Обґрунтування позовних вимог.

За час перебування на службі в органах внутрішніх справ отримав звання капітана міліції. Загальний стаж моєї роботи в правоохоронних органах складає більше ніж 11 років.

10.06.2010р. на мене складено протокол працівниками ДАІ, про вчинення мною адміністративного правопорушення передбаченого ст. 130 ч. 1 КУпАП (передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані сп’яніння).

Вказане стало підставою для проведення службового розслідування, яке прийшло до хибного висновку, про те, що я здійснив грубе порушення транспортної дисципліни – передав керування транспортним засобом, особі, яка перебувала в стані сп’яніння та, в подальшому – звільнення з посади.

17.06.2013р. ГУМВС України у Львівській області видано наказ №586 Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників УІТ та Сихівського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області, де, зокрема, вказано: «Загрубе порушення транспортної дисципліни – передачу керування транспортним засобом особі, яка перебувала в стані наркотичного сп’яніння, недодержання високоморальних норм поведінки, вимог Етичного кодексу працівника ОВС України та Присяги працівника органів внутрішніх справ України, дискредитацію звання рядового і начальницького складу, що виявилась під час пред’явлення службового посвідчення працівника міліції, з метою уникнення адміністративної відповідальності, відповідно до ст. 12 Дисциплінарного статуту ОВС України, на оперуповноваженого ВКМСД Сихівського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області капітана міліції Ноздріна Олександра Володимировича накласти дисциплінарне стягнення – звільнення з органів внутрішніх справ».

Із вказаним наказом я ознайомився 22.06.2010р., однак, копії витягу з даного наказу мені не надали.

Слід зазначити, що станом на день видачі наказу про накладення дисциплінарного стягнення №586 від 17.06.2013р., постанови суду про визнання мене винним у інкримінованому мені правопорушенні – не було. У своїх поясненнях наданих працівникам ГУМВС України у Львівській області, я заперечував факт вчинення мною правопорушення у зв’язку з відсутністю у моїх діях вини. Крім того, 18.06.2010р. я звернувся в прокуратуру м. Львова із скаргою на незаконні дії працівників ДАІ.

Однак, мої пояснення були проігноровані і, не чекаючи завершення перевірки законності дій працівників ДАІ при складенні протоколу та не чекаючи результатів розгляду адміністративної справи судом, наказом №586 від 17.06.2013р. мене притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Після ознайомлення із вказаним наказом я продовжував ходити на роботу та виконувати трудові обов’язки, сподівався, що поки суд не визнає мене винним у вчиненні правопорушення (як це передбачено ст. 221 КУпАП) – мене не звільнятимуть.

22.07.2013р., тобто через місяць після вищевказаних подій, коли я був у дорозі на роботу мені зателефонувала мати і повідомила, що нею отримано на пошті листа де вказано, що наказом начальника ГУМВС України у Львівській області мене звільнено з органів внутрішніх справ України з 19.07.2010р.

Ця звістка викликала у мене шок, оскільки на роботі мені ніхто нічого про це не повідомляв, крім того, 19-го, 20-го та 21-го липня я перебував на робочому місці – виконував трудові обов’язки, про звільнення мене ніхто не повідомляв. Тому, я одразу поїхав додому, щоб ознайомитись із вказаним листом.

Після ознайомлення із вказаним листом у мене погіршилось самопочуття, почався сильний головний біль, виникли сильні душевні переживання, я зрозумів, що тепер не зможу забезпечувати ні себе, ні дружину, ні свою малолітню доньку. Фактично, після отримання цієї звістки я перебував у сильному депресивному стані, який посилювався з кожним днем все дужче.

Одночасно, слід зазначити, що станом на момент звільнення, остаточного рішення по справі про притягнення мене до адміністративної відповідальності судом прийнято не було.

Згодом, 04.10.2013р. Франківським районним судом м. Львова закрито провадження по справі щодо притягнення мене до адміністративної відповідальності за статтею 130 ч. 1 КУпАП у зв’язку із закінченням строків передбачених ст. 38КУпАП.

Не погоджуючись із таким рішенням суду мною подано апеляційну скаргу на дану постанову.

14.03.2014р. апеляційним судом Львівської області задоволено мою скаргу і скасовано постанову Франківського районного суду м. Львова від 04.10.2013р., а провадження про притягнення мене до адміністративної відповідальності за ст. 130 ч. 1 КУпАП – закрито у зв’язку з відсутністю у моїх діях складу адміністративного правопорушення.

Зокрема, судом апеляційної інстанції зазначено, що «у відповідності до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», відповідальність за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані сп’яніння, настає за умови, що тому, хто це робить, відомо про такий стан.

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення ВС215580 від 10.06.2013р. Ноздрін О. В. пояснив, що він передаючи керування автомобілем Нагорнову О. Г., не знав, в якому стані знаходиться останній, що стверджено ним також в судовому засіданні. В матеріалах справи про притягнення Ноздріна О. В. до адміністративної відповідальності також не міститься жодних доказів, які б свідчили про те, що Ноздрін О. Г., передаючи керування своїм автомобілем Нагорнову О. Г., знав, що останній знаходиться у стані наркотичного сп’яніння.

За таких обставин постанова суду підлягає скасуванню, а провадження по справі закриттю за відсутністю в діях Ноздріна О. В. складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 ч. 1 КУпАП ».

Таким чином, судом встановлено відсутність в моїх діях складу правопорушення, яке і стало підставою для мого звільнення, а тому таке звільнення є незаконним та таким, що порушило мої права.

Своє звільнення я вважаю незаконним з огляду на те, що зазначені підстави для мого звільнення не відповідають дійсним обставинам справи – порушення транспортної дисципліни я не вчиняв. Вказане підтверджується вищевказаною Постановою Апеляційного суду Львівської області від 14.03.2014р., якою провадження про притягнення мене до адміністративної відповідальності за ст. 130 ч. 1 КУпАП – закрито, у зв’язку з відсутністю в моїх діях складу адміністративного правопорушення.

Після винесення постанови Апеляційним судом, мною 18.03.2014р. отримано витяг з наказу про який йшлося у листі від 19.07.2013р. №16/6720 та трудову книжку.

Після ознайомлення із отриманими вказаними документами з’ясувалось, що під час мого звільнення, роботодавцем допущено також ряд формальних порушень, зокрема, запис про моє звільнення у трудовій книжці не відповідає вимогам п. п. 2.3, 2.25, 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.93 №58) – не вказано причину звільнення із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Крім того, роботодавцем у порушення ст. 47 КЗпП України та ч. 8 ст. 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, (затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV) вчасноне видано копії з наказу на звільнення та трудової книжки (хоча у день звільнення та наступний день я перебував на робочому місці).

Після отримання витягу з наказу на звільнення, з’ясувалось, що Наказом від 19.07.2010р. мене звільнено з органів внутрішніх справ у запас збройних сил за п. 64 «є» Положення Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ /за порушення дисципліни/.

Відповідно до ст. 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, службова дисципліна це – дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Оскільки, Апеляційним судом Львівської області встановлено відсутність в моїх діях складу адміністративного правопорушення, тому обставини, вказані як підстави мого звільнення – не відповідають дійсним обставинам справи, а отже, звільнення мене з органів внутрішніх справ за п. 64 «є» Положення Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ /за порушення дисципліни/ є незаконним та таким, що порушує мої права передбачені ст. 43 Конституції України, ст. 2 КЗпП України та ін.

Такими незаконними діями Відповідача мені заподіяно значної моральної шкоди, оскільки це спричинило порушення моїх нормальних життєвих зв’язків та породило невпевненість у майбутньому.

Внаслідок незаконного звільнення я змушений був позичати кошти у знайомих з метою забезпечення сім’ї та сплати відсотків за споживчим кредитом. Ці обставини змусили мене докладати значних зусиль для організації свого життя, змінити місце проживання, шукати кошти необхідні для забезпечення моєї сім’ї.

Мої моральні страждання посилювались постійним нервовим стресом та, пов’язаними з ним конфліктами у сім’ї та з оточуючими.

Моральна шкода була заподіяна також тим, що до моменту звільнення я пропрацював в органах внутрішніх справ більше одинадцяти років, і за цей час, здобув певних життєвих зв’язків почував себе захищеним бо мав роботу та впевненість у завтрашньому дні. Однак, безпідставним звільненням ці зв’язки було зруйновано. Враховуючи те, що у мене на утриманні є малолітня дочка, то таке незаконного звільнення змусило мене докладати значних зусиль для організації власного життя та життя моєї сім’ї.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом позивачеві шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, керуючись вимогами Постанови ПВС України №4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» я оцінюю завдану мені моральну шкоду в суму 10000 гривень.

З дня звільнення до цього часу я не працюю.

Мій середньомісячний заробіток на час мого незаконного звільнення становив – 1733,88грн. (довідка №25 від 29.04.2010р.).

Згідно з положеннями ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На підставі вищевикладеного, керуючись ч. 2 ст. 17 КАС України, ст. 235 КЗпП України, -

ПРОШУ СУД:

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУМВС України у Л/о №586 від 17.06.2010р., в частині накладення на Ноздріна Олександра Володимировича дисциплінарного стягнення – звільнення з органів внутрішніх справ;

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУМВС України у Л/о №224о/с від 19.07.2010р., в частині звільнення Ноздріна Олександра Володимировича з органів внутрішніх справ;

- поновити Ноздріна Олександра Володимировича на посаді оперуповноваженого відділення кримінальної міліції у справах дітей Сихівського районного відділу ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

- стягнути з ГУМВС України у Львівській області 10000 гривень завданої моральної шкоди

Дата добавления: 2015-07-12