Загальна характеристика законодавства у сфері сільськогосподарської кооперації

Тривалий час конкретні законодавчі засади існування та функціонування справжніх кооперативів в аграрному секторі економіки не були створені. Їх правовий статус міг визначитись переважно лише загально-цивільними умовами існування юридичних осіб (ст. 23, 24 ЦК України). На практиці ж продовжували функціонувати колгоспи або ж КСП з їх застарілим правовим становищем. Між тим, тенденції на його зміну, реальна потреба в реструктуризації КСП та виникнення нових форм господарювання на селі вимагали відповідного законодавчого підкріплення. Головна увага спочатку була зосереджена на радикальних змінах відносин земельної власності, що слугувало необхідною базою для подальших перетворень.

На сьогодні можна говорити про три основні групи законодавства України, які є правовою базою сільськогосподарської кооперації:

1) загальне законодавство, дія якого поширюється на всіх суб’єктів господарювання;

2) галузеве законодавство (особливо земельне, аграрне, цивільне та ін.);

3) спеціальне законодавство (кооперативне, зокрема аграрно-кооперативне).

Серед актів загального законодавства провідне місце належить Конституції України, норми якої є нормами прямої дії і можуть виступати безпосередньою правовою підставою для виникнення, зміни чи припинення суспільних відносин. Тим не менше, Конституція України, на жаль, не містить конкретних норм, які б безпосередньо стосувалися відносин стосовно створення та діяльності СГК.

Поряд з тим, у Конституції України закріплено ряд норм, які тією чи іншою мірою мають значення для розвитку сільськогосподарської кооперації. Це, зокрема, стаття 14 Конституції України, яка гарантує право власності на землю; стаття 41 Конституції України, яка передбачає право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Важливе значення для діяльності СГК має і стаття 42 Конституції України, яка закріплює право на підприємницьку діяльність.

Особливе значення для сільськогосподарської кооперації має галузеве законодавство, у першу чергу земельне та аграрне. СГК, особливо виробничі, не можуть розпочати свою діяльність без одержання земель у встановленому законом порядку. Важливе значення у цьому плані має Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. Проте, на відміну від попереднього Земельного кодексу України, він взагалі не згадує про СГК як одного із основних суб’єктів використання земель сільськогосподарського призначення і як суб’єктів права власності на землі. Натомість, вживаються загальні поняття “підприємства, установи, організації”, що не зовсім відповідає сучасній цивільно–правовій доктрині. Загалом, серед організаційно–правових форм здійснення підприємницької діяльності на селі, у Земельному кодексі України згадуються лише фермерські господарства. Це вже загальна тенденція орієнтування сільського господарства на фермерські відносини, по-суті на “фермеризацію” села, яка простежується у законодавстві України протягом усього процесу здійснення земельної та аграрної реформ в країні. І хоч в цілому така орієнтація є позитивною, ігнорування інших організаційно–правових форм агропідприємницької діяльності суперечить Конституції України, іншим законодавчим актам України, які гарантують вільний вибір форм господарської, у тому числі підприємницької, діяльності.

Значний вплив на розвиток сільськогосподарської кооперації справили Укази Президента України з питань реформування аграрного сектора економіки [121,126,127,132]. Вони створили стартові умови подальшої зміни земельних відносин на селі і, на підставі цього, почала формуватись нова структура сільського господарства на базі нових організаційно–правових форм агропідприємництва. При цьому, процес реформування відбувався у декілька етапів, ґрунтовний науковий аналіз яких проведено такими вченими, як В.Андрейцев [11], П.Ф.Кулинич [67] та інші.

Щодо аграрного законодавства та його впливу на розвиток сільськогосподарської кооперації, то необхідно зазначити, що, регламентуючи правове становище всіх організаційно–правових форм агропідприємництва – юридичних осіб, багато його положень стосується і СГК.

Важливе місце серед актів аграрного законодавства, які мають значення і вплив на розвиток кооперативного руху в Україні займає Закон України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" [136]. Серед позитивних новел Закону необхідно виділити визначення у ньому понять "сільське господарство", "сільськогосподарський товаровиробник", "сільськогосподарське підприємство".

Систему спеціального (кооперативного), зокрема аграрно-кооперативного, законодавства України на сьогодні складають три основні нормативно-правові акти вищої юридичної сили, що в певній мірі є відображенням одного з принципів правової держави - принципу верховенства закону, а також свідчить про важливість кооперації в процесі реформування соціально-економічних відносин, і у зв’язку з цим, особливу зацікавленість держави у розвитку кооперативних відносин, що відображено в преамбулі цих законів. Про кооперацію. Про сільськогосподарську кооперацію. Про споживчу кооперацію.

В Україні прийнято два диференційовані (спеціальні) правові акти, які регулюють діяльність найпоширеніших і найважливіших видів кооперації - Закони України “Про споживчу кооперацію“ і “Про сільськогосподарську кооперацію“. Потреба прийняття Закону про споживчу кооперацію була викликана необхідністю відновити кооперативну природу споживчих товариств і їх спілок і вжити заходів щодо законодавчого забезпечення їх існування і розвитку. Закон України “Про споживчу кооперацію“ визначає правові, економічні, соціальні та інші основи діяльності споживчих товариств в Україні. Однак, з точки зору техніко-юридичної досконалості у ньому є певні недоліки. І в першу чергу це стосується недосконалості понятійного апарату. В Законі по-суті ототожнюються поняття “споживча кооперація“ і “споживче товариство“, у той час, як останнє є організаційно–правовою формою споживчої кооперації, її первинною ланкою.

Дата добавления: 2015-07-12