Вестфальський мир. 5 страница

Вестфальський мир. 1 страница | Вестфальський мир. 2 страница | Вестфальський мир. 3 страница |

Читайте также:

На початку 19 ст. Італія знаходилась під владою Наполеона І. У 1802 р. утворилась Італійська республіка під владою Наполеона І, до якої ввійшла Венеція, а Генуя і Парма були приєднані до Франції. У 1806 р. французькі війська вторглись в Неаполь, королем тут у 1808 р. став маршал Мюрат. У 1809 р. французи приєднали Папську область собі. Наполеонівське панування в Італії супроводилося запровадження французького цивільного кодексу, ліквідацією залишків особистої кріпосної залежності селян і скасування поміщицької юрисдикції. Проте пограбування країни французами гальмувало економічний розвиток. Уряд Наполеона прагнув перетворити Італію на постачальницю сировини й на ринок збуту для французької промисловості. Італія мала стати французькою колонією.

86. Війна іспанського народу за незалежність (1808-1813) та 1 революція в Іспанії

Оголосивши континентальну блокаду, Наполеон вирішив покласти край англійській торгівлі на Піренейському п-ові й перетворити Іспанію та Португалію на залежні від Франції держави. Після призначення на іспанський престол брата Наполеона Жозефа Бонапарта 2 травня 1808 р. у Мадриді вибухнуло повстання. Повстання було придушено, але в той час по цілій країна поширились повстання і утворювалися великі партизанські загони. 20 червня 1808 р. іспанська армія розбила біля Дюпона французів. У цій боротьбі іспанці отримали допомогу від Англії. У містах і провінціях Іспанії утворювалися повстанські хунти (комітети), до складу яких входило патріотично настроєне дворянство. Під тиском народних мас хунти скасовували цехи та гільдії, конфісковували майно прихильників Франції, створювали загони повстанських військ. Основні зусилля народу були спрямовані на визволення країни від чужоземних загарбників, а не на ліквідацію феодальних порядків. У листопаді 1808 р. армія Наполеона вторглась в Іспанію. 5 грудня 1808 р. Жозеф Бонапарт знову повернувся у Мадрид. Незабаром французькі війська захопили сі великі іспанські міста. Французька армія спустошила іспанські землі. На міста та провінції було накладено великі контрибуції. Майже вся країна була охоплена «малою війною», яку вели партизанські загони.

62 дні тривала облога м. Сарагоса з 21 грудня 1808 р. по 20 лютого 1809 р., але перемога була за французами. Під час війни висунулось багато талановитих ватажків партизанських загонів. Одним із них був Міна, який здобув чин генерала.

Поєднання нац.-визв. Війни з буржуазною революцією в Іспанії яскраво виявилось в діяльності кортесів, що засідали з вересня 1810 р. в Кадісі. Панівною течією в кортесах були прихильники конституційної монархії – ліберали. Кортеси проголосили скасування гільдій, цехів і окремих феодальних повинностей селян. Найважливішим актом кортесів було ухвалення конституції 1812 р., яка встановлювала принцип верховенства нації, однопалатні кортеси, надавала виробничих прав чоловічому населенню країни, передбачала відповідальність міністрів перед кортесами, місцеве самоврядування, загальна військова повинність. Духівництво добилось оголошення католицтва єдиною релігією країни.

Перша буржуазна революція і визвольна війна іспанського народу сприяли послабленню, а потім і розгрому наполеонівської імперії, справили великий вплив на дальший розвиток революційного руху в країні.

87. США наприкінці 18 – на початку 19 ст.

Формув. незалежної держ. і ліквідація феодал. елементів – умови для швидкого р-тку капіталізму в США. Наявність обширних земель і природних багатств, масова іміграція з Єв., приплив інозем. капіталів.

Після війни за незалеж. соц.-економ. р-ток США йшов 2-ма осн. напрямками: в пн.-сх. ч. – промисл. переворот, форм. верстви населення; в пд. штатах – укрпіл. і пошир. на нові терит. плантаційне рабовласницьке господ.

Кін. 18 – поч. 19 ст. – виникли передумови для пром. перевороту. Широко використ. європ. техн.. і наук. досягнення, капітали, машини, кваліфік. робоча сила. Нерівномірний х-р пром. перевороту. 1790 р. – відкрита 1-ша прядильна фабрика, 1814 р. – вперше об’єд. прядил. і ткац. процеси.

Розшир. внутр.. ринку – широке буд. каналів. 1807 р. – Р. Фултон ств. пароплав.

В пд. штатах панувала рабовласн. система. 1793 р. – Уітні ств. бавовноочисну машину, зб. продуктивність праці в тисячу разів.

Плантатори намагалися зробити рабство рентабельним – посилення експлуатація темношкірих рабів. Рабовласницька система сковувала р-ток промисловості і с/г. Аграрний Південь був не в стані сам себе прогодувати і ввозив продовольство.

Кін. 18 ст. – поступове формув. двопартійної системи. Перше 10-тиліття існув. США стало часом політ. панування федералістів. Вони предст. інтереси буржуазії. 1-й през. – Дж. Вашингтон (1789-97). Міністр фінансів – А. Гамільтон сформулював і запровадив у життя економ. політику США. Запроп. заплатити великий держ борг за рахунок федерат. уряду. Джерело для погашення боргу – продаж громад. земель, податки населення. 1791 р. – з ініціативи Г. засн. Нац. банк для кредитування держ. і приват. підприємств. Він отримав право випуску паперових грошей. Зовн. політика федералістів: економ. і політ. орієнтація на Анг. Джон Адамс (1797 – 1801): закон про іноземців, направлений проти європ. революціонерів, які емігрували в Америку; закон про зраду – штраф і тюремне ув’яз. за виступи в друк. видання з критикою уряду.

Томас Джефферсон (1801-1809) – предст. республ. партії, яка виражала інтереси плантаторів, фермерів, дрібних власників. Аграрна реформа: зменшення розміру ділянок землі. Придбання за 15 млн. дол.. у 1803 р. франц. Луїзіани. Республ. відмінили закони про іноземців і зраді, було скорочено і здешевлено держ. апарат, суттєво зменшено розмір армії і флоту. Джеф. відмовився від програми р-тку США по чисто аграрному шляхові, проводив політику заохочення торг.-пром. р-тку. Війни в Єв. збагачували американ. торговців. Флот США зб. з 1789 по 1807 р. в шість разів. США доставляло продовольство всім воюючим країнам. 1812-14 рр. – війна з Анг.

88. «100 днів». Крах імперії Наполеона

У 1814 р. Людовік 18 змушений був оголосити конституційну хартію, якою закріплювалось політичне панування великих землевласників і залишалась за королем велика влада. але при дворі посилювався вплив крайніх роялістів,які мріяли про повне відновлення абсолютизму і повернення втрачених маєтків. Духівництво відкрито засуджувало тих, хто в роки революції придбав церковні й емігрантські землі. Селяни побоювались, що відновляться феодальні повинності. Наполеон сподівався повернутися до влади. 1 березня 1815 р. він з 1000 чоловік гвардії висадились на півдні Франції і рушив на Париж. Вислані проти нього війська перейшли на його сторону. Бурбони втекли, і 20 березня Наполеон знов зайняв престол. Але проти його імперії було створено нову 7 коаліцію, до якої ввійшли Англія, Росія, Австрія, Пруссія, Швеція, Іспанія та інші держави. Союзники мали велику перевагу в силах. Довгі війни вже виснажили ресурси Франції, а населення її було розчароване наміром Наполеона зберегти деспотичний режим імперії. 18 червня наполеонівська армія була остаточно розгромлена англійськими і прусськими військами недалеко від Брюсселю, під селищем Ватерло о. 22 червня, після стоденного правління, Наполеон змушений був зректися престолу, а після цього здався в полон і був засланий на острів Св. Єлени. Так закінчились наполеонівські війни.

Незгоди серед правлячої верхівки коаліції і короткочасне - «Сто днів» - повернення Наполеона до влади вже були неспроможні нічого змінити.

89. Віденський конгрес 1814-1815 рр.

Віденським конгресом завершився період наполеонівських воєн. Восени 1814 р. до Відня на конгрес з’їхалось 216 представників усіх європейських держав, крім Туреччини. Головну роль серед них відіграли найсильніші переможці Наполеона – Росія, Англія, Австрія. Учасники конгресу прагнули відновити панування дворянства в державах, яких переміг був Наполеон. Однією з най важливіших цілей учасників конгресу було задоволення їхніх власних загарбницьких територіальних претензій через переділ Європи й колонії. Конгрес зібрався у вересні 1814 р. Зважаючи на центральне положення Австрії в Європі, Відень було вибрано місцем засідань конгресу.

Союзникам не вдалось зберегти єдність, вирішуючи вищезгадані питання. Втім, важливе питання про кордони Франції – вони вирішили за повної згоди. Серйозні суперечки викликали проблеми Польщі та Саксонії. Росія претендувала майже на всі польські землі, а Пруссія – на всю Саксонію. Ці плани наштовхували на опір Англії та Австрії. До кінця 1814 р. незгоди настільки загострились, що назрівала нова війна. Англія, Австрія і Франція уклали між собою секретний оборонний військовий союз, спрямований проти Росії і Пруссії.

9 червня 1815 р. представники Австрії, Англії, Іспанії, Росії, Португалії, Пруссії, Швеції і Франції підписали Заключний генеральний акт Віденського конгресу, який переділив політичну карту Європи:

- Франція позбувалася всіх завоювань і поверталась до своїх кордонів 1790 р.;

- Бельгія і Голландія об’єднувались у Нідерландське королівство;

- Швейцарія стала нейтральною державою, у складі її було 19 кантонів;

- на пн-зх Італії відновлювалось Сардинське королівство, йому повернули Савойю і Ніццу;

- на престоли Тоскани і Парми були посаджені монархи з династії Габсбургів;

- від Данії, вірного союзника Франції, було відокремлено Норвегію і передано її Швеції;

- Росії дісталась більша частина колишнього Великого герцогства Варшавського. Ця територія входила до складу Російської імперії під назвою Королівства Польського. Заключний акт закріпив за Росією Фінляндію і Бессарабію;

- Австрія майже повністю повернула всі території, втрачені в 1800-1809 рр. в ході наполеонівських війн. Володіння Пруссії збільшувалися, її вплив в Німеччині зростав;

- Англія отримала, колишні голландські, французькі, а потім деякі іспанські, португальські колонії;

- на території Німеччини було утворено Німецький союз, в склад якого увійшло 38 держав і 4 вільних міста під головуванням Австрії.

90. Заключний акт віденського конгресу.