Хрущов продовжує імперіялістичний курс

Критичний розгляд політики Хрущова Степан Бандера обговорив у трьох статтях: «Хрущов продовжує імперіялістичний курс», «В на­ціональній політиці Хрущов іде слідами Сталіна» та «Сталінізм Хру­щова у внутрішній політиці»-

Перша з цих статтей: «Хрущов продовжує імперіялістичний курс» була надрукована в тижневику «Шлях Перемоги», Мюнхен, рік III, ч- 18/114 з 29. 4. 1956 р., передрукована, разом із статтею «Сталінізм Хру­щова у внутрішній політиці», під спільним заголовком «Політика Мос­кви незмінна», у збірці статтей «Большевизм і визвольна боротьба», Бібліотека Українського Підпільника, ч. 5, вид. ЗЧ ОУНІ 1957 р.

В англійському перекладі ця стаття була надрукована в журналі «АВN-Соггеsроndeеnсе» за 1956 р.

*

Большевицька пропаганда, а за нею всі совєтофільські підбре­хачі намагаються поширити в цілому світі переконання, що XX з'їзд компартії Советського Союзу[27] започаткував новий, цілком змінений курс большевицької політики. Щоправда, такі суґестії відкидає твереза недовірли-вість до всяких большевицьких манев­рів, зроджена гірким довголітнім досвідом. Одначе серед багатьох народів і далі, не бракує легковірних людей, які всупереч тому до­свідові схильні очікувати від большевиків серйозної поправи в різних відношеннях. Автім кожний, хто хоче виробити собі вірний погляд на справу, не потребує обмежуватися своїм суб'єктивним наставленням, ані з резервою вичікувати дальшого, виразнішого розвитку подій.

Бо ж цей самий XX з'їзд КПСС та післяз'їздівські потягнення Кремля, що разом мали б свідчити про зміну курсу його політики, дають аж надто багато матеріялу дЛя перевірки, щоб упевнитися, куди насправді прямують большевицькі «колективні» диктатори; чи вони змінюють курс, а якщо так, то в чому і як. Для цього до­сить проаналізувати довжезну звітну доповідь «найколективнішого керівника Хрущова, в якій найавторитетніше й найбільш комплексно з'ясований зміст і напрям цілої большевицької полі­тики тепер і на майбутнє.

Правда в ній, як, зрештою, в усіх большевицьких промовців і в їхніх заявах, дуже багато змісту «закодовано» такою фразеоло­гією», за якою у совєтів ховається зовсім інший зміст. Але впро­довж десятиріч большевицька практика устійнила цілком певні ключі для розкриття правдивого змислу тих втертих зворотів большевицької політичної вимови. Якщо ними покористуватися для правильного зрозуміння матеріялів XX з'їзду КПСС та остан­ніх большевицьких заяв і потягнень, тоді бачиться цілком вираз­но лінію політики Москви.

Ці питання вже досить широко й чітко висвітлювано теж на сторінках нашого часопису. Проте вважаємо, що буде доцільно в такому світлі сукупно розглянути сутніші прояви цієї больше­вицької політики на різних відтинках і накреслити відповідні вис­новки.

Цілі зовнішньої політики СССР залишаються незмінні. Остан­ній з'їзд КПСС, в тому числі й доповідь Хрущова, в декоративних рамках заяв про «миролюбність» СССР, ствердили багато разів і різним способом, що невідхильною метою большевиків є опану­вання комунізмом усього світу. Цій головній цілі московсько-большевицького імперіялізму підпорядкована вся большевицька полі­тика, внутрішня і зовнішня, в усіх відношеннях і на всіх ділян­ках.

Широкі балачки про історично-розвиткову неминучість все­світньої перемоги-соціялізму-комунізму, про його вищість над усім протиставним, як доктрини, політичної і суспільно-економічної системи, – мають на меті морально скріпити комуністів, виправ­дати їхні дії, й одночасно морально пригнітити та збаламутити противників. Проте ж, головна вага покладена на силову експан­сію комуністичного бльоку при співдії рокладницьких комуні­стичних сил в середині атакованих народів. Щоправда, большевики стараються цю свою засадничу настанову приховати, але вона наглядно відбивається в цілості матеріялів XX з'їзду КПСС.

Вся економіка й ціла внутрішня система СССР та залежних від Москви країн далі, і то посилено, спрямована на розбудову най­більшої в світі мілітарної потуги. Балачки про агресивні наміри т. зв. капіталістичних держав мають служити за виправдання і прикриття власних большевицьких плянів.

Хрущов виразно заявив, що «сприятливіші умови для пере­моги соціялізму в інших країнах створилися тому, що соціялізм переміг у Совєтському Союзі і перемагає в країнах народньої демократії». Правда, він теж говорив про різні форми переходу до соціялізму, але одночасно дав цілком однозначну інтерпретацію своїх рецептів у тому змислі, що інші форми мають місце при до­бровільній капітуляції національних сил перед комуністами, або при повному розкладі якоїсь нації комунізмом. У всіх інших випадках, коли большевикам не вдається опанувати народів підсту­пом, розкладом і застрашуванням, вони заміряють застосовувати відомі практики большевицької революції -– «перехід до соціяліз­му в умовах гострої клясової революційної боротьби».

В іншому місці Хрущов говорить ще виразніше: «Більша або менша гострота боротьби, пристовання чи непристовання насиль­ства при переході до соціялізму залежить не стільки від пролетаріяту, скільки від ступеня спротиву експлуататорів». За його ж словами, підставою виховання мас і большевицької національної політики є органічне поєднання совєтського патріотизму й проле­тарського інтернаціоналізму. Справді органічне поєднання, поскільки загарбницька еспансія під гаслами пролетарської солідарности і соціялістичного інтернаціоналізму становить головну про­граму дії московсько-большевицького імперіялізму.

В зіставленні з цим уся большевицька фразеологія про невтру­чання у внутрішні справи інших країн, про відмежування ідеоло­гічної боротьби від міждержавних взаємовідносин і про мирну коекзистенцію держав з різними суспільно-політичними устроями – все це тільки пустомельство для баламучення інших народів. XX з'їзд КПСС ствержував, що ціла зовнішня політика СССР в ловоєнному періоді була мирною і має бути продовжувана. Отже, «мирною політикою» було поневолення і насильна соціялізація народів Середньої Европи, Прибалтики, поділ Німеччини, розпа­лення комуністичних воєн у Китаї, Греції, Кореї, Індокитаї, народовбивство і масове знищування багатьох народів і т. п. Про мир­ну коекзистенцію і неекспортування комуністичних революцій Сталін говорив так само, як Хрущов.

Про те, що большевики розпляновують продовжування доте­перішньої політики на далеку мету, вимовно свідчить плян Хру­щова ще більше зміцнити економічний централізм, самовистачальність і зімкненість большевицького, соціялістичного бльоку. Якщо б Москва мала в пляні ліквідувати протиставлення й во­рожнечу, тоді принаймні під господарським оглядом вона допу­скала б, замість однобічного збльокування «країн соціялізму», роз­виток їх господарства з узглядненням нормальних господарських взаємин теж з некомуністичними державами.

Програму й головні. напрямні большевицької політики і цілої дії, спрямованої на опанування всіх народів та знищення всього несумісного з матеріялістичним комунізмом і з московським імперіалізмом, накреслив Ленін, поєднуючи імперіялістичкі прагнення царської Росії з марксистською доктриною про всесвітню комуні­стичну революцію. Цілком фальшиві намагання відтяжити під цим оглядом Леніна й ленінізм та приписувати загарбницькі екс­пансії московського комунізму тільки Сталінові, ведуть тільки до дезорієнтації народів і зменшення їхньої відпорности. Большевицькі імперіялістичні аґресії з повним розмахом пустили в дію Ленін і Троцький, від самого початку комуністичного панування. Сталін тільки консеквентне продовжував цей імперіялістичний похід і був тільки послідовним реалізатором, а не його основопо­ложником. Тому розвінчування культу Сталіна, започатковане на XX з'їзді КПСС, ніякою мірою не доводить відречення большеви-ків від аґресивного імперіялізму. Навпаки, щоб такий погляд не підтинав большевицького розмаху, кремлівський «колектив» од­ночасно започаткував історичні виправлення в змислі зменшення висуненого особистого вкладу й ролі Сталіна в поширенні могут-ности СССР і в розпрацюванні комуністичної доктрини. XX з'їзд КПСС підкреслено відмітив дальшу вірність ленінізмові й інтер­національним прямуванням комунізму, що на ділі означає про­довжування комуністичних підривів і заколотів у всьому світі та московських аґресій, де тільки трапиться відповідна нагода.

У тактиці теперішньої большевицької політики теж не видно засадничих змін, в порівнянні до сталінського періоду, коли роз­глядати його в цілості, а не тільки останній етап.

Рухливість і змінність тактики при послідовності стратегії на дальшу мету – це характеристична прикмета большевицької політики утверджена Леніном і доведена Сталіном до крайньої «досконалости» в практичному застосуванні. В цьому відношенні Хрущов із своїм колективним керівництвом у Кремлі є тільки наслідувачем Сталіна, зокрема ж коли він, продовжуючи доте­перішню лінію, намагається через штукарства в політичній такти­ці створити враження, нібито він змінює курс цілої політики.

Це ж Сталін, кілька років перед другою світовою війною, увів був курс «миротворчої» совєтської політики. Він послуговувався «миролюбним» дипломатичним комівояжерством Літвінова, якого тепер далі наслідують Хрущов і Булґанін. Розв'язання Комінфор-му – це також наслідування сталінського трюку з розв'язанням Комінтерну, до того ж із значно меншим політичним ефектом. Бо повторення того самого трюку не має впливу та й кожний знає, що це зроблено передусім з уваги на Тіта, якому Комінформ вгриз­ся в печінки. Зрештою, ані Комінтерн, ані Комінформ не були ке­рівниками міжнародньої комуністичної акції, всім керує сам Кремль, а їх завданням було виконувати його волю та створювати враження незалежного інтернаціонального керівництва. Большевики мають десятки форм і способів, щоб робити те саме; з наємними, запроданськими ляльками вони ніколи не рахуються, якщо треба їх усунути зі сцени.

Також Сталін дав приклад, як большевики потраплять при «мирній політиці і без втручання» розпалювати внутрішню війну з допомогою своєї агентури, емісарів, вишколених військових спеціялістів та доставою зброї, а потім, коли йде до програшу – від­тягатися. Чому ж Хрущов з Булґаніном не мають повторити на Близькому Сході сталінських зразків з відповідним застосуван­ням, тим більше, якщо їхній майстер дав різні типи тих зразків: еспанський, грецький, китайський, корейський, індокитайський або й іранський?

Розглядаючи всі сучасні большевицькі ходи й заходи у відно­шенні до зовнішнього світу, спостерігаємо послідовне ведення од­ного курсу політики, яка на всі лади підготовляє все дальшу екс­пансію московського комунізму, обдурює, осотує, розкладає різні народи, ство-рює і вишукує вигідні моменти, щоб ударити в слабе місце. Не добачувати цієї послідовнос-ти й діяння на довгу мету може тільки той, хто не годен чи не хоче розглядати московсько­го большевизму таким, як він є насправді, у всій його дії, як у ми­нулому, так і тепер.

Дата добавления: 2015-07-12