилося в європейському економічному просторі;

7) інтенсивний розвиток економічних відносин між юри­дичними особами різних країн (зокрема й на багатосторонній основі) в умовах неузгодженості національних законодавств і відмінностей у способах та методах регулювання зовнішньо­економічних зв'язків національними урядами спричиняв суперечки й проблеми між суб'єктами економік країн, які взаємодіють;

8) загострення глобальних проблем розвитку людської цивілізації також стали передумовою створення елементів системи міждержавної координації та регулювання між­народних економічних відносин (Продовольча і сільсько­господарська організація ООН, Міжнародна агенція з атомної енергетики, Всесвітня організація охорони здоров'я тощо).

Об'єкти системи міжнародної координації та регулювання світогосподарських зв'язків: міжнародна торгівля товарами та послугами, передання технологій, міграція капіталів і робо­чої сили, транспортні перевезення й розрахунки та ін. її суб'єкти — міжнародні конференції та наради, форуми й самміти, постійні і змішані комісії, організації. Як інс­трументи використовуються: міжурядові торговельні угоди, угоди про товарообіг, клірингові угоди, угоди про економічне й технічне співробітництво, угоди про надання фінансової допомоги та міжнародні конвенції, резолюції, рекомендації, типові контракти.

Важливий уплив на міжнародну координацію економіч­ного розвитку справляють суб'єкти системи, що за допо­могою різноманітних інструментів регулюють світогосподарські зв'язки. У сучасній практиці економічних відносин їх ви­користовують кілька.

1. Міжнародні конференції — це тимчасовий орган держав-учасниць, який обговорює винесені на розгляд питання та приймає узгоджені рішення. Прикладом можуть бути Віденська конференція про дипломатичні відносини чи Конфе­ренція з морського права. Більшість таких зібрань нині на­зивають нарадами (Загальноєвропейська нарада з безпеки і співробітництва в Європі). На нарадах обмеженого складу умовою ухвали рішень є одноголосна підтримка. На конфе­ренціях у розширеному складі процедурні питання вирішу­ються простою більшістю голосів присутніх. Остаточний текст ухвалюється 2/3 голосів. Рішення нарад обмеженого складу оформлюються в спільну заяву чи комюніке. Конференції приймають підсумкові акти, в яких аналізуються результати й тексти схвалених рішень. Резолюції конференцій не мають юридичної сили, але передбачають їх сприйняття країнами-учасницями як морально-політичних зобов'язань.

2. Постійні міжнародні органи — це органи взаємодії держав, які мають обмежену компетенцію та спрощену органі­заційну структуру, приміром, Чорноморське економічне співтовариство, Центральна комісія судноплавства на річці Дунай. Основою функціонування таких органів є угода між державами-членами організацій. 321//322

3. Міжнародні змішані комісії створюються на основі дво­сторонніх (або більше) угод і повинні сприяти реалізації цих угод. Вони розглядають питання, що належать до сфери виконання угоди, приймають програму співробітництва, встановлюють порядок її реалізації, контролюють процес виконання угоди, їм надано право приймати рекомендації.

4. Міжнародні організації — це організації, засновані угодою держав-членів, які надали їм статус міжнародної організації, що має узгоджені її учасниками цілі, компетентні органи й інші атрибути (статут, порядок членства тощо). Міжнародні органі­зації визначаються по-різному: організація (Економічного спів­робітництва та розвитку), фонд (МВФ), банк (Світовий банк), союз (Всесвітній поштовий союз), агенція (Агенція із атомної енергії), але це не впливає на статус організації.

Міжнародні організації дотримуються принципу суверен­ної рівності держав-учасниць (одна держава - один голос), а також добровільного права виходу з організації. Фактично, держава передає певним міжнародним організаціям повно­важення приймати обов'язкові рішення чи діяти в певних сферах, добровільно обмеживши свободу дії у визначених напрямах. Так, держави добровільно обмежують свій су­веренітет. Це означає, що держави втрачають право вільно діяти в напрямах, які належать до компетенції міжнародної організації та зобов'язані виконувати її рішення відповідно до повноважень організації.

Для кожної країни світу важливою є участь у міжнарод­них організаціях, діяльність яких спрямована на виявлення й узгодження їхніх інтересів, вироблення на цих засадах спільної позиції та волі, а також методів і засобів вирішення економічних проблем. На сьогодні вони є ефективними за­собами узгодження економічної стратегії розвитку між країнами. Вони різняться за напрямом, складом, розмірами, функціями й упливом на розвиток міжнародної економіки. Організація функціонування міжнародних структур передбачає такі етапи: обговорення, схвалення рішення та контроль за його виконанням. Звідси випливають і основні функції міжнародних організацій, а саме:

• сприяння — поширення світового досвіду через органі­зації міжнародних конференцій, збір і аналіз статистичних

даних та аналітичних матеріалів, їх оприлюднення й по­ширення та ін.;

• регулювання — схвалення рішень, визначення мети, прин­ципів, правил поведінки держав-членів організації. Такі рішення мають, радше, морально-політичну силу, але їхній уплив на міждержавні відносини й на міжнародне право не можна недооцінювати: жодна з країн світу не може проти­стояти рішенню міжнародної організації. Регулювання базується на нагляді та примусі країн до виконання реко­мендацій через запровадження відповідних міжнародних норм і механізмів (до прикладу - діяльність СОТ);

• контроль - складається з моніторингу та нагляду за відпо­відністю поведінки держави нормам міжнародного права, а також схваленим резолюціям. Наявна суттєва відмінність між спостереженням і наглядом. Спостереження передбачає моніторинг процесів, які проходять у країнах-членах, з мож­ливістю формулювання й оприлюднення офіційної думки щодо яких-небудь процесів, створення відповідної громад­ської думки й таким чином здійснення впливу на економічну політику країни (типовим прикладом є ООН). Нагляд перед­бачає більш сувору форму контролю, що пов'язана із зобо­в'язаннями країн регулярно повідомляти (за встановленою формою) дані про свій економічний стан і прислухатися до рекомендацій, наданих щодо економічного розвитку (типовий приклад — діяльність МВФ). Ігнорування реалі­зації наданих рекомендацій загрожує країні економічними санкціями міжнародного співтовариства;

• оперативна — полягає в досягненні цілей власними за­собами організації. У переважній більшості випадків органі­зація впливає опосередковано через держав-учасниць. Одночасно зростає роль і їхньої безпосередньої діяльності. Організація надає економічну, науково-технічну й іншу до­помогу, консультативні послуги.

Міжнародні організації можна класифікувати за різними
ознаками та критеріями.

Залежно від кола членів розрізняють організації загального чи обмеженого складу. Загальні, або універсальні міжнародні економічні організації потенційно зорієнтовані на участь усіх держав, але навіть у системі ООН за тих або тих обставин деякі держави світу не беруть участі. Організації обмеженого складу можуть бути регіональними, тобто відкритими тільки для держав відповідного регіону (скажімо, Організація африканської єдності). Подекуди можливість членства ви­значається іншими критеріями (наприклад, ОПЕК).

За характером компетенції організації поділяються на такі, що мають загальну компетенцію, й ті, яким надано спеціальну компетенцію, У першому випадку компетенція не обмежена однією сферою діяльності (приміром, ООН). Представниками іншої є, наприклад, спеціалізовані об'єднання тієї ж системи ООН, до компетенції яких належать конкретні питання.

За співвідношенням делегованої компетенції державам-учасницям міжнародні організації розрізняють:

— міждержавні організації, що виконують координаційні функції, в яких перерозподілена компетенція залишається спільною для держави й організацій;

— міжнародні організації, котрі виконують певні над­національні функції та мають виключну компетенцію з низки економічних питань, обмежують функції держав-членів у їх вирішенні (Світовий банк — у валютно-кредитній сфері);

— наднаціональні організації, що створені для відпрацю­вання правил, обов'язкових для держав-членів, механізмів контролю й економічного примусу задля дотримання таких правил (Європарламент).

За організаційною ознакою міжнародні економічні органі­зації поділяють:

— на міжнародні економічні організації системи ООН;

— міжнародні економічні організації, що не належать до системи ООН;

— регіональні економічні організації.

Залежно від сфери міжнародного регулювання міжнародні організації класифікують так:

— міжнародні економічні організації регулювання економіч­ного та промислового співробітництва й у галузі світової економіки (Всесвітня організація з туризму);

— міжнародні економічні організації регулювання світо­вої торгівлі (СОТ, Конференція ООН з торгівлі та розвитку, Міжнародна організація країн-виробників і експортерів про­дуктових і сировинних товарів тощо);

— міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації (інститути Світового банку);

— міжнародні й регіональні організації регулювання підприємницької діяльності;

— міжнародні неурядові організації та об'єднання спри­яння розвиткові світогосподарських зв^’язків.

Окрім членства в міжнародних організаціях, практикується запровадження статусу для країн, які з певних причин не можуть брати активної участі в їхній діяльності, а саме — асоційоване членство. Від повного членства воно відрізняється обмеженням певних прав (позбавляються права голосу й обрання до керівних органів).

У міжнародних організаціях існує також статус спосте­рігача. Він надається державам-нечленам або державам-членам, які не ввійшли до складу органу організації, їм на­дано право присутності на основних засіданнях і право отримувати документи (більшість членів ООН направляють своїх спостерігачів на засідання Ради Безпеки).

Інколи неурядовим організаціям надається консультативний статус, який наближається до статусу спостерігача. Така практика використовується в Економічній і соціальній раді ООН.

Важливу роль у системі міждержавної координації та ре­гулювання економічного розвитку серед міжнародних органі­зацій відіграє ООН (створена в 1945 р.), яка об'єднує 185 країн світу. У своєму складі ООН має спеціалізовані заклади, авто­номну міжнародну організацію, міжнародну агенцію та низку програм, рад і комісій.

Відповідно до Статуту, ООН має такі цілі:

— підтримка міжнародного миру та безпеки, з цією метою здійснює ефективні колективні заходи для відвернення й ліквідації загрози миру та стабільності у світі; прагне за­лагоджувати і вирішувати відповідно до принципів між­народного права та справедливості міжнародні суперечки чи ситуації, що можуть призвести до загрози миру;

- розвиток дружніх відносин між націями на засадах по­ваги принципу рівності прав і самовизначеності народів та ін.;

- багатостороннє співробітництво у вирішенні міжнарод­них проблем економічного, соціального, культурного та гума­нітарного характеру, заохочення і розвиток поваги до прав людини й основних свобод для всіх.

Для досягнення зазначених цілей ООН та її члени діють згідно з такими принципами:

- суверенна рівність для всіх її членів;

- старанне виконання прийнятих на себе за Статутом обов'язків;

- вирішення міжнародних суперечок таким чином, щоби не спровокувати загрози міжнародному миру, безпеці та справедливості;

- уникнення в міжнародних відносинах погроз силою чи її застосуванням;

- надання ООН різноманітної допомоги в усіх діях, відпо­відно до Статуту, й уникнення надання допомоги країні, проти якої ООН застосовує дії превентивного чи примусо­вого характеру;

- невтручання ООН у внутрішні справи держав-учасниць тощо.

Згідно зі Статутом, основні органи ООН: Генеральна Асам­блея, Рада Безпеки, Економічна і соціальна рада, Рада Опіки, Міжнародний Суд і Секретаріат. Утворено та функціонує 17 спеціалізованих закладів ООН, а також Міжнародна агенція з атомної енергії (МАГАТЕ).

У складі Генеральної Асамблеї функціонують Головні комітети, постійні й процедурні комітети, інші допоміжні органи. На постійних засадах діють спеціалізовані органи, серед яких: Близькосхідна агенція ООН для допомоги біженцям і організації робіт, навчальний і науково-дослідний інститути ООН, Дитячий фонд ООН, Управління Верхов­ного комісара ООН у справах біженців, Світова продовольча програма, Конференція ООН з торгівлі та розвитку, а також Програма розвитку ООН (ПРООН) і Фонд ООН у галузі народонаселення. Сюди ж належать: Програма добровольців ООН і Програма ООН із довкілля та Університет ООН, Всесвітня продовольча рада, Центр ООН із населених пун­ктів, Міжнародний навчальний і науково-дослідний інститут з покращення положення жінок. У складі Генеральної Асамблеї діють дві автономні організації: МАГАТЕ та Всесвітня органі­зація з туризму.

Операції ООН з підтримки миру здійснює Рада Безпеки, до якої входять Військово-штабний комітет і допоміжні органи (постійні комітети й тимчасові органи).

Економічну і соціальну раду ООН формують: функціо­нальні комісії, 5 регіональних комісій, тимчасові комітети, світова організація торгівлі та 17 спеціалізованих закладів.

Кожна з цих організацій має свої конкретні цілі й зав­дання та вносить реальний вклад у міжнародні економічні відносини. Наприклад, однією з важливих ініціатив ПРООН є створення консультативних рад з питань підприємництва, що надають допомогу національним урядам у питаннях опо­даткування, роботи митної служби, приватизації, фінансо­вого законодавства, узгодження національних і міжнарод­них норм. ООН сприяє національним урядам у розробці нових заходів соціальної політики, підтримує рішучі дії країн, які спрямовані на використання нових технологій, та націо­нальні програми боротьби з безробіттям і злиднями тощо.

До спеціалізованих закладів, які безпосередньо стосуються економічного розвитку, належить ООН з промислового роз­витку (заснована в 1967 р., штаб-квартира розташована в м. Відні, Австрія). Вона здійснює центральні координаційні функції в галузі промислового розвитку, сприяє промисло­вому розвитку та співробітництву на глобальному, регіональ­ному й національному рівнях. Основні завдання цієї між­народної організації: індустріалізація країн, які розвиваються; подолання труднощів, пов'язаних із забезпеченням ресурса­ми й елементами інфраструктури; реструктуризація, оздоров­лення, приватизація промисловості та ін.

Загалом же, спеціалізовані заклади ООН можна поділити на такі групи:

— організації соціального спрямування (Міжнародна організація праці, Всесвітня організація здоров'я);

— організації культурного та гуманітарного характеру (ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО));

— економічні організації (ПРООН);
— фінансові організації (МВФ);

— організації в галузі сільського господарства продовольча організація);

— організації в галузі транспорту та зв'язку;

— організації в галузі метрології.

Координація й регулювання міжнародної торгівлі на між­державному рівні здійснюється спільним досягненням урядами різних країн на компромісних засадах домовленостей у галузі економічної політики та практики, що відображає інтереси країн-учасниць. Регулювання спрямоване на створен­ня відповідних передумов, які сприяють подальшому роз­витку світогосподарських зв'язків між зацікавленими держа­вами, зокрема, досягненням стабільності та прогнозованості режиму доступу до ринків.

Дата добавления: 2015-07-12