Полонену спартанку продавали в рабство. – Що ти вмієш? – Бути вільною.

3. На війні не було місця багатству і наживі. Спартанці не накопичували кошти. У якості грошей використовували залізні лозини. Немає грошей–немає розкоші. Дахи будинків обробляли тільки сокирою. Двері – лише пилою. У багатому Корінфі спартіати вперше побачили штучні ошатні стелі. Здивовані, вони запитали: «Невже у вас ростуть квадратні дерева?»

4. Обідали не удома, а в казармах, загонами. Страви: чорна кров'яна юшка із свинини з чечевицею. Неймовірна на смак. Персидський цар захотів покуштувати їжу, після чого сказав: «Тепер я розумію, чому спартанці хоробро йдуть на смерть. Їм миліша загибель, ніж така їжа».

5. Відомі вислови: 1) «З ним або на ньому» (про щит); 2) «якщо» (відповідь македонському царю на попередження: «Якщо я ввійду у Пелопоннес, Спарту буде знищено».

6. Війна – стихія спартанців. Перед боєм вони вбиралися, мастили волосся маслом. Одягалися в червоне: щоб не було видно поранення. У бій йшли під свист сопілки.

7. Спартанське військо відрізнялося строгою дисципліною. Хлопчик Ісад втік на війну і хоробро бився. Йогонагородили вінком за хоробрість, а потім висікли різками за те, що був неслухняним.

8. Спартанцю подарували бойових півнів, сказавши при цьому: «Вони б'ються до смерті». Іменинник відповів: «Подаруй мені таких, що б'ються до перемоги».

9. Афінянин запитав спартанця: «Яке покарання за подружню зраду?» – Ніякого. Потрібно принести в жертву бика, який стоячи на горі Тайгет, п'є воду з долини р. Еврот. – Але хіба бувають такі бики? – А хіба бувають у Спарті подружні зради?».

10. Спартанці сказали: «Лише в Спарті слухаються дружин. – Тому, що Лише в Спарті народжують справжніх чоловіків!».

11. Спартанка послала в бій п'ятеро синів. Після бою запитала: «Як справи?» «Всі п'ятеро убиті». «Я не про те питаю. Хто переміг?» «Ми».«Тоді я щаслива, що вони загинули».

12. В Олімпійських іграх і інших змаганнях спартанцям заборонялось брати участь: «Спарті потрібні не спортсмени, а воїни».

Основою економіки спартанської держави було сільське господарство, де якому працювали виключно ілоти. (Громадяни були захищені від всякої праці, окрім військової справи). Вони були зобов'язані забезпечувати спартіатів необхідними продуктами. Ілоти виплачували подать, встановлену спартіатами у формі певної кількості продуктів з кожної клера. Ця подать не залежала від розмірів врожаю і часто встановлювалася довільно.

Частина кожного клера була відведена під садові культури, про що свідчить наявність окремого виду податі, що виплачувалась щорічно маслом, вином, плодами і іншими продуктами. Особливості економічної експлуатації ілотів полягала у тому, що їм дозволяли залишати собі частину урожаю, достатню для прожитку сім'ї. Ілоти жили сім'ями і працювали своїми знаряддями праці. Система рабства у Спарті залишалась майже патріархальною, оскільки тут зберігалась безліч родових пережитків. Вони не були зацікавлені в підвищенні продуктивності праці, бо весь надлишок продуктів у них відбирався. Антагонізм між пригноблюючими і пригноблюваними а ні в одній грецькій державі не виявлявся так різко, як це було у Спарті. Це підкреслював і Плутарх: "Отже ті, що говорять, що в Спарті вільний найбільш вільний, а раб найбільш поневолений, вірно помітили її характерну особливість". І дійсно, становище ілотів було складним. Жорстока експлуатація часто викликала у відповідь реакцію і з 464 по 454 р. до н.е. Спарта була втягнута у III-ю Мессенську війну. Можливість нових озброєних виступів ілотів постійно зберігалася. Саме тому було застосовано кріптії – каральні експедиції, що мали на меті знищення найсильніших і волелюбних ілотів. Кріптії описав Плутарх, (практикум с. 115–116).

Зовнішня політика спартанської держави також була підлеглою головному завданню общини спартіатів – підпорядкуванню ілотів і пануванню над ними. Після Мессенських війн Спарта намагалася підпорядкувати і інші області Пелопонесса, і перш за все Аркадію. Проте опір гірських аркадських племен примусив Спарту відмовитися від цього плану. Тоді Спарта прагне забезпечити свою могутність шляхом формування воєнно-політичних союзів. У VI в. до н.е. шляхом війн і мирних договорів спартанцям вдалося добитися організації Пелопонесського союзу, який охоплював майже всі області Пелопонесса, окрім Арголії, Ахайі і північних округів Аркадії. Згодом до цього союзу увійшло і торгове місто Корінф – суперник Афін. До Греко-перських війн Пелопонесський союз був найкрупнішим і сильнішим зі всіх грецьких союзів. Спочатку участь у союзі була вигідною всім його учасникам. Спартанці могли розраховувати на допомогу своїх союзників при придушенні крупних повстань ілотів. Союзники бачили у особі Спарти найсильнішу у військовому відношенні державу Греції, здатну забезпечити їм військову підтримку в боротьбі з іншими грецькими містами. Якщо в перший період існування союзу Спарта майже не втручалася у внутрішнє життя своїх союзників, то надалі становище змінюється, і Спарта стає осередком консервативності, олігархії.

Певний час, унаслідок реакційності свого соціально-політичного ладу, Спарта здійснювала на розвиток господарського і суспільно-політичного життя і Пелопоннеса, а також і всієї Греції гальмуючий вплив. З побоювання будь-яких змін у межах свого полісу, Спарта завжди підтримувала реакційні суспільні елементи і олігархічні форми суспільних відносин в інших державах Греції. Нарешті, для того, щоб не втратити своєї військової переваги, Спарта всіляко перешкоджала спробам інших держав об'єднуватися і тим заважала загальному політичному розвитку Греції.

4. Серед інших грецьких держав Спарта займає особливе місце. На відміну від демократичних Афін, Спарта обрала інший, на перший погляд простіший і легший шлях розвитку, встановлюючи систему «сумісної приватної власності» і безпосереднього контролю над повсякденним життям громадян. При контрольованій і тому низькодінамічній економіці під постійною загрозою повстань, така система була найпростішим і раціональнішим способом консолідації цивільного колективу, хоча це і спричинило окостеніння суспільного устрою Спарти і майже повної її ізоляції, результатом чого став стрімкий культурний занепад і духовна звироднілість. Порівняно з Афінами Спарта класичного періоду є досить примітивним видом полісу тоталітарного типу. Проте відсталість Спарти не слід перебільшувати. Поліс досяг тут досить високого ступеня розвитку, демонструбчи військову і політичну ефективність як в епоху греко-перських війн, так і у роки Пелопонесської війни, яка закінчилась перемогою Спарти.

5. Пелопонесська війна (431–404 р. до н.е.) була війною, спричиненою боротьбою за гегемонію в Греції. Вона закінчилася повним розгромом Афін і торжеством Спарти. Проте це торжество було нетривалим. З цих саме часів Спарта починає демонструвати ознаки кризи і помітно хилитися до занепаду. Передумови кризи спартанського полісу з'явилися вже в ході Пелопонеської війни: 1) завойовні прагнення напружували сили держави, одночасно вони особливим чином впливали на громадян, знайомлячи їх з розкішним і привільним життям інших грецьких полісів. Унаслідок перемог Лісандра до Спарти проникла велика кількість золота і срібла, які приваблювали до себе, оскільки благородні метали не були там в обігу. Жадання багатства оволоділо суспільством. Навіть смертне покарання, якою держава загрожувала особам, що володіло благородними металами, не зупиняла користолюбців. Особливо шкідливий вплив мали на спартіатів походи до чужих країн, які знайомили їх з свободою і красою закордонного життя і відкривали нове джерело до задоволення егоїстичних інтересів.

Внаслідок збільшення матеріального добробуту у самому способі життя слід було очікувати зміни:

1) з'являлися нові потреби, прагнення до комфорту, і строгі розпорядження традиційної дисципліни ставали складними для людей, що познайомилися із свободою життя в інших країнах;

2) на ілотов спартіати завжди дивилися як на скорених ворогів, чужих державному організму, і не соромилися в засобах для того, щоб тримати їх постійно в пригноблюваному становищі. Але низка війн ставило державу перед необхідністю і боятися ілотів, як ворогів, і привертати їх до участі в походах. З іншого боку, потреба в воїнах часто примушувала спартіатів вдаватися до звільнення ілотів і створила нові субстрати людей – неодамодів, гелотів, гіпомейонів, на яких разом з періеками і покладала, головним чином, Спарта всю тяжкість війн. Проста соціальна структура Спарти ускладнювалася, нові соціальні групи, повна незадоволеність існуючим ладом і своїм положенням, в суспільстві не вписувалися в традиційну соціальну структуру полісу;

3) сама спартанська аристократія, унаслідок замкненості свого життя і відсутності будь-якого «освіжаючого» елементу, мало-помалу звиродніла в нечисленну олігархію. З перських війн вона була схильна до постійног процесу вимирання. Простежимо цей процесс. В давнину в Спарті було 10 000 громадян. Лікург, за переказами, розподілив спартанську територію на 9 000 ділянок для громадян. Під час походу Ксеркса на Елладу у Спарті налічувалось 8 000 дорослих громадян. За часів Арістотеля, в 2-й половині IV ст., вже ледве можна було нарахувати 1 000 громадян, а через сто років – за часів Агіса IV, їх було не більше 700. Причинами такого швидкого зменшення числа громадян були безперервні війни;

4) логічним завершенням кризи спартанського полісу став закон ефора Епітадея (у І-й половині IV ст. до н. е.), що надавав всякому спартіату право дарувати свій будинок і ділянку кому бажано за життя і вільно розпоряджатися ними по заповіту. З цієї миті почалося розкладання системи рівного землекористування, заснованого на законах Лікурга. Через ці причини нерівність в розподілі поземельних володінь між громадянами з часом стала такою великою, що у середині II ст. всі землі скопилися в руках лише 100 родів. Тоді як вся решта громадян (числом близько 600) складала бідну безземельну масу, яка знаходилася в повній залежності від багатої олігархії, що зосередила в своїх руках всю владу.

371 рік до н.е. – дата поразки Спарти в битві при Лєвктрах. Внаслідок цієї поразки Спарта втратила владу над Мессенією, що було поворотним каменем в спартанській історії. Після цієї битви Спарта втратила роль гегемона на Пелопонессі. Втрата мессенськіх земель спричинила серйозні зміни в економічній, соціальній і політичній структурі спартанського полісу. З втратою значної частини земельних володінь підривалася сама основа існування поліса, а це, в свою чергу, неминуче спричиняло зміни її соціальної структури: зменшенню кількості повноправних громадян. Вся влада зосередилася в руках ефорів і багатющих родів, у той час як царі, не маючи ніякої сили в державі, вважали за краще на чолі найманців служити за гроші іноземним інтересам або утопати в розкоші при іноземних дворах. Спартанські багачі влаштовували тепер фітідії – розкішні бенкети, на яких змагалися із східними сатрапами і дивували іноземців блиском і пишнотою обстановки і вишуканістю блюд. А поряд з ними в місті кублилася чернь, позбавлена коштів для існування.

Молодий цар Агіс, що зайняв престол у 245 р. до н. е., вирішив провести корінну реформу для підвищення боєздатності спартіатів і збільшення кількості громадян. Він змінив спосіб життя, відмовився від розкішного одягу і вишуканої їжі, повернувся до традиційної спартанської простоти, з гордістю носив грубий плащ і вживав у їжу чорну юшку. Він вніс на розгляд герусії ретру, в якій пропонувалося провести касацію боргів і перерозподіл землі. Агіс заявив, що віддає державі своє майно (ділянки землі і 600 талантів грошима). Своє майно готові були пожертвувати його матір, бабця, друзі і інші родичі.

Скориставшись відсутністю Агіса, інший цар – Леонід скасував закони Агіса. Прихильники Леоніда схопили Агіса і стратили його. Після розправи з Агісом було запроваджено режим контрреформ. Цар Леонід дотримувався розкішного спосібу життя. Але соціальний переворот в Спарті назрівав. Його очолив молодий і рішучий син Леоніда – цар Клеомен (235–222).

Клеомен, одружений на вдові Агіса, ще в юності розмірковував про здійснення радикальних реформ в Спарті, які трагічно закінчилися задля Агіса. Величезний вплив на Клеомена здійснив його вчитель, філософ борісфеніт Сфер – учень Зенона – ззасновника школи стоїків. Клеомен вважав, що для успіху своїх починань потрібно здійснити перетворення під час військових дій, коли в його руках буде військова сила. Війна, що почалася з Ахейським союзом, який прагнув підпорядкувати собі весь Пелопоннес, стала як ніколи до речі. Ця війна була спричинена низкою факторів. Перш за все, Спарта прагнула відродити свою минулу потужність і зіткнулася з Ахейським союзом щодо гегемонії на Пелопонесському півострові. Після крупної перемоги при Лєвктрах (226 р. до н.е.) Клеомен визнав своєчасним зайнятися внутрішніми справами Спарти. Було здійснено перерозподіл землі. Кількість спартіатів було збільшено до 4000 шляхом дарування громадянства кращим з періеків. Одночасно із земельною реформою було змінено озброєння гоплітів за македонським зразком. Клеомен скасував відвічний державний устрій і обмежену царську владу змінив на тиранію. Діючи під гаслом відновлення лікургового законодавства, Клеомен призвав свого брата Евкліда в співправителі, як того вимагали закони. Було відновлене і традиційне спартанське виховання, простота побуту і сеситтії.

Ахейці були вимушені вступити з Клеоменом у мирні переговори. Внаслідок попередніх угод було схвалено рішення про об'єднання Ахейського союзу і Спарти під гегемонією останньою. Проте Спарті стала загрожувати Македонія. Клеомен готувався до бойових дій. Він відпускав на волю ілотів, беручи з них викуп, збільшив склад армії. Рішуча битва відбулася недалеко від Спарти, біля міста Селассії. Македонські війська налічували близько 40 тисяч чоловік. Клеомен, призвавши до армії всіх здатних носити зброю городян і навіть ілотів, але зміг виставити лише 20-ти тисячне військо. Коли Клеомен зрозумів, що поразка неминуча, він порадив громадянам підкоритися завойовникам, а сам втік Єгипту. Таким чином, всі реформи,що здійснювались під гаслом повернення до минулого, до лікургових засад, в нових історичних умовах на практиці означали глибоку зміну головних принципів, на яких базувався полісний лад і, по суті, були історично приречені.

_

Дельфи

Тут розташовувався храм Аполлона, в якому знаходилася віщунка. Вважалося, що на цьому місці Аполлон вбив Дракона – сина землі. У середині храму – великий білий камінь – пуп землі. Греки уявляли землю плоским кругом, а Дельфи – його центром. Віщунка – піфія – пророкувала один раз в місяць. До цього часу збиралися просителі. Дельфи не мали свого війська і захисних стін. Всі греки були зобов'язані охороняти Дельфи.

На стінах Дельфійського оракула бути написано 7 висловів «Пізнай себе самого», «Нічого понад міру», «Міра – найважливіша», «Всьому свій час», «Головне в житті – кінець», «У многоплодстве немає добра», «Ручайся тільки за себе». Вважалося, що залишили їх 7 політіков-мудреців: Фалес Мілетській, Солон Афінський. Самі мудреці на питання: «Що найважче?» - відповіли: «Найважче пізнати самого себе, а найлегше – давати поради іншим».

Дата добавления: 2015-10-21