Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Большевицька тактика й визвольна боротьба

ВІДКРИТІ КАРТИ | ДО ПИТАННЯ ОСНОВНИХ КАДРІВ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ | ІДЕЯ І ЛЮДИНА В ІДЕОЛОГІЧНОМУ РУСІ | ЧОМУ НЕ ДІЙШЛО ДО ПОЄДНУЮЧОЇ ДІЇ «ТРІЙКИ»? | ПРОТИ ФАЛЬШУВАННЯ ВИЗВОЛЬНИХ ПОЗИЦІЙ. УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ І РЕЛІГІЯ | ЛЮДИ БЕЗ ҐРУНТУ | ЗА ПРАВИЛЬНЕ РОЗУМІННЯ ВИЗВОЛЬНО-РЕВОЛЮЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ | ХОЧ ЯКІ ВЕЛИКІ ЖЕРТВИ – БОРОТЬБА КОНЕЧНА | ХРУЩОВ ПРОДОВЖУЄ ІМПЕРІЯЛІСТИЧНИЙ КУРС | В НАЦІОНАЛЬНІЙ ПОЛІТИЦІ ХРУЩОВ ІДЕ СЛІДАМИ СТАЛІНА |


Читайте также:
  1. Боротьба за владу в Україні у 1919-1920 рр.Утворення Укр. Рад.Республіки. Її характер.
  2. Ваша тактика должна быть ориентирована на конкурентов
  3. Ваша тактика не должна быть ориентирована на потребителя
  4. ВІЙНА В КОРЕЇ І НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ПОЛІТИКА
  5. ГЛАВА 6. СТРАТЕГИЯ И ТАКТИКА ФИНАНСОВО-ЭКОНОМИЧЕСКИХ ПЕРЕВОРОТОВ
  6. Индивидуальная стратегия и тактика стрессоустойчивого поведения

 

Ця стаття е доповненням трьох попередніх. Ствердження автора, чому кремлівські верховоди мусять іти на поступки, і чому не е мож­ливий поворот до сталінських терористичних методів на більшу скалю надають усім трьом статтям гострої актуальности ще й тепер.

Стаття ця була надрукована, за повним підписом Ст. Бандери, в часописі «Шлях Перемоги», Мюнхен, рік III, чч. 24/120 і 25/121 за червень 1956 р.

 

*

 

Докладніший розгляд т. зв. нового курсу Москви зміцнює в нас переконання, що большевики не збираються істотно змінювати своєї системи, ні політики на внутрішньому, чи на зовнішньому відтинку. Коли ж у цей сам час комуністична пропаганда зчиняє так багато галасу про відхід від сталінізму та про новий напрям у політиці комуністичного бльоку, то всі ці зміни треба віднести до його тактики. Але й такі зміни тактичного порядку мають своє значення, якщо їх розглядати у зв'язку з доцьогочасним розвит­ком і з розвитковими тенденціями на майбутнє. Щоб належно оці­нити це значення, треба окремо розглядати об'єктивні причини, які заставляють большевиків уводити такі зміни у своїй тактиці, окремо – їхні цілі, яких вони хотіли б таким способом досягти, і, вкінці – наслідки таких потягнень Кремля.

Говорячи про причини, можемо зразу твердити, що комуністич­не керівництво в Москві мусіло усвідомити собі безперспективність і небезпеки дальшого застосування доцьогочасної тактики. Звідси походить плян широко закроєного тактичного маневру, який мав би створити сприятливішу для большевизму атмосферу, у внут­рішніх і зовнішніх відносинах.

Від початку свого володіння до недавнього часу большевики пляново й послідовно втримували СССР в стані обложеної твер­дині. Незалежно від усіх змін у зовнішньо-політичній ситуації, які раз допускали, то знову виключали якусь зовнішню загрозу для СССР, Москва впродовж трьох з половиною десятиріч ні тро­хи не звільняла воєнного поготівля і найвищого внутрішнього на­пруження, немов під час безпосередньої воєнної, загрози. В біль­шості це був удаваний страх, бо большевики добре здавали собі справу з кожночасної міжнародньої ситуації, яка рідко коли да­вала підстави припускати, що хтось готує війну проти СССР. Таким удаванням Москва, м. ін., прикривала свою власну воєнну підготову до дальших імперіялістичних експансій. Але ще важливішою метою цієї тактики було створити оправдання для большевицької системи тотальної диктатури й терору, яка мала б якоюсь мірою пояснюватися станом облоги й акутної зовнішньої загрози. Таким чином галас про воєнний заговір проти СССР став постійним атри­бутом большевицької внутрішньої політики.

Після другої світової війни Москва почулася примушеною пе­реглянути свою політичну тактику «обложеної твердині». До цьо­го змушував її незвичайний зріст національно-революційних протибольшевицьких сил і їх визвольної боротьби, що стала по­важною загрозою для втримання большевицького панування на здобутих просторах. З одного боку революційно-визвольні рухи давніше поневолених народів, з-поміж яких найсильніше розви­нулися повстанські дії У ПА, а з другого – неприборкані ще націо­нальні сили новоздобутих країн ставили перед большевиками трудний до переборення фронт.

Невідомо, як були б розвинулися події, якщо б Москва не була мала змоги ужити проти національно-визвольних рухів величез­них мілітарних сил, змобілізованих у війні, та скористатися з не­звичайно пригожої для неї зовнішньої ситуації, створеної ко­роткозорою політикою західніх держав під кінець і по закінченні війни. Підготовляючи пляни дальшої комуністичної експансії, дви­ганої мілітарною потужністю СССР, большевики продовжували свою тактику «загроженого миротворця», пришиваючи своїм не-давним вірним союзникам власні аґресивні наміри. Але одночасно вони спостерегли, що ця тактика дуже небезпечно звертається проти них. Втримуване большевицькою пропагандою переконан­ня, що проти СССР приготовляється нова війна, що західні дер­жави готові до активного, збройного удару – послаблювало серед народів, які борються з большевицькою окупацією за свою неза­лежність, почуття осамітнення та морально скріпляло їх у протибольшевицькому спротиві.

Щоб невтралізувати некорисні для большевизму наслідки від такої пропаганди про зовнішню небезпеку, Москва одночасно за­стосовує різнородні методи демонстрування своєї мілітарної мо-гутности. Це робиться теж з подвійними цілями, для зовнішнього і внутрішнього ефекту. Як додаткове скріплення цієї політичної тактики, большевики розпочали в повоєнні роки не тільки в опа­нованих ними країнах, але й по всьому світі велику тарабанщину з т. зв. акціями миру.

Цим способом Москва намагається поширити в зовнішньому світі чергове баламутство й диверсію, втягнути в крутіж своїх впливів здезоріентовані слабі й розкладені елементи всередині різних народів. Та ще важливішим для неї є внутрішньо-політич­ний ефект, щоб показати поневоленим народам, як далеко сягають советські впливи, які вони міцні та що на випадок війни большевики будуть мати скрізь своїх помічників. Під цим самим кличем захисту миру комуністи повели чергові репресіині акції для здав­лювання протирежимних сил і дій, зокрема в країнах т. зв. народньої демократії.

Так то пояснюються ці абсурдальні суперечності в большевиць-кій політиці й пропаґанді: з одного боку вереск про оточення, про воєнну змову проти «країн соціялізму» та про їх миролюбність, а з другого боку – найбільші в світі змобілізовані армії, тотальна воєнна господарка, не тільки втримування, але й демонстрування небувалої мілітарної потужности. У внутрішньому відношенні одне має виправдати воєнно-тоталітарну систему «обложеної твердині», а друге повинно гасити революційно-визвольні, протибольшевицькі процеси. А втім, розрізнення внутрішньої і зовнішної полі­тики у большевиків дуже умовне, не відповідає тим поняттям в ін­ших народів, воно зводиться більше до кількости, ніж до якости, як щодо цілей так теж відносно засобів.

Переймаючи владу, верховоди посталінського режиму мусіли зробити інвентуру, скласти якийсь балянс дотогочасного большевицького дорібку. При цьому прийшлось їм ствердити, що доцього-часна тактика щораз більше втрачає своє діяння й вона не веде до внутрішньої стабілізації. А такої стабілізації Кремль бажав би со­бі дуже, тільки, щоб у нічому по суті не міняти большевицької си­стеми, не зменшувати панування комунізму та московських заво­ювань. Правда, в зовнішньому відношенні СССР досягнув небу­валої могутности, здобув сильну міжнародню позицію, дійшов до дуже поважного технічного оснащення свого господарського й мі­літарного потенціялу. Все це, в парі зі сприятливою для Москви міжнародньою констеляцією, повинно, здавалось би, запевнити большевицькій імперії та системі внутрішню міць, тривкість і не­порушність. А тим часом те, що становить підставу кожної дер­жави – відношення між; державою, її системою і владою – з од­ного боку, та народом і людиною-громадянином – з другого, пред­ставляється в большевицькому царстві якнайгірше. В цьому від­ношенні не слідно жодної поправи, ні нема виглядів на оздоров­лення відносин.

Большевизм поробив страшні спустошення серед народів, але не здобув справжніх перемог на головному відтинку, у внутрішньому опануванні людини й народу. Він не зміг викорінити релі­гії, ні націоналізму, не потрапив знищити людської душі, індивіду­альносте людини. Большевикам не вдалося зросійщити поневолені народи, перетворити їх в один «совєтський» народ, ані виховати покоління скомунізованих отарних людей. Після тридцятьп'яти років безоглядного знищування всіх протиставних, непокірних елементів, після такого ж довгого монопольного формування жит­тя й виховування людей, комуністичний режим бореться з тими самими, все відростаючими супротивниками.

Насильство і терор, як виявляється, не були тимчасовим засо­бом «воєнного комунізму», тільки залишились невід'ємним склад­ником большевицької системи, підставою її володіння. Але діяння терористичної системи почало спадати, не зважаючи на поширен­ня її засягу та незменшене її тиснення. Це виявилось виразно в той саме час, коли большевицька Москва дійшла до вершин своєї мо­гутности й мала найкориснішу зовнішню ситуацію. Революційно-визвольна боротьба ОУН-УПА та масовість геройств українського народу в процесі цієї боротьби, а так само подібні змагання інших народів у скрайньо несприятливій повоєнній ситуації, найпере­конливіше засвідчили, що ідейні спонуки національно-визвольної боротьби є сильніші від впливів большевицької терористичної си­стеми. Такими ж самими проречистими показниками того, що все­сильність большевицького терору проламана, стали страйкові за­колоти і повстанчі зриви у Східній Німеччині.[31] Рівнобіжність цих спалахів на двох кінцях совєтського володіння, на двох бігунах натуги в системі терору, набрала символічного значення. Зокрема масова активна боротьба політич­них в'язнів, що її душею й авангардом є українські націоналісти, в далеких сибірських таборах, в самому горнилі абсолютного те­рору – підіймає хвилі найсильнішого душевного потрясення, що розходяться між народами й розбудхують визвольні енергії.

Все це наглядні познаки того, що вплив терористичної системи втрачає свою всевладність, що її перемагають ідейні рушії зма­гання до волі. Цей злам ще тим важливіший, що він наглядно ви­являвся в обставинах найкорисніших для большевизму й найтрудніших для визвольних змагань. Моральний вислід цього дужання виходить цілком протилежно до відношення фізичних сил обидвох сторін. Це явище надто загрозливе для большевицького панування, і посталінські верховоди в Кремлі не могли залишити його без на­лежної уваги.

Наслідникам Сталіна, як Маленкову так і Хрущову, було б над­то трудно та небезпечно розпочинати своє панування ще сильні­шим прикрученням шруби загального гніту й терору. Це було б тим більш неможливим, що в традиції московського самодержав­ства зміна імператора приносила деякі полегші, принаймні на по­чатку. Так само смерть Сталіна скріпила протирежимні настрої й викликала очікування поправи внутрішнього становища. До того ж, було б важко придумати успішні методи посилення сталінського терору й натиску, коли доцьогочасні методи почали втрачати силу свого ділання. Тому комуністичні диктатори були примушені шу­кати інших, додаткових способів, щоб протидіяти загрозливому для большевиків моральному посиленню визвольницьких рухів і волелюбних настроїв.

Одним із таких засобів, уведених Хрущовом і Булґаніном, є відпруження зовнішньої ситуації. Передвісниками цієї нової так­тики було припинення війни в Кореї й Індокитаї, а від першої Же­невської конференції.[32] Москва почала цю тактику щораз більше посилювати й розголошувати.

Введення нової тактики в цілій політиці Кремля було подикто­ване теж зовнішньо-політичними оглядами. Попередній курс хо­лодної війни довів до такого усталення фронтів, яке спинило даль­ші успіхи комуністичної експансії. Було б трудно й недоцільно продовжувати його безконечно й без помітних результатів. При-йшлось або йти на дальше загострення й розширення конфліктів, зближаючись до третьої світової війни, або шукати іншої розв'яз­ки. Це останнє й зробила Москва, стараючись втримати в своїх ру­ках ініціятиву в міжнародньому розвитку. Започатковуючи від­пруження між комуністичним бльоком і західніми державами, вона рахує на сприятливіші обставини для комуністичного прони­кання і для поширення своїх впливів мирними засобами та на свої користі з розширених господарських взаємин. Автім, рухливість і мінливість тактики – це в політичних розграх важливий спосіб втримування ініціятиви й примушування противників триматися в оборонній поставі. Москва пильно намагається користуватись цим випробуваним способом.

Та не менше від зовнішньо-політичних заважили внутрішні мотиви при цій зміні тактики в совєтській політиці. Відпруженням взаємин із західніми державами та непомірним пропаґандивним роздмуханням такого звороту большевики хочуть, всупереч своїй попередній тактиці, створити загальне переконання, що для їх­нього стану посідання нема жодної загрози ззовні, що вони не мають противників, яких треба б боятися, і що така ситуація устабілізовується на довший час. Одночасно, своєю політикою норма­лізації взаємин із Заходом Москва старається зобов'язати західні держави, щоб вони не проявляли жодних симпатій ні підтримки для протибольшевицьких, національно-визвольних рухів. Одне й друге повинно б, за большевицькими плянами, вплинути гальму­юче на розвиток цих рухів, створити для них ще труднішу зов­нішньо-політичну й психологічну ситуацію. В таких обставинах мало б серед поневолених народів утвердитися переконання, що положення СССР назавжди непорушне устабілізоване, та що нема виглядів на сполучення визвольної боротьби з будь-якими зовніш­німи ускладненнями для совєтів.

Другою частиною цього маневру, розрахованого на внутрішнє закріплення большевицької системи, є створювання враження, нібито в цій системі проходять поважні реформи, які принесуть помітне покращання життєвих умовин і більше свободи. Такі пе­реконання має викликати голошення розриву КПСС з культом Сталіна й деякі внутрішні потягнення, спеціяльно розраховані на пропаґандивний ефект. Цим способом большевики хочуть з'єднати собі симпатії, розбудити серед поневолених народів надію на ево­люцію большевицької системи та відвернути їх увагу від визволь­ної боротьби.

Такі то пляни можна доглянути за тактичними маневрами в по­літиці Кремля останнього часу. Вони були викликані, значною мі­рою, подіями, які сиґналізують небезпечний для большевизму про­цес, що головна підстава його володіння – система тотального те­рору – перейшла вершини своєї сили і її впливи почали спадати. Щоб запобігти загрозливому розвиткові, большевики намагаються довести до того, щоб поневолені народи внутрішньо помирилися з незрушимістю большевизму, пов'язали свою долю з російською імперією й комунізмом та вбачали єдиний вихід у позитивній уча­сті в його дальшому розвитку.

При цьому большевики не збираються вводити істотних змін, реформувати свою систему. Докладніший розгляд матеріялів XX з'їзду КПСС показує, що цілі большевицької внутрішньої, націо­нальної і зовнішньої політики в засаді залишаються незмінними, всі пляни зміряють тільки до закріплення большевицької системи й до поширення комунізму. Так само нова тактика в московській політиці має служити тільки успішному прямуванню до тих самих цілей. Між причинами, які викликали зміну політичної тактики Москви і цілями, що їх вона намагається досягти зміненою такти­кою, існує пряма протиставність. Большевики хочуть перехитрити ті причинові фактори, які примушують їх до змін і їх зневтралізувати.

Чи це їм вдасться? Чи наслідки большевицьких тактичних ма­неврів будуть покриватися з їхніми цілями, чи більше відповіда­тимуть властивим причинам, що їх викликали? Безсумнівну від­повідь на ці питання дасть само життя. Але вже й тепер є достаточні підстави для передбачень у тому напрямі.

Передусім можна бути певним, що дуже швидко всі побачать ріжницю між фактичним змістом і цілями нової тактики большевиків та пропаґандивним їх зобрахсуванням. Ця брехня може при­нести большевикам хіба незначний виграш на часі. Зате її нега­тивні наслідки будуть багато більші. Своєю пропаґандою про не­звичайні користі і пільги для народів і для кожного громадянина СССР від нових плянів і «реформ», большевики тільки стверджу­ють слушність таких вимог і скріплюють їх. Коли ж дійсність ви­являється протилежною, так само нестерпною, як перед тим була, то це не тільки побільшує ненависть народів до большевизму, але й найгіршу погорду супроти режиму за його облуду і брехливість. Щоправда, забріханість була від самого початку одним із головних підпор і характеристичних признак большевизму. Тому комуні­стам здається, що доливання до давно переповненої мірки вже не шкодить. Тим часом таким поступованням большевицький. режим задокументовує свої зобов'язання і коли він з них жодною мірою не вив'язується, то це дає дальше морально-психологічне скріп­лення всім цим течіям і силам, які неґативно ставляться до існу­ючого стану й не хочуть з ним погодитися.

Подібні наслідки, вбивчі для большевицького престижу, мусять мати хрущовські методи вибілювати себе через частинне призна­вання, що большевицькі практики за часу Сталіна були злочинні. Кожному ж відомо, що сьогоднішні верховоди КПСС й СССР у тих практиках приймали співвирішальну участь і несуть за них відпо­відальність. Подруге – осуджувані тепер сталінські методи ста­новлять хребетний стовп цілої большевицької системи. Хіба що теперішній режим в Москві направду пірвав би з дотогочасними методами большевизму й увів би людяніший курс, відповідний до життєвих потреб народів і кожної людини – то цим міг би частково відкупити свою вину за попередні злочиства. Та це не­можливе.

Зміни, які мали б бодай якоюсь мірою відповідати справедли­вості й прагненням підсовєтських народів, рівнялись би докорінній ліквідації большевизму, комуністичної системи й російської імпе­рії – тюрми народів. Такі зміни можуть бути переведені тільки шляхом безоглядної боротьби з большевиками і перемогою над ни­ми, а не їхніми руками. Коли ж комуністична партія тепер відрі­кається від частини своїх попередніх злодіянь, записуючи їх на рахунок самого тільки Сталіна, але одночасно далі тримається цих самих методів, то цим сама дає собі найгірше свідоцтво – не тільки крайньої неморальности, але так само цілковитої затрати політич­ного глузду. Бо в очах народу про зміну, чи незмінність больше­вицьких методів свідчить ціла большевицька система, яку кожний відчуває в щоденному житті на власній шкірі, а не реабілітація давних большевицьких вожак, чи якісь тільки адміністраційні ре­форми, або відокремлені потягнення, роблені лише на показ. Під цим оглядом ніхто народу не ошукає, а коли Кремль думає, що це вдасться зробити хрущовським підстрибуванням – то цим тільки сам себе ошукує.

На XX з'їзді компартії її головачі задокументували єдиний в історії вияв особистої нікчемности й упідлення. Хрущов змальо­вуючи божевільну злочинність диктатури Сталіна, мав настільки безсоромности, щоб признатися, що він й інші найближчі «сорат­ники Сталіна» бачили й розуміли ту всю злочинність, але мовчки співдіяли в ній, страха ради, щоб зберегти свою шкіру й позиції. Не знати, чому більше дивуватися, чи самообнаженій нікчемності Хрущова, Булґаніна, Мікояна й інших «зірок», чи поголовній під­лоті й безвідповідальності всіх учасників з'їзду, що таких штам­пованих нікчем ставлять на чоло СССР і світового комунізму. Це дійсно історичний з'їзд, що розкрив моральну гниль комунізму, голови та стрижня московської імперії!

Большевики розраховують на те, що в поневолених ними на­родах запанував такий сам занепад здорового глузду, почуття гідности й відповідальности та що їхні плиткохитрі маневри будуть прийняті за добру монету. В цьому вони дуже перерахуються. На­слідком такої тактики буде не тільки зріст загальної ненависти, але й поширення погорди до них. Це буде новий, дуже міцний чин­ник, який в психологічному переборенні наслідків терору відограє важливу ролю. В сталінському періоді большевизм, при всій своїй хижацькій потворності, виступав у масці сатанічного фанатизму, що ще більше скріпляло вморожуючий вплив його терору. Тепер Хрущов вивернув наверх і показав усім його правдиве нутро, під­шите фальшом, жадобою панування й трусливістю. Пристосову­вання сталінських методів терору, але з хрущовською маскою, вже не буде мати того паралізуючого впливу, а викликатиме тим силь­ніший спротив і ненависть.

Поскільки большевицька тактика придобрювання не приносить істотної поправи життєвих умов, ані не задовольняє національно-визвольних прагнень народів до свободи, цим самим продовжу­ється спротив і боротьба закріпачених в СССР націй з большевиз-мом. Вище згадані моменти додаватимуть протирежимному спротивові й визвольній боротьбі морального скріплення. В цьому са­мому напрямі підбадьорення діятиме свідомість, що саме доцьогочасна боротьба примусила большевиків уступити з дотеперішніх здавалось би незрушимих, позицій. Покищо вони намагаються опанувати ситуацію маневровою тактикою, але даремно. Змагання за волю йтиме далі з посиленою енерґією. Цього напору не стри­мають большевики самими маневрами, а також трудно було б від­кинути його протинаступом посиленого терору. Всупереч своїм першим плянам большевицька Москва буде примушена розпочати стратегічний відступ, ідучи на фактичні поступки. З цього тільки скористае і цим скріпиться боротьба за волю в кожному відно­шенні, зокрема ж національно-визвольні змагання України й ін­ших народів за свою державну незалежність та за справедливий лад.


 


Дата добавления: 2015-07-12; просмотров: 134 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
СТАЛІНІЗМ ХРУЩОВА У ВНУТРІШНІЙ ПОЛІТИЦІ| НЕЗМІННА СТРАТЕГІЯ МОСКВИ

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.009 сек.)