Вестфальський мир. 1 страница

Тридцятилітня війна, що почалася з локального конфлікту в Чехії, що перекинулася в Північну Німеччину, а потім охопила величезні простори Центральної Європи, втягла безліч держав, стала першою війною загальноєвропейського масштабу. Умови миру, укладеного у містах Вестфалії в 1648 р., підбили політичний підсумок не тільки цьому тридцятиріччю, але і цілій епосі протиборства реформаційних сил і їхніх супротивників.

За Вестфальським миром Швеція одержала всю Західну Померанію з портом Штеттин і невелику частину Східної Померанії, острова Рюген і Волін, а також право на Померанську затоку з усіма прибережними містами. Шведські королі стали імперськими князями й одержали можливість прямого втручання в імперські справи. Під контролем Швеції виявилися устя найбільших рік Північної Німеччини – Везера, Ельби й Одеру. Швеція стала великою європейською державою і реалізувала свою мету панування над Балтикою. Франція одержала Ельзас (окрім Страсбурга), Зундгау і Хагенау, підтвердила свої вже столітні права на три лотаринзьких єпископства – Мец, Туль і Верден. Республіка О'єднаних провінцій одержала міжнародне визнання своєї незалежності. Вестфальский мир закріпив політичну роздробленість Німеччини. Німецькі князі домоглися права укладати союзи між собою і договори з іноземними державами, що фактично забезпечувало їхній суверенітет, хоча і з застереженням, що всі ці політичні зв'язки не повинні бути спрямовані проти імперії й імператора. Сама імперія, формально залишаючись союзом держав на чолі з монархом, що обирається. Статус офіційно визнаної релігії одержав в імперії поряд з лютеранством і католицизмом також і кальвінізм. Для Іспанії Вестфальский мир означав завершення лише частини її воєн: вона продовжувала воєнні дії з Францією. Мир між ними був укладений тільки в 1659 р. Він дав Франції нові територіальні надбання: на півдні – за рахунок Руссільона; на північному сході – за рахунок провінції Артуа в іспанських Нідерландах; на сході до Франції перейшла частина Лотарингії.

Тридцятилітня війна принесла небачене руйнування Німеччині і країнам, що входили в імперію Габсбургів. Війна, що прокотилася Німеччиною, загальмувала її розвиток на довгий час. Це наклало відбиток на всю систему взаємин європейських держав у період після Вестфальського миру. Закріпивши новий баланс сил у Європі, він став рубежем двох великих періодів її історії.

29. Особливості політичного розвитку європейських держав 16-17 ст.

Франція. Поширення в країні, особливо на півночі, кальвінізму і ворожнеча між Валуа і Бурбонами призводить до релігійних війн 1562-1598 рр., страшною подією яких була Варфоломіївська ніч 1572 р. Нантський едикт 1598 р. встановив панування католицької церкви та свободу протестантського віросповідання. Початок правління династії Бурбонів. За перших Бурбонів відбулося зміцнення абсолютизму в країні.

Англія. Створено англіканську церкву. Главою церкви став монарх. Скасовано владу Папи Римського. Це спричинило посилення абсолютної монархії в Англії. Парламент, якому була потрібна сильна королівська влада, підтримав королівську владу в боротьбі проти папи й шотландської династії Стюартів. Англійська держава зміцнилася, активізувався розвиток с/г, промисловості (мануфактури), морської торгівлі. Англія стала сильною морською державою.

Іспанія. Іспанія стала рушійною силою Контрреформації. У країні активізувалася діяльність інквізиції, встановлення атмосфери релігійної нетерпимості та фанатизму. Ці заходи призвели до вигнання не католиків, унаслідок чого Іспанія позбулася вправних ремісників і селян, купців і торговців, що призвело до економічного занепаду. Проте відкриття Нового Світу перетворило Іспанію на велику колоніальну імперію, однак вона не змогла скористатися новими можливостями.

Нідерланди. Розповсюдилися ідеї Ж. Кальвіна, що сприяло активізації економічного розвитку. Антверпен став центром світової торгівлі, розвивалися мануфактури. Країна ввійшла до складу Іспанії. Активізувалася діяльність інквізиції. Це спричинило виникнення іконоборського руху – початку національно-визвольного руху. Внаслідок революції, яка пройшла під прапором протестантизму, утворилася незалежна держава, до влади прийшла буржуазія. Нідерланди стали економічно найрозвиненішою країною світу.

30. Внутрішня та зовнішня політика Генріха 4 (1598-1610)

Прийшовши до влади, король Генріх 4 зумів припинити ворожнечу та вивести Францію з післявоєнного хаосу. За Генріха ІV зміцнів абсолютизм після війн. Зумів підібрати собі розумних і енергійних міністрів – Сюллі, Лафемма. Головним вони вважали землеробство. Був упорядкований збір податків, осушувались болота, заохочувалось вирощування нових культур – кукурудзи, буряків. Селяни були звільнені від боргів, що нагромадились за час воєн. Заборонено було продавати знаряддя праці і худобу за борги. Уряд заохочував виробництво шовку – садились тутові дерева. Були створені державні мануфактури, яким надавались субсидії – по виробництву шовку й оксамиту, гобеленів і сап‘яну, шкіри й меблів, мережива, прикрас. З‘явились привілейовані мануфактури. Проводилась політика протекціонізму. Висока якість і художні цінності виробів гарантували їм збут за межами країни. Покращені були дороги, налагоджена пошта. 1593-1595рр. «Рух кроканів» (гризунів), тому що збирачами називали збирачів податків. Це повстання було придушене.

- було заборонено сеньйорам обкладати селян податками

- знижено податок-талья, що посприяло вищій продуктивності.

У 1599 р. був запроваджений митний тариф, а у 1601 р. була створена торгова компанія під керівництвом Лафемма. У 1604 р. була заснована Ост-Індська компанія за взірцем англійської. Почалась колонізація Канади. У 1604р він запровадив щорічний податок «Полета», який закріпив спадковість посад чиновників. Цей податок приносив в держ казну 1 міл. Ліврів.

Зовнішня політика Генріха ІУ була спрямована проти іспанських і австрійських Габсбургів. Його союзниками були протестанські князі Німеччини. Генріх ІУ проектував створення в Європі антигабсбургської коаліції у складі Франції, Англії, Голландії, князів Німеччини і Скандинавських країн та Швейцарії. Але в розпал підготовки до війни у 1610 р. Генріх ІУ був убитий одним із войовничих католиків Равальяком. Це був 10-й замах, підтриманий Іспанією.

На Генріха 4 було 10 нападів, а на 11 був вбитий. В історію ввійшо як добрий король. Став творцем ідеї релігійної толерантності. Історики вважають, що його політика була спрямована на зміцнення абсолютної влади в Франції

31. Стабілізація держ. влади за часів Людовіка 13 та кардинала Рішильє.

Після смерті Генріха ІV престол перейшов до його 9-річного сина Людовика ХІІІ. Регентом стала мати Марія Медічі. Скориставшись слабістю уряду, вельможі виступили проти королівської влади. В королівську раду був запрошений єпископ Рішельє. З 1624 р. Рішельє був першим міністром Людовика ХІІІ – фактично керівником.

Кардинал Ришельє зміцнив абсолютизм. Основні напрямки його діяльності передбачали: 1) позбавлення гугенотів політичного впливу; 2) боротьбу з опозиційно налаштованою знаттю; 3) зміцнення королівської влади. Він прагнув створити могутню централізовану державу, в якій король мав би необмежену владу над усіма своїми підданими, зокрема й дворянами. Рішельє почав наступ на гугенотську державу і її опорний пункт на заході – Ла-Рошель, який одержував допомогу з Англії. Ла-Рошель було взято в 1628 р. У 1629 р. Рішельє видав “Едикт милості”. За гугенотами залишалась свобода віросповідання, але воєнні і політичні привілеї були ліквідовані.

Щоб послабити самостійність місцевої влади, був зміцнений інститут інтендантів у провінціях. Францію було розділено на 31 округ. На чолі кожного інтендант. Ці посади не передавались у спадок і не купувались. Ними ставали освічені люди незнатного походження, які контролювали діяльність органів влади і втручались у всі сфери життя в провінціях. Королівська рада втратила значення. Влада зосередилась у Ришельє. При Рішельє почала заселятись Канада, відбувалась торгова експансія на Антільські острови.

Із приходом Рішельє до влади відбулися серйозні зміни у зовнішній політиці Франції. Кардинал відстоював ідею «європейської рівноваги» і виступав проти прагнення Габсбургів головувати в Європі. Завдяки дипломатичному, а згодом і військовому втручанню Франції Тридцятилітня війна (1618-1648) закінчилася повним крахом Австрії та Іспанії. Франція приєднала до своїх володінь Лотарингію, Ельзас та інші землі, її вплив на міжнародній арені надзвичайно зріс.

Рішельє у 1635 р. він заснував знамениту Французьку академію, всіляко підтримував письменників, художників і вчених. За сприяння Рішельє почала виходити перша французька газета, яку міністр використовував для пропаганди своєї політики.

32. Фронда: передумови та зміст руху, головін етапи.

З 1648 р. почався рух Фронда (озн.рогатка). Фрондувіати – означає порушувати порядок, коритсув. Зброєю яка заборонена.. Назва пішла від назви зброї якою стріляли по вікнах.

Історики поділяють фронду на 2 періоди:

1) парламентська або стара фронда 164-1649рр. Керівник руху →паризький парламент – це вища судова палата. ЇЇ завдання: реєструвати королівські укази, бо лише після реєстрації вони мали силу закону. Парламент відмовився реєструвати указ Мазаріні і висунув умови:

встановлення податків за згодою парламенту; ліквідація інституту інпеденнства; заборона арешту підданих без суду.

Маззаріні це 1-и1 міністр справ. 1649 р. – уряд спробував скасувати полету.

Паризький парламент, лічильна комісія, вищі органи обєдналися і проч свої засідання влітку 1648. Паризький парламент заявив претензії на вищу владу: законодавчу ы викнавчу.. Прагнули провести реформу державного правлыння.Вони розробили проект «27 статей»

Мазарыны вирішив відкрити наступ проти парламенту і 26 серпня було заарештовано лідерів опозиції – Пєр Русиль. 22 жовтня коррлева підписала всі 27 статей

6січня 1649 р. королівський двір втік у Сен-жермен, парламент не погодився виїхати з Парижу – тому почалась війна.

Принц Конті на боці парламенту, а його брат Конде - з Мазаріні. Квітень 1649р. – підписано мирну угоду між парламентом і Мазаріні.

2) молода фронда 165-1653рр. рух маєтних верств проти Мазаріні і франц. Абсолютизму. Фронда почалась після арешту Конте і Канді в 1650р. Невдовзі корлева була змушена їх звільнити. Базою принца Кнде стало м.Бордо.

Влітку 1652р. Людовік 14 заявив що буде сам управляти країною

Фронду було ліквідовано в серпні 1653р. Наслідок: зміцнення королівської влади.

33. Криза анг. Абсолютизму в роки правління Якова І та Карла І.

Єлизавета через відсутність інших близьких родичів заповіла престол синові страченої нею Марії Стюарт — Якову. В Англії запанувала династія Стюартів. Вони прагнули встановити в країні абсолютну монархію, наслідуючи приклад Людовика XVI у Франції. Свою королівську владу сприймали як даровану Божою милістю, тому будь-які спроби обмеження розцінювали як зазіхання на неї. Стародавні права парламенту вважалися поступками з боку монархів, що їх можна й забрати назад.

Криза розпочалась за династії Стюатрів. Яків І Стюарт 1603-1625рр.

Ч инники кризи: 1. звуження соц. бази абсолютизму, а саме: анг. Дворянство розкололося; нове дворянство тісніше співпрацювало з буржуазією і виступали проти короля. 2. Зміна в парламенті. Поява на анг. Престолі шотландського короля. Криза анг. Абсолютизму поч.. – суперечність між королем і парламентом.3)1603-1629рр

протистояння між королем і парламентом. Протистояння в обміні документами.

Яків І своєю політикою, як внутрішньою, так і зовнішньою, викликав невдоволення більшості громадян. Ставши на бік англіканської церкви, він учинив гоніння як на пуритан (протестантів), так і на католиків. Останні, своєю чергою, організували проти нього “порохову змову” (намірялися висадити в повітря парламент, коли там знаходився король), але невдало. Проти Якова І виступили й шотландці, обурені введенням англіканської церкви. Король кинув виклик і парламентові — постійними порушеннями конституційної законності, стягуванням нелегітимних податків, зовнішньою політикою, спрямованою на підтримку католицьких країн.

Після Якова І на престол зійшов його син Карл І (1625—1649 рр.), який за особистими якостями був кращим від батька, але продовжував його політику. 1629р. – король вирішив розпустити парламент. Почався 11 років – правління самого короля. – т.зв 11-річна тиранія

Карл І потребував коштів для продовження воєн проти Іспанії та Франції. За перші три роки свого правління він тричі скликав і розпускав парламент: перший дав йому незначну суму, другий взагалі відмовив, а третій ладен був надати кошти за умови, що король підпише “Петицію про права”, яка відновлювала й підтверджувала всі здобуті англійцями права, а саме:1.король не мав права збирати податки без згоди парламенту;2.не міг нікого піддавати страті без згоди парламенту;3. не повинен створювати надзвичайних судів;4. не мав права влаштовувати військові постої тощо.

Підписавши цей документ, Карл І, одначе, не збирався його виконувати. Тільки-но було виділено кошти, він зігнорував умови договору і протягом 11 років взагалі не скликав парламенту. Для покриття своїх витрат він поширив на всю Англію корабельний податок (щитові гроші) — обов'язок прибережних областей утримувати флот. Для придушення невдоволених було розширено діяльність надзвичайних судів (“верховна комісія”, “зоряна палата”).

З Англії почалася масова еміграція до Північної Америки. Занепокоєний цим Карл I заборонив її під загрозою жорстоких покарань.

Поштовхом до відкритого виступу проти короля стала спроба накинути Шотландії англіканську церкву. Перше богослужіння в Единбурзі було перерване віруючими, а по деякім часі (1637 р.) шотландці стали до зброї, щоб захистити свою церкву (пресвітеріанську). Король вирішив придушити цей виступ силою. Війна набула затяжного характеру. Ресурси Карла І швидко вичерпались, і він змушений був 1640 р. скликати парламент, щоб дістати згоду на збирання нових податків. Цей парламент увійшов до історії під назвою Довгий, оскільки його члени домоглися від короля згоди, що не будуть розходитися доти, доки самі не визнають це за потрібне.

34. Соціально-економічний розвиток Англії в першій половині 17 ст. Англійське суспільство.

Англія була аграрною країною, 4\5 нас займ с\г. Нас.Англії з Велсоном становило бл.5 млн. осіб. Головна ознака економіки – капіталістичний роз с\г.

В економ.відношенні поділ. на 2 зони:

- південно-сх. І східна – більш розвинена

- північ і захід – менш заселений, феодальні відносини, більш відсталий.

Перше місце в економіці займ вироб сукна (80%експорт сукна). В 16 ст поч. процес огородження земель. Підприємницькі господарі розорювали селян, зебарали землі і огороджували. Тому у 1647р. в цетрі Англії розгорілось повстання. Повстанців поч. називати левенерами або зрівнювачами, дигирами, копачами.

Зяв прошарок фермерів.

Мануфактура склад. З 2-ох підвидів: централізована (це коли весь процес виробництва в одному місці); - розсіяна \розпорошена.

Після виробництва сукна 2-ге місце займ видуботок кам’яного вугілля. Торгівля розв. з всіма куточками Азії. В 16 ст утв. торгові компанії: московська, мар канська, східна (балтійський р-нок), левантійська (середз. Море), гвінейська. 1660 – заснов сх. ідійська компанія, що поклала поч. проникненню Анг в Індію. 1651р. – анг. Прийняли 1-ий навігаційний акт, щоб прзбавити Голландію від ролі посередника торгівлі. Внаслідок чого – 3 морські війни з Голладією.

Особливість анг.с-ва: соц.. мобільність – представник нищого стану міг перейти в вищий; відкритість і прагматизм. дворянство – відсутність родовитості. Ним вважався будь-хто хто вів спосіб життя дворянина. Воно в свою чергу поділ на 2 групи 1. старе, яке представляло феодальні відносини. 2. нове дворянство – джентрі.

Селянство поділ на: фригольдери – їх д-сть прирівнювалась до д-сті на землі; копігольдери – мали право на тимчасове право на землю; лісгольдери або орендарі; котери.

Головна ознака суспільної структури: відсутність чітких берєрів між групами.

35. Ідеологія пуританізму.

Після смерті Марії Тюдор королевою Англії стала Єлизавета І Тюдор (1558-1603), донька Генріха 8 і Анни Болейн. Єлизавета і її уряд відновив протестантизм, проте, у поміркованій формі. Парламент підтвердив верховенство королеви над англіканською церквою. Так англіканська церква стала надійною опорою абсолютизму. Уряд Єлизавети вів активну боротьбу проти прихильників подальшого очищення англіканської церкви від залишків католицизму. Послідовних протестантів в Англії почали називати пуритани - радикальне крило англійських протестантів, які були незадоволені реформуванням церкви й виступали за її очищення в дусі кальвінізму. Вони добре розуміли недосконалість англіканської церковної системи й мали підтримку нових дворян і буржуазії.. однак королева вважала за краще зберігати релігійний мир.

Пуритани виступали за єпископську церкву, за демократичний устрій церкви. Їхнє віровчення базувалося на ідеях Жана Кальвіна, його праця «Вчення про визначення», в якій він поділяв людей на 2 категорії: ті, що отримають вічне життя; ті, що приречені на смерть. Пуритани закликали до очищення церкви, виступали проти державної єпископальної церкви і казали, що устрій має бути демократичним. В основі вченняв - Бог поділив людство на 2 част(одіні призначались для вічного життя, а інші для віної смерті).

Пуритани заперечували вчення про благодать, потребу єпископату, підпорядкуванню церкви королю, не визнавали вівтарів, розкішного церковного начиння. Вони хотіли запровадження вільної проповіді, здешевлення церкви, скасування єпископату. Пуритани правили службу у приватних будинках, викриваючи у проповідях марнотратство, розкоші, засуджували пишні перуки дворян, яскраво розшити камзоли і світські розваги. Танці і театр вважали проявом легковажності і гріха.Вони висували віру в божественне приречення, за яким Бог кожній людині наперед визначив особливе покликання і долю. Наприкінці 17 ст. сформувалося дві течії пуританства:

Поміркована – пресвітеріанство - Томас Картрайт, Уолтер Трэверс. Виступали проти єпископського ладу; кожну церковну громаду має очолити старійшина – пресвітер; відновлення консисторію – ради старійшин і проповідників.

Радикальна – індепендентська. Кожна церковна громада – незалежна і визнає лише владу Христа; повне відокремлення церкви від держави; заперечували необхідність канонічних молитов.

36. Початок англійської революції п. п. 17 ст. Конституційний етап політичної боротьби.

1628 р. – «Петиція про права» - опозиція виступала за обмеж. свавілля короля і церкви, проти нових податків, реліг. переслідувань.

1629 р. – Карл І розпускає парламент. 11-річна тиранія.

Т. Вентворт – 1633 р. – призначений лордом-намісником в Ірландії – забирав землі у селян, запровадж. анг. звичаї.

1637 р. – спробав нав’язати англікан. літургію шотландцям. В дворян відбиралися маєтки, отримані під час Реформації. 1638 р. – в Шот. ств. Ковенант – комітет, який об'єднав невдоволених. 1639 р. – поч. війна Анг. з Шотл.

кв. – тр. 1640 – «Короткий парламент» - не дав згоди на податки. Лист. 1640 – кв. 1653 р. – «Довгий парламент».

«Петиція про корінь та гілки» (1640) – йшлося про зловж. короля в період 11-річної тиранії. Вимога – страта Вентворта (12 тр. 1641).

осінь 1641 р. – повстання в Ірландії. Вирішили ств. свій парламент.

гр.. 1641 р. – опозиція склала «Велику ренонстрацію» (О. Кромвель)

Кавалери – прихильники короля, круглоголові – противники.

січ. 1642 р. – Карл І з'яв. в парламент для арешту. Громадяни вийшли на захист.

37. Громадянські війни в Англії 17 ст. (1642-1648)

Процес переходу в Англії від абсолютної монархії до конституційної, при якій влада короля обмежена владою парламенту. Приводом війни були неконституційні акти короля, а причиною боротьба за владу між королем і парламентом.Економічний розвиток призвів до загострення суперечностей між буржуазією і новим дворянством, з одного боку, і монархією та феодальним дворянством — з другого. 22 серпня Карл І наказав підняти свій прапор у Ноттінгемі. Це означало оголошення війни парламентові. Парламент підтримували найб населенні і економ розвинені області півд.сх країні; багаті купці. Король спирався на відсталі північні і зх.. області країни, проте на поч. громадянської війни він мав краще навчені війська, що складалися з дорян-роялістів та їх озброєних слуг. У серпні 1641 парламент прийняв «Велику ремонстрацію» — збірка статей, що перераховували злочини корони. Після цього державна влада фактично зосередилася в руках парламенту.1642 — спроби короля Карла I розпустити Парламент приводять до протистояння прихильників Парламенту (.«круглоголових») і прихильників короля («роялістів»). 4 липня був створений Комітет оборони, що очолив військову діяльність парламенту

На поч. гром війни в парламенті залишилось 2 партії: пресвітеріани ( предс поміркованої верхівки нового дворянства і буржуазії, яка не хотіла доводити б0бу до повної перемоги над королем.Вони становили б-сть в парламенті) і індепенди. Перші бої не принесли успіху парламентові. На чолі партії індепендів Кромвель, який прагнув ств загони кавалеристів-панцерників. Серед індепендіві і всередині армії поч. незгоди і виділилась радикальна течія «зрівнювачів» (левелери) Лідер – Джорн Лілберн. Левелери пропонували повну свободу торговельно-промислового підприємства.

У 1643 єпископат було скасовано і введено пресвітеріанський устрій церкви.У лют ому 1645р парламент на пропозицію Кромбеля ухвалив акт про новий устрій армії. Було утв єдине військо, головнокомандуючим ства Ферфакк.14 червня 1645р роялісти зазнали поразки у битві під Незбі. В 1646 король вітк до Шотлаандії. За невеликі гроші шотландські пресвітеріани видали його анг парламенту. 1646 І громад війна закінчилась

5 грудня 1648 полковник Прайд із загоном солдатів прові чистку парламенту, вигнавши звідти пресвітеріан. Після прайдової чистки поч. підготовка до суду над королем. Палата громад 1649 проголосила себе верховною владою. Фактично це озн проголошення республіки..Короля страчено 30 січня 1649.

38. Індепенденська республіка в Англії.

Індепенденська республіка (1649-1653рр). 17 травня 1649р актомпарламенту королівська влада була знищена як непотрібна. 19 травня проголошена республіка. Законодавча влада належить однопалатному парламенту в обличі палати общин Бовгого парламенту. Виконавча влада належить Державній раді у складі 41 члена з яких 31 одночасно були членами парламенту. Реальна влада знаходилась в руках Військової верх. Ради. В Англії під прикриттям республіки фактично встановлювалась військова диктатура грандів.

У 1649р левелери відмовились визнати республіку, назвавши її «тиранією офіцерів». Висунули свою програму. Праця «Нові кайдани Англії».

літо 1649 р. – жорстоке придушення повстання в Ірландії.

1650р республіку визнала Іспінія, далі Франція.

1652 р. – «Акт про влаштування Ірл.» - визнач. подальші репресії стосовно учасників повстання. Вересень 1651 р. – битва при Густері, остаточна поразка Шотландців. Шотл., Ірл. та Анг. економ. і політ. поєднано.

кв. – гр.. 1653 р. – Бербонський парламент (більшість – прихильники Кромвеля).

гр.. 1653 р. – знаряддя правління – конституція. Кромвель отримав посаду лорда-протектора Анг., Ірл., Шотл., встановл. військ. диктатури.

39. Англія в часи протекторату Кромвеля.

Протекторат Кромвеля (1653-1658рр). 16 грудня 1653р Кромвеля було проголошено головою д-ви з титулом лорда-протектора. Згідно нової конституції викладеної в документі під назвою «Знаряддя управління», у його руках зосереджувалась велика влада.. Йому підлягали армія і флот, він мав право укладати договори з іноземними д-вами, видавати укази. Влада в державі ділилась між її главою Кромбелем, парламентом і Держ радою. Конституція передбачала скликання нового парламенту. Майновий ценз для виьорців було сильно підвищено. Республіка фактично була ліквідована. Як форма правління протекторат – це військова диктатура армійської верхівки, до якого входили, або ж були пов’язані дворяни.

За протекторату було підтверджено скасування лицарського держання, збереження копі гольду і церковної десятини. Широко викор огородження. Податки стали ше більшими. Левелери закликали до замаху на протектора.Роялісти теж організовували змови. Щоб зміцнити протекторат було запроваджено військово-поліцейський режим, країну поділено на 11 військовиї округів на чолі з генерал-лейтинантами. Таємна поліція очолювана Джоном Терлоувела б-бу проти змов. Не допускалось жодних зібрань народу. ЗА протекторат було двічі скликано парламент, але 2 рази був розпущений. У1657р титул лорда-протектора був проголошений спадковим.

Зовнішня політика відзначилась великим успіхом в торгівлі та колоніальній експансії Англії. У 1654р. Кромвель уклав мир з Голландією. Англія розпочала війну з Іспанією, яка забороняла анг. Купцям торгувати в її колоніях, і захопила в неї о.Ямайку 1654р. Незважаючи на успіхи у зовнішній політиці, внутрішнє становище в країні було напружене. Пісял смерті Олівера Кромвеля титул лорда перейшов до його сина.

40. Реставрація Стюартів та відновлення режиму абсолютної монархії.

Злякавшись вторгнення армій «дружніх» держав Європи, Карл пішов на переговори із Монком. 16 травня 1660р. – «Бредська декларація» в якій Карл обіцяв:1)помилувати сучасн. Громадянської війни із сторони парламенту 2)визнавав відміну рицарського тримання 3)перетворення феодальної власності лендлорді майже у повну буржуазну власність. Ці умови влашт буржуазію та нове дворянство. Як наслідок одним із перших рішень зібраного парламенту було звернення до Карла Стюарта із запрошенням повернутись в Англію. 26 травня 1660р. Карл вїхаав до Уайтхов і став Крлом ІІ, а Англія – Монархією.

Зовнішні дореволюційні порядки були повністю реставровані. Була відновлена палата лордів. Англіканська церква –державна. Роздані землі корони та церкви їм повністю повертались. Майже все законодавство революції було оголошено недійсним. Політика «особливого сприяння» здійснювалось Реставрацією в інтересах лендлордів. Встан великі ціни на землю. Виключно інтереси земельної олігархії капіталістів-фермерів мали на увазі при виданні «хлібних законів».

Для забезпечення політичної незалежності навіть від роялістського парламенту, Карл ІІ уклав таємний договір із Людовіком 14(1670).Згідно його умовам Карл повинен був отримувати від французького короля щорічну субсидію, взамін якої він обіцяв підтримувати завойовницькі плани Людовіка по відношенню до Голандії.

У 1672р-Карл ІІ порушуючи конституцію видав «Декларацію віротерпимості», яка звільняла окремих осіб (католиків) від дії законів проти іновірців. Ця декларація викликала супротив парламенту, у зв’язку із пристало наслідуванням. Так як наслідник престолу герцог Йоркський, являвся католиком, то найближчою вимогою опозиції було вишення його наслідницьких прав.

41. Славетна революція 1688 в Англії

Восени 1688 р. з 15-тисячним військом Вільгельм висадився на англійський берег і взяв курс на Лондон. Королівські загони перейшли на його бік. Покинутий усіма, Яків II із сім'єю втік до Франції. Вільгельм Оранський цьому не перешкоджав. Він вступив у Лондон і був проголошений королем Англії. Так відбувся безкровний державний переворот — а Славна революція». Свою назву вона отримала на противагу кривавій революції середини XVII ст

Під час вступу Вільгельма III на престол парламентарі вручили йому «Декларацію прав» (Білль про права), в якій було викладено права та обов'язки законодавчої (парламенту) та виконавчої (короля і його міністрів) влади. Декларація забороняла королю видавати закони, збирати податки з народу, скликати армію без згоди на те парламенту. В ній підкреслювалося, що народ має право усунути негідного короля і на його місце посадити іншого, а також змінити порядок спадкоємності престолу.

У період правління Вільгельма III було закладено основоположні принципи англійської політичної системи. Депутати парламенту переобиралися що три роки. Король формував уряд із представників тієї партії, яка мала більшість у парламенті, і почав правити державою через парламент. Змагання партій за владу заклало основу двопартійної системи в Англії.

«Славна революція» поклала край віковій боротьбі між королем і парламентом, покінчила з абсолютизмом і означала утвердження в Англії конституційної монархії. Відтепер головну роль відігравав парламент, наділений правом видавати закони. Монарху дозволялося лише «царювати, але не правити». Цей порядок закріпив «Білль (закон) про права», який заборонив королю видавати закони, збирати податки й скликати військо без згоди парламенту. У документі підкреслювалося, що народ має право скинути негідного короля і посадити на його місце іншого. Парламент здобув перемогу над королем.

---

Дата добавления: 2015-07-12