Постанови та розпорядження кабінету міністрів україни

# постанова кабінету міністрів україни від 17.08.1998 р. № 1304 «про затвердження тимчасового порядку ввезення, державного випробування, реєстрації та використання трансгенних сортів рослин в україні».

# постанова кабінету міністрів україни від 01.06.2002 № 714 «про утворення державної служби з охорони прав на сорти рослин та українського інституту експертизи сортів рослин».

# постанова кабінету міністрів україни від 19.08.2002 № 1182 «про затвердження положення про державну службу з охорони прав на сорти рослин» (із змінами).

# постанова кабінету міністрів україни від 19.08.2002 № 1183 «про заходи щодо реалізації закону україни «про охорону прав на сорти рослин» (із змінами).

# постанова кабінету міністрів україни від 29.01.2003 № 121 «про затвердження порядку видачі примусової ліцензії на використання сорту рослин» (із змінами).

# постанова кабінету міністрів україни від 15.05.2003 № 686 «про затвердження положення про державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в україні» (із змінами).

# постанова кабінету міністрів україни від 15.05.2003 № 689 «про затвердження положення про державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в україні» (із змінами).

# розпорядження кабінету міністрів україни від 02.08.2005 р. № 302-р «про схвалення концепції формування національних сортових рослинних ресурсів на 2006-2011 роки».

Накази міністерства аграрної політики україни (державної служби з охорони прав на сорти рослин)

# наказ міністерства аграрної політики україни від 13.12.2002 № 390 «про затвердження положення про державний реєстр прав власників сортів рослин та про видачу патентів україни на сорти рослин», зареєстрований в міністерстві юстиції україни 31.01.2003 за № 80/7401.

# наказ державної служби з охорони прав на сорти рослин від 08.01.2003 № 5-1 «про затвердження положення про атестаційну комісію з набуття прав представників з питань інтелектуальної власності на сорти рослин», зареєстрований в міністерстві юстиції україни 28.01.2003 за № 60/7381.

# наказ державної служби з охорони прав на сорти рослин від 08.01.2003 № 6-1 «про затвердження положення про апеляційну комісію з питань інтелектуальної власності на сорти рослин», зареєстрований в міністерстві юстиції україни 28.01.2003 за № 61/7382.

# наказ державної служби з охорони прав на сорти рослин від 16.01.2003 № 17-1 «про затвердження положення про державну інспекцію з охорони прав на сорти рослин», зареєстрований в міністерстві юстиції україни 31.01.2003 за № 81/(із змінами).

# наказ міністерства аграрної політики україни від 26.02.2003 № 42 «про затвердження положення про державний реєстр заявок на сорти рослин», зареєстрований в міністерстві юстиції україни 19.03.2003 за № 220/7541.

# наказ міністерства аграрної політики україни від 28.05.2003 № 151 «про затвердження положення про свідоцтво про авторство на сорт рослин», зареєстрований в міністерстві юстиції україни 11.06.2003 р. За № 470/7791 (із змінами).

# наказ державної служби з охорони прав на сорти рослин від 29.05.2003 № 142 «про затвердження інструкції про порядок ознайомлення з матеріалами заявки на сорт та відомостями, що занесені до державного реєстру прав власників сортів рослин», зареєстрований в міністерстві юстиції україни 13.06.2003 за № 485/7806.

# наказ державної служби з охорони прав на сорти рослин від 20.06.2003 № 159 «про затвердження порядку визначення уповноваженого закладу експертизи сортів рослин», зареєстрований в міністерстві юстиції україни 07.07.2003 за № 553/7874.

# наказ міністерства аграрної політики україни від 23.06.2003 № 188 «про затвердження положення про експертизу назв сортів рослин», зареєстрований в міністерстві юстиції 10.07.2003 за № 574/7895.

# наказ міністерства аграрної політики україни від 21.07.2003 № 246 «про затвердження порядку перевірки збереженості сорту рослин», зареєстрований в міністерстві юстиції україни 28 серпня 2003 р. За № 741/8062.

# наказ міністерства аграрної політики україни від 13.06.2005 № 262 «про здійснення кваліфікаційної експертизи родів і видів рослин, сорти яких не підлягають державному випробуванню», зареєстрований в міністерстві юстиції україни 07.07.2005 за № 722/11002.

# наказ державної служби з охорони прав на сорти рослин від 26.08.2005 № 450 «про затвердження інструкції по оформленню державними інспекторами з охорони прав на сорти рослин матеріалів про адміністративні правопорушення», зареєстрований в міністерстві юстиції україни 12.09.2005 за № 1038/11318 (із змінами).

# наказ міністерства аграрної політики україни від 26.04.2007 № 287 «про затвердження правил складання та подання заявки на сорт рослин зареєстрований в міністерстві юстиції україни 30.05.2007 за № 553/13820.

# наказ міністерства аграрної політики україни від 15.08.2008 № 512 «про затвердження порядку ввезення в україну дослідних зразків сортів рослин для цілей експертизи на придатність на поширення сорту та вивезення з україни посадкового матеріалу сортів рослин», зареєстрований в міністерстві юстиції україни 02.09.2008 за № 807/15498.

60..правове регулювання насінництва. Важливе місце в правовому регулюванні насінництва в україні посідає закон україни від 26 грудня 2002 р. "про насіння і садивний матеріал".

згідно зі ст. 1 цього, насінництво та розсадництво — галузь рослинництва, що займається розмноженням відповідно насіння і садивного матеріалу, збереженням і поліпшенням їх сортових, посівних і врожайних якостей (властивостей), а також здійснює сортовий та насіннєвий контроль. Насінням закон визнає будь-які органи рослин, які використовуються для розмноження. Садивний (посадковий) матеріал — рослини та їх частини, що придатні для відтворення цілісних рослин.

закон поділяє насіння на три категорії: оригінальне — насіння первинних ланок насінництва1, яке реалізують для подальшого його розмноження і отримання елітного насіння; елітне — насіння, отримане від послідовного розмноження оригінального насіння в елітно-насінницьких й інших господарствах, занесених до державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу; репродукційне — насіння першої та наступних репродукцій.до об'єктів насінництва та розсадництва за законом належать: сорт рослин (клон, лінія, гібрид, популяція, сортосуміш); насіння та садивний матеріал; насінницькі посіви та насадження. Суб'єктами насінництва і розсадництва визнаються фізичні та юридичні особи, яким надано право займатися виробництвом, реалізацією та використанням насіння та садивного матеріалу згідно з чинним законодавством. Система насінництва та розсадництва складається з ланок оригінального, елітного та репродукційного насінництва і розсадництва, страхових і державного резервного насіннєвих фондів.створення страхового насіннєвого фонду обов'язкове для всіх виробників насіння. Страхові насіннєві фонди оригінального, елітного і репродукційного насіння створюються відповідними суб'єктами насінництва в обсягах, передбачених мінагрополітики україни. Поновлення страхових насіннєвих фондів відбувається щорічно. Використання насіння страхових насіннєвих фондів не за призначенням у межах строків, визначених мінагрополітики україни, забороняється.

державний резервний насіннєвий фонд створюється для забезпечення насінням районів, що не виробляють власного насіння або мають обмежені можливості його виробництва, для надання допомоги в разі знищення або пошкодження насінницьких посівів внаслідок стихійного лиха, забезпечення сортовідновлення, сорто-заміни та реалізації насіння за міжнародними договорами. Суб'єкти насінництва та розсадництва мають право розмножувати, заготовляти, реалізовувати та використовувати насіння і садивний матеріал сортів рослин (клонів, ліній, гібридів), якщо їхні виробничі умови відповідають атестаційним вимогам, встановленим мінагрополітики україни (для лісового насіння — державним комітетом лісового господарства україни, для квітково-декоративного насіння — державним комітетом з питань житлово-комунального господарства україни) відповідно до його компетенції.право на виробництво та реалізацію оригінального та елітного насіння надається суб'єктам насінництва та розсадництва за наслідками атестації, проведеної мінагрополітики україни, держком-лісгоспом україни, держжитлокомунгоспом україни за участю української академії аграрних наук, суб'єктів насінництва та розсадництва. Право на виробництво та реалізацію репродукційного насіння й садивного матеріалу, гібридів першого покоління надається спеціалізованим насінницьким і розсадницьким господарствам, фермерським господарствам та іншим суб'єктам насінництва і розсадництва за наслідками атестації, здійсненої спеціально уповноваженими органами виконавчої влади з питань аграрної політики обласного рівня за участю суб'єктів насінництва й розсадництва.

суб'єктів насінництва та розсадництва, що за наслідками атестації одержали паспорт на виробництво та реалізацію насіння і садивного матеріалу відповідних категорій, заносять до державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу, який веде мінагрополітики україни.. Суб'єкти насінництва і розсадництва, не занесені до державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу, не мають права виробляти насіння і садивний матеріал для реалізації.

насіння і садивний матеріал вводять в обіг після їх визнання державними органами управління й контролю в насінництві та розсадництві, що підтверджується відповідними документами. Насіння і садивний матеріал вважаються визнаними, якщо вони: за сортовою чистотою і посівними якостями відповідають вимогам нормативного документа; належать до сорту, який занесено до державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в україні, або за результатами державного випробовування сорту визнані перспективними, тобто показали значну свою перевагу щодо урожайності або за іншими цінними ознаками.

визначаючи сортові і посівні якості насіння й садивного матеріалу, застосовують єдині методи і лабораторно-технічні засоби, єдину термінологію і нормативну документацію. Норми сортових і посівних якостей насіння й садивного матеріалу встановлюються нормативними документами в галузі насінництва та розсадництва. Визначення сортових якостей насіння і садивного матеріалу здійснюється методом апробації, ґрунтового й лабораторного сортового контролю. Обсяги апробації сортових посівів та насаджень рослин визначаються виробниками насіння та садивного матеріалу самостійно, відповідно до необхідності задоволення власних насіннєвих потреб, створення страхових фондів, виконання згідно з укладеними договорами поставок в державний резервний насіннєвий фонд, а також з урахуванням реалізації на ринку насіння. Апробація сортових посівів і насаджень, ґрунтовий та лабораторний сортовий контроль здійснюються в порядку, визначеному мінагрополітики україни, в лісовому насінництві — держкомлісгоспом україни, в квітково-декоративному насінництві — держжитлокомунгоспом україни, за кошти державного бюджету україни та інших джерел фінансування.

у разі невідповідності якості посіву вимогам нормативних документів його вилучають із числа насіннєвих, а одержане насіння переводиться в нижчу категорію, вимогам якої воно відповідає і не може використовуватися з посівною метою. При цьому насіння сільськогосподарських рослин, яке безпосередньо не слугує продовольчим та кормовим цілям, знищують під наглядом державного інспектора з насінництва за рахунок власника насіння. Усі партії насіння й садивного матеріалу, призначені для реалізації, повинні мати сертифікати, що засвідчують їх сортові та посівні якості. Сертифікація та видача сертифікатів, що засвідчують сортові та посівні якості насіння, здійснюються державними насіннєвими інспекціями, які є органами сертифікації в системі укр-сепро згідно з вимогами закону україни від 17 травня 2001 р. "про підтвердження відповідності". У разі, якщо насіння й садивний матеріал не відповідають вимогам заявленої категорії, відповідна державна насіннєва інспекція знижує її до тієї категорії, вимогам якої вони відповідають, або надає обґрунтовану відмову у видачі сертифіката.

визначення посівних якостей методом аналізу проб, відібраних від партій насіння й садивного матеріалу, і видача відповідних документів на останні здійснюються лабораторіями української державної насіннєвої інспекції, української державної помологічно-ампелографічної інспекції, української державної лісонасінневої інспекції, української державної квітково-декоративної насіннєвої інспекції відповідно до їх компетенції. Проби насіння й садивного матеріалу від партій, що підлягають реалізації, відбирають працівники державних насіннєвих інспекцій відповідно до своєї компетенції, а для власних потреб виробника — сам виробник або особи, уповноважені на те відповідними державними насіннєвими інспекціями. На насіння і садивний матеріал, які за даними лабораторного аналізу відповідають вимогам нормативних документів, їх власнику видають сертифікат. Використання на посів насіння, яке не перевірене в лабораторіях або не відповідає вимогам нормативних документів, забороняється.

насіння і садивний матеріал, що експортуються, супроводжуються міжнародним і фітосанітарним сертифікатами. Порядок ввезення в україну і вивезення з україни насіння і садивного матеріалу сортів рослин для наукових цілей та цілей державного сортовипробування затверджений наказом мінагрополітики україни і державної митної служби україни від 18 липня 2003 р. № 243/474. Насіння і садивний матеріал можна ввозити в україну за умови, якщо:

- вони належать до сорту, який занесено до державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в україні, або за результатами державного випробовування визнано перспективним;

- державна інспекція з карантину рослин видала дозвіл на їх ввезення;

- насіння і садивний матеріал мають сертифікат походження; - мають фітосанітарний сертифікат, виданий державними органами з карантину рослин країни-експортера;

- призначені для селекційних і дослідних робіт, експонування;

- супроводжуються сертифікатом, що засвідчує їх якість.

експертне визначення якості насіння й садивного матеріалу дають на вимогу споживачів у лабораторіях української державної насіннєвої інспекції, української державної помологічно-ампелографічної інспекції, української державної лісонасіннєвої інспекції, української державної квітково-декоративної насіннєвої інспекції відповідно до їхньої компетенції. Правила експертного визначення якості насіння і садивного матеріалу та порядок оформлення заяв затверджені наказом мінагрополітики від 8 липня 2003 р. № 223. Експертний порядок такого визначення застосовується у разі, коли споживач продукції насінництва має сумніви щодо його якості.

державний контроль у насінництві та розсадництві здійснюють українська державна насіннєва інспекція, державна насіннєва інспекція автономної республіки крим, обласні, районні, міські, міжрайонні державні насіннєві інспекції, українська державна помологічно-ампелографічна інспекція, українська державна лісонасіннєва інспекція, державні зональні лісонасіннєві інспекції, українська державна квітково-декоративна насіннєва інспекція.

згідно з п. 65 ст. 9 закону україни від 1 червня 2000 р. "про ліцензування певних видів господарської діяльності", гуртову торгівлю насінням на внутрішньому ринку україни здійснюють суб'єкти аграрного права виключно за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії), який видається мінагрополітики, держкомліскоспом і держжитлокомунгоспом — по всій території україни або місцевими державними адміністраціями — на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Насіння технічних і продовольчих культур (кукурудзи, соняшнику, цукрових буряків та інших), що мають особливу схему вирощування гібридного насіння за участю селекційних установ, елітних господарств і переробних підприємств, призначене безпосередньо для висіву і реалізується тільки після відповідної його обробки на сертифікованих насіннєвих підприємствах у спеціальних цехах і на обладнанні за умови обов'язкової відповідності нормативним документам. Особливі правила ведення лісового насінництва визначені системою ведення лісового насінництва, затвердженою наказом міністерства лісового господарства україни від 22 липня 1996 р. № 77.

61.особливості правового режиму вирощування наркотичних рослин. Відповідно до своїх міжнародних зобов'язань україна активно вживає заходів щодо боротьби з наркоманією та обігом наркотичних речовин. У зв'язку з цим у суб'єктів аграрного права часто виникають питання про можливість вирощування в господарствах наркотичних рослин для промислових потреб, зокрема, снотворного маку чи конопель. Останнім часом протинаркотичне законодавство набрало істотного розвитку, зокрема стосовно правового регулювання вирощування наркотичних рослин. Це дає підстави говорити про формування правового інституту наркотичних рослин як специфічного інституту аграрного права. Важливим законодавчим актом, який регулює порядок вирощування наркотичних рослин в україні, є закон україни від 15 лютого 1995 р. "про обіг в україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" (в редакції закону від 8 липня 1999 р.).

цей закон визнає вирощування наркотичних рослин діяльністю в сфері обігу наркотичних засобів. Згідно із ним постанова кабінету міністрів україни від 6 травня 2000 р. № 770 затвердила перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, який поділяє наркотичні засоби і рослини на 4 таблиці, з яких перша містить 3 списки наркотичних засобів, а решта — по 2 списки. Включення наркотичного засобу чи рослини до тієї або іншої таблиці чи списку означає поширення на них відповідного правового режиму згідно із законом.

стаття 7 закону забороняє вирощувати в україні наркотичні рослини, включені до першої таблиці, зокрема — кокаїнового кущу. Але ця заборона не поширюється на рослини, що включені до третього списку першої таблиці: рослини виду мак снотворний і рослини виду коноплі. Закон встановлює особливі правила вирощування таких наркотичних рослин. Діяльність, пов'язана з культивуванням та (чи) використанням або реалізацією снотворного маку чи конопель з метою виробництва та (або) виготовлення наркотичних засобів і психотропних речовин, дозволяється підприємствам державної та комунальної форми власності за наявності у них відповідної ліцензії.

діяльність, пов'язана з культивуванням та (або) використанням чи реалізацією снотворного маку та конопель з низьким вмістом наркотичних засобів для промислових цілей, за винятком виробництва та (або) виготовлення наркотичних засобів і психотропних речовин, дозволяється підприємствам усіх форм власності за наявності у них відповідної ліцензії. Вирощування рослин виду мак снотворний для виробництва насіння допускається лише за умови використання насіння, зібраного із сортів рослин, у висущеній соломі яких вміст морфіну не перевищував 0,15%. Культивувати снотворний мак можна насінням першої репродукції, придбаним в установленому порядку. Вирощування рослин роду коноплі для промислових цілей, за винятком виробництва та виготовлення наркотичних засобів, допускається за умови використання насіння, зібраного із сортів росли, у висушеній соломі яких вміст морфіну не перевищував 0,15%.

згідно з п. 24 ст. 9 закону україни від 1 червня 2000 р. "про ліцензування певних видів господарської діяльності", вирощування і використання рослин, що містять наркотичні засоби, для промислових цілей підлягає ліцензуванню. Ліцензії на культивування та (чи) використання або реалізацію снотворного маку чи конопель видає мінагрополітики. Положення про ліцензійну комісію з ліцензування провадження господарської діяльності з культивування та використання рослин, що містять наркотичні засоби, для промислових цілей затверджене наказом мінагрополітики україни від 13 лютого 2002 р. № 44.

юридичні особи, діяльність яких пов'язана з культивуванням та (або) використанням чи реалізацією снотворного маку чи конопель, зобов'язані вжити заходів щодо забезпечення встановленого законодавством режиму охорони посівів, місць зберігання і перероблення цих рослин. Юридичні особи, які не мають ліцензії на культивування снотворного маку чи конопель, та фізичні особи, які є власниками або землекористувачами земельних ділянок, на яких ростуть ці рослини, зобов'язані знищити останні. Порядок знищення рослин, що містять наркотичні засоби та психотропні речовини, а також відходів таких рослин затверджений постановою кабінету міністрів україни від 1 червня 2002 р. № 743.

юридичні особи, діяльність яких пов'язана з вирощуванням наркотичних рослин, в порядку, встановленому положенням про порядок здійснення діяльності у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженим постановою кабінету міністрів україни від 3 січня 1996 р. № 6, зобов'язані подавати відомості про кількість вирощених та (або) використаних снотворного маку й конопель, щорічно, із зазначенням залишків наркотичних рослин на кінець року.

для виконання державного замовлення на одержання макової та конопляної соломи мінагрополітики щорічно видає спеціальні свідоцтва на право культивування снотворного маку та коноплі. У цих свідоцтвах зазначаються точні розміри земельних ділянок, призначених для культивування снотворного маку або коноплі, мінімальний термін поставки врожаю, встановлений відповідно до географічних і кліматичних умов. Макову солому треба здавати державним підприємствам лікарського рослинництва, зазначеним у свідоцтвах; конопляну солому — заготівельним пунктам (або безпосередньо прядильним заводам), зазначеним у свідоцтвах. Зберігати макову та конопляну солому після терміну, встановленого у свідоцтві, підприємствам-виготівникам забороняється.

боротьба з незаконним вирощуванням наркотичних рослин провадиться згідно із законом україни від 15 лютого 1995 р. "про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними". Згідно зі ст. 106-2 кодексу україни про адміністративні правопорушення за незаконні посів або вирощування снотворного маку чи конопель накладається штраф від 80 до 88 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Залежно від характеру скоєння правопорушення та з урахуванням вини порушника, винним може загрожувати кримінальна відповідальність згідно зі ст. 310 кримінального кодексу україни: штраф до 850 грн., арешт на строк до 6 місяців, або обмеження волі на строк до з років. Якщо кількість незаконно вирощуваних снотворного маку чи конопель перевищувала 500 рослин, винному загрожує кримінальна відповідальність позбавленням волі на строк від 3 до 7 років.

63.державна підтримка виробників продукції тваринництва. Стаття 15. Бюджетна тваринницька дотація 15.1. При плануванні витрат державного бюджету на черговий рік кабінет міністрів україни передбачає статтю видатків на надання дотацій виробникам продукції тваринництва (далі - бюджетної дотації).бюджетна дотація надається з метою підтримки рівня платоспроможного попиту українських споживачів продукції тваринництва та запобігання виникненню збитковості українських виробників такої продукції.15.2. Об'єктами бюджетної дотації є:

Велика рогата худоба;свині;вівці;коні;птиця свійська;кролі;

Молоко незбиране екстра, вищого, першого та другого ґатунків (не піддане будь-якій обробці, переробці чи пакуванню для потреб подальшого продажу);вовна стрижена;

Кокони тутового шовкопряда;мед натуральний.

15.3. Об'єктами спеціальної бюджетної дотації є:

Худоба велика рогата молочна;худоба велика рогата м'ясна;молодняк великої рогатої худоби різного віку;

Коні;вівці;свині.

До об'єктів спеціальної бюджетної дотації належать також бджолина сім'я, визначена такою відповідно до закону україни "про бджільництво", та продукція шовківництва.

15.4. Суб'єктом (отримувачем) бюджетної дотації або спеціальної бюджетної дотації є безпосередній виробник об'єкта такої дотації.

15.5. Бюджетна дотація або спеціальна бюджетна дотація виплачується аграрним фондом у порядку, визначеному кабінетом міністрів україни.

15.6. Розмір бюджетної дотації та порядок її надання встановлюються кабінетом міністрів україни.

Розподіл бюджетних коштів, спрямованих на дотацію для сільськогосподарських підприємств, здійснюється на рівні областей, міст києва та севастополя.

15.7. Розмір спеціальної бюджетної дотації на черговий бюджетний рік встановлюється кабінетом міністрів україни у твердих сумах з розрахунку на одну голову об'єкта дотації, що перебуває у власності суб'єкта дотації станом на початок чергового бюджетного року.

15.8. Розрахунок розміру бюджетної дотації та спеціальної бюджетної дотації (за їх об'єктами та сумами) надається як додаток до проекту закону україни про державний бюджет україни на черговий рік.

15.9. Спеціальна бюджетна дотація надається лише по тваринах, що пройшли ідентифікацію та реєстрацію відповідно до закону, за умови повного впровадження системи наступного контролю за цільовим використанням бюджетних кошів, наданих на зазначені потреби.

15.10. Кабінет міністрів україни:

Щорічно приймає постанову з питань режиму надання бюджетної дотації та спеціальної бюджетної дотації, виходячи з норм цієї статті;

За поданням центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики установлює мінімально допустимий рівень цін на продукцію тваринництва, який використовується як база для розрахунку дотацій, а також для розрахунку ціни при закупівлі продукції тваринництва безпосередньо у виробника.

Стаття 16. Сертифікація об'єктів бюджетної (спеціальної бюджетної) дотації при їх експорті

16.2. Експортери об'єктів бюджетної дотації та спеціальної бюджетної дотації мають право за власним бажанням або за умовами міжнародних договорів (контрактів) здійснювати сертифікацію таких об'єктів.

64.оподаткування сільгосптоваровиробників.(??) Сiльськогосподарськi пiдприємства в українi оподатковуються за двома системами оподаткування незалежно вiд форми власностi:

• на загальних засадах;

• за спрощеною системою оподаткування.

При оподаткуваннi на загальних засадах сiльськогосподарськi пiдприємства-виробники сплачують такi податки та збори:

• податок на додану вартiсть;

• податок на прибуток пiдприємств;

• податок на землю

• комунальний податок;

• збiр на геологорозвiдувальнi роботи, виконанi за рахунок державного бюджету;

• збiр на будiвництво, реконструкцiю, ремонт i утримання ав-томобiльних дорiг загального користування україни;

• плата за придбання торгового патенту на здiйснення торговельної дiяльностi;

• збір до державного інноваційного фонду;

• збір на спеціальне використання природних ресурсів.

65.поняття і загальна характеристика системи договірних відносин в аіік. Види аграрно-договірних зобов'язань. Поняття і види договорів у сільському господарстві. Загальне поняття договору передбачено ст. 626 цк україни, згідно з якою договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов´язків. Договір у сільському господарстві можна визначити як правовідношення між двома або більше суб´єктами аграрного господарювання, змістом якого є їхні договірні майнові зобов´язання діяти певним чином: передавати і приймати сільськогосподарську продукцію, виконувати роботу, надавати послуги.

класифікація договорів у сільському господарстві ґрунтується на системі договірних зобов´язань, що містяться у цк україни. Відповідно до цього договірні зобов´язання поділяють на договори: щодо переходу права власності (купівля-продаж, дарування, рента, поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, міна); пов´язані з передачею майна у тимчасове користування; про виконання робіт; про надання послуг; про страхування; про кредитно-розрахункові відносини; про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

враховуючи специфіку аграрних відносин, договори у сільському господарстві поділяють на три основні групи. До першої групи належать такі договори: про спільну діяльність з виробництва певної продукції рослинництва та тваринництва; про спільну діяльність з виробництва, дорощування та відкормлювання молодняку худоби та птиці; на виробництво та переробку кормів для тваринництва; з фермерськими господарствами на виробництво продукції на землях цих господарств; інші договори про виробництво сільськогосподарської продукції. До другої групи належать аграрно-правові договори: про реалізацію сільськогосподарської продукції та товарів; про матеріально-технічне забезпечення; про фінансове забезпечення; інші договори про реалізацію продукції та постачання. До третьої групи означених документів відносять договори: про агрохімічне обслуговування сільськогосподарських підприємств; про виконання меліоративних робіт; про ремонт техніки та її технічне обслуговування; про виконання інших підрядних робіт; про надання наукових послуг аграрним підприємствам; договори з банківськими установами та інші договори про надання різноманітних послуг.

окрему групу складають договори про виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт у сфері сільського господарства тощо.

характеристика окремих договорів щодо реалізації сільськогосподарської продукції. Закупівлю сільгосппродукції здійснюють переважно за договорами контрактації. Згідно з ч. 1 ст. 713 цк україни за договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції зобов´язується виробити визначену ним сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов´язується прийняти цю продукцію й оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.

згідно зі ст. 272 гк україни за договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (надалі — виробник) зобов´язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (надалі — контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов"язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти й оплатити її.

у договорах контрактації повинні передбачатися: види продукції (асортимент), номер державного стандарту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов´язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору та інші умови.

особливості виконання договорів контрактації передбачені ст. 273 гк україни. Зокрема, виробник повинен не пізніш як за 15 днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і терміни здавання сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здавання. Контрактант зобов´язаний прийняти від виробника всю пред´явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі. Нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад обсяги, передбачені договором, контрактант приймає за цінами і на умовах, що погоджені сторонами. У договорі контрактації можуть передбачатися обсяги сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам. Решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника.

за невиконання або неналежне виконання сторонами своїх зобов´язань за договором настає відповідальність відповідно до умов договору або закону. Так, за нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо інший розмір не передбачений законом. За невиконання зобов´язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі відмови від приймання продукції, пред´явленої виробником у строки і в порядку, що погоджені сторонами, контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі 5% вартості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо продукції, яка швидко псується, — повну її вартість. У разі, якщо продукцію не було своєчасно підготовлено до здаванняприймання і про це не було попереджено контрактанта, виробник відшкодовує контрактанту завдані цим збитки.

останнім часом зростає роль біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією, під час якої укладаються відповідні біржові договори. Створення системи спеціалізованих аграрних бірж започатковано указом президента україни від 18 січня 1995 р. № 63/95 «про заходи щодо реформування аграрних відносин», яким було передбачено організацію та проведення на українській міжбанківській валютній біржі торгів ф´ючерсними та форвардними контрактами під закупівлю сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки із залученням до цього комерційних банків як агентів-брокерів, з подальшим проведенням таких торгів на спеціалізованих товарних біржах.

ф´ючерсний контракт — це стандартний документ, який засвідчує зобов´язання придбати (продати) товари (цінні папери або кошти) у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов´язань сторонами контракту.

Форвардний контракт — це стандартний документ, який засвідчує зобов´язання особи придбати (продати) товари (цінні папери або кошти) у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту.

в агропромисловому комплексі застосовуються бартерні (товарообмінні) операції. Згідно зі ст. 715 цк україни за договором міни (бартеру) кожна зі сторін зобов´язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший. Застосування цих договорів у сільському господарстві дає змогу аграріям діяти за умов великої інфляції. Водночас вони позбавляють товаровиробників обігових коштів. Тому уряд намагається обмежити застосування бартеру.

66.договір кредитування. Правове регулювання кредитних відносин сільськогосподарських комерційних організацій. Довго- й короткострокове кредитування аграрних під­приємців усіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання — важлива та об’єктивно необхідна форма фінансової допомоги виробникам товарних продуктів харчування і сировини у здійсненні ними виробничо-госпо­дарської та підприємницької діяльності. Воно відіграє важли­ву роль у розвитку аграрного підприємництва, якщо врахову­вати, по-перше, сезонний розрив між поточними виробни­чими затратами і надходженням ресурсів включно з коштами на оплату праці, по-друге, інфляційні процеси, що призво­дять до знецінення коштів, що їх мають одержати аграрні товаровиробники після продажу вироблених ними продуктів харчування та сировини, до підвищення цін на матеріально-технічні засоби ведення аграрного виробництва, і, по-третє, необхідність розвитку матеріально-технічної бази самого аг­рарного виробництва незалежно від очікуваних прибутків від реалізації продуктів харчування й сировини рослинного і тва­ринного походження.

Відповідно до ст. 382 цивільного кодексу кредитування аграрних підприємців має прямий (здійснюється саме для аграрного товаровиробника), цільовий (позичка використо­вується тільки за призначенням, скажімо, на оплату праці), строковий (отримані кошти мають бути повернуті в строки, встановлені договором позички) і зворотний (за користуван­ня коштами банк списує відповідні відсотки) характер.

Залежно від банківської установи кредитні договірні від­носини аграрних підприємців виникають на різних правових підставах. Так, на виконання рішень верховної ради про від­криття кредитних ліній аграрним товаровиробникам здійсню­ється їх цільове кредитування. Кредитні відносини аграрних підприємців із національним банком україни, установами акб "україна" виникають на підставі заяви-зобов'язання, без укладення спеціального письмового договору. З іншими комерційними банківськими установами аграрні підприємці укладають договір на одержання кредиту.

2. Виникнення кредитних відносин між аграрними під­приємцями і акб "україна" по урядових кредитних лініях — це результат подання цими суб'єктами агробізнесу заяви-за-мовлення на позичку, яка складається на підставі виробничо-фінансового плану або бізнес плану (для юридичних осіб усіх форм власності) та подання клопотання про надання позички на певний термін і для певних цілей. Умови такого кредиту­вання частково передбачені законом "про пріоритетність со­ціального розвитку села і агропромислового комплексу в на­родному господарстві", постановою верховної ради україни "про порядок введення в дію закону "про селянське (фер­мерське) господарство", іншими законодавчими актами та правилами довгострокового і короткострокового кредитуван­ня повідомлення відділення акб "україна" про суму виді­леної позички (кредиту) є не тільки виявом згоди укласти до­говір позички (кредитування), а й констатацією факту його укладення.

У разі укладення договорів позички (кредитування) з ко­мерційними банками аграрні підприємці беруть на себе зобов'язання повернути позичку в установлений термін і спла­тити визначені договором відсотки річних. Одержання цих коштів має бути забезпечено власними основними та обігови­ми засобами для розширеного відтворення, а також для по­вернення одержаної позички через заставу цього майна від­повідно до вимог закону "про заставу". Згідно з нормами зе­мельного кодексу україни селянські (фермерські) господар­ства і громадяни вже наділені правом закладати свої земельні ділянки для одержання позички за умови, що ці ділянки пе­редано їм у приватну власність (що підтверджено відповідним державним актом). У постанові верховної ради від 27 червня 1995 р. "про затвердження правил застосування закону україни "про оподаткування прибутку підприємств" (зі змі­нами, внесеними постановою верховної ради україни від 14 липня 1995 р. Підкреслено, що застава є засобом забезпе­чення зобов'язань. У разі невиконання боржником (застав­одавцем) забезпеченого заставою зобов'язання, заставотримач має переважне перед іншими кредиторами право одержа­ти задоволення з вартості заставленого майва. Іпотекою ви­знається застава землі, нерухомого майна, за якої земля та/або майно, що є предметом застави, залишаються у застав­одавця чи третьої особи.

3. За умов становлення ринкових економічних засад сіль­ськогосподарські підприємства з метою одержання кредитів укладають договори лізингу як новий вид договірних зобов'я­зань. Правове регулювання суспільних відносин при цьому провадиться відповідно до норм закону "про лізинг", що прийнятий верховною радою україни 16 грудня 1997 р. Цей закон визначає поняття лізингу, як різновиду цивільно-пра­вового договору, його економічні і правові засади, правомоч­ності сторін та їхню відповідальність в разі порушення умов договору. Лізингове зобов'язання покликане регулювати від­носини з приводу підприємницької діяльності, яка спрямова­на на інвестування власних чи залучених фінансових коштів. Вона полягає в наданні лізингодавцем у виключне користу­вання на визначений строк лізингоодержувачу нерухомого або рухомого майна (сільськогосподарських машин, устатку­вання, обладнання, транспортних засобів).. Відповідно до ч. 2 ст. 384 цивільного кодексу кредиту­вання однією організацією іншої є винятком із загального правила. У більшості випадків таке кредитування набуває форми авансування. Так, національним законодавством пе­редбачались виплати установами банків від імені заготівель­них організацій (по спеціальних лініях) авансів за договорами контрактації сільськогосподарської продукції в рахунок дер­жавних ресурсів у 1993—1995 рр. Та 1996 р.

Такі виплати можуть мати місце і в разі авансування будів­ництва, що його здійснюють державні підрядні будівельні й монтажні організації в колективних сільськогосподарських підприємствах, сільськогосподарських виробничих коопера­тивах, аграрних акціонерних товариствах і товариствах з об­меженою відповідальністю.

Законодавством україни не заборонено кредитування в натуральній формі. Зокрема, це має місце при наданні одним аграрним підприємцем іншому виробничої допомоги. Мож­ливість такого кредитування була передбачена ще постано­вою уряду урср від 17 грудня 1963 р., якою були затверджені умови і порядок кредитування одним колгоспом іншого при наданні виробничої допомоги. Кредитування, передбачене ч. З ст. 382 цивільного кодексу, може здійснюватись і переда­чею насіння, кормів тощо. З цією метою між аграрним під­приємцем, який надає кредит у натуральній формі, і тим, хто його одержує, як правило, має укладатися договір. Він пови­нен затверджуватися вищими органами самоврядування аг­рарних підприємців, а в акціонерних товариствах і товарист­вах з обмеженою відповідальністю залежно від вартості по­зички — відповідно правліннями чи директорами або органа­ми самоврядування цих господарських товариств. Предметом такого договору може бути також продаж або дача в борг на­сіння, кормів, надання в тимчасове користування транспорт­них засобів, інвентарю, засобів культурного обслуговування членів (учасників) та найманих працівників аграрних підпри­ємців, робочої сили та інших засобів, необхідних для вико­нання планів аграрного виробництва, механізованих та інших робіт.

У такому договорі визначаються строк його дії, порядок розрахунків за надану допомогу, а також відповідальність сто­рін за невиконання або неналежне виконання договірних зо­бов'язань. Оплата за виконані роботи (надані послуги) прово­диться за домовленістю сторін. Однак вона не повинна пере­вищувати собівартості виконаних робіт (наданих послуг).

67. державне стимулювання кредитування аграрного сектора економіки.(??) Фінансові послуги надаються через операції на ринку кредитного та страхового забезпечення, боргових зобов'язань та застав.

Основними напрямами розвитку системи кредитування аграрного сектору є:

Формування кредитної інфраструктури:

Сприяння створенню кооперативної кредитної системи, спрямованої на обслуговування суб'єктів аграрного ринку, малого та середнього бізнесу в сільській місцевості;

Розширення функцій фонду підтримки фермерських господарств щодо мікрокредитування особистих селянських господарств та їх об'єднань;

Стимулювання розвитку сільських кредитних спілок та їх об'єднань;

Удосконалення кредитних механізмів:

Запровадження заставних операцій з використанням складських свідоцтв, закладних та іпотечних облігацій;

Підвищення гарантій повернення кредитів шляхом створення системи державної реєстрації нерухомості, зокрема земельних ділянок, розвитку оцінної та страхової діяльності, використання заставного майна, удосконалення механізму страхування фінансових ризиків комерційних банків;

Удосконалення механізму державної підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення відсоткових ставок за користування кредитами;

Сприяння розвитку мережі кредитного забезпечення реалізації сільськогосподарської продукції за форвардними і ф'ючерсними контрактами, факторингових операцій з використанням векселів;

Формування системи реєстрації боргових зобов'язань і застав;

Здійснення заходів з розвитку ринку боргових зобов'язань і застав, фінансових деривативів та титулів власності сільськогосподарських підприємств;

Створення системи оформлення боргових зобов'язань у вигляді цінних паперів;

Удосконалення системи реєстрації складських документів, а також нормативної бази для поширеного використання векселів як платіжних засобів.

68.діяльність кредитних спілок в апк. Кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Діяльність кредитної спілки грунтується на таких основних принципах:

Добровільності вступу та свободи виходу з кредитної спілки;

Рівноправності членів кредитної спілки;

Самоврядування;

Гласності.

2. Відповідно до принципів, визначених у частині першій цієї статті:

Ніхто не може бути примушений вступати до кредитної спілки, а виключення з членів кредитної спілки дозволяється лише у випадках, визначених статутом спілки;

Усі члени кредитної спілки мають рівні права, в тому числі у разі голосування на загальних зборах, незалежно від розміру пайового та інших внесків;

Забороняється будь-яке втручання в діяльність кредитної спілки, за винятком випадків, передбачених законом;

Кредитна спілка зобов'язана забезпечити повне та своєчасне інформування своїх членів з питань власної діяльності, на їх прохання ознайомлювати з протоколами загальних зборів і засідань інших органів управління кредитної спілки, видавати копії документів та витяги з них у порядку, визначеному статутом.кредитна спілка діє на основі статуту, що не суперечить законодавству україни.кредитна спілка є юридичною особою, має самостійний баланс, банківські рахунки, які відкриває і використовує згідно із законодавством у самостійно обраних банківських установах, а також печатку, штамп та бланки із своїм найменуванням, власну символіку.

2. Кредитна спілка набуває статусу юридичної особи з моменту її державної реєстрації.кредитна спілка створюється на підставі рішення установчих зборів. Кредитна спілка діє на основі самофінансування, несе відповідальність за наслідки своєї діяльності та виконання зобов'язань перед своїми членами, партнерами, державним та місцевими бюджетами.

6. Кредитна спілка несе відповідальність за своїми зобов'язаннями у межах вартості майна, яке належить їй на праві власності.кредитна спілка припиняє діяльність шляхом її реорганізації (злиття, приєднання, поділу) або ліквідації.

Кредитна спілка вважається такою, що припинила свою діяльність, після внесення запису до державного реєстру.

2. Реорганізація кредитної спілки провадиться за рішенням її вищого органу управління.

3. Ліквідація кредитної спілки провадиться:

За рішенням її вищого органу управління;еєстрація кредитних спілок здійснюється шляхом внесення відповідного запису до державного реєстру фінансових установ (далі - державний реєстр).

Уповноважений орган видає кредитній спілці свідоцтво про державну реєстрацію за формою, встановленою уповноваженим органом.членами кредитної спілки можуть бути громадяни україни, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території україни, об'єднані хоча б за однією з ознак, зазначених у частині першій статті 6 цього закону(мають спільне місце роботи чи навчання або належать до однієї професійної спілки, об'єднання професійних спілок, іншої громадської чи релігійної організації або проживають в одному селі, селищі, місті, районі, області.), мають повну цивільну дієздатність, з урахуванням обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.Важлива роль у формуванні ринкового середовища в сільській місцевості належить кредитним спілкам. Їх кількість швидко зрос-тає. Слід підкреслити, що створення кредитних спілок — це добро-вільна справа громадян. Їх діяльності притаманна максимальна від-критість. Спілки надають мікрокредити невеликим суб'єктам господарювання в аграрному секторі. Своїми коштами кредитні спілки підтримують розвиток малого бізнесу на селі, приватних зе-млевласників, фермерів. В активі 128 різних організацій, які об'єд-нувалися в національну асоціацію кредитних спілок україни, за станом на середину першого десятиліття було понад сто мільйонів гривень. Приблизно половина цих грошей йде на кредитування села.

Ініційований урядом закон «про кредитні спілки» № 2908-іп, який верховна рада схвалила 20.12.2001 p., створює можливість за кілька найближчих років збільшити реальний вклад фінансової кооперації у розвиток приватного сільськогосподарського вироб-ництва в десятки разів, залучити у цей сегмент апк сотні міль-йонів гривень коштів населення.

Вітчизняні кредитні спілки можуть чимало запозичити з до-свіду аналогічних структур європейського союзу.

69.договори виробничо-технічного обслуговування сільськогосподарських організацій. Нормальне виробниче функціонування аграрних товаровиробників можливе за умови якісного та своєчасного виробничо-технічного агросервісу. Такі послуги здійснюють державні, кооперативні та приватні агросервісні підприємства, а також окремі підприємці за договором підряду.

Залежно від мети та предмета договору обслуговування поділяється на такі види: виробничо-технічне, агрохімічне, гідромеліоративне тощо. Серед них найважливіше місце посідають договори щодо виробничо-технічного обслуговування аграрних товаровиробників районними ремонтно-технічними підприємствами (ртп), машинно-тракторними станціями (мтс). Цими договорами передбачається виконання таких робіт:

— ремонт тракторів, комбайнів, автомобілів, інших сільськогосподарських машин, двигунів, агрегатів, вузлів та устаткування;

— технічне обслуговування машинно-тракторного парку, автомобілів, устаткування тваринницьких ферм, птахоферм, теплиць та ін.;

- спеціалізовані механізовані роботи;

- монтажні, спеціальні будівельні та пусконалагоджувальні роботи;

- перевезення вантажів транспортними засобами виконавця;

— підготовка і перепідготовка механізаторських та інших кадрів.

Залежно від потреби ці види робіт можуть бути як самостійними, так і комплексними предметами договору у сфері виробничо-технічного агросервісу.

У договорі визначається обсяг ремонту (кількість машин, агрегатів), його види, календарні терміни здачі в ремонт технічних засобів і його закінчення, загальна вартість цих послуг.

Виконавець зобов'язується виконувати необхідні роботи у визначений термін, ремонтує машини, агрегати згідно зі стандартами і технічними умовами. Вони повинні гарантувати безвідмовну роботу машин і агрегатів протягом часу, встановленого технічними умовами.

Аграрники беруть зобов'язання підготувати машини та агрегати до ремонту за діючими технічними умовами і, як правило, своїми силами і за свій рахунок доставити їх в агросервісні підприємства або інший пункт ремонту, передбачений договором. В обумовлений договором термін замовники після одержання повідомлення повинні прийняти відремонтовані машини і агрегати, оплатити вартість ремонту і вивезти відремонтовану техніку. Після капітального ремонту тракторів, автомобілів, комбайнів, складного обладнання, двигунів виконавець передає замовнику заповнений паспорт (формуляр) і гарантійний талон; після ремонту інших вузлів і агрегатів, машин і нескладного устаткування — лише гарантійний талон. При виявленні невідповідності відремонтованих машин або агрегатів стандартам або технічним умовам виконавець забезпечує термінове усунення недоліків за власні кошти.

Технічне обслуговування може здійснюватися згідно з договором по технічному обслуговуванню машинно-тракторного парку, устаткування тваринницьких ферм, птахоферм. Відповідно до умов цього договору виконавець бере на себе зобов'язання забезпечити якісне і своєчасне технічне обслуговування машин і устаткування відповідно до стандартів, технічних умов, правил та інструкцій, а також здійснити своєчасне усунення несправності машин у процесі їх експлуатації. Роботи здійснюються як у майстерні виконавця, так і безпосередньо в сільськогосподарському виробництві.

За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань сторони несуть майнову відповідальність. Так, у разі несвоєчасного надання виконавцю приміщення для виконання ним робіт, яке призведе до простою техніки виконавця, замовник відшкодовує йому збитки, виходячи з фіксованої (планової) вартості машино-дня. Замовник звільняється від такої відповідальності в разі винної поведінки самого виконавця (несвоєчасного повідомлення замовника про необхідність виконання вантажно-розвантажувальних робіт, надання необхідної техніки і т. Ін.).

У цих відносинах діє загальний принцип майнової відповідальності. Сторона, яка порушила зобов'язання, відшкодовує іншій стороні заподіяні їй збитки в повному обсязі, враховуючи й неодержані доходи. Відшкодування збитків не звільняє сторони від виконання зобов'язань за договором.

За договором по ремонту і технічному обслуговуванню внутрішньогосподарських меліоративних мереж виконавець зобов'язаний виконувати весь комплекс робіт у строки, передбачені проектно-кошторисною документацією та графіком. Він бере на себе зобов'язання проводити очищення водоканалів та інших меліоративних мереж, здійснювати їх ремонт, пусконалагоджувальні роботи і профілактичне обслуговування гідроспоруд, насосних станцій та свердловин вертикального дренажу з додержанням ту, норм і правил тощо.

Замовник зобов'язаний повідомити виконавця про готовність площ для проведення робіт по ремонту і технічному обслуговуванню, надавати виконавцеві ці площі в терміни, обумовлені графіком, здійснювати контроль за виконанням робіт, приймати і оплачувати виконані роботи.

70.договори щодо впровадження досягнень науково-технічного прогреса та передового досвіда в аграрне виробництво. Потреба у виробництві якісної та екологічно безпечної аграрної продукції і сировини постійно зростає. Тому застосування досягнень вітчизняної і світової агротехнічної науки, нових технологій, інших досягнень є вкрай необхідними для підвищення рентабельності аграрного виробництва в країні. Саме використання наукових розробок надає можливість аграрним товаровиробникам збільшувати обсяг виробництва, покращувати якість і конкурентноздатність сільськогосподарської продукції. Відносини, що виникають між сільськогосподарськими товаровиробниками і виробниками нових технологій і науково-технічних новацій, оформляються договором на створення, передачу науково-технічної продукції.

Сторонами (замовником і виконавцем) у цих договорах, згідно з чинним законодавством, зокрема законом україни «про наукову і науково-технічну діяльність», можуть бути не тільки юридичні, а й фізичні особи. Так, виготовлювачами науково-технічної продукції можуть бути наукові організації (установи) - науково-дослідні інститути, вузи, проектні, конструкторські, технологічні організації, а також окремі фізичні особи та групи громадян (науково-творчий тимчасовий колектив). Згадані особи для здійснення наукової і науково-технічної діяльності, пов'язаної з виготовленням науково-технічної продукції, повинні мати ліцензію. Вони відповідають за технічний рівень і якість науково-технічної продукції, її конкурентоздатність.

Згідно з цим договором замовниками можуть бути аграрні товаровиробники, засновані на будь-яких формах власності, в будь-яких організаційно-правових формах господарювання, а також органи управління апк усіх рівнів.

Предметом договору можуть бути необхідні замовнику певні результати — науково-технічна продукція (документація): у рослинництві — адаптована до місцевих умов інтенсивна технологія вирощування зернових, зернобобових та інших сільськогосподарських культур; в організації виробництва — перехід на нові форми господарювання або ж перетворення одних організаційно-правових форм ведення сільськогосподарського виробництва на інші тощо.

Згідно з чинним законодавством україни в договорах, що укладаються суб'єктами аграрного виробництва та науковими установами або приватними особами, крім обов'язкових (істотних) їх умов (сторони, предмет, строк, порядок передачі-приймання, оплата, відповідальність), мають бути передбачені також права сторін щодо використання науково-технічної продукції; умови дотримання конфіденційності і її межі; умови, необхідні для впровадження науково-технічної продукції (надання послуг); сфера застосування, масштаби та обсяг впровадження науково-технічної продукції; назва кожного етапу (розділу) з визначенням обумовлених договором результатів роботи в цілому і окремо по кожному етапу (розділу); умови матеріально-технічного забезпечення, науково-пошукових, дослідно-конструкторських чи технологічних робіт. Обов'язковими умовами є також право виконавців науково-технічної продукції на розпорядження нею та їх право залишитися власником придбаного замовником для виконання наукових робіт майна (устаткування, прилади, інструменти тощо).

Характерною особливістю цього договору, що відрізняє його від звичайних договорів підряду, є обов'язок замовника оплатити виконані роботи і в разі, коли в ході їхнього виконання з'ясується неможливість одержання позитивних результатів внаслідок обставин, що не залежать від виконавців. Це пояснюється творчим, пошуковим характером дослідницьких робіт, непередбачуваністю їх результатів. Договірна ціна на науково-технічну продукцію встановлюється на стадії укладення договору і оформляється відповідним протоколом. Вона не підлягає зміні, крім випадків, коли про це укладається додаткова угода. Для досягнення згоди щодо договірної ціни за основу беруть попередню ціну на аналогічну продукцію, що розрахована замовником або виконавцем, з обов'язковим урахуванням: науково-технічного рівня, конкурентоздатності, періоду ефективного використання та інших умов застосування науково-технічної продукції.

Чинним законодавством чітко визначено порядок передачі науково-технічної продукції. Виконавець зобов'язаний здати, а замовник прийняти та оплатити завершені науково-пошукові, дослідно-конструкторські чи технологічні роботи. Договором можуть бути передбачені прийняття та оплата окремих етапів робіт або інший спосіб оплати. Приймання робіт здійснюється на основі акта здачі-приймання, що його підписують сторони договору. Обумовлену договором винагороду виконавцеві за проведені науково-пошукові, дослідно-конструкторські або технологічні роботи замовник може зменшити залежно від співвідношення результатів, обумовлених договором і фактично одержаними, якщо можливість такого зменшення оплати та його межі були обумовлені погодженням сторін.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть майнову відповідальність. Винна сторона має відшкодувати потерпілій стороні всі збитки, включаючи і неотримані прибутки, згідно з чинним законодавством.

71.лізингові операції в діяльності суб'єктів аграрного підприємництва. Правове регулювання суспільних відносин при цьому провадиться відповідно до норм закону "про лізинг", що прийнятий верховною радою україни 16 грудня 1997 р. Цей закон визначає поняття лізингу, як різновиду цивільно-пра­вового договору, його економічні і правові засади, правомоч­ності сторін та їхню відповідальність в разі порушення умов договору. Лізингове зобов'язання покликане регулювати від­носини з приводу підприємницької діяльності, яка спрямова­на на інвестування власних чи залучених фінансових коштів. Вона полягає в наданні лізингодавцем у виключне користу­вання на визначений строк лізингоодержувачу нерухомого або рухомого майна (сільськогосподарських машин, устатку­вання, обладнання, транспортних засобів).

Правомочне укладати з лізингодавцем фінансовий лізинг, тобто договір, в результа­ті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення от­римує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 від­сотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. При цьому сума відшкодування вартості об'єкту лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення дого­вору.

При використанні фінансового лізингу строк, на який об'єкт лізингу (майно) передається в тимчасове користуван­ня, передбачає виплату лізингових платежів, які покривають повну вартість амортизації обладнання або більшу частину, додаткові витрати і прибуток лізингодавця. Після завершення строку договору лізингоодержувач може придбати об'єкт до­говору за залишковою вартістю, укласти новий договір на менший термін і за пільговою ставкою, повернути об'єкт угоди лізингодавцю. Зазначена правомочність лізингоодержувача передбачена ст. 4 закону "про лізинг" від 16 грудня 1997 р.

Лізингоодержувач має право придбати майно (об'єкт лі­зингу) у свою власність і як суб'єкт права власності передати його в лізинг іншій стороні. В цьому випадку має місце так званий зворотній лізинг. Пайовим вважається лізинг в разі здійснення лізингу за участю суб'єктів лізингу на основі укла­дення багатостороннього договору на залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, ін­вестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредито­рами коштів не може становити більше 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна.

Виконання договору лізингу охоплює момент передачі об'єкта лізингу лізингодавцем лізингоодержувачу відповідно до строку і умов, визначених договором. Одержане на підставі договору майно зараховується на баланс лізингоодержувача з позначенням, що це майно взято у фінансовий лізинг. При оперативному лізингу майно залишається на балансі лізингодавця із зазначенням, що це майно передано у лізинг. Воно зараховується на позабалансовий рахунок лізингоодержувача із зазначенням, що це майно одержано в лізинг.

Договором лізингу на лізингоодержувача покладається обов'язок вносити періодичні лізингові платежі. Величина періоду, за який вноситься лізинговий платіж, встановлюєть­ся сторонами за договором лізингу і може бути нерівномірною. Розмір платежів становлять суми, по-перше, що сплачу­ються лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу; по-друге, платіж як винагороду за отримане в лізинг майно; по-третє, відшкоду­вання страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем; а також інші витрати лізингодавця. Договором лізингу визначаються розміри, спосіб, форма і строки внесення лізингових платежів та умови їх перегляду.

Результативність лізингових правовідносин пов'язана з здійсненням певних юридичних дій, зокрема, укладенням лі­зингового договору, договору купівлі-продажу об'єкта лізин­гу, складання акту про прийняття об'єкта лізингу в експлу­атацію, укладення договору на технічне обслуговування пере­даного на підставі договору лізингу майна, укладення догово­ру на страхування об'єкта лізингу.

Виконання лізингових операцій безпосередньо пов'язане з використанням об'єкта лізингу. Сюди входить відображення лізингових операцій в бухгалтерському обліку і звітності. На цьому етапі провадиться виплата лізингодавцю лізингових платежів, а після закінчення строку лізингу вирішується пи­тання щодо подальшого використання об'єкта лізингу.ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта фінансового лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не пе­редбачено договором лізингу. Щодо оперативного лізингу, то такий ризик несе лізингодавець, якщо інше не передбачено договором лізингу. Якщо продавець або лізингодавець про­строчили строк передачі об'єкта лізингу, ризик його випадко­вого знищення або випадкового пошкодження у період про­строчення несе сторона, яка допустила прострочення строку передання. З метою забезпечення інтересів суб'єктів лізингу під час виконання ними лізингових операцій об'єкт лізингу та ризики, пов'язані з виконанням лізингових договорів, ри­зики випадкового знищення або випадкового пошкодження об'єктів лізингу підлягають страхуванню за домовленістю сторін договору лізингу відповідно до законодавства.

При фінансовому лізингу всі витрати на утримання об'єк­та лізингу, пов'язані з його страхуванням, експлуатацією, тех­нічним обслуговуванням та ремонтом, несе лізингоодержу­вач, якщо інше не передбачено договором лізингу.

Дата добавления: 2015-07-12